Теорія Штерна

Теория Штерна

Немецкий психолог Вільям Штерн (1871−1938) одержав базову освіту в Берлінському університеті, де він навчався у Г. Эббингауза. Після набуття докторський ступінь його запрошують в 1897 року у університет у Бреслау, де він працював професором психології до 1916 року. Залишаючись професором цього університету, Штерн засновує в 1906 року у Берліні Інститут прикладної з психології та одночасно починає видання «Журналу прикладної психології «, у якому він, за Мюнстербергом, розвиває концепцію психотехніки. Проте найбільший інтерес в нього викликають дослідження психічного розвитку дітей. І він в 1916 року погоджується на пропозицію стати наступником як дитячий психолог Э. Меймана посаді завідувача психологічної лабораторією в Гамбурзькому університеті, і редактора «Журналу по педагогічної психології «. Саме тоді Штерн є й однією з ініціаторів організації Гамбурзького психологічного інституту, який було відкрито 1919 року. У 1933 року Штерн емігрує в Голландію, а потім переїжджає до США, де йому запропонували посаду професора в Дьюкском університеті, яку і обіймав на все життя.

Штерн один із перших психологів, посади вивших до центру своїх дослідницьких інтересів аналіз розвитку дитині. Вивчення цілісної особистості, закономірностей її формування було головним завданням розробленої їм теорії персоналізму. Це було надто важливо у початку століття, оскільки дослідження дитячого розвитку на то час зводилися переважно до вивчення пізнавальних процесів. Штерн також приділив увагу цим питанням, досліджуючи етапи розвитку мислення та промови. Але він прагнув досліджувати не ізольоване розвиток окремих когнітивних процесів, а формування цілісної структури, персони дитини.

Штерн вважав, що це особа — самоопределяющаяся, свідомо та цілеспрямовано діюча цілісність, що має певної глибиною (свідомим і несвідомим верствами). Він виходив речей, що психічне розвиток — саморозвиток, яке іде й тієї середовищем, у якому живе дитина. Ця теорія отримав назву теорії конвергенції, позаяк у ній враховувалася роль двох чинників — спадкоємності та середовища — в психічному розвитку. Вплив цих двох чинників Штерн аналізував з прикладу деяких основних видів діяльності дітей, переважно гри. Він першим виділив утримання і форму ігровий діяльності, стверджуючи, що форму для є незмінною і пов’язана з уродженими якостями, для вправи яких і було створена гра. У той самий час зміст задається середовищем, допомагаючи дитині зрозуміти, як і конкретно діяльності, він може реалізувати закладені у ньому якості. Отже, гра служить не лише вправи уроджених інстинктів, але й соціалізації дітей.

Развитие Штерн розумів як зростання, диференціацію і перетворення психічних структур. При цьому він, як й видних представників гештальт-психологии, розумів розвиток як від туманних, невиразних образів до більш ясним, структурованим і виразним гештальтам навколишнього світу. Цей перехід до більш чіткому і адекватному відображенню навколишнього проходить за кілька етапів, притаманних всіх основних психічних процесів. Психічне розвиток має тенденцію як саморозвиватися, до самозбереження, тобто. для збереження уроджених особливостей кожного індивіда, передусім індивідуального темпу розвитку.

Штерн став однією з засновників диференціальної психології, психології індивідуальних відмінностей. Він доводив, що є як загальна всім дітей певного віку нормативність, а й нормативність індивідуальна, характеризує конкретної дитини. Серед найважливіших індивідуальних властивостей саме і називав індивідуальний темп психічного розвитку, що виявляється й у швидкості навчання. Порушення цієї індивідуального темпу можуть призвести до серйозним отклонениям, зокрема до неврозам. Штерн також був однією з ініціаторів експериментального дослідження дітей, тестування. Зокрема, він удосконалив способи виміру інтелекту дітей, створені А. Вине, запропонувавши вимірювати не розумовий вік, а коефіцієнт розумового розвитку — IQ.

Сохранение індивідуальних особливостей віз можна тому, що механізмом психічного розвитку є особливим интроцепция, тобто. з'єднання людиною своїх внутрішні з тими, які задаються оточуючими. Потенційні можливості дитини при народженні досить невизначені, вона сама ще усвідомлює себе і свої схильності. Середовище допомагає усвідомити себе, організує його внутрішній світ, надаючи їй чітку, оформлену і усвідомлену структуру. А дитинка намагається узяти з середовища усе, що відповідає його потенційним уподобань, ставлячи бар'єр по дорозі тих впливів, що суперечать його внутрішнім нахилам. Конфлікт між зовнішнім (тиском середовища) і внутрішніми схильностями дитини має позитивне значення, оскільки саме негативні емоції, спричинені це невідповідність в дітей віком, і служать стимулом для розвитку самосвідомості. Фрустрація, затримуючи интроцепцию, змушує дитини вдивитися у себе й у навколишнє у тому, аби зрозуміти, що саме треба йому гарного самовідчуття І що конкретно в навколишньому викликає в нього негативне ставлення. Отже, Штерн доводив, що емоції пов’язані з оцінкою навколишнього, допомагають процесу соціалізації та розвитку рефлексії.

Целостность розвитку проявляється у тому, що емоції, і мислення тісно пов’язані між собою, а й у тому, що напрям розвитку всіх психічних процесів йде однаково — від периферії до центра. Отож спочатку в дітей віком розвивається споглядання (сприйняття), потім уявлення (пам'ять), та був мислення.

Штерн вважав, що у розвитку промови дитина (приблизно півтора року і) робить одне значне відкриття — він відкриває значення, слова, відкриває те що кожен предмет має свою назву. Цей період, про яку вперше заговорив Штерн, став потім відправною точкою в дослідженнях промови практично всім учених, займалися цією проблемою. Виділивши п’ять основних етапів у розвитку мови в дітей, Штерн не лише зокрема докладно описує їх, а й виділив основні тенденції, що визначають це розвиток, головною з є перехід від пасивної промови до активної наукової та від слова до пропозиції.

Большое значення мало дослідження Штерном своєрідності аутистического мислення, його труднощі й вторинності стосовно реалістичного, і навіть аналіз ролі малювання в психічному розвитку дітей. Головним тут є виявлення ролі схеми, що допомагає дітям вийти з уявлень до поняттям. Ця ідея Штерна допомогла відкриттю нова форма мислення — наглядно-схематического, чи модельного.

Таким чином, можна не перебільшуючи сказати, що В. Штерн вплинув на всі області дитячої психології (вивчення когнітивних процесів до особистості, емоцій, періодизації дитячого розвитку), як і погляди багатьох психологів, займалися проблемами психіки дитини.

Список литературы

М.Г.Ярошевский. Теорія Штерна.