Ханчжоу

Ханчжоу

По легенді озеро Сиху утворилося по тому, і з небес на грішну землю впала величезна перлина. Перебуває це озеро ніяких звань міста Ханчжоу, до речі, у перекладі Сиху отже «західне озеро ». Воно й насправді є тутешньої перлиною. Красу озера оцінили як місцеві - колись з його березі стояв будинок дружини Мао Цзедуна, а неподалік — дача найвеличнішого кормчего…

Древняя китайська прислів'я говорить: Якщо людина хоче щасливим, він повинен народитися в Сучжоу, а жити — в Ханчжоу — місті, що перебуває в підніжжя цих зелених пагорбів. Ханчжоу лежить у 180 кілометрів на захід від Шанхая. Слова про ньому, вірніше, про поселенні біля підніжжя пагорба Самотнім Душі, Линъинь, зустрічаються в хроніках, яким понад 2.000 років. Місто стало швидко зростати в VI в., під час правління династії Сунь, ненадовго що поєднувала Південний і Північний Китай.

Сегодня Ханчжоу — більш як п’ятимільйонний мегаполіс, столиця одній з західних провінцій Китаю — Чжецзян. Це типовий «китайський тигр» — так у країнах називають быстроразвивающиеся промислові центри Піднебесної. У культурному відношенні Ханчжоу також дуже помітний у Китаї місто. У ньому, зокрема, перебуває відомий у державі Інститут живопису. Поруч із ним розташувалося кілька художніх салонов.

Велосипед в Ханчжоу, та й в усьому Китаї найпопулярніший засіб пересування. Причому воліють його машині як малозабезпечені, але цілком забезпечені городяни. У години пік велосипедисти буквально заполоняють Ханчжоу. Перетнути вулицю, навіть у переході, стає проблемой.

В південній частині міста впирається у небо 60-метровая буддійська пагода Шести Гармоній. Споруджено вона аж 10 століття тому. З її верхнього ярусу відкривається вид все Ханчжоу. У такій туман, як нині, найвище пагоди раніше запалювали вогонь, який був орієнтиром для судів річці Цяньтанцзян. Потрапивши у старий місто, починаєш розуміти, чому древні казали, що жити треба Ханчжоу. Такого безлічі парків і садів я — не зустрічав більше нигде.

Не дуже давно Ханчжоу встановили пам’ятник Марко Поло. Великий італійський мандрівник був тут у XIII столітті. «Це найбільш прекрасна й чудовий місто у світі», — написав він. Його слова викарбувані на постаменті. Особисто мені так доводилося мати справу з точнісінько такий самий ж фразою Марко Поло на адресу інших міст, але, здається, лише тоді з Ханчжоу він був максимально близький до истине.

Марко Поло застав Ханчжоу під час, що він на 2 століття став столицею Південного Китаю, яким управляли імператори династії Сун. Як всяка столиця, місто в XII-XIII ст. прикрасилося численними палацами і парками. Частина парків збереглася до відома наших дней.

Главный їх розкинувся навколо озера Сиху. Перебуває він у розпорядженні жителів Ханчжоу і приїжджаючих сюди туристів — на відміну більшості інших китайських парків Плата вхід не стягується, отже насолодитися древнекитайским парковим мистецтвом може кожен желающий.

Первые архітектурно-паркові ансамблі з’явилися торік у Китаї ІХ ст. до зв. е. Спочатку вони виглядали імператорські мисливські угіддя. Парк навколо озера Сиху — одне із найбільш старих у Китаї. Він займає хіба що третину історичного центру міста. У ньому живе безліч павичів — одвіку ця птах вважалася тут символом щастя добробуту. Туристи бродять стежками, милуються красотами й безнастанно лускають затворами своїх фотоапаратів. Група японців аплодує екскурсоводу. Туристи у такий спосіб підкликають до берега червоних коропів, які привчені до того що, що з ударами слід угощение.

По легенді озеро Сиху утворилося по тому, і з небес на грішну землю впала величезна перлина. Перебуває це озеро ніяких звань міста Ханчжоу, до речі, у перекладі Сиху отже «західне озеро». Воно й насправді є тутешньої перлиною, його красу оцінили як місцеві: приміром, ось там колись перебувала дача дружини Мао-Цзедуна, а десь неподалік дача найвеличнішого керманича. Останніми роками влада зайнялася порятунком озера, у якому багато десятиліття скидали стічні води промислові підприємства міста. Тепер у Сиху знову з’явилися риби. По озера плавають великі прогулянкові човни. З усіх сторін його обступили мальовничі пагорби, у яких височіють буддійські пагоди. Виднеющиеся вдалині хмарочоси нового Ханчжоу дивним чином не порушують що панує тут гармонии.

