Река Дніпро рілля та місто Київ

РЕКА ДНІПРО І МІСТО КИЕВ

22 вересня — 6 листопада — 823 — 868-й дні війни 1943 года.

Потерпев нищівну поразку в Курській битві, втративши влітку 1943 року безліч танків і літаків, гітлерівське командування рятувало свої армії відходом за Дніпро. Гітлерівські солдати підписували клятву — не пустити радянських солдатів за Дніпро. Так Гітлер та її генерали сподівалися розраховувати на перепочинок, щоб зібрати сили, здатні зупинити Червону Армію.

Полтысячи кілометрів тече славна слов’янська ріка землями Росії, сімсот землями Білорусії та понад тисячу землями України. Багато древніх міст у ньому і знаменитий — Київ, столиця України. Київ особливо дорого українцю, він особливо дорого потім і російської та білорусу — як пам’ять наших колишніх предків, про зримому початку нашої спільної історії. У Києва, у Київської Русі були тяжкі роки й у древніх століттях, щоразу іноземні загарбники були біти під стінами Києва, чи це часи Володимира Мономаха чи Богдану Хмельницькому. Ми знаємо, у цій війні Київ на залишиться у фашистської неволе.

Преследуя відступаючих фашистів, радянські війська восени 1943 року до Дніпра на протязі 700 кілометрів. Так одразу й форсуючи річку, вони зайняли до кінця вересня 23 плацдарму правому березі річки — і в Україні, й у Білорусі. Відвойовані у ворога крихітні клаптики берега — плацдарми — розширювалися. Там переправлялися нові війська з танками, важкими знаряддями. І вже незабаром всюди були в нас за Дніпром цілі армии.

Близилось час, коли гітлерівці будуть вигнані за межі Батьківщини. І тому, показуючи мета нашої нової наступу, помінялися назви фронтів: Воронезький став 1-му Українським, Центральний — Білоруським (згодом — 1-му Білоруським), Калінінський — 1-му Прибалтийским…

Самым гарячим місцем ті осінні дні були дніпровські береги, і води у Києва. Німці руйнували у ньому заводи, стародавні храми, гнали жителів працювати до Німеччини. Треба було рятувати місто. Перші сміливці стали переправлятися через Дніпро 22 вересня. У битві за Дніпро Героями Радянського Союзу стануть 2438 солдатів, сержантів, офіцерів і генералов.

Южнее Києва, в районі селища Великий Букрин, вночі переправилися бійці 68-й гвардійської дивізії. У тому числі був бронебійник З. П. Лаптєв. До світанку купка наших бійців обкопалася. А вранці гітлерівці атакували їх. Тричі гвардійці відкидали ворога вогнем зі стрілецької зброї. Потім була рукопашна, у якій Лаптєв убив 4 фашистів. Наступна атака ворога було підтримано танками. Поранений на думку бронебійник підбив з протитанкової гвинтівки три танка і перестріляв з автомата гітлерівців, вылезавших з підбитих машин. Лаптєва вкотре поранило — важко. До його товаришів були убиті. Але гвардійці трималися на підході допомоги хворим із лівого берега. І плацдарм залишився нашим.

Войскам допомагали партизани та корінні мешканці прибережних сіл. Партизани сполуки «За Батьківщину» захопили три переправи через Дніпро. Відбиваючи атаки ворога, утримували їх до підходу військ. Шість переправ захопили і обладнали партизани сполуки імені Коцюбинського. Дві тисячі добровольців із місцевих жителів допомагали будувати міст південніше Києва. Будівників бомбила гітлерівська авіація, обстрілювала далекобійна артилерія. Тільки 5 жовтня що від бомб загинули було поранено більше півтори тисячі людина. Але міст, довжиною 700 метрів вибудували у кротчайший термін, за 11 днів. У ньому пішли шляхом західний берег, на плацдарм у районі Великого Букрина, нові полки дивизии.

