Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, об'єкт і предмет, мету і завдання, хронологічні та територіальні межі, методологічні засади, сформульовано наукову новизну, розкрито практичне та теоретичне значення дослідження, визначено його структуру, подано інформацію щодо апробації результатів праці.

Перший розділ — «Історіографія, джерела та методологія дослідження» складається з двох підрозділів. У ньому висвітлено основні здобутки вітчизняної та закордонної історичної науки у галузі дослідження монетних скарбів Гетьманщини, аналізуються можливості монетних комплексів як історичного джерела для реконструкції грошового обігу та висвітлення фінансової політики Української козацької держави, розглядаються методики вивчення цього оригінального джерела.

У підрозділі 1. 1. — «Стан наукової розробки теми» — проаналізовано основні здобутки вітчизняної нумізматики, внесок закордонних науковців у дослідження монетних скарбів Гетьманщини. Накопичення матеріалу та перші спроби опису монетних комплексів датуються другою половиною ХІХ ст. та пов’язані з іменами В. Антоновича, Є. Сіцінського, К. Страшкевича, В. Данилевича, М. Біляшівського та ін. Однак глибокий науковий аналіз монетних матеріалів, застосування оригінальних методик дослідження та систематизації скарбових комплексів знайшли своє місце у працях М. Слабченка, В. Шугаєвського, а пізніше — І. Крип’якевича, І. Спаського, М. Котляра, В. Рябцевича, В. Зварича. Це пов’язано із загальним станом нумізматики як допоміжної історичної науки, формування якої відбувається у першій половині ХХ ст. Саме М. Слабченко висунув свого часу гіпотезу про карбування Б. Хмельницьким, а згодом — П. Дорошенком власної монети, яка перебувала в грошовому обігу поряд з іноземними монетами до 1708 р., тобто до призначення гетьманом І. Скоропадського Степанков В. Проблема становлення монархічної форми правління Богданом Хмельницьким (1648−1657 рр.) // УІЖ. — 1995. — № 4. — С. 14−33. Свою думку М. Слабченко підтверджував посиланнями на писемні джерела, оскільки жодного екземпляра таких монет не знайдено. Дослідивши монетні скарби XVII — XVIII ст, М. Котляр дійшов висновку, що фінансові процеси на українських теренах мали загальноєвропейський характер Котляр М. Нариси історії обліку і лічби монет на Україні XIV — XVIII ст. — К., 1981. .

Новий етан розвитку вітчизняної нумізматики ознаменувався розвідками О. Бєлої, Г. Козубовського, Н. Стрижакової. Остання дослідниця дала детальну характеристику талерам та їхнім фракціям, що зберігаються у Національному історичному музеї України. Н. Стрижакова зробила детальний опис скарбів за областями, хронологією монетного складу, склала список талерів за хронологією та географічною ознакою й дійшла висновку, що склад монет на українських землях XVII — XVIII ст. був надзвичайно різноманітним: разом з монетами Речі Посполитої в обігу були монети прибалтійських володінь Швеції, Бранденбурзько-Прусської держави, Нідерландів, Священної Римської імперії з її численними світськими та духовними володіннями, Московського царства, Трансільванії, Франції, Данії, Італії. Автор наголошує на особливому авторитеті саме західноєвропейських (рідше польських) срібних талерів на українських землях Стрижакова Н. Таляри Західної Європи в українських скарбах // УНіБ. — 2000. № 2. — С. 299−343.

Проте фундаментальної систематичної праці, яка б детально розглядала скарбові джерела та грошовий обіг за доби Гетьманщини немає.

У підрозділі 1. 2. — «Складові джерельної бази дослідження: монетні скарби, музейні та приватні колекції. Методика вивчення, аналізу та систематизації скарбового матеріалу» — доведено, що монетні скарби є інформативним та достовірним історичним джерелом, яке потрібує подальшого вивчення та впровадження до наукового обігу.

Найважливішими складовими джерельної бази для вивчення грошового обігу доби Гетьманщини є монетні скарби, приватні колекції, музейні зібрання та писемні свідчення. Монетний скарб — це будь-який комплекс монет від кількох екземплярів до десятків тисяч, який у певний час закопаний у землю чи прихований якимось іншим способом. За звичай розрізняють скарби тривалого та короткочасного зберігання. Саме скарби останнього типу є найбільш цікавими для науки, бо вони є своєрідними «моментальними знімками» з грошового обігу певного історичного проміжку часу Калакура Я., Войцехівська І., Корольов Б. та ін. Історичне джерелознавство. Навч. підручник. — К., 2002. — С. 176.

