Економіка ФРН

Фінансово-економічний институт.

РЕФЕРАТ.

На тему: економіка ФРГ.

По світової экономике.

Студента ФК-01−1.

Содержание: 1. Запровадження… 2. Місце країни у світовому господарстві… 3. Чинники економічного розвитку… 4. Особливості національного економічної моделі… 5. Галузева структура економіки… 6. Форми господарську діяльність… 7. Зовнішньоекономічні связи…

Місце країни у світовому хозяйстве.

ФРН — одну з найбільших країн Західної Європи (після Німеччині й Іспанії). Німеччину з права називають однією з «локомотивів» світової економіки. За рівнем економічного розвитку, величині економічного потенціалу, частці у виробництві, рівні втягнення в міжнародний поділ праці та іншим найважливішим критеріям вона належить до найбільш високорозвинених держав світу, входить у так звану «велику сімку». За обсягом ВВП, промислового виробництва на неї припадає від третього до п’яте місце у світі. Її частка у світовому ВВП 1997 р перебувала лише на рівні 4,6% під час підрахунку з урахуванням купівельної спроможності марки (1990 р — 4,6%) і 6,4% - з урахуванням поточних валютних курсів. При 80 млн. чол. Населення ФРН зосереджує 23,7% ВВП і 27% промислової мощі регіону. ФРН міцно пов’язана зі світовим господарством. Вона мало поступається США — найбільшої торгової державі світу — за обсягом зовнішньої торгівлі, хоча її економічний потенціал майже втричі менше. Частка ФРН на світовому експорті становила 10% 1997 р., а, по величині зовнішньоторговельного обороту Німеччина перебуває в місці у світі після США. Вона також однією з найбільших експортерів і імпортерів капіталу. ФРН була однією з ініціаторів створення 1957 г. Європейського економічного спільноти і на цей час за поглиблення і розширення міжнародної економічної інтеграції на європейському континенте.

По якісним характеристикам національної економіки (рівень продуктивність праці, капиталооснащенность і наукоємність виробництва та інших.) країна теж займає одне з перших місць у світовому господарстві. [1].

Чинники економічного развития.

ФРН належить тих країн світу, які, не маючи великими запасами з корисними копалинами і особливо сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, зуміли досягти національного економічного успіху завдяки використанню трьох чинників економічного зростання, як досягнення науково-технічного прогресу, високу якість «людського капіталу», активну участь у світогосподарських зв’язках, розумна внутрішнє економічне политика.

Упродовж багатьох років, однією з традиційних центрів тяжіння робочої сили в була Західна Європа. За оцінкою Міжнародної організації праці, тут працюють понад чверть іноземної робочої сили в світу. Середній щорічний приріст робочої сили в становить тут 600 тисяч жителів. У 1980;х роках відбулося певне перебудова у структурі зайнятості іноземних робітників. Проте приплив у країн ЄС мало уповільнився. Лише середині 90-х цілком стала спостерігатися тенденція зниження. ФРН з масштабам імміграції лідирує. (10).

Протягом тривалого повоєнного розвитку на ФРН підтримувався високий рівень зайнятість населення, було наслідком, з одного боку, високих темпів економічного зростання, з другого — активної політики зайнятості, що є важливою частиною цьогорічного соціально-економічної політики держави. Останні ж таки років проблема безробіття вийшла до центру соціально-економічного життя країни: 1997 року безробіття перевищив 11% працездатного населення (понад 4 млн. людина). Найбільш чутливої до коливань ділову активність виявилася производственна сфера, особливо обробна промисловість, де відбувається інтенсивне структурну перебудову. Зміна галузевої структури пов’язаний із значними передвижками робочої сили в між окремими галузями, масовими звільненнями з неперспективних виробництв. Свій вклад у зростання безробіття вносить конверсія військової в промисловості й інтенсивне скорочення збройних сил.

Для ФРН типово високу якість «людського капіталу», яке визначається освітнім рівнем, професійної структурою, соціальним складом, стану здоров’я, здатність до сприйняттю нововведень. У разі НТР частка висококваліфікованих робітників у ФРН один із найбільш високих у мирі та становить близько 50%.

Дуже важливий чинник економічного розвитку виступає для ФРН науково-технічний прогрес. Німеччина має розвиненою базою наукових установ та технічних знань, започаткована ще було покладено ще 19 столітті. Досягнення у наукових дослідженнях дають німецьким компаніям великі переваги в конкуренції. Німецькі промислові фірми володіють великою кількістю патентів, ніж фірми інших західноєвропейських країн ЄС, разом узяті, втім, поступившись лише американським і японским.