Самые запеклі бої розгорялися при форсуванні Дніпра північніше Києва, у районі селища Лютеж. Радянські війни героїчно трималися правому березі, зберігаючи захоплений плацдарм. Ніхто на допомогу їм йшов 5-ї гвардійський танковий корпус. Дорогою танкістів була одна ріка — Десна. Будівництво мосту чи поромної переправи відняло трохи днів. Танкісти вирішили долати Десну убрід, хоча глибина був у майже удвічі більше припустимою. Щілини в машинах, люки, жалюзі заклали промасленому клоччям. На труби глушителів наділи брезентові рукави й підняли їх над водою. Водії вели танки наосліп, слухаючи поради командирів, котрі стоять у відкритих вежах. Шістдесят Т-34 протягом дня переїхали через Десну. Дніпро форсували на понтонах. Разом з піхотою і артилерією танкісти відкинули гітлерівців далеке від берега, розширювали Лютежский плацдарм.

Главный удар ми завдавали з півдня. Фашисти, своєю чергою, і свої основні сили зосередили там ж. Нам неможливо вдавалося прорвати ворожу оборону. Тоді вказівкою Ставки командування 1-го Українського фронту на чолі з генералом Миколою Федоровичем Ватутіним стало готувати головний «упор від Лютежа, з севера.

Темными ночами, вечорами, коли долину Дніпра затягував непроглядний туман, наші танки і артилерія стали переповнятися з Букринского плацдарму, на лівий берег Дніпра. По лівому березі вони пройшли близько двохсот кілометрів за північ і знову переправилися через річку — на Лютежский плацдарм. Зроблено це були так майстерно, так, обережно, що ворог не зауважив змін. Фашистські літаки-розвідники відзначали радянські танки і великі гармати як було. Ворог не здогадувався, що бачить танки фанерні і гармати, виготовлені з колод. До того ж наші сполуки, решта у Великого Букрина, демонстрували колишні спроби прорвати оборону саме там.

Уром 3 листопада артилерія, зосереджена у Лютежа, відкрила обстріляйте. У несподіване час для ворога наступ пішли армії генералів Івана Даниловича Черняхівського і Кирила Семеновича Москаленко. Піхотинцям допомагали льотчики повітряної армії генерала Степана Акимовича Красовського. Ввечері 4 листопада ввійшла в бій гвардійська танкова армія генерала Павла Рибалка. Танкісти продовжували наступ і тільки вночі. Танки рухалися з запаленими фарами, з виттям сирен, знищували і розганяли фашистів вогнем кулеметів і знарядь. Вже наступного дня радянські війська боролися околицях Києва. За столицю Україну воювали і бійці 1-ї Чехословацької окремої бригади під керівництвом Людвіка Свободи. Разом до наших танкістами вони вибили гітлерівців з вокзалу. До 4 годинах ранку 6 листопада Київ мав право освобожден.

Фашисты постійно влаштовували контратаки, жбурляючи по 300 — 400 танків, але техніки у радянських військ вистачало, і контрнаступ фашистів заглохло.

К зими наші війська об'єднали безліч тактичних і оперативних плацдармів удвічі величезних — стратегічних, таких, де можна грунтовно готується до нового потужному наступові. Серед них надійні переправи і шляхи, якими йшло планомірне постачання військ. Один стратегічний плацдарм північ від Києва — створили 1-ї Український і Білоруський фронти. Він простирався вздовж Дніпра на 400 із гаком кілометрів, а глибиною був 150 км, тобто лінія фронту тут віддалилася від річки на півтори сотні кілометрів. Другий плацдарм, менше створили 2-ї і 3-й Українські фронти. Він простирався від Черкас до Запоріжжя.

На ділянці шириною приблизно 100 м км, у районі Канева, правий берег річки досі утримували німці. Радянські війська неможливо могли вигнати ворога з широкого коридору, разъединившего наші стратегічні плацдарми. Коридор був небезпечний, гітлерівці могли наносити звідти удари у фланги 2-го і 1-му Українським фронтах. Служив він противнику і пропагандистську службу. Після Курській битви Геббельс заспокоював німецький народ розповідями про неприступності «Східного валу». І тепер, хоча «вал» розвалився, газети рейху писали про неї як «про існуючому: «…німецькі кухарі черпають на свої кухонь дніпровську воду».

С липня по грудень 1943 року противник загубив у боях нашими військами понад 1 мільйона 400 тисяч жителів. З 21 листопада 1942 року у грудень 1943 року радянські війська пішли в захід у середині фронту на 500 кілометрів, але в південному крилі - на 1300. Звісно ж, противника і мало виникнути відчуття подальших нею «гігантських хвиль океану». З початку 1944 року Червона Армія поторохтить «далі і далі, перекидаючи своєму шляху все преграды».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet bolshe.ru/.