Микола Гастелло – подвиг, якого було

Николай Гастелло — подвиг, якого было

Платонов Артем.

26 червня льотчик капітан Гастелло М. Ф. з екіпажем — Бурденок, Скоробогатый і Калінін — повів ДБ-3 бомбити які ввірвалися фашистів дорогою Молодечно-Радошковичи. У Радошкович видалася низка танків ворога. Гастелло, скинувши бомби на нагромаджені на заправці німецькі танки, і, розстрілюючи з кулеметів екіпажі фашистських машин, став відійти від мети. У той час фашистський снаряд наздогнав машину капітана Гастелло. Отримавши пряме потрапляння, літак, охоплений полум’ям, було піти зважується на власну базу. Гастелло розгорнув палаючий літак і повів їх у самісіньке пекло ворожих танків. Стовп вогню охопила полум’ям танки і фашистські екіпажі. Дорогий ціною заплатили німецькі фашисти за смерть льотчика героїчного экипажа.

26 червня 1941 року. Четвертий день Великої Великої Вітчизняної війни. Танки Гота і Гудеріана рвуться вперед територією Білорусі, роблячи на добу до 100 кілометрів. Радянське командування щосили намагається зупинити їх подальше вклинювання в бойові порядки Південно-Західного фронта.

Утром з аеродрому Боровське під Смоленськом у повітря піднімається ескадрилья далеких бомбардувальників 207-ого авіаційного полку під керівництвом капітана Миколи Гастелло — три літака ДБ-3Ф. Розвідка повідомила, що у районі шосе Радошковичи-Молодечно спостерігається концентрація танків ворога. Завданням ескадрильї було відбомбитися по виявлених німецьким машинам.

Жители сусіднього села бачили, як і 12:00 над шосе видалися три бомбардувальника з зірками на крилах. З відкритих бомболюків на танки, броньовики і автомашини противника посипалися бомби. У небо піднялися жирні стовпи диму — три тонни бомб даремно не зникли. Проте німці відразу ж потрапляє відкрили щільний зенітний вогонь, і двоє із трьох бомбардувальників запалахкотіли.

Самолет старшого лейтенанта Воробйова, єдиний не підбитий, після виконання завдання пішов за лінію фронту, на аеродром. Другий ДБ-3 з що тягнеться його димним шлейфом «пішов у невідомому напрямі», як засвідчили потім місцеві селяни. Третій бомбардувальник зробив розворот і скерував палаючу машину безпосередньо в скупчення німецької бронетехники…

Федор Воробйов, командир єдиного выжившего у цьому нальоті екіпажу, благополучно повернувся на аеродром в Брянську (через стрімких темпів німецького наступу радянські літаки часто злітали з одних аеродромів, а сідали вже в інші, на теренах). У його рапорті було написане, що і штурман лейтенант Рыбас бачили, що літак, ведений командиром ескадрильї Гастелло, зробив наземний таран. 27-ого червня командир авіаполку Лобанов говорить про подвиг в Москву, а 28-ого числа по підпис Калініна виходить указ про надання капітану Гастелло звання Героя Радянського Союзу. Відтоді історія починає здаватися трохи дивній, з урахуванням, що листа від Лобанова із Білорусі в Москву має добиратися принаймні тиждень, та був ще близько місяця чекати свого низка в канцелярії… Втім, пізніше «очевидці» щось сказати з цього приводу — лейтенант Рыбас невдовзі пропаде безвісти, а Федір Воробйов за п’ять місяців загине. Втім, два дні після знаменитого вильоту, 28 червня 1941;ого року, 207-ой авіаційний полк перестає існувати. П’ятого липня залишки персоналу перекинули під Орел, а вересні полк був остаточно расформирован.

Долгое час вважалося, що подвиг зробив саме екіпаж Миколи Гастелло. Разом з ним саме в бомбардувальнику тоді перебували штурман лейтенант Анатолій Бурденюк, основний стрілок старший сержант Олексій Калінін і нижній (люковый) стрілок лейтенант Григорій Скоробогатый. Чомусь звання Героя Радянського Союзу було присвоєно лише Гастелло посмертно. Про третій літак, де командиром був Олександр Маслов (той самий, який «пішов у невідомому напрямі») радянська пропаганда забула. Тільки у травні 1942;гo родичам Маслова, а також родичам членів його екіпажу — штурмана лейтенанта Володимира Балашова, молодшого сержанта стрелка-радиста Григорія Реутова й молодшого сержанта повітряного стрілка Бахтураза Бейскбаева командування 207-го авіаполку відправило сповіщення, що їх чоловіки (діти) «зникли безвісти». Аж по початку 90-х таке формулювання — «пропав безвісти» вважалася фактично синонімом «зрадництва». Адже невідомо, ніж займалися зниклих безвісти? Може, вони здалися в полон, тобто подали приклад боягузтві і паникерства? А може, вони служили поліцаями чи взагалі - воювали за фашистов?