За величиною витрат за НДДКР в ВВП (близько 3%) за їхніми абсолютної величині ФРН входить у до першої п’ятірки країн світу. Такий результат був досягнуть не відразу. Як багато і Японія, після Другої Першої світової ФРН не витрачала багато коштів у власні наукових досліджень, більшість технологій купували закордонних ринках. Останні ж десятиліття політика в відношенні наукових і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) зробила різкий поворот убік зміцнення власного наукового потенціалу. Держава взяла він турботи про проведення більшу частину фундаментальних досліджень, участі у міждержавних наукових програмах у межах Європейського союзу, стимулювання НДДКР у малих бізнесі. Активне сприяння науково-технічному прогресу сприяє підтримці високому рівні конкурентоспроможності німецьких товаров.

З погляду забезпеченості на природні ресурси ФРН не можна зарахувати до країн. Вона має деякими видами палива й сировини. До до їх числа ставляться кам’яний і буре вугілля, калійна сіль, невеликі запаси залізної руди, легуючих і кольорових металів. Переважна більшість палива — нафти і є, і навіть атомного сировини ввозиться через рубежа.

Природно-кліматичні умови ФРН дуже різні. Її характерною рисою є високий рівень освоенности території. 90% населення живе у городах.

Особливості національного економічної модели.

Своєрідність ФРН у тому, що післявоєнний устрій Німеччини було сформовано відповідність до неоліберальної концепцією «соціального ринкового господарства» (СРХ), посталої як альтернативи тоталітарної економіці фашистської Германии.

Основою цієї політики стали такі принципи: держава безпосередньо не займається регулюванням господарських процесів, але воно встановлює правила («рамкові умови»), з яких умовах вільної конкуренції діють приватні господарські субъекты.

Отже, старі ліберальні ідеї вільного ринку були доповнені новими: про відповідальність держави над вирішення соціальних проблем, що дозволило назвати цю політику неолиберализмом, тобто новим либерализмом.

За п’ятдесятирічний період здійснення принципів соціального ринкового господарства економіка ФРН чотири рази переживала спад. Перший криза в 1966;1967 рр. і водночас структурний криза, яка уразила ряд традиційних галузей західнонімецькій економіки. Наслідком стала зміна неоліберальної політики неокейнсианством.

70-ті рр. увійшли до історію ФРН як період валютних потрясінь, високих темпів інфляції і феномена стагфляції. Криза надвиробництва 1974 — 1975 рр., найглибший історія ФРН, вразив всі галузі західнонімецької економіки, викликав скорочення ВВП п’ять %, промислового виробництва на 12%, внутрішніх приватних інвестицій на 18,5.

У 1980;1982 рр. економіка ФРН пережила третій економічну кризу, в результаті чого найяскравіше проявилося переплетення циклічного перенагромадження капіталу з довгостроковими чинниками погіршення умов відтворення. Усе це означало криза господарського механізму, заснованого на кейнсіанських рекомендаціях. Він зумовив зміну уряду, було здійснено новий поворот у економічній політиці. Проте, якщо навіть Великобританії на цей час утвердилася неоконсервативная (ліберальна) модель економіки, то ФРН — її «пом'якшений» вариант.

Однією з важливих складових нової економічної курсу стала кампанія приватизації державного сектора. Вона розглядали як важливий чинник зміцнення ринкових сил, спосіб розв’язання проблем зайнятості, економічного розвитку і упорядкування державних фінансів. Завдяки нової політиці вдалося домогтися зниження частки в ВВП, скоротити бюджетний дефіцит, знизити рівень інфляції, домогтися поміркованих темпів економічного роста.

Важливою частиною неоконсервативної політики держави у 80-ті рр. стала податкову реформу. У її реалізації було знижено не прямі податки на прибуток компаній, і з доходів громадян, зате непрямі податки возросли.

З кризою 1992;1993 рр., однією з глибоких за повоєнну історію країни криз, об'єднана Німеччина впоралася. Цей криза виявив проблемні сфери, де певні елементи концепції СРХ вимагають свого реформирования.

Коли 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини, Західна Німеччина зустріла його вже добре підготовленому би в економічному й фінансовому плані. У нових федеральних землях вдалося за порівняно стислі терміни вирішити багато завдань економічної трансформації, подолати економічний спад і виходити стабільний економічного зростання. У той самий час різкість перетворень обумовила і чимало закутків, особливо соціальних. Процес трансформації економіки Східній Німеччині йде з труднощами. Проблема у забезпеченні там самоподдерживающегося зростання, що робить необхідним, передусім конкурентоспроможності східнонімецьких підприємств, шляхом зниження витрат на зарплатню на одиницю продукції і на стимулювання інноваційної деятельности.

