Из історії вивчення сільського господарства Сибіру початку 1920-х рр

Из історії вивчення сільського господарства Сибіру початку 1920;х рр.

Михалин У. А.

С закінченням громадянську війну керівництву країни потрібно було виробити господарську політику, здатну закріпити завоювання нової влади й що дозволить здійснити модернізацію економіки найкоротші сроки.

К початку 20-х рр. у Сибіру вибухнув криза сільського господарства, що зі скороченнями посівних площ, зниженні врожайності. Недорід 1920 р. ще більше загострив цю ситуацію в селянське хозяйстве.

Осенью цього року у періодичної преси пройшла дискусія про шляхи виведення селянського господарства з кризи. Майже всі учасники дискусії дійшли висновку, вихід можлива лише перейшовши до державного планування виробництва, у індивідуальному селянське хозяйстве[1].

Перспективы розвитку та перетворення сільського господарства за цей час мислилися шляхах військового комунізму, що вже знайшло найяскравіше вираження у ідеї державного регулювання селянського господарства. Ця орієнтація була законодавчо оформлена в декреті «Про заходи зміцнення та розвитку селянського сільського господарства», прийнятому VIII з'їздом Рад 28 грудня 1920 г. 2].

В січні 1921 р. при Наркомземе створили Секретаріат посівної колегії, але в рівні губерній, повітів і волостей створюються посевкомы і сількоми. До їх складу входили працівники земельних і партійних органів. Заходи з державному регулювання сільськогосподарського виробництва з боку новостворених структур мали висловитися у найближчому контролю над посівної кампанією, у зміцненні колгоспів і радгоспів, які вимагалося зробити опорними пунктами для селянства, тощо. д. 3] По суті, це був останню спробу вирішити економічні проблеми на рейках військового коммунизма.

В той час цілком можливо, що, по меншою мірою, частина більшовицького керівництва замислювалася про перспективи зміни аграрної політики. У зв’язку з цим постало завдання вивчення об'єктивних чинників економічного розвитку, сформованих природно-історичних умов і регіональних особливостей. Тільки з урахуванням цих моментів можна було зовсім здійснювати ефективну господарську политику.

Определенная робота у цьому напрямі, певне, розгорталася і регіональному рівнях, зокрема й у такому найбільшому регіоні, як Сибір. До цієї роботи залучалися найвизначніші фахівці з галузі економіки та сільського господарства, здатні дати об'єктивна оцінка можливої модернізації, з урахуванням реальних чинників. Швидше за все, що ця діяльність носила негласний характері і стосувалася досить вузьке коло осіб, бо її афиширование могло викликати небажаний ефект, сумніви щодо засадах проведеного партією курса.

О наявності такої роботи на регіональному рівні та, зокрема, у Сибіру дозволяє судити працю професора М. Я. Новомбергского. 18 січня 1921 р. з «таємно» з ім'ям голови Сибревкому І. М. Смир-нова і голови ВЧК Сибіру І. П. Павлуновского отримали записка професора М. Я. Новомбергского «Господарське розшарування сільського населення Сибіру (у зв’язку з основними питаннями економічної політики)». У тексті самої роботи у неї датована 30 листопада 1920 г. 4].

Имена автору й тим, кому адресовано цю роботу, говорять про важливості котрі стояли той момент питань. Зміст цієї дослідження дозволяє зробити висновок, що перед автором заздалегідь був окреслено коло труднощів і поставили завдання пошуку об'єктивного дозволу сформованих трудностей.

Николай Якович Новомбергский (рід. в 1871 р.) тоді був однією з найвизначніших фахівців Сибіру за питанням соціально-економічного розвитку. Дуже цікава доля цієї людини. Він здобув освіту у двох вищі навчальні заклади: в Варшавському університеті — юридичне, й у Петербурзькому археологічному інституті — історичне. Займався вивченням остяків і самоїдів Тобольского Півночі, переселенців південній частині Тобольской губернії і природно-історичних і ступінь економічних умов о-ва Сахалін. Співпрацював переважно сибірських журналів й у газетах. З 1908 по 1919 р. був професором Томського університету. Після чехословацького перевороту був активним співробітником Тимчасового сибірського уряду, обіймаючи посаду товариша міністра внутрішніх справ. З встановленням радянської влади певний час був професором Омського сільськогосподарського інституту, та був членом Крайовий планової комісії. У грудні 1926 р. він був головою комісії при Сибплане зі складання генерального плана.

В процесі реалізації курсу на колективізацію сільського господарства М. Я. Новомбергский, серед інших діячів планових і земельних органів, отримав ярлик прибічника капіталістичної реставрації долю й представника «кондратьевщины». За невідповідність поглядів з проведеної політикою партії, спрямованої на масову колективізацію селянства, він було репресовано у справі «Трудової селянської партії». У наступні роки він займався дослідницької роботою з історії, зробив внесок вивчення епохи Петра I[5].

Рассматриваемый працю професора Новомбергского є досить докладний (більш двохсот сторінок) социально-экономи-ческий та політичний аналіз становища, що склалися на Сибіру до початку 20-х рр. Мабуть, це була єдина велика робота початку 20-х рр. (до початку непу), що давала узагальнюючу характеристику сільського господарства Сибіру умовах совєтської власти.