Процес нумізматичного дослідження багатогранний. Він включає в себе всебічне вивчення самих монет — їхньої ваги, розміру, металу, зображення, написів, територіальної та державної приналежності, техніки карбування, а також аналіз складу та топографії монетних скарбів.

В основу запропонованої дисертантом класифікації скарбового матеріалу покладено такі принципи: формально-типологічний, хронологічний, метрологічний, територіальний, державний, комплексний, порівняльний. Ці методики та підходи дозволяють глибоко та науково обґрунтувати особливості грошового обігу досліджуваного періоду.

Другий розділ — «Особливості грошового обігу в період становлення і розвитку Гетьманщини (друга половина XVII — початок XVIII ст.)» складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено основні напрямки фінансової політики українських гетьманів, роль талера і його фракцій та російської монети в грошовому обігу Гетьманщини.

У підрозділі 2. 1. — «Загальна характеристика фінансової політики українських гетьманів» — аналізуються писемні джерела, що свідчать про намагання деяких українських гетьманів впровадити в обіг власну грошову одиницю та розгадаються погляди попередників щодо цієї проблеми.

Так, проблема карбування українських грошей за часів гетьманування Б. Хмельницького залишається досі дискусійною, оскільки в жодному з 494-х скарбів та окремих знахідок монет, виявлених і досліджених науковцями за останні два століття, не знайдено монети Б. Хмельницького. Але існують документи та свідчення сучасників гетьмана про заснування в Чигирині монетного двору та карбування у 1649 — 1653 рр. українських монет. Можливо, Б. Хмельницький здійснював такі спроби, заснувавши в Чигирині монетний двір, виготовивши ескізи монет, штемпелі та навіть пробні зразки, однак згодом відмовився від своєї ідеї в силу певних внутрішніх та зовнішніх причин.

Гетьман П. Дорошенко карбував монети у Волощині та в с. Лисянці на Черкащині. Волоські гроші емітували турецькі і татарські монети, а вітчизняні - польські чехи, шеляги та шостаки з польським гербом — орлом та іменем короля Яна ІІ Казимира. Однак, це не була національна валюта, а скоріше — сурогатні гроші.

За часів гетьманування І. Самойловича розпочалося карбування монети — чехів, що отримали за місцем їх виготовлення назву «сєвські». Їхнє впровадження пояснювалося грошовим дефіцитом. Ці чехи містили зображення російського герба — двохголового орла з трьома коронами та легенди, що складалася з початкових літер імені та титулів царів Івана та Петра Олексійовичів латиною. Ці монети не вирішили фінансових проблем російської влади та гетьмана, тому їх випуск було припинено у 1687 р.

Таким чином, спроби українських гетьманів впровадити власну національну монету не мали успіху.

У підрозділі 2. 2. — «Талер та його фракції в грошовому обігу Гетьманщини другої половини XVIIІ ст.» — розглянуто роль срібного талера в грошовому обігу та лічбі на українських землях XVII — XVIII ст. Ця розвідка базується на писемних і нумізматичних джерелах, багато з яких вперше введено до наукового обігу.

Срібний талер європейських держав і його фракції, разом із золотим дукатом, відігравав домінуючу роль на грошовому ринку України за добу Речі Посполитої та за доби Гетьманщини. Незважаючи на територіальний і політичний розподіл українських земель, вітчизняний грошовий ринок у XVII — XVIII ст. складав єдиний економічний комплекс, який базувався на загальноприйнятій у всій Європі талерно-дукатовій системі.

Період обігу різних видів талерів на українських теренах тривав із XVI — до кінця 80-х рр. XVIII ст. Зафіксовані у нашій праці талери відкарбовано на монетних дворах Голландської республіки, Священної Римської імперії, Іспанських Нідерландів, Австрії, Швейцарії, Речі Посполитої. Вони використовувалися як на внутрішньому ринку, так і під час міжнародних розрахунків. Талери мали високий рівень довіри серед українців, про що свідчать чисельні згадки у писемних джерелах, зокрема щоденниках Я. Марковича, М. Ханенка, літописах С. Величка, Самовидця, актах різних міст.

Європейські монети талерного та дукатового типів, незважаючи на всі заходи російської влади, продовжували траплятися на грошовому ринку України, навіть, до моменту знищення Катериною ІІ автономії Гетьманщини.

У підрозділі 2. 3. — «Російська монета та її значення в грошовому обігу Гетьманщини» — досліджено процес поширення та утвердження в грошовому обігу Гетьманщини російських монет, а саме — срібної копійки, денги та єфимка.