Галузева структура экономики.

Промисловість. Формування громадського добробуту — пріоритетна мета економічної політики ФРН. Вже 50-ті рр. країни був досягнуть високий рівень життя. З 80-х рр. до ФРН здійснюється перехід на інтенсивний тип економічного зростання. На цей час ФРН представляє собою типове для розвинутих країн постіндустріальне суспільство, у якому створено основи інформаційного суспільства. Проте, Німеччина має деякі відмінності між інших стран.

Ці відмінності пов’язані з історичними особливостями країни. Ставши на шлях індустріалізації пізніше інших західноєвропейських країн, тільки після об'єднання, Німеччина вже у одне десятиріччя випереджала Англію по основним економічними показниками. Особливо більший був її перевагу в передових на той час галузях промисловості: хімічної промисловості та електрохімічної. З того часу для Німеччини характерна так звана «сверхиндустриализация» — більший, ніж у сусідніх розвинених країн питомий вагу промисловості, у структурі національного господарства. Нині внесок промисловості, у створення ВВП становить близько 39%.

Після Другої світової війни ФРН перша з розвинутих країн вступила на шлях структурних перетворень своєї промисловості. Це було викликане не лише потребами науково-технічного прогресу, розвитком міжнародного поділу праці, а й специфічним чинником — розколом Німеччини на два самостійних держави й, як наслідок, диспропорціями у структурі її. У післявоєнний період швидкими темпами розвивалася обробна промисловість. Серед її галузей вперед висунулися такі, як хімічна промисловість та нафтохімічна промисловість, металообробки, машинобудування, електротехніка, авіабудування, точна механіка і оптика, які забезпечували інші галузі високоякісним устаткуванням і матеріалами, а населення — різноманітними споживчими товарами. Структура промислового виробництва відповідала наметившимся тенденціям діяльності у міжнародному поділі праці та потребам світового рынка.

Криза 1974;1975 рр. прискорив зрушення у галузевій структурі економіки ФРН. Під кінець 80-х рр. дедалі виразніше стали позначатися нові процеси в накопиченні капіталу: високих темпів зростання новітніх наукомістких галузей, модернізація новому технологічної основі традиційних галузей, посилення ролі конкуренції як двигуна технічного процесу. Структурна перебудова відбувається за істотному погіршенні умов самовозрастания капіталу: напруженості ринку праці, зменшенні норми прибутку, зниженні інвестиційної активності німецьких компаній. Змінилися напрями інвестицій: нині більш 80% капіталовкладень іде на модернізацію структури і заміну устаткування й тільки 20 можна % - розширення потужностей. У разі гострої конкуренції перед ФРН постало питання про зниження витрат виробництва, відновленні продукції, модернізації оборудования.

Однією з передумов високої конкурентоспроможності німецьких товарів є оновлення продукції. Провідним промисловим концернам ФРН, завдяки швидкому втіленню результатів досліджень, у новітніх продуктах (наприклад, у медичній техніці, ліках та інших.), вдалося зайняти суттєві позиції на світові ринки. Та й у традиційних галузях, що обумовлюють експортне «обличчя» країни, є чималі технічні досягнення. Ці галузі мають ряд переваг успішної зовнішньоекономічної експансії. Зокрема, це: 1. високу якість виробництва та різноманітний асортимент виробів; 2. використання міжнародних стандартів, і до того ж час готовність виконувати індивідуальні, унікальні замовлення; 3. пунктуальність у виконанні поставок; 4. широка збутова мережу і налагоджене післяпродажне обслуговування, і навіть відповідність іншим критеріям ринку високої конкуренции.

Сільське господарство. Розвиток сільського господарства ФРН на післявоєнний період характеризується переходом до індустріальним методам виробництва, широким впровадженням досягнень НТП в сільськогосподарську практику, підвищенням інтенсивності, концентрацією виробництва й капіталу, формуванням агропромислового комплекса.

Як і інших розвинених країн, частка в цьому секторі в ВВП невелика (приблизно 1,5%), проте, галузь забезпечує високий рівень середньодушового споживання продовольства при щодо низькою частці нього у структурі витрат населення. Попри зниження зайнятості сільському господарстві (з 20% від загальної кількості зайнятих в 1950 р. до 3,2% нині) і зменшення оброблюваних площ, стабільний щорічний приріст виробництва сприяв підвищенню самозабезпеченості економіки продукцією аграрного сектора. У галузевої структурі сільського господарства тваринництво переважає над растениеводством.

