Дидактичні принципи Я.А. Коменського

Головна педагогічна праця Коменського — «Велика дидактика» — була почата ним ще на батьківщині і завершена в Лешно, вже у вигнанні. Цей всесвітньо відомий трактат багато разів перекладався на російську мову (вперше — в 60-ті роки минулого століття). Дидактика, школознавство, теорія виховання і педагогічна психологія вперше в історії педагогічної думки знайшли у «Великій дидактиці» свій предмет і склали в сукупності особливу науку, раніше не існуючу в якості самостійної області знання. Ця наука уявлена тут цілісно: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв’язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що констатує закони і, у свою чергу, грунтується на їхній непохитності. «Велика дидактика» — грандіозна система, цілісна теорія укупі з її обгрунтуванням («філософією виховання»).

Щоб зрозуміти цілі і задачі, які ставив Коменський в своїх працях, перш за все — у «Великій дидактиці», необхідно зробити більш докладний екскурс в історію.

То була епоха наростаючого по швидкості краху феодальних засад життя і надзвичайно хворобливого, але незпинного зростання нових, буржуазних сил і відносин. Світ руйнувався, і світ споглядався. Зіткнення старого з, народженим в XV-XVI століттях і успішно зміцнівши, новим прийняло катастрофічні масштаби. Тридцятирічна війна принесла Коменському біль найжорстокіших втрат і украй важких поразок.

Сформований в альтруїстському і на рідкість мужньому дусі, Коменський створив нову ідейну зброю — пансофію, яка призначалася для знищення зла і встановлення добра на землі. Він бачив своє покликання в поверненні світу понівеченим міжусобицями народам, у встановленні на землі раю, в наближенні «тисячолітнього царства» істини, справедливості, добра, радості і краси.

Новаторство ідей Коменського ні в якому разі не вичерпано минулими сторіччями. Далеко не всі його розробки належать історії. Ще не вирішено багато «задач Коменського»: немає педагогіки, що дає стовідсоткову гарантію успіху. Не зняті з повістки дня педагогічної науки і питання формування пізнавальної активності і творчої самостійності; зміцнення міжнаочних зв’язків, створення єдиного, цілісного, системного, впорядкованого знання про світ; школа часом залишається місцем принижень і розчарувань для деяких учнів, замість того щоб бути «будинком радості», де людина научається насолоджуватися пізнанням єства речей і явищ, зміцнює свої сили і відчуває своє зростання. Над розвитком «мистецтва вивчати всіх всьому швидко, приємно, грунтовно і з гарантією успіху» психолого-педагогічній науці належить ще багато потрудитися.

В долі ідей Коменського і всієї його педагогічної спадщини можна виділити три основні етапи.

Перший — прижиттєвий, коли Коменський набув світову популярність як автор кращих підручників, перш за все латинської мови.

Другий — пов’язаний з святкуванням 300-ліття з дня народження, коли виник величезний інтерес до педагогічної теорії Коменського. В цей час в багатьох країнах світу переводилися і видавалися багато його теоретичних праць, передусім «Велика дидактика». В Німеччині в 90-ті роки було навіть створено Науково-педагогічне суспільство ім. Коменського. При Музеї військово-учбових закладів в Петербурзі був відкритий відділ Коменського. Саме в ці роки Коменський був одностайно визнаний основоположником школи і педагогіки нового часу.

Третій етап доводиться на 60−70-ті роки XX століття, коли була вперше опублікована і стала піддаватися всесторонньому аналізу підсумкова праця Коменського «Загальна порада про виправлення справ людських».

В наші дні Коменськй постає в чині глобально мислячого філософа і суспільного діяча, всі устремління якого направлені на досягнення єдиної гуманної мети, — вдосконалення людської природи і досягнення миру між народами.

Коменський був основоположником педагогіки нового часу. В його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофічна школа» і др.) розглянуті всі самі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному навчанні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи навчання, які звичайно називають дидактичними принципами. Принципами навчання маються на увазі ті положення загальнометодичного характеру, на які спирається навчання і навчання взагалі. В педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання.

Коменський вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив єство цих принципів:

• 1) принцип свідомості і активності;
• 2) принцип наочності;
• 3) принцип поступовості і систематичності знань;
• 4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.

а.) Принцип свідомості і активності. [8].

Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і грунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм. Коменський викрив пануючий протягом багатьох сторіч догматизм і показав, як схоластична школа вбивала у молоді всяку творчу здатність і закривала їй шлях до прогресу.

Коменський вважав бездіяльність і лінь вчитися. В своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменський розкриває причини ліні і дає ряд вказівок про те, як її викоренити.

Коменський вважає, що «відсталість є огида до праці в з'єднанні з лінощами». З нею зв’язані:

• 1) побіжність від роботи і ухилення від робіт, що задаються;
• 2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;
• 3) повільність і припинення вже початих робіт".

Лінь вчитися у учнів, по Коменському, виражається в тому, що вони не думають, як би набути самим собі світло істинної і повної освіти, і ще менш того не приймають на себе працю, потрібну для досягнення такої освіти". Коменський вважав, що виганяти лінь потрібно працею.

Виховання активності і самостійності Коменський вважає самою найважливішою задачею: «Щоб все робилося за допомогою теорії, практики і застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними відчуттями, пробував все вимовляти і робити і починав все застосовувати.» В своїх учнів я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, в мові, в практиці і в застосуванні, як єдиної основи для досягнення міцного знання, чесноти, і нарешті, блаженства". [1].

б.) Принцип наочності.

Принцип наочності навчання припускає перш за все засвоєння знань шляхом безпосередніх спостережень над предметами і явищами, шляхом їхнього плотського сприйняття. Наочність Коменський вважає золотим правилом навчання.

В основі вчення Коменського про наочність лежить сенсуалістично — матеріалістична гносеологія. Для обгрунтування наочності Коменський багато раз приводив одну фразу: «Нічого не може не бути в свідомості, що наперед не було дано у відчутті».

Коменський визначав наочність і її значення таким чином:

• 1) «Якщо ми бажаємо прищепити учням істинне і міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особисте спостереження і плотський доказ».
• 2) «Тому школи винні надавати все власним відчуттям вчитися так, щоб вони самі бачили, чули, відчували, нюхали, куштували все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.д., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій…»
• 3) То, що потрібно знати про речі, повинно «викладатися за допомогою самих речей, тобто має, наскільки можливо, виставлятися для споглядання, дотику, слухання, нюху і т. п., самими речами, або замінюватись їх зображеннями».
• 4) «Хто сам одного дня уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє і запам’ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає найобємніші пояснення, і не бачив всього цього людськими очима.»

Отже, видно, що Коменський наочність вважав не тільки принципом повчальним, але і полегшуючим навчання. Для здійснення наочності Коменський вважав необхідним використовувати: реальні предмети і безпосереднє спостереження над ними; коли це неможливо, моделі і копію предмета; картинки як зображення предмета або явища.