Когда дружина капітана Маслова Софія Євграфівна Маслова в 1944 року повернулася додому, в Коломну, її дочку Іру відмовилися брати участь у дитсадок — дітей, батьки яких загинуло на фронті, й дуже було багато. А батько Іри не загинув, а пропав без вести. З цієї причини пенсію за втратою годувальника сім'я Маслова не получала.

Как дружини потенційного зрадника, до Софії Евграфовне стали погано ставитися все сусіди. Перестав із нею спілкуватися і її батько Олександра, на той час головою колгоспу «Провідник ». Софія багато плакала — жити з маленькій дочкою в охопленій війною країні дуже важко. Здавалося, доля викинула черговий несправедливий фортель — Микола Гастелло (її самої та його дружину Ганну Софія добре знала, вони товаришували сім'ями) раптом став кумиром хлопчиків і Героєм Радянського Союзу, та її Сашко — хіба що зрадником. Але, як виявилося, доля може фантастично трансформуватися — як і стало видно на учасників того легендарного вылета…

Настоящий герой

В 1951;ом року Білорусь вирішила увічнити подвиг Миколи Гастелло, білоруса по національності. До селі Декшняны, близько якого і він зроблений таран (вночі на 27-ое червня місцеві наспіх поховали пілотів з розбитого бомбардувальника в братній могилі, загорнувши в парашути) вирушила велика комісія. Процесом перепоховання прахом героїв керував райвоенком селища Радошковичи підполковник Котельников.

На місці виявилося, що бомбардувальник упав не так на колону бронетехніки, як написано переважають у всіх радянських підручниках історії, а 180 кілометрів від дороги на полі - чи то не дотягнув, чи таранив не танки, а зенітну батарею… Втім, це було так і і важливо. Попри величезний скупченні народу, 26-ого червня 1951;ого року братська могила була урочисто розкрило. Котельников відразу зацікавився вмістом планшетки однієї з пілотів, яка за 10 років майже не постраждала. Виявилося, що містяться документи з ім'ям… капітана Олександра Спиридоновича Маслова. На одному з пілотів виявили медальйон з ім'ям стрелка-радиста Григорія Реутова, члена екіпажу капітана Маслова. Отже, це бомбардувальник Маслова зробив таран, а літак Миколи Гастелло таки «пішов у невідомому направлении»?

Подполковник Котельников стане ділитися ні з оточуючими своїми знахідками, і прах «відважного екіпажу Гастеллло» був благополучно перепохований в сквері селища Радошковичи. Самому Миколі Гастелло при могилі поставили бронзовий пам’ятник.

В того ж вечора Котельников під грифом «Таємно» надіслав лист у ЦК КП (б) Білорусі, де зараз його сповіщав про знахідку і запитував — що робити? Невдовзі, також під грифом «Таємно» надійшла відповідь під підписом зав. адміністративним відділом ЦК Перепелицына: «Звертайтеся до відділу з обліку втрат Радянської Армии».

Получив «добро» на виявлення даних про подробицях загибелі екіпажу Олександра Маслова, Котельников почав збирати інформацію. Незабаром, у архівах то побачив цікавий документ — список «Безповоротних втрат начальницького та пересічного складу 42-й авіадивізії з 22.06 по 28.06.41 (серія «Б «№ 138)». Підписано він був помічником відділу стройової частини старшиною Бічним. У творчому списку значився і екіпаж Гастелло: сам капітан, і навіть Бурленюк, Скоробогатый і Калінін. У графі «примітки» сказано, що «одна людина зі цього екіпажу вистрибнув з парашутом з палаючого літака, хто — невідомо». З усього виходило, що таранив німців все-таки екіпаж Маслова, а чи не Гастелло…

Результатами своїх досліджень Котельников поділився з коломенським райвоенкомом полковником Гладковым. Той, у 1952;ом зв’язався із дружиною Маслова і їй усе матеріали розслідування. Пред’явлену планшетку, і навіть що збереглися льотні окуляри і гребінець чоловіка відразу впізнала. Невдовзі Софія Євграфівна спрямовує клопотання до Ради СРСР, у якому просить відновити його сім'ю у цивільних своїх правах і привласнити чоловікові звання Героя Радянського Союзу, оскільки це і є він (та її екіпаж) зробив подвиг.

Вскоре, 22 листопада (день народження Олександра Маслова) Софії Евграфовне приходить довідка: «Вважати капітана Маслова не зниклим безвісти, а загиблим при виконанні бойового завдання 26.06.41 р.». Через день до Маслової приходить чекіст і чемно просить большє нє турбувати Верховна Рада своїми домислами. Про присвоєння Маслову Героя мова навіть не заходит…

Но у Котельникова є ще питання, куди ми маємо відповідей. Наприклад, чому всій країні відомо, що єдиним спасшимся екіпажем був екіпаж лейтенанта Воробйова. Тоді як і Міністерства Оборони СРСР значиться, що Рыбас і Воробйов служили в 96-ом авиаполку. Проте відомо, що славнозвісний виліт робила ескадрилья 207-ого авіаполку. Можливо, бомбардувальників було три, а через два — Маслова і Гастелло?