Індустріалізація аграрного виробництва з особливою інтенсивністю проводилася в 50 — 60-ті роки, було підготовлено активної інвестиційної політикою, та перетворила сільське господарство дуже капіталомістку галузь економіки. Сільське господарство ФРН вирізняється високою насиченістю технікою. За рівнем механізації галузі країна посідає місце промислово розвинених стран.

З початку 80-х сільському господарстві Німеччини посилюється дію інтенсивних чинників, що проект відбиває загальної тенденції переходити економіки до ресурсосберегающему напрямку технічного прогресса.

— знизилися закупівлі фермерами тракторів і зернозбиральних машин за збільшення їх середньої мощности.

— зросла застосування універсальних агрегатов.

— дедалі більше сільськогосподарські машини обладнуються мікропроцесорної техникой.

— на високі темпи зростає застосування добрив, стимуляторів зростання, хімічних засобів захисту рослин, дозволяють отримувати високі врожаї незалежно від погодних умов. Інтерес до них підтримується завдяки запровадженню в фермерську практику ефективніших коштів, дозволяють знизити дози їх внесення на 1 га орної землі І що дуже важливо, завдають менший збитки природі й человеку.

— одночасно швидко розвиваються біологічні засоби захисту рослин, зростає застосування органічних добрив, використовуються досягнення генної інженерії у рослинництві і животноводстве.

Усе це дозволяє загалом досягти високої ефективності сільського господарства і знизити техногенну навантаження на навколишню среду.

Для сільського господарства ФРН характерний процес концентрації виробництва та капитала:

— знижується загальна кількість фермерських господарств, переважно з допомогою витіснення дрібних производителей;

— укрупнюється середня площа капіталу, необхідний організації хозяйства.

Проте рівень дохідності селянського господарства за ФРН істотно нижчий, ніж у сусідніх країнах-партнерах з ЄС, крім Греції, Іспанії, Португалии.

Концентрація виробництва, у сільське господарство йде рука разом з недостатнім розвитком так званої вертикальної інтеграції аграрного провадження з несільськогосподарськими сферами у межах агропромислового комплексу. Вертикальна інтеграція об'єднує до одного комплекс аграрне виробництво, галузі, які постачають засоби виробництва як на сільського господарства, також транспорт, переробку сільськогосподарської продукції, торгівлю, громадське харчування, кредитні установи, органи регулювання сільського хозяйства.

Сфера послуг. Попри сохраняющуюся «сверхиндустриализацию », економіці ФРН властиво зниження структурі ВВП і зайнятість населення частки матеріального виробництва та зростання частки галузей сфери послуг (з цього сферу припадає близько 37% ВВП). Це було пов’язано, зокрема, з науковотехнічним прогресом у матеріальному виробництві (зростає значення про виробничих послуг), зростанням продуктивність праці у матеріальному виробництві, зростанням добробуту і зміною структури споживання населення, збільшенням вільного часу й іншими причинами, притаманними всіх розвинутих країн. У той самий час для Німеччини властива, як зазначалось, виражена соціальна спрямованість державної економічної політики, активність держави у сфері освіти, охорони навколишнього середовища, медичному обслуговуванні, житлове будівництво, соціальному забезпеченні, що також сприяє зростанню значення сфери послуг у національному господарстві. Нині у різних галузях сфери послуг ФРН працює близько 53% населення, у своїй найбільша питома вага посідає торгівлю і транспорт (19%). Сфера управління припадає близько 15%.

Форми господарської деятельности.

Як це і економіка будь-який інший розвиненою країни, економіка Німеччини многоукладна. І якщо Німеччина довгий час вважалася «класичної країною картелів », то в її господарській системі присутні і конкурують види підприємництва, засновані в різних формах власності. Німецька модель «соціального ринкового господарства », яка спирається принципи конкуренції, гарантує свободу підприємництва про діяльність. Це правда званий конституирующий принцип СРХ, і його закріплено в Основному Законі (Конституції) ФРН. Підтримка конкуренції здійснюється через реалізацію антимонопольного законодавства і стимулювання малого й середнього підприємництва (малого бизнеса).

Підприємства бізнесу (тобто. малих компаній із кількістю зайнятих до 10 чоловік і середні - до 500 людина) становлять зараз у об'єднаній Німеччині більш 99,8% від загальної кількості фірм. У цьому ними доводиться 2/3 робочих місць і 4/5 учнівських. Щороку сфера бізнесу виробляє 46% ВВП, ½ промислової продукції, її у доводиться 44% валових інвестицій і 40% товарного експорту. Підприємства бізнесу можна побачити майже в усіх галузях по всій території країни. Наприклад, у сфері послуг ФРН зайнято 35% малих фирм.

