Подготовка школярів до общению

Реферат з педагогіки студентки III курсу МГЛУ.

304 а/в факультету ГПН.

Яншиной Марии.

Підготовка школярів до общению.

Підготовка школярів до спілкування сприймається як формування в школярів інтелектуальної, психічної та соціальній готовності до ефективному брати участь у спілкуванні й освоєння способів практичної реалізації цієї готовности.

Оптимальним часом підготовки людини до спілкування є дитинство і шкільні роки. У людина найбільш сприйнятливий до навчання, зазвичай, легко і найбільш стійко засвоює установки, вміння, стереотипи у сфері общения.

У цьому чи іншому аспекті питання підготовки й навчання спілкуванню зачіпають різні дисципліни: етику, психологію, театральну педагогіку, психотерапію, теорію управління та інших. Через специфіку цих предметів їх дані неможливо знайти прямо перенесені до сфери виховання школярів, але можна використовувати у ній в модифікованому виде.

Підготовка до спілкування передбачає певний диференціацію учнів підлогою і віку, принаймні успішності їхньої спілкування, по характерологическим властивостями. Роботу з підготовки школярів до спілкування має проводитися для всіх студентів і тих, хто відчуває особливі складнощі у спілкуванні. І те в іншому випадку ця робота має специфічне зміст, котрий іноді форми, залежно від віку та статі ребят.

Навчання школярів спілкуванню включає у собі повідомлення їм необхідних теоретичних знань у відповідність до віковими можливостями учнів і організацію практики спілкування в життєдіяльності колективу. Повідомлення теоретичних знань може здійснюватися у формі спеціальних розмов, в процесі інструктажу школярів, яким розпочинається введення у життя колективу нових форм спілкування учнів, соціальній та процесі аналізу проведених заходів і життя коллектива.

Навчання спілкуванню школярів, відчувають особливі складнощі у цієї сфері, здійснюється з допомогою глибшого ознайомлення з теорією спілкування, аналізу негараздів спілкуванні і виявлення їх причин (на психологічно доступному уровне).

У опорних школах тих хлопців організовувалися спеціальні групові заняття з навчання прийомів спілкування, їм намагалися забезпечити особливу позицію у процесі життєдіяльності колективу, у якій могли придбати відповідний опыт.

Роботу з підготовки школярів до спілкування включає у собі кілька аспектів: розвиток певних особливостей мислення та промови учнів, формування в них певних соціальних установок і комунікативних умений.

Відповідно до поглядам психологів, за стадією вирішення питань слід стадія, що характеризується здатністю знаходити і ставити проблеми. Властивості цій сходинці розвитку інтелекту — нестандартний підхід до відомим проблемам: вміння включати приватні проблеми, у загальніші тощо. Проте з цієї стадії у розвитку інтелекту досягають в усіх старшокласники. Тому важливим аспектом підготовки школярів до спілкування є розвиток певних здібностей мислення учнів, які, за даними психологів, відіграють істотне значення у сфері спілкування особистості: відкритості (дивергентности), гнучкості (флексибильности), нестандартності асоціативного низки, внутрішнього плану дій. Всі ці властивості безпосередньо пов’язані з умінням людини бачити проблемы.

Названі особливості мислення виявляються, розвиваються і важливі не лише функціонування особистості сфері спілкування, а й у іншій системі життєдіяльності організацій. Розвиваються ці особливості мислення у процесі всієї життєдіяльності особи і є продуктом постановки всього учебновиховного процесса.

Другим важливим аспектом підготовки до спілкування є розвиток у школярів вільного володіння промовою, що припускає наявність великого запасу слів, образність і правильність промови, точне сприйняття усного слова точну передачу ідей партнерів своїми словами, підготовленість до виділенню з перечутого істоти справи, коректну постановку питань, стислість і точність формулювань відповіді питання партнерів, логічність побудови і викладу висловлювання, певний рівень мовної антиципації (предвосхищения).

Розвиток вільного володіння промовою реалізується відповідно до навчальним програмам переважають у всіх класах у процесі обучения.

Найважливішим аспектом підготовки учнів до спілкування є формування в них соціально цінних установок у сфері спілкування: ставлення до кожному партнеру зі спілкування як до мети, ніж як засобу; інтерес до самому процесу спілкування, Не тільки для її результату; ставлення до спілкування як до діалогу, а чи не монологу; толерантність до дрібним недоліків партнерів; толерантність до ідей партнера; орієнтація те що, щоб у процесі спілкування не лише одержувати самому, а й якнайбільше віддавати партнерам.

Формування соціальних установок у сфері спілкування стає реальним тоді, як його ввозяться процесі всієї учебновиховної роботи зі школи і безпосередньо з тими установками, які реалізують педагоги у своїй спілкуванні з учащимися.