Нет, впевнений Котельников, бомбардувальників було саме три. Жителі села Декшняны, близько якої був зроблений подвиг, стверджують, що три літака. Також дивом котрий вижив авіатехнік 207-ого авіаполку Бородін, 26-ого червня який готував ДБ-3 ескадрильї Гастелло до вильоту, впевнено розповів, що літаків було три. Командиром їх була Гастелло, Маслов і «хтось ще», прізвища якого Бородін не пам’ятає. Отже, Рыбас і Борис Васильєв й нічого було неможливо, а показання особливому відділу давали невідомі, пілотували вцілілий бомбардировщик?

Впрочем, у цьому дивовижні відкриття для Котельникова не закінчилися. Незабаром він дізнався, що 27-ого червня жителі села Декшняны і селища Радошковичи вирушили у Мацковские болота — туди, куди полетів «в невідомому напрямі» підбитий бомбардувальник. Невдовзі знайшли літак, і навіть два обгорілих трупа. Кишеня однієї з них знайдено лист з ім'ям Скоробогатой — лейтенант Скоробогатый (але це був він) я не встиг відправити її дружині. У другого загиблого знайшли медальйон, у якому вдалося розібрати ініціали «А.А.К.». Очевидно, він належав стрелку-радисту Олексію Олександровичу Калініну. Оскільки знайдено було дві з чотирьох члена екіпажу Миколи Гастелло, це означало що, по-перше, впав в болото бомбардувальник пілотував саме його (а чи не Маслов), і, по-друге, Гастелло або встиг викинутися з і вижити, або його труп не був обнаружен.

Так куди ж дівся сам Гастелло? Відповідь це питання дають показання жителя села Мацки, що у 25 кілометрах від селища Радошковичи (на жаль, його невідома, хоча показання зафіксовано на кіноплівку). Тоді, 26-ого червня 1941;ого і було 15 років, але пам’ятає те що дуже хорошо:

«Я бачив, і з лівого крила палаючого бомбардувальника вистрибнув парашутист. Він приземлився в метрах 300 мене. До нього в машині поїхали німецькі солдати — в село вже ввійшли німці. Парашутист підхопився на ноги, але німці дали автоматну чергу, і знову упав. Але їх вбили, а поранили — що він рухався до машині, німці притримували його з обидві руки…».

Стоит провести невеличкий технічний лікнеп у тому, аби зрозуміти, хто ж цим спустившимся льотчиком — Гастелло або ж Бурденок, чий труп не був виявлено? Отже, у разі евакуації з аварійного бомбардувальника стрелок-радист стрибає з верхнього люка, штурман — з нижнього. З крила може стрибнути лише пілот, яким, нагадаю, у цьому польоті і він Микола Гастелло. До речі, те, що пілот врятувався, а Скоробогатый, Калінін і «ймовірно, Бурденок ми змогли, каже на користь командира екіпажу. Розповідає заступник командуючого ВПС СРСР генерал-полковник Решетников, який розпочинав війну молодшим лейтенантом на бомбардувальниках ДБ-3:

«У мене була випадок, коли моя літак підбили повітря і він загорівся. Спочатку я дочекався, коли з парашутами вистрибнуть члени екіпажу — потрібно тримати літак на максимальної висоті. До того ж вже вистрибнув і саме».

Выходит, Гастелло стане чекати, поки евакуюються інші члени його екіпажу (при цьому тримаючи літак прямо, щоб дати як і більший шанс на порятунок), а вистрибнув доти? Обгорілі трупи товаришів і що врятувався Микола вважають у користь цієї версии…

А що сталося з нею потім? Німеччина на запит про захоплених полон льотчиків 26 червня 1941 року у районі селища Радошковичи поки мовчить. Щоправда, відомо, що від початку війни радянських льотчиків німці розстрілювали відразу після допроса…

Вместо окончания

Что було зроблено справжніх героїв? У 1992;ом року всі члени екіпажу Олександра Маслова посмертно нагороджувалися медалями Великої Вітчизняної війни 1-ой ступеня, а 1996;ом року всім членам екіпажу посмертно присвоєно звання Героїв Росії. Щоправда, формулювання подвигу була якоюсь дивній — «Один час й у одному місці ми, щодо одного й тому самому повітряному бою екіпаж бомбардувальника капітана Маслова передбачив подвиг Миколи Гастелло». Втім, воно і зрозуміло — навіщо переписувати історію і оголошувати, що Гастелло ніякого подвигу не робив, коли яку можна трохи подкорректировать?..

Жена Олександра Маслова не дочекалася реабілітації свого чоловіка, померши в 1985;ом року. Зірку Героя за свого батька отримувала дочка — Гурная Ірина Александровна.

Впрочем, попри офіційну версію, і Маслов, і Гастелло, й інші льотчики 207-ого авіаполку були героями. Виліт на завдання без підтримки винищувачів, на неповоротких далеких бомбардувальниках — це майже подвиг? Про це свідчить і те що, що того ж дня авіаполк втратив 27 літаків, а ще через дві доби у ньому залишилося жодної справної машини.

До кінця Великої Великої Вітчизняної війни наземний таран був повторений 503 раза…

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.