Держава надає істотну підтримку малого бізнесу. Мета програми — зменшити негативний ефект від участі конкуренції з великими виробниками, выигрывающими на ефект від масштабу, і навіть допомогти дрібним та середнім фірмам у подоланні господарських труднощів. Державна підтримка малого бізнесу спрямовано мобілізацію його власних резервів з метою підвищення його ефективності конкурентоспроможності та виявляється у законодавчого забезпечення діяльності таких фірм, системі пільгового кредитування оподаткування, прямому бюджетне фінансування, розміщення державних замовлень, інформаційному, маркетинговому і кадровому забезпеченні діяльності підприємств. З іншого боку, у Німеччині є також система підтримки бізнесу в інноваційної сфері. Для німецької економіки був і залишається типовим збалансоване поєднання великих виробників — багатогалузевих концернів, як-от «Крупп », «Даймлер-Бенц », «Байєр », «Маннесманн », «Тіссен «та інших. — і трохи дрібних і середніх підприємств. Великих фірм у країні трохи, та їх економічна роль величезна. Вони уособлюють великий капітал, під впливом якого формуються основні пропорції економіки, і є гарантами стабільності, надійності, рентабельності господарства Германии.

Проте з величині обігу субстандартні та числу зайнятих найбільшими компаніями ФРН найчастіше поступаються аналогічним за класом концернам за іншими промислово розвинених странах.

Чимало галузей німецької економіки вирізняються високим рівнем концентрації та централізації капіталу. Так, частка 50 найбільших концернів обробній промисловості, у обороті всієї обробній промисловості країни становить близько 30%, а низки найважливіших для німецької економіки галузей — електротехнічній, хімічної, машинобудівної, автомобільної - ще більше. Німецькі банки, підприємства низки галузей обробній промисловості, страхування та інших сфер займають міцні позиції у світовому масштабі. У п’яти найважливіших галузях обробній промисловості світу німецькі компанії входить у десятку крупнейших.

Більшість великих німецьких компаній організована традиційної для Німеччини формі суспільств, із обмеженою відповідальністю. Чимало їх ми тісно переплетені системою участі, особисту унію, кредитні отношения.

Характерним для ФРН є контроль ринку від імені банків над продуктивною сектором економіки. Банки володіють значними пакетами акцій промислових та інші, здійснюють довірче (трастове) управління акціями дрібних співвласників (акціонерів) компаній, мають своїх представників ув спостережних радах компаній, одержуючи право участі у прийнятті найважливіших фінансових і інвестиційних рішень. Банківський механізму контролю грунтується у прямому доступі до внутріфірмової інформації та вплив виробничу, фінансову, інноваційну діяльність фирм.

Транснаціональні корпорації стали найважливішими дійовою особою в сучасному світовому господарстві, граючи роль, яку важко переоцінити в системі міжнародних економічних відносин. Важливе місце у конкурентної структурі країни це іноземний підприємницький капітал. У перші повоєнні роки істотних позицій економіці ФРН домоглися американські ТНК, дорогу яким проклала американська допомогу з «плану Маршалла ». Згодом, особливо з недостатнім розвитком західноєвропейської інтеграції, помітним стало присутність у економіці Німеччини капіталу країн-сусідів і Банк Японії. Якщо порівняти обсяг закордонного (міжнародного) виробництва ТНК з обсягом їх експорту, очищеного від внутрішньофірмової торгівлі, то кінці 80- x років це співвідношення для ФРН, Японії США становила, відповідно 1:1:4, 1:6:2, 3:5:1. Велика в експорті цих країн роль постачання і послуг від вітчизняних компаній своїм закордонним філіям. У другій половині 80-х років таку внутрифирменную торгівлю доводилося від 24−28% експорту ФРН. (9).

У перші повоєнні роки істотних позицій економіці ФРН домоглися американські ТНК, дорогу яким проклала американська допомогу з «плану Маршалла ». Згодом, особливо з недостатнім розвитком західноєвропейської інтеграції, помітною стала присутність у економіці Німеччини капіталу країнсусідів та Японии.

Так, до початку 90-х частку американських компаній припадало близько 32% прямих іноземних інвестицій у німецьку економіку, швейцарських і голландських — по 14%, англійських — близько 9% і японських — 7,5%. З 30 найбільших компаній ФРН мало не третину контролюються іноземним капіталом. Це — «Опель », «Юнілевер », «Дойче Шелл », «Ай-Бі-Ем Дойчланд «і др.

