Ставропілля в давнину

Лицей № 104 р. Мінеральні Води Доповідь по Історії «Ставропіллі у минулому» Учня 11 «А» класу Балабан Ю. Викладач Дирина Л. Р. План: Ставропіллі в Давнини Кам’яний вік Кобанская культура Майкопсая культура Племена скіфів.

Чи знаєте Ви, що все Кавказ, зокрема й наше Ставропіллі, у науці сприймається як одне ищ місця проживання найдавнішого людини. Найбільш ранні знахідки слідів діяльності наш регіон має ставляться до древнекаменному віці - нижньому палеоліту. Це примітивні кам’яні гармати: ріжучі кремнієві пластини і отщепы. Відомі й археологічні знахідки на території Ставропілля, які стосуються пізнішій епосі - верхньому палеоліту. На краю, у його сучасних межах, пам’ятники неоліту поодинокі.

У IV тисячолітті до зв. е. На Кавказі з’являються металеві вироби з міді її сплавів. У науці прийнято вважати, що прекрасна епоха ранніх металів починається з використання міді, тому й назва енеоліт, що таке мідно — каменный.

На початку III — тисячоліття до зв. е. На території Пятигорья і Ставропольської височини жили племена звані майкопської культури. Культура отримала свою назву від місцезнаходження кургану Ошад, розкопаного вченими в 1897 року у Майкопе.

З 1973 роки ведуть широкі дослідження археологічних пам’яток в степових, центральних і северо — східних районах і Кавминводах, що розгорталися у зв’язку з меліорацією краю. Поруч із кам’яними сокирами тим часом використовувалися і предмети з бронзи і міді. Майстра вже вміли обробляти дорогоцінні метали — срібло і золото, що це випливає з розкопок курганів Майкопа. З часу відкриття Майкопського кургану встановилася думка в розвитку майкопського суспільства як патріархально — родового, із яскраво вираженої владою родоплемінних вождів. Базуючись на аналізі похоронного матеріалу встановили, було три шару суспільства: вождь племені, родові старійшини і патріархальні раби.

Друге тисячоліття до зв. е. Майкопської археологічної культурою не пов’язується. Певне тим часом місцеві племена Центрального Предкавказья, звані вченими як племена майкопської культури, на стадії актуально зникнення. У наших територія на великих просторах Кавказу клімат досить різко змінився, у бік похолодання, посухи, що підірвало, що підірвало сформовані господарські культури. Ареал вирощування цієї культури визначався дуже широко. На півдні - до Головного Кавказького хребта, ніяких звань — до верхньої Лаби, Сході - до скелястих хребтів Дагестану. На півночі і северо — заході кордону северо — кавказької культури спільності епохи бронзи визначаються дуже приблизительно.

Найпоширенішим виглядом похоронних споруд північнокавказької культури кургани, для будівництва яких, устрої поховань широко використовується камінь. Їм зміцнювалося кільце у центрі насипу, навколишнє поховання, устраивавшееся в ямі. Похоронні ями найчастіше закидалися камнем.

Дослідники давньої російської історії Кавказу вважають, що у другому тисячолітті було освоєно високогірні луки, у яких у тепле сезон випасають худобу. На зиму його відганяли на рівнину. Так оформлялося характерне надалі для Кавказу полукочевое скотарство.

У меншою мірою населення культури займалося землеробством. На той час відносять знайдені на Ставропіллі бронзові серпи. З метала робилися різні побутові речі, починаючи з великих сокир і молотків, закінчуючи тонкими голками, виготовлялися мідні і бронзові і мідні застежки.

Ознаки соціального розшарування суспільства на той час майже простежуються. Різкі контрасти у пристрої похоронних споруд й в інвентарі поховань, настільки які впадають правді в очі в майкопської культурі, тут майже невідомі.

З XIV — XIII ст. до зв. е. У горах і ущелинах Центрального Кавказу складаються риси нової, кобальской культури, знаменитої досягненнями у сфері обробки бронзи і шляхетних металів. Ця культура споконвічно кавказького населення названа під назвою селища Верхній Кобан, що у ущелині річки Гизельдон. У ареал кобанской культури потрапляє, переважно, гірська і предгорная частина нашого краю: Пятигорье і Верхнє Прикубанье.

На території Ставропілля відкрито кілька кобанских поселень i могильників. З цією культури характерна посуд певних форм: миски, з округлими, плавно загнутими до будинку краями, кубки, одноручные глечики і келихи. Кобанское прикладне мистецтво вражає універсальністю малюнка, гострої спостережливістю і воістину блискучим майстерністю художника.

У другому тисячолітті до зв. е. Був відкритий спосіб отримання заліза з руди, причому біля підніжжя залізного віку він був єдиним, котрий протримався багато століть. Це сыродутный процес, інакше кричный, оскільки отриманий залізний вар назвали крицей. Розвивається й ковальське ремесло.

Впровадження заліза прискорювало розвиток хліборобства й скотарства. Ще з часів неоліту прогрес землеробства був обмежений можливостями кам’яних мотик, серпів, потім мідних і бронзових знарядь. У землеробських племенах намічалося виділення ремісників, зайнятих виробленням заліза, кузнечеством, виробництвом різних виробів із бронзи, дорогоцінних металів, гончарством. Кричная варіння і саме виготовлення залізних предметів породжували невпевненість у позитивному результаті, і потім самі майстра змушені були обставляти свою справу безліччю релігійних заборон.

Історія Ставропілля в ранньому залізному столітті тісно пов’язана з історією видатного народу півдня — скіфами. Про могутніх конниках — лучниках, котрі задавали тон у непростих політичних відносинах Сходу, розповідає Біблія давньогрецькі историки.

Геродот розповідає про 28 літньому пануванні скіфів в Азії. Порушивши блок з Ассирією, в 612 року до зв. е. Вони з мидянами зруйнували її столицю Ніневію — найбільший місто древнього світу.

Отже, від розпочала диверсифікацію своєї історії скіфи пов’язані з Предкавказьем і з територією Ставропілля. Це пересування скіфів в Предкавказье, потім у Приозовье.

З кінця VII — початку VI століття до зв. е. Культура степового півдня Східної Європи стає однорідної, лише трохи відрізняючись у різних районах. Вона з права можна вважати скіфської. Зосереджено безліч незначних предметів побуту та зброї: металевих, золотих і срібних судин, зброї прикрашеного золотий і срібної виробом. У Прикубанье і Ставропіллі відкриті разючі за багатством і значенням пам’ятники. Поховання влаштовувалися з варварської розкішшю і багатством.

Використана литература:

1. Історія Ставропольського краю від найдавніших часів до 1917 года.