Культурна життя Мавераннахре у IX — X ст.

Культурная життя Мавераннахре в IX — X вв.

З правлінням Саманидів пов’язаний велике піднесення культурного життя Хорасане й у Мавераннахре, коли Мерв, Бухара, Самарканд, Ургенч дедалі більше набували славу культурнейших центрів свого времени.

Вище ми бачили, що арабське завоювання і насильницька поступова ісламізація Середню Азію сприяли перемозі цілком далекого місцевого населення арабської мови в мусульманському богослов'ї, в официально-чиновничьем світі й у середовищі перської, согдийской і хорезмийской аристократії. У аббасидское час у містах майже всі населення змушений був почуватися мусульманином[1]. Арабський мову застосовувався у проповіді й у молитві, — у ньому написано була вся богословська і юридична література (фикх), оскільки вона була тісно пов’язана з богослов’ям. У канцеляріях безроздільно панував арабська мова. Нею писалися усі папери, і достойна людина, який знав арабського мови, було стати чиновником. Характерніша ж тільки те, що навіть місцева аристократія, колись так сопротивлявшаяся арабам, самим ходом життя мусила все знати арабська мова буде не гірший свого рідної мови задля отримання і збереження привілейованого положения.

Арабський мову, по наполяганню завоевателей-арабов, застосовувався у культурному житті і з наукового роботі; у ньому писалися наукові труды.

Таджицький мову почав відвойовувати собі позиції з літературі лише у Х в. Истахри, що склав 30-х роках Х в. своє географічне твір, згадує, що у Бухарі, поруч із согдийским мовою, є ще мову «даруй», під яким й потрібно усвідомити літературну мову саманидского времени.

Табари зазначає, що ще першій половині VIII в. у володіннях Балха, і навіть Хутталяна, таджицькою языком[2], користувалися як літературного. Табари розповідає, що коли і відомий арабський намісник Асад ібн Абдулла[3] з’явився під час своєї походу Хутталян, місцева, очевидно балхская молодь склала глузливе чотиривірш, присвячене що втікав полководцеві. Чотиривірш це, включене до тексту Табари, написана мовою «даруй». Той самий мову «даруй» був поширений у Хорасане та інших галузях Ірану. Таджицький літературну мову перейняв свій алфавіт від арабської писемності, порвавши з майже зжитої на той час согдийской і пехлевийской письменностью.

Багато представників согдийской династії покровительствували літературі, поезії, наук, образотворчим мистецтвам і архитектуре.

Найбільш пожвавленим в культурному відношенні містом при саманидах була Бухара. Сам Ібн Сіна саме тут, на одній із книгарень, знайшов потрібний їй твір Фараби, яка допомогла йому отримати ясне уявлення про вчення Аристотеля.

Славилася саманидская Бухара і своєю бібліотекою, перебувала в эмирском палаці. Ібн Сіна мав можливість за цієї бібліотеці, отримавши дозволу від еміра Нуха ібн Мансура (976 — 997 рр.). У своїй автобіографії Ібн Сіна дає його коротке опис. Бібліотека займала ряд кімнат. У кожній кімнаті зберігалися рукописні книжки з який-небудь спеціальної галузі: лише у кімнаті — мусульманським праву, на другий — твори поетів тощо. Зберігалися рукописні книжки — у скринях. Бухарская бібліотека мала тоді в Передній Азії тільки один суперницю — бібліотеку в палаці буидского правителя Адуд ад-Даула (949−983 рр.) в Ширазе, описану арабським географом Макдиси.

Ширазская бібліотека розміщалася в худжрах (кімнатах), розташованих уздовж великий бібліотечної зали. Як і Бухарі, рукописні книжки тут групувалися за галузями, кожної у тому числі відведено було спеціальне сховище. Перевага Ширазской бібліотеки полягала у цьому, що мої книжки зберігалися тут не спеціальних полицях, а чи не в скринях, як і Бухаре.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.

[1] У містах Мавераннахра були й представники інших релігій — громади християн манихеев і зороастрийцев, але вони становили незначне меншість населения.

[2] Табари, звісно, не застосовує терміна «таджикский».

[3] Асад ібн Абдулла двічі був намісником Хорасана, вперше 723−727 рр., другий — 735−738 гг.