Фінансовий капітал країни представлений сросшимися між собою промисловими, банківськими та ін компаніями, які охоплюють все національне господарство -, фінансово-промисловими групами (ФПГ). Особливістю ФРН є менше такі групи порівняно лише з США, але й тими розвинені країни, економіка яких можна порівняти за своїми масштабами з німецької. Це величезної концентрацією банківського капіталу руках трьох гроссбанков: «Дойче банку », «Дрезднер банку «і «Коммерцбанка », разом контролюючих близько 4/5 акціонерного капіталу країни. Навколо цих банків сформувалися головні фінансові групи. Їх структури частково переплітаються. Особливістю фінансово-промислових груп ФРН і те, що порівняно іншими країнами вони теж мають менш чітких меж: можна лише сукупність компаній, їхнім виокремленням ядро тій чи іншій ФПГ. Кожна зі значних компаній пов’язана комерційними, виробничими, науково-технічними узами з сотнями компаній бізнесу. Між окремими групами існують різноманітні зв’язку: створюються спільні дочірні фірми у сфері виробництва та впровадження перспективних науково-технічних розробок, координуються дії над ринком, відбувається взаємообмін пакетами акций.

Особливості еволюції фінансових груп перебувають у універсалізації своєї діяльності й посилення міжнародного характеру їх операций.

Важливою особливістю фінансового капіталу ФРН є істотна роль спілок підприємців у визначенні загальної стратегії бізнесу. На чолі спілок підприємців, зазвичай, стоять представники найбільших концернів і банків. Приміром, Федеральне об'єднання німецьких спілок роботодавців — головна організація приватні виробники — має власної завданням рішення принципових соціально-економічні проблеми, виходять далеко за межі окремих деяких галузей і федеральних земель. Воно представляє інтереси підприємців країни у стосунки з урядом, парламентом, профспілками, політичними партіями, общественностью.

Зовнішньоекономічні связи.

У фундаменті економічної стратегії уряду ФРН розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відведено ключову роль з урахуванням високої залежності стану економіки від іноземних результатів її участі у світогосподарських зв’язках. Основою зовнішньоекономічної політики ФРН є розвиток економічних зв’язку з її головними зовнішньоекономічними партнерами: ЄС, навіть Японією. Велику увагу приділяють розширенню присутності німецьких фірм на ринках країн Південно-Східної Азії вже, Латинської Америки, юго-африканского континенту, Східної чи Центральної Європи. Першорядне значення надається зміцненню ЄС, у якому Німеччина займає ключове місце, будучи локомотивом західноєвропейської интеграции.

Сучасна історія освіти Європейського союзу (ЄС) починається з 1951 року. У цього року підписаний договір про Європейському об'єднанні вугілля і сталі (ЄОВС), куди ввійшли 6 країн, зокрема і ФРН. Це була свого роду передісторія західноєвропейської інтеграції. Реальний відлік виникнення та розвитку починається з 1957 р., коли вони країни підписали угоди про створенні Європейського економічного з атомної енергії (Євратом). До складу співтовариства ввійшли країни знайомилися з високий рівень розвитку, що значно обумовило високих темпів їх економічного розвитку на наступні роки. (8).

Беручи активне міжнародне економічне співробітництво, та чи інша країна розпочинає переговори з залучення іноземних інвестицій і стимулювання зростання зовнішньої торгівлі. У цьому країни пролягають у сфері структурної перебудови своєї економіки все ланки технологічного ланцюжка — від видобутку, переробки, експорту сировини до наукомістким товарам. Доходи від цього йдуть на модернізації і розвитку найперспективніших, «вигідних» у плані міжнародного поділу праці галузей. Таким шляхом пройшла повз і Німеччина, в 50-ті роки починала з вугілля, чорних металів, хімічної продукції. (7).

Зовнішня торгівля — одне з найдинамічніших галузей економіки ФРН, стимулятор її економічного зростання. У післявоєнний період відбувався постійне зростання частки експорту до ВНП (1950 — 9,3%; 1980 — 26,7%; 1991 — 32,8%). У 1990;х років частка експорту до ВНП становить 20,8% внаслідок об'єднання Німеччини) і реформування економіки нових федеральних земель, втрати ринків збуту Східної Німеччини до Східній Європі та СРСР, недостатньою конкурентоспроможності східнонімецьких товарів, несприятливу світову кон’юнктуру у західних странах.

