Індустріалізація

Индустриализация

Реферат по історія України виконав Корольов І. В.

Крымская академія природоохоронного і курортного будівництва (КАПКС) АРК Крим, р. Симферополь Индустриализация — процес створення великого машинного виробництва та цій основі переходу від аграрного до індустріального суспільству. У індустріалізація здійснювалася тоталітарним режимом форсовано, насильницькими методами, з допомогою різкого обмеження рівень життя більшості населення і побудову експлуатації крестьянства.

1. Цілі індустріалізації в СССР:

1) ліквідація техніко-економічній отсталости;

2) досягнення економічної независимости;

3) підбиття технічної бази під відстале сільське хозяйство;

4) розвиток нових галузей промышленности;

5) створення потужного військово-промислового комплекса.

2. Особливості радянської индустриализации:

1) головний джерело накопичення коштів на індустріалізації здійснювався з допомогою «перекачування» коштів із села, і навіть експлуатації трудового ентузіазму людей;

2) розвиток виробництва коштів виробництва, у збитки виробництву предметів потребления;

3) мілітаризація экономики;

4) надвисокі темпи індустріалізації, «штурмовщина».

3. 1-ша пятилетка.

Процесс індустріалізації України розпочався лише наприкінці 20-х гг.

Еще у грудні 1925 р. XIV з'їзд ВКП (б) проголосив курс — на індустріалізацію. У 1928 р. почалася 1-ша п’ятирічка. Її основне завдання в тому. щоб «наздогнати та перегнати західних країн» стосовно економіки. У центр ставилося розвиток важкої промисловості, планом передбачався її зростання на 330%. Україна, де були кваліфікованих кадрів і необхідна інфраструктура, отримувала 1/5 всіх капіталовкладень. З 1500 підприємств, які планувалося побудувати у СРСР, України передбачалося побудувати 400. Щоб підняти ентузіазм робочих, використовувало різні методи. У тому числі - масове «соціалістичне змагання», що особливо насаджувалося після публікації в «Правді» (січень 1929) статті Леніна «Як організувати змагання». У цьому ж 1929 р. до пленуму ЦК ВКП (б) прийнято рішення «за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». У 1928;1929 рр. обсяг валової продукції української промисловості збільшився на 20%. У той час економіка ще відчувала імпульси НЕПу, які забезпечували високих темпів зростання. Успіхи першого року п’ятирічки і натомість глибокої кризи, що охопила капіталістичний світ 1929 р., породили від керівництва СРСР ілюзію можливості різкого стрибка з економічної відсталості до розряду промислово розвинених держав. Сталіна 1931 р. заявив: «Ми від передових країн на 50−100 років. Ми повинні пробігти цей період за 10 років. Або ми зробимо це, або нас сомнут». Такий ривок вимагав крайнього напруги сил, але вважалося, що сите і благополучне майбутнє варта кількох років наполегливої праці і повного самообмеження. Листопадовий пленум ЦК ВКП (б) в 1929 р. прийняв рішення «за будь-яку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Планами на 1930;1931 рр. передбачалося 45% приросту промисловості, що означає «штурмівщину». Це була авантюра, приречена на провал. Цілком закономірним стало невиконання плану першої п’ятирічки. Тому, коли підбивалися її результати, Політбюро ВКП (б) заборонило всім відомствам публікувати статистичні дані про через це. Україні запропонували узагальнені і сформульовані Сталіним цифри щодо випуску валовий продукції, виходячи з яких робився висновок, що п’ятирічка було виконано за чотири роки і трьох місяці. Насправді темпи розвитку промисловості з 23,7% в 1929 р. до 5% в 1933 р. Політика «штурмовщины» провалилася, але були певні успіхи у промисловий розвиток досягнуто. Так було в травні 1932 р. дав струм Дніпрогес, діяли Криворізька, Київська та Харківська електростанції. У Донбасі ввели на дію 53 нові шахти, на металургійних заводах України побудували 12 доменних і 24 мартенівських печей. Було введено в експлуатацію завод «Дніпроспецсталь» у Запоріжжі та Харківський тракторний завод (ХТЗ). Одночасно різко упав рівень життя — з’явилися черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого, життя бараках.

4. Індустріалізація у 30-ті гг.

В таких умовах почалася друга п’ятирічка (1933;1937). План її було більш збалансованим; передбачалося, що щорічний промислове зростання буде складати 16,5%. Більше коштів передбачалося вкласти у легку промисловість. Проте знову основна увага приділялася важкої индустрии.

Вторую п’ятирічку, як й дослідити першу, влада оголосила «достроково виконаною». Але це відповідало дійсності. Реально другий п’ятирічний плани було виконано на 70−77%. Третя п’ятирічка теж було завершено, позаяк у 1941 р. її перервала війна. Попри зазначені обставини, у роки довоєнних п’ятирічок надзвичайно умовах тоталітарного режиму трудящі України створили потужну індустріальну базу, яка за окремими показниками вивела Україну рівень економічно розвинених країн світу. Почали давати промислову гіганти металургії: «Запорожсталь»,.

«Азовсталь» і «Криворіжсталь». Були почали дію Краматорський машинобудівний. Луганський паровозобудівний. Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводы.

5. Економічні і соціальних наслідків индустриализации.

Положительные Достижение економічної независимости.

Превращение СРСР потужну индустриально-аграрную державу.

Укрепление обороноздатності країни, створення потужного військово-промислового комплекса.

Создание технічної бази сільського хозяйства.

Развитие нових галузей промисловості, будівництво нових фабрик і заводов.

Отрицательные Формирование командно-адміністративної экономики.

Создание можливостей для військово-політичній експансії СРСР, мілітаризація экономики.

Замедление розвитку виробництва предметів потребления.

Сплошная колективізація сільського хозяйства.

Стимулирование екстенсивного розвитку, рух до екологічної катастрофе.

В цілому форсована індустріалізація України ні призвела до підвищення життєвий рівень народа.

Экономическая міць держави була не так на задоволення насущних потреб людей, але в зміцнення тоталітарного режиму і запровадження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму, створення воєнно-економічних ресурсів для «експорту революции».