Следует підкреслити, робота Новомбергского досі не отримала відображення в історіографії й у цій статті практично вперше вводять у науковий обіг. Завданням статті є аналіз засад аналізованого праці контексті соціально-економічну ситуацію початку 20-х гг.

Прежде, ніж аналізувати перспективи подальшого господарського розвиток краю, автору потрібно було виявити пріоритет у розвитку основних галузей економіки. У цьому вся відношенні М. Я. Новомбергский виступив переконаним прибічником першості сільського господарства щодо відношення до промисловості. На підтвердження цього він наводить ряд аргументов.

Сельское господарство була у той час основний промисел переважної більшості населення Росії — їм займалося близько 75% населення. Перевага ж сільськогосподарського виробництва, за оцінкою автора, полягала у цьому, що у цінності продуктів воно перевершує фабрично-заводское. Воно менш постраждав би від війни, ніж промисловість, й у свого відновлення менш, ніж промисловість, потребує капіталах і іноземному обладнанні. Аграрний сектор постачає вітчизняну промисловість сировиною і продовольствием[6]. І цей сектор може вітчизняної промисловості майже єдиний ринок збуту і дає головні валютні цінності для міжнародної торгівлі. Понад те, спеціалізація Росії у області сільськогосподарського виробництва, у найбільшою мірою відповідає вимогам міжнародного поділу праці, повнішого використання природних умов, історичному напрямку економічної еволюції Росії і близько побутовим особливостям населення России[7].

Таким чином, на думку Новомбергского, у процесі відновлення економіки основні зусилля потрібно було зосередити на аграрному секторе.

Что стосується сільського господарства Сибіру, то думці автора записки, його ключовою проблемою був криза залежно-паровой системи землеробства. За такої системі землекористування земля засевалась три — чотири роки поспіль колосовыми хлібами, потім пускалась роком під пар. Коли після кількох подібних чергувань наставало виснаження ріллі, вона забрасывалась багато років в поклад. Що стосується появи ознак відновлення земля знову вводилася позов у господарський оборот, за повної ж витіснення поклади пором виникало двуполье чи трехполье[8].

Наплыв переселенців зумовив недолік земель, тому довелося частіше пускати землі під пар і скорочувати терміни поклади. Зрештою, посів і пар тісно наблизилися до іншому та частіше стали чергуватися між собою, а час поклади скоротилося до мінімального терміну, протягом якого продуктивні сили землі встигали відновлюватися. Результатом цього, на думку автора записки, став криза полеводства[9]. Неврожаї у Сибіру стали звичайним супутником сільськогосподарського виробництва, своєрідним побутовим явлением.

По думки автора аналізованої роботи, найважливішим засобом розв’язання цих проблем могло стати переорієнтування аграрного сектори із зернового виробництва на тваринництво. У зв’язку з цим Новомбергский вказує ряд переваг цієї галузі сільського господарства за порівнянні з полеводством.

Как підкреслюється в записці, продукти тваринництва більш цінні, більш рентабельні, отже, більш транспортабельны і здатні витримувати перевезення на більш віддалені райони. Тваринництво майже залежить від випадків негоди, яких особливо страждає зернове господарство, у плані воно дає найбільш стабільний і стабільний чистий доход[10].

Разнообразие продуктів тваринництва не схильна впливу економічної кон’юнктури ринків. У цінах на худобу та продукти тваринництва від Уралу до Байкалу (без півночі) немає таких коливань, як у хлібні продукти. Воно більше відповідає системі дрібного трудового господарства, бо понад рівномірно за часом використовує працю сім'ї, більш забезпечує її продовольчі потреби, доставляє малому господарству молочних продуктів утричі більше ринкових продуктів, ніж велике хозяйство[11].

Животноводство доставляє господарству найцінніше добриво із розрахунку з одиниці корми, дає вовну та шкіру, особливо замість необхідних у трудовому господарстві при суворому кліматі, для свого розвитку вимагає складних знарядь злочину і дорогого інвентарю. У переважній мері, ніж рільництво, воно сприяє кооперування селянства, оскільки від використання його продуктів, наприклад, обробки шкіри, переробки сала в мило, молока в олію тощо. буд., потрібно чи складання дрібних часткою окремих виробників, чи устаткування колективних коштів виробництва, у вигляді артільних маслоделен, сыроварен, мыловарен тощо. д. 12].

При цьому, як стверджував Новомбергский, на підвищення ролі тваринництва зернове господарство як прийде в занепад, а й отримає додаткові стимули розвитку. Попри скорочення посівних площ, валові збори зерна повинні підвищитися, оскільки худобу доставить рясне удобрение[13].

По думки автора, питання про висування тваринництва на пріоритетне місце у системі селянського господарства назріло й у Європейської Росії, й у Сибіру. Останній ж вона знайшовся на більш гострої формі. Річ у тім, що у Європейської Росії склалися великі міські центри, дають сільського населення неземледельческий заробіток. Там розвинені фабрично-заводское виробництво і місцева кустарна промисловість у широкому масштабі. Що стосується неврожаїв для термінового пересування хлібних вантажів в Європейської Росії є густа мережу залізних шляхів та водного транспорта[14].