У 1997 року частка експорту й імпорту, включаючи послуги, обсягом ВНП ФРН становила поточних цінах відповідно 26,6% і 24,9%.

Для зовнішньої торгівлі ФРН характерні високих темпів зростання (1997 року — близько 12-ї %) і сталий (з 1952 року) те що позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу за одночасного збереженні пасиву по поточних операціях значного дефіциту у балансі торгівлі послугами. У 1998 року було зареєстровано позитивне рекордне сальдо зовнішньоторговельного балансу у вигляді 136,1 млн. ньому. марок, що у 19,6 млрд. вище рівня 1997 року і 1,6 млрд. — рекордного показника 1989 р. Перевищення було досягнуто, переважно, з допомогою торгівлі з партнерами з ЄС. Найбільше позитивне сальдо було зафіксовано торгівлі з і Австрией.

Товарна структура зовнішньої торгівлі ФРН характеризується високим питому вагу готової промислової продукції (понад 90% всього товарообігу — за вартістю). Товарна структура німецького експорту склалася вже у 60-ті роки і відтоді відносно стабільній. Провідні позиції з експорті займають інвестиційні промислові товари, переважно, машини та устаткування (1997 рік — понад 56%), промислове сировину й напівфабрикати (понад 22,4%), промислові товари широкого споживання (близько 11%).

Останніми роками ФРН втратила у низці галузей промисловості свої провідні позиції з ролі однієї зі значних світових експортерів. У 1990 року Німеччина була найбільшою світовою постачальником щодо чотирьох товарних груп (автомобілі, машини, хімічна продукція, текстильні товари), 1996 року вона зберегла лідерство лише з двом — хімічна продукція (14,2% світового експорту) і автомобілі (18,5%). По експорту машин і текстилю ФРН опустилася на друге місце. По експорту найперспективніших технологічних товарів (комп'ютерів, інформаційних систем і зв’язку) ФРН опустилася з третє місце (1990 року) на дев’яте в (1996 р.), та її частка цьому ринку зменшилася з 7,5 до 4,9%. ФРН займає четверте у світі експорту сільськогосподарських товарів хороших і продуктів (після США, Німеччині й Нидерландов).

Стимулюванню німецького експорту сприяє розвинена система фінансування й страхування зовнішньоекономічної діяльності. Важливу роль розв’язанні тих завдань посередньоі довгострокового фінансування експорту грають спеціальні кредитні інститути — Товариства кредитування й експорту (АКА Аусфуркредит-Гезельшафт мбХ) і Кредитні установи реконструкції (Кредитанштальт фюр Видерауфбау). Уряд ФРН проводить гнучку політику страхування ризикам під зовнішньоекономічної сфері у межах механізму страхового суспільства Гермес, у своїй пріоритетне значення надається роботу з гармонізації системи страхування експортних кредитів на ЄС і ОЕСР. Уряд перебирає відшкодування збитків за всі операціям, страхуемым Гермесом. Кошти Гермеса, з допомогою що їх здійснює страхування кредитів, утворюються державою. Доходи від страхових премій, одержуваних Гермесом, вступають у державну скарбницю. Частка участі самих експортерів у страхуванні ризику за неповернення кредитів нині становить 15%.

З метою сприяння зовнішньоекономічної діяльності німецьким фірмам виявляється державна фінансову підтримку їхньої участі у зарубіжних виставках і ярмарках, завдяки чому ініціюється близько 20% всього німецького експорту, розширюється мережу німецьких зовнішньоторговельних палат за границей.

Висока конкурентоспроможність німецької промисловості на світові ринки забезпечується, зазвичай, з допомогою переваг у її нецінових параметрах, зокрема, переваг у якості й технічному рівні продукції, відмінному сервісі, термінах поставок, які чесно дотримуються і др.

Загалом обсязі імпорту ФРН основна частка посідає готові промислові вироби і напівфабрикати (1997 — близько 70% і майже 10% відповідно), сировину (5%), зокрема, автомобілі, підйомнетранспортні засоби, електротехнічні вироби, енергоносії, кольорові метали, сталевої прокат, мінеральну сировину, текстиль, одяг. Здебільшого з допомогою імпорту забезпечується задоволення потреб Німеччині первинних енергоносіях 1996 року на нафту — на 98%, природного газу — на 80%, цегловому вугіллю — на 26%, бурому вугіллю — на 2%. ФРН є імпортером товарів високої технологии.

Провідні позиції у зовнішній торгівлі ФРН займають промислово розвинених країн (75%), й у першу чергу країн ЄС (55%), серед яких найбільшим торговельним партнером є Франція (понад 10%). Перед США доводиться 8 — 9%, Японії - 3−4%. Частка країн становить близько 12-ї %.

