Святая і ще дві Венеры

Свята і ще дві Венеры.

Лев Лившиц.

«Якщо Бог існує, то атеїзм повинен казаться.

йому меншим образою, ніж религия".

Дж.Голсуорси Через 477 років тому після реформації католицькій Церкві у вересні 1524 року у Таллінні вперше відновлений і освячений монастир ордена св. Біргітти. Поруч із середньовічними руїнами побудовано новий монастирський комплекс, і з’явилися його перші насельницы в сірих вдяганках з «чорними чепцами, білими хустками з п’ятьма червоними цятками — символом ран Христа.

Каждый раз, проїжджаючи в Піриту повз монастиря, згадую дві біломармурові скульптури в Петербурзькому Ермітажі і цю розповідь однієї з його співробітників про історії і їхнім появи березі Невы.

В 1718 року Петро відрядив свого офіцера для особливих доручень Юрія Кологривова до Рима приглянути за посланими на навчання наук і мистецтва молодиками та, крім цього, «вжити всіляке намагання на закупівлю наипече пригожих Італії творів мистецтва: статуй мармурових і картин мальовничих знатнейших». Кажуть, що Кологривову вдалося зв’язатися із потрібною людиною, ревним католиком, який викопав у своїй садибі мармурову «мерзенне статую оголеною язичницької блудниці, сущою білої дияволки спокуси». Власник був готовий продати статую. Проте незадовго доти Папа Римський Климент ХI заборонив вивезення античних старожитностей з Італії. Здавалося, що справа зайшло у безвихідь. Довелося звернутися до хитрості і обману. По Риму пустили слух, ніби близько міста Ревеля у занедбаному монастирі перебувають у повному нехтуванні і забутті мощі святої Біргітти, котра померла 1373 року. Климент ХI занепокоївся можливістю повернути реліквію під захист Ватикана.

— Тільки обмін блудницю оголену, мармурову! — такий нібито була відповідь Кологривова, переданий через когось із наближених Папы.

Клименту ХI довелося переступити свою заборону. Мощі нібито були у Рим, а «богохульна дівка нагая» через Італію, Австрію, і Польщу доставлена в Петербург.

Так свідчать численні версії придбання статуї Венери Таврійської, що справді свого часу було доставлено до Петербурга. Тільки когда?

В залі античної скульптури Ермітажу на цоколі скульптури Венери Таврійської прикреплена бронзова платівка з гравіруванням: «Імператору Петру I в угодность подарував Папа Климент ХI».

Подарил, а чи не продав! І у архівах Ермітажу є документ про купівлю Кологривовым мармуровій статуї у лютому 1719 року, але хоч? На цьому документа слід, що першим захотів одержати мощі св. Биргитты віцеканцлер Ватиканської курії кардинал Оттобони. Від іншого агента Петра I в Римі — Микетти (не проти того чи, що побудував палац в Кадриорге?) він «дізнався», саме зберігаються «мощі» святої. До письма кардинала російському царю прикладена супровідна записка Кологривова, де він пояснив, хто така Биргитта і що вона жило Римі та померла Швеції, а тіло її зберігається нібито в Упсалі. Кологривов помилився, Биргитта похована у шведському місті Вадстане, але ці не мало ваги. Важливіше, що радив Петру I включити в переговори щодо в укладанні миру зі Швецією пункт про передачу Росії мощів святої Біргітти. Отже, в 1719 року у Пиритаском монастирі, його руїнах і загалом у Ревелі цієї реліквії не было.

Судя дат збережених листів Кологривова Петру I, промову про мощах йшла на в зв’язку зі вивезенням з Росією зовсім інша статуї Венери, не Таврійської, а «Венери, котра виходить з лазні», придбаної на початку 1719 року. І це документів з підтвердженням чи навіть згадуванням про доставці «святих мощів» до Ватикану не виявлено. У листі ж тата Климента ХI Петру Першому із Ватикану у липні 1719 року говориться: «Хоча можна вивозитимуть з Риму ніякої древньої речі, проте Папа поступається Російському государю в угодность йому за прихильність до католицьким місіонерам…» (отправлявшимся через Росію у Тібет та Китаю). Не за цю послугу Петра I, а чи не за «мощі», без обміну ними були благополучно випущені з Риму статуї Венери? Навряд великодосвідчені папські кардинали могли піддатися за показ такої простий обман.

Статуя «Венери, котра виходить з лазні» в 1720 року, протягом року до світу зі Швецією, встановили Санкт-Петербурзі, в Літньому саду — у спеціальній галереї (дома нинішніх воріт знаменитої чавунної огорожі із боку набережній Неви). Пізніше його помістили не збереглося донині штучному гроті, певний час вона прикрашала Царскосельський парк, був у Таврійському палаці, і з 1850 року й донині — у залі античної скульптури Ермітажу. Там ж таки перебуває і Венера Таврическая.

Такова справжня історія появи двох прекрасних скульптур на берегах Неви, чи, таки в повному обсязі їх таємниці розкрито, але однак — дві Венери як і радують своїм досконалістю відвідувачів музею, не підозрюють про їх дійсних і легендарних приключениях.