Ефективним шляхом формування соціальних установок які у сфері спілкування така поширена форма організації життєдіяльності учнівських колективів, як збори (що у цих цілях до засобів масової практиці немає). Будь-яке збори виконує функцію комунікації, тобто. обміну інформацією між його учасниками. У зв’язку з цим особливе увагу має приділятися тому, щоб школярі навчалися слухати і шанобливо ставитися до що висловлюються зборах судженням, зрозуміло і чітко викладати власні погляду. Другий функцією зборів вважатимуться переробку інформації, що потребує від учнів вміння обговорювати проблему, підбирати й розповідати про аргументи «за» і «проти». Третя — функція поведінки — жадає від учнів вміння тактовно за змістом і стримано за стилем і тону викладати свої думки; терпимо ставитися до ідей опонентів; певної міри емоційної залучення до процес розв’язування проблеми, що стоїть перед собранием.

Ефективним способом формування та (що особливо важливо) зміни соціальних установок які у сфері спілкування групова дискусія. Суть її у тому, що з групою школярів організується обговорення тих чи інших конкретних проблем, що виникають у процесі спілкування, конфліктів між партнерами з єдиною метою пошуків рішень. Процес груповий дискусії виглядає так: 1) визначення та формулювання проблеми; 2) розгляд фактів, із яких воно випливає; 3) добір критеріїв для оцінки рішення; 4) розгляд і був оцінка рішень; 5) розгляд кроків, потрібно зробити реалізації знайденого решения.

Ефективність груповий дискусії великою мірою залежить уміння педагога викликати учнів до дискусії і керувати нею, тобто. ставити стимулюючі питання, забезпечувати своєчасну підтримку учасникам, формулювати висновки дискусії. Педагог у своїй виступає у ролі учасника дискусії, тобто. сам вносить в дискусію конструктивний внесок. Метод груповий дискусії дає великий ефект, бо дозволяє учням проявити власну думку, збагатитися інформацією, набути досвіду участі у пошуку розв’язання проблеми групі. З іншого боку, хід дискусії дає можливість школярам хіба що подивитись себе з боку, приміряти до своєї поведінки еталони і норми, внести деякі корективи до своєї ставлення до собі і вони поведінці у процесі общения.

Формування соціальних установок повинна грунтуватися на специфіці вікових типів спілкування школярів. Однак у ході дослідження виявилася необхідність подвійного обліку цієї специфіки — актуального і предвосхищающего. З одного боку, школярі кожної вікової групи формувати установки у сфері спілкування, з специфіки їх вікового типу спілкування. З іншого — в кожній вікової групи треба формувати установки, які притаманні наступних вікових типов.

Особливим розділом підготовки школярів до спілкування є розвиток виробництва і формування в них комунікативних умінь: а) вміння переносити відомі школяреві знання і набутий навички, варіанти вирішення, прийоми спілкування в умови нову ситуацію, трансформуючи в відповідності зі специфікою її конкретних умов; б) вміння знаходити рішення комунікативної ситуації з комбінації вже школяреві ідей, знань, навичок, прийомів; в) вміння створювати нові шляхи і конструювати нові прийоми на вирішення конкретної комунікативної ситуації. Ці основні вміння конкретизувалися у процесі дослідно-експериментальної роботи. Були виділено кілька груп комунікативних умений:

1. Уміння орієнтуватися у партнерах, тобто. визначати характер людини, його настрій; читати експресію поведінки партнерів, вірно її витлумачувати. Безумовно, стосовно школярам йдеться про доступною кожному віку мері оволодіння цими умениями.

2. Уміння орієнтуватися у стосунках у можливими партнерами і з-поміж них, тобто. у відсотковому співвідношенні свого та його половозрастного і рольового статусів — певною мірою близькості й у мері доверительности.

3. Уміння орієнтуватися у ситуації спілкування. Важливість цього вміння визначається переважно тим, що перестороги стосовно спілкування диктуються тієї конкретної ситуацією, у якій вона відбувається. І хоча будь-яка ситуація унікальна партнерів, тим щонайменше усі вони може бути було зведено до деяким великим групам, кожна з яких регулюється зафіксованими у громадському практиці символічними системами.

Уміння орієнтуватися у ситуації передбачає насамперед навчання школярів встановленню контактів в наявної ситуації з бажаними чи необхідними з ділової погляду партнерами; вміння створювати ситуацію спілкування з конкретними партнерами; укладати наличествующую ситуацію спілкування; знаходити теми для спілкування у кожному з названих випадків. Школяр мусить уміти розрізняти види спілкування (межролевое, міжособистісне), форми спілкування (групи, у колективі) й уміти вибрати адекватний спосіб взаємодії з партнерами. Література. Куписевич. Основи загальної дидактики. М., 1986. Лернер И. Я. Процес навчання дітей і його закономірності. М., 1980 Дидактика середньої школи. Під ред. Скаткина М. Н. 2-ге вид. М., 1982.