В Сибіру ж фабрично-заводські виробництва майже були відсутні, кустарні промисли були незначні, міські центри мало населені рідкість, шляхи сполучення недостатні для екстреного пересування продовольчих запасів. Сибірський клімат суворіші європейської спільноти і примхливіше, тому неврожаї траплялися тут чаще.

В гаданої в такий спосіб трансформації сільського господарства автор певна увага відводив що виникли на той час громадським формам виробництва: радгоспам і колгоспам. Вони повинні були показати приклад в переорієнтації аграрного провадження з зернового господарства на животноводство.

При цьому, проте, автор розглядав радгоспи і комуни передусім «культурно-агрономические центри». Швидше за все, що тоді Новомбергского обмежити роль «соціалістичного сектора» лише агрикультурним впливом суперечила ідеологічним настановам радянської влади. Після цього, коли нова економічна політика згорталася, така позиція розцінювалася як невіру респондентів у можливості соціалістичного переустройства.

Особый аналіз в «Господарському розшаруванні сільського населення Сибіру» одержало сибірська маслоделие. У її розвитку автор бачив майбутнє сибірського сільськогосподарського виробництва. Особливого значення, на думку автора, мало то, що, на відміну зернових хлібів, збут сибірського олії міг здійснюватися й у східному, й у західному напрямах. Навіть під час Далекому сході з’явилися й по Тихоокеанському узбережжю йому забезпечене рынок[15].

Таким чином, відповідно до висновків Новомбергского, пріоритетними напрямками розвитку сибірського сільського господарства мають стати молочне скотарство і мясошерстное овцеводство.

По думки автора, раціональне господарювання у Сибіру передбачає, щоб зернове виробництво орієнтувалося на місцеве споживання без вивезення на віддалені ринки. Як ішлося на записці, аграрна політика, проведена послідовно з такою девізом, зруйнувала б тиск сибірського хліба на хлібний ринок Європейської Росії, а всередині Сибіру насторожувало б то валютне сировину, що можна буде вивозити зарубіжних країн без шкоди здоров’я дитини і матеріального добробуту крестьянства[16].

«Россия розорена, Сибір лише вражена. Щоб економічна потрясіння не перетворилася на трудно-поправимый господарський розвал, треба поспішати вивести селянське господарство в іншу дорогу», — переконував автор «Господарського розшарування сільського населення Сибири"[17].

Новомбергский підкреслював, що умови радянської влади дозволять реалізувати планомірність економіки. «Комуністичний лад — непримиренний ворог господарського анархізму. Він виключає вільний розгул господарських розрахунків», — писав Пауль по цьому поводу[18].

Понятно, що реалізація пропозицій М. Я. Новомбергского навряд торік була можлива за умов військового комунізму. Можна сміливо сказати, що що містився у аналізованої роботі аналіз стану сільського господарства Сибіру та перспектив його розвитку припускав зміна аграрної политики.

В подальшому, своєю практикою в Крайовий планової комісії М. Я. Новомбергский, розробляючи напрями господарського розвитку, також грунтувався на вивченні природно-історичних умов, об'єктивно сформованих в Сибири.

Его розробки втілено як і матеріалах з підготовки, і у самому генеральному плані «Сільське господарство Сибірського краю». Цей план зараз являв з себе приклад довгострокового планування, задаючи перспективи розвитку аграрного сектора Сибіру на 15 років, 1926−1941 гг. 19] Основні становища генерального плану потім позначилися у перших варіантах пятилеток.

Научное спадщина М. Я. Новомбергского, як і багатьох інших учених, котрі стояли позиціях зваженого підходи до господарським перетворенням, дозволяє як реабілітувати їх як экономистов-плановиков, але й об'єктивно оцінити економічну політику, восторжествовавшую межі 1920;х — 1930;х гг.

Список литературы

Носова М. П. Управляти чи командувати. Держава і селянство радянській Росії (1917−1929 рр.). М., 1993. З. 94.

Декреты радянської влади. М., 1986. Т. 12. З. 80.

Там ж. З. 95.

ГАНО. Ф. 1685, вп. 1, буд. 10, л. 1.

Сибирская радянська енциклопедія. Новосибірськ, 1929. Т. 3. Стб. 776.

ГАНО. Ф. 1685, вп. 1, буд. 10, л. 116.

ГАНО. Ф. 1685, вп. 1, буд. 10, л. 116об.

Там ж, л. 32об.

Там ж.

Там ж.

ГАНО. Ф. 1685, вп. 1, буд. 10, л. 99.

Там ж.

Там ж.

Там ж, л. 100.

ГАНО. Ф. 1685, вп. 1, буд. 10, л. 91.

Там ж, л. 107об.

Там ж, л. 100об.

Там ж, л. 107.

Сельское господарство Сибірського краю. Новосибірськ, 1926. Вип. 1. Матеріали за влучним висловом сибірського сільського господарства; Вип. 2. Перспективний план.