Веймарская республіка

Веймарская республика

14 серпня 1919 року почала працювати конституція першою німецькою республіки, що отримала назву «Веймарської «. Але їй була уготована щаслива доля: молоду республіку постійно стрясали хвилювання і заколоти.

Ей також дісталися у спадок умови Версальського світу, яким Німеччина зобов’язалася виплатити державам-победительницам компенсацію за весь заподіяний війною збитки.

Кроме того, Берлін вимушений був передати союзникам військовий флот і на великі територіальні поступки.

Попытки збереження внутрішньої злагоди

21 серпня 1919 року Президент Фрідріх Еберт (Friedrich Ebert) приносить перед будинком рейхстагу присягу новому конституції. Він вимагає як ніхто інший пасує роль лідера затяжного перехідного періоду і гаранта стабільності державного ладу. Повноваження президента надзвичайно широкі. Він тільки главою держави й верховним головнокомандувачем, але має право розпускати рейхстаг та призначати нові вибори. З іншого боку, президент може cформировать уряд, не що має більшістю голосів на парламенті.

Однако головної опори його влади — цього права видавати розпорядження в надзвичайних ситуаціях та приймати будь-які заходи до призупинення дії гарантованих цивільних прав на відновлення громадську безпеку. Президент Еберт скористається цими правами загалом 135 раз — колись лише у ситуаціях, коли республіці вкотре загрожує громадянської війни.

Стоящая перед Ебертом завдання збереження внутрішньої злагоди в шматованої заворушеннями республіці вкрай непроста. Праві націоналістичні кола починають наклепницьку кампанію проти демократів. Вони поширюють «легенду про ударі ножем в спину ». Армія, стверджують вони, залишилася в Першу світову війну «непереможеної «. Німеччина програла війну начебто лише через зрадництва демократів. Скинувши монархію, прибічники республіки цим завдали борцям солдатам смертельного удару по в спину.

Груз репарацій

Помимо внутрішніх суперечностей, практично постійно загрозливих існуванню Веймарської республіки, найважливішу проблему є умови Версальського мирний договір. Астрономічні суми репарацій, які Німеччина змушена виплачувати державам-победительницам, важким тягарем лежать на німецької економіці. Міністр закордонних справ Вальтер Ратенау (Walter Rathenau) постійно намагається переконати союзників у цьому, що й вимоги нереалістичні. Йому вдається домогтися відмовитися від репарацій хоча стороннім поглядом в Радянській Росії.

Рапалльские соглашения

Соответствующее угоду між Німеччиною й РРФСР боку укладають у квітні 1922 року у італійському місті Рапалло. До того ж держави домовляються про негайному встановленні дипломатичних відносин. Рапалльские угоди вони знаменують собою закінчення зовнішньополітичної ізоляції Німеччини після Першої Першої світової. Проте німецькі націоналісти сприймають справа інакше: у тому очах Ратенау «відкрив країну на невтримної експансії більшовизму » .

Растущий державний обов’язок і пильнували репарационные платежі підривають стабільність національної валюти. 1923;го німецькій марці знецінюється практично повністю. Порядок вдається навести лише з допомогою грошової реформи, у кінці 1923 року. Економіка швидко йде до одужання — над останню чергу завдяки розсудливості союзників, дедалі більше які враховують у репарационных вимогах реальні можливості Німеччини.

Однако загалом Веймарська республіка справляє враження будинку, побудованого на піску, та режиму, позбавленого прибічників. Після кайзера у керівництві держапарату рейхсверу і великих концернів мало сталося змін. Стара еліта не виявляє особливої лояльність до новому демократичному керівництву.

Пауль Гінденбург

В 1925 року президентом стає колишній генерал-фельдмаршал, 77-річний Пауль Гінденбург (Paul von Hindenburg). У 1929 року вибухнув світової економічну кризу — «Велика Депресія ». Тендітна стабільність в Німеччини впала. Щоб врятувати економіку, потрібно було перейти на режим жорсткої економію газу й скасувати багато соціальних завоювань. Соціал-демократи не наважилися вдатися до це у початку 1930 року з правлячої коаліції.

В умовах Гінденбург скористався надзвичайними повноваженнями та призначив канцлера без згоди рейхстагу. Влада отримали стояли за Гінденбургом праві кола, які бажали повертатися до демократії.

На парламентських виборах вересні 1930 року більш 6 мільйонів голосів отримала вкрай права Націонал-соціалістична робоча партія Німеччини. Нацисти стали другої за впливу партією в рейхстазі. Від Гітлера тепер залежить будь-яка комбінація для знищення парламентаризму у Німеччині. До 1933 року нацисти практично цілком заволоділи державним апаратом. (.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.