У східного берега озера Сиху із води піднімається голова і спина величезного позолоченого бика. Це своєрідна можна проілюструвати древньої легенді, що з озером. У ньому говориться, що у самому дні Сиху живе золотий бик і коли озеро висихає, він з’являється й викидає з себе маси води. Якось намісник імператора захотів побачити золотого бика, і наказав осушити озеро. Наказ був виконаний, але правитель, засліплений блиском золота, повелів впіймати бика, і доставити до палацу. Проте було його людям наблизитися до бика, як і исторгнул з себе потоки води, миттєво котрі наповнили озеро. Через війну потонули все, включаючи правителя. Кажуть, відтоді озеро большє нє висихало, а бик ніколи не з’явився і в поверхности.

Как вже казав, вхід завезеними на територію багатьох парків Китаю — платний, особисто мене це не дивує. Мене дивує, що з входу до парку, навколишній храм Лін Інь, встановлено турнікети. Щоб їх пройти, треба купити магнітну карту, як що ви входите в метро чи залізничний вокзал.

Войдя в храмовий комплекс, опиняєшся перед кам’яним статуєю Будди. Відвідувачі, проходячи повз, обов’язково доторкаються до пальців його ноги. Вважається, що при цьому загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Поруч скеля, на якої викарбувані зображення Будд. Одне тут дуже популярне — це званий усміхнений Будда. Мішок в нього б під руками — символічне вмістилище Священної мудрости.

Из буддійських храмових комплексів, Линъ Інь — найбільший у Китаї. Ставлення до його розмірах дає карта, висяча у парку. За багатовікову історію монастир Линъ Інь неодноразово перебудовувався. Нинішній свій вигляд він набув у XVIIвеке. Головний храм поділений сталася на кілька залів. У найбільшому перебувають 20-метровая статуя Будди. На службу мирян не пускають, але з ним можна стежити і не входячи в храм.

Холмы навколо монастиря Линъ Інь всуціль вкриті чайними плантаціями. Чай відомий китайцям 6000 років. Ханчжоу ж славиться всю країну особливим сортом — Лунцзин, чи Криниця Дракона. Збором врожаю займаються переважно жінки. З кожної гілки вони зривають лише три верхніх аркушика. Лунцзин колись була селом — нею і названо сорт чаю. Але місто розрісся, і тепер це околиця Ханчжоу.

Мне цікаво було, як проходить чаювання у головній чайної провінції Китаю. У селі Лунцзин, що славиться своїм чаєм вже зібрано понад 1000 років, в наші дні цей напій п’ють досить легко, за звичайними пластмасовими столами, наливаючи окріп з термоса в звичайний скляний склянку, до речі, чай вже насипано в склянку, а чи не заварений в чайнику. Якщо ж слідувати древнекитайским канонам чаювання, він повинен виглядати трохи інакше: чай слід пити з керамічної посуду, оскільки вважається, що кераміка оживляє душу чаю, та ще в давньокитайських трактатах написано, що хороший чай можна зіпсувати окропом, воді треба дати як слід прокипеть, і лише на останньому етапі кипіння (вона називається дуже гарно — «шум вітру у сосен») можна заварювати і пити чай.

Надо тепер спробувати прославлений чай. Власниця чайної Сун Лі ЮЙ наливає чай в склянку. Я поставив їй вопрос:

— Я зрозумів, про канонах сьогодні вже все забули, да?

— Ні, просто цим ніхто і годі було — цього ніхто вже немає часу. Намагаємося лише, щоб вода колишня хорошая.

Одним з найважливіших моментів у приготуванні чаю є правильно обрана вода. У давній Китай це вважалося навіть більше важливим, ніж вибір самого чайного аркуша. Для приготування ідеального чаю повинна використовуватися м’яка вода, узяте з джерела. У дивовижній країні кілька особливо шанованих джерел. Одне з них перебуває у Ханчжоу. Назва в нього, як це зазвичай буває Китаї, дуже поетичне — Джерело Стрибучого Тигру. Його також оточує парк. Вважається, що вода у ньому має цілющої силою. Тому із сьомої ранку, ледь парк відчиняє свої ворота, жителі Ханчжоу — хто з пластмасовими пляшками, хто з місткими каністрами — розподіляються на чергу, щоб наповнити свою тару. Я поинтересовался:

— Скажіть, будь ласка, а скільки вам часу знадобилося, щоб воду набрать?

— Четверта година. Якщо приїхати сюди пополудні, то чекати доведеться ще довше. На смак вода як вода. Цілком звичайна, але, може, справді - здоров’я міцніше станет.

Совершенно незрозуміло, чому ж це джерело називається Джерелом Стрибучого Тигру, — оскільки, з давньої легенді, тигр куди стрибав, він і розкопав джерело лапой.

Пока я гуляв, посутеніло. Вулиці нового міста освітилися вогнями реклами й стали ще схожішими на якісь нью-йоркські чи чиказькі. І тільки підсвічені силуети пагод постійно нагадували у тому, що перебуваю зробив у Ханчжоу, одному з прадавньої й найгарніших міст Китая.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.