Російська срібна монета постійно проникала на українські землі, починаючи з часів Івана ІІІ. Ця тенденція посилилася після 1654 р. У другій половині XVII — першій чверті XVIII ст. кількість російських срібних і мідних монет на Лівобережжі значно зростає. Це було наслідком політики Москви, спрямованої на обмеження прав Гетьманщини та втягнення її економіки до загальноросійського ринку. Але все ж в грошовому обігу України ще практично століття перебувала західноєвропейська монета. Про це переконливо свідчать скарбові матеріали.

У третьому розділі — «Товарно-грошові відносини у період занепаду Гетьманщини (1701 — 1764)» — розглянуто писемні джерела та монетні скарби XVIII ст., на основі яких відтворено стан українського грошового ринку зазначених часів.

У підрозділі 3. 1. — «Писемні джерела про грошовий обіг і лічбу монет на території Гетьманщини в „глухівський період“ (1708−1764)» — проаналізовано писемні джерела, які свідчать про використання на українських теренах у визначений період грошових номіналів, їхнє співвідношення між собою, ступінь авторитетності серед населення.

Численні документи, зокрема імператорські укази, матеріали Генеральної канцелярії та старшинські літописи й щоденники зафіксували асортимент платіжних засобів грошового ринку Гетьманщини XVIII ст. Вони демонструють різношерстий характер грошового господарства Лівобережжя означеного періоду. Найбільше згадок у них про російські монети: золоті - імперіал (10 рублів), ½ імперіала (5 рублів), двохрубльовик, червонець, срібні - рубель (рублевик, карбованець), єфимок, полтинник, полтина (50 коп.), четвертак або напівполтинник (25 коп.), двохгривеник (20 коп.), п’ятиалтинник (15 коп.), гривеник (10 коп.), напівгривна або п’ятачок (5 коп.), алтинник (3 коп.), 1 копійка, мідні - 10, 5, 2, 1 копіка, денга (½ коп.), полушка (¼ коп.), полуполушка (1/8 коп.).

Поряд із російськими монетами в Гетьманщині населення використовувало традиційні іноземні монети: золоті подвійні дукати (подвійний червоний), дукат (червоний золотий), срібні талери, півталери, чвертки, четвертаки (¼), орти, білонні злотувки (тимфи), шостаки, трояки (шаги), півтораки (чехи), драйпелькери, крейцери, рідше гроші.

Однак домінування російської рублевої системи на українському грошовому ринку XVIII ст. очевидно.

У підрозділі 3. 2. — «Джерельний аналіз складу скарбів монет на Лівобережжі у XVIII ст.» — досліджено скарбові матеріали, що датуються XVIII ст.

Отримані в результаті цих студії відомості дають підстави стверджувати, що у першій чверті XVIII ст. частка російських монет в грошовому обігу Гетьманщини була незначною, але в середині століття складається рішуча перевага російських грошей над західноєвропейськими. Серед 137-и скарбів монет ХVІІІ ст. домінують російські гроші у 103-х комплексах. Це свідчить про панування російського рубля та його фракцій в грошовому обігу Гетьманщини у визначений час, що стало наслідком поступового занепаду української автономії, різкого зменшення припливу на український ринок західноєвропейських монет, переорієнтації української торгівлі на загальноросійський ринок та встановлення у Лівобережжі російських порядків.

На думку автора, скарби Лівобережної України першої - третьої чвертей ХVІІІ ст. характеризуються такими особливостями:

• — у них кількісно домінують мідні російські монети;
• — часто зустрічаються монетні скарби вагою від 1 до 100 кг;
• — монети, що у них зберігаються, карбовані переважно за однією стопою;
• — досить часто зустрічаються монети, виготовлені шляхом перекарбування із менших номіналів на більші;
• — іноземні скарби представлено переважно польською дрібною та голландською талерною монетою;
• — у процентному відношенні провідне місце в скарбах Гетьманщини середини та другої половини ХVІІІ ст. посідають мідні п`ятикопієчні монети часів Єлизавети Петрівни та Катерини ІІ;
• — дуже чітко виражений монометалізм скарбів, як правило, срібні та золоті монети не змішуються із мідними.

Додатки у дисертаційній роботі відіграють надзвичайно важливу роль, оскільки є своєрідною упорядкованою джерельною базою, на яку постійно посилається автор. Вони містять описи монетних скарбів, їх систематизацію за місцем знахідки, географією та хронологією карбування монет, номіналами тощо.