ФРН одна із найбільших у світі експортерів капіталу. Німецькі компанії займають місце в міжнародному рейтингу ОЕСР за обсягом інвестицій там. Експорт капіталу в Німеччині був офіційно дозволено в 1952 року. З початку 1990;х років іноземні капіталовкладення на що ФРН з обсягам перевищують кошти, вкладені німецькими фірмами і банками там. За період 1990;1997 рр. загальний обсяг накопичених німецьких іноземних інвестицій (нетто) становив 1564, 0 млрд. ньому. марок, тоді як сукупні іноземні капіталовкладення на що країни досягли відповідно 1758,4 млрд. ньому. марок.

Зворотний тенденцію має динаміка прямих інвестицій. За період 1990 — 1997 рр. сукупні прямі приватні капіталовкладення німецьких підприємств там досягли 309,4 млрд. німецьких марок (нетто), тоді як прямі іноземні вкладення економіку ФРН становили лише 35,2 млрд. німецьких марок. Негативне сальдо за прямими інвестиціям з зарубіжними країнами ухвалило ФРН сталого характеру і зросла з п’ятьма — 6 млрд. у роки до 48,4 млрд. німецьких марок 1997 року. Частка прямих капіталовкладень німецьких фірм там у загальному обсягу закордонних інвестицій у останні роки становить від 25 до 35%, тоді як аналогічний показник для іноземних капіталовкладень на що ФРН вбирається у 5%.

Слабка зацікавленість іноземних інвесторів пояснюється, зокрема, найвищими у світі витратами на оплату праці ФРН, високими податками, і високий рівень вимог до охорони довкілля. Разом про те економічна і політична стабільність до ФРН, правова захищеність економічних суб'єктів, стійка валютно-фінансова система, ємний внутрішній ринок, наявність передових технологій і висококваліфікованої робочої сили в роблять країну привабливим припливу іноземного капитала.

Більшість іноземних інвестицій з ФРН направляють у промислово розвинених країн Заходу, куди 1997 року припадало близько 75% загального обсягу іноземних капіталовкладень ФРН, зокрема близько 80% всіх прямих інвестицій. Ці самі країни домінують в імпорті капіталовкладень ФРН з-за кордону (95 і 80% соответственно).

Найбільшими партнерами ФРН на Європі з інвестиційному обміну є країни-члени Європейського союзу, частка яких у загальних капіталовкладень ФРН там 1997 року становить близько 52%, а прямі інвестиції не — близько 35,6%. У обсягах капіталовкладень з-за кордону економіку ФРН для цієї країни доводилося 70,6% загальних капіталовкладень і 60% прямих инвестиций.

Найбільшим інвестиційним партнером ФРН традиційно залишаються США, частка яких у 1997 року у загальних капіталовкладень ФРН там становить близько 20%, а прямих іноземних інвестицій — 25,0%. Загалом обсязі імпорту капіталу ФРН частка США була значна — 9,0%. Останніми роками збільшувався обсяг інвестицій у економіку країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). У 1997 року на держави цього регіону доводилося 3,8% усіх іноземних капіталовкладень ФРН та 8,5% прямих приватних інвестицій німецьких фірм там. Найбільші інвестиції німецькими фірмами і банками здійснюються у економіку Угорщини, Чехії і Польши.

Головні інвестори ФРН — кредитні інститути, інвестиційні і страхові компанії. У виробничому секторі найбільша інвестиційна активність зокрема у хімічної в промисловості й автомобілебудуванні. Уряд ФРН надає гарантії для прямих інвестицій німецьких компаній там. У 1996 року 46% їх складали країн Центральної і Східної Європи і 40% - на країни Південно-Східної Азии.

«Німецьке економічного дива» як наслідок правильно обраної валютної политики.

Початком валютної політики ФРН можна вважати 21 июня1948 року, коли німецькій марці розпочала свій сходження «на Олімп своїх звершень» внаслідок грошово-валютної реформи після закінчення Другої Першої світової. Інститути, які гроші гітлерівських часів — рейхсмарки (надалі РМ) — було замінено німецькими марками (надалі ПМ) дойче марк.

Юридичною конкретних особах і громадянам РМ були обміняли, включаючи вклади в російських банках, на ПМ відповідно до кількістю повернутих грошей немає та розміром внеску до фінансові установи — звані старі боргові иски.

Відразу після реформи приймається закону про блокованих вклади, «заморозивший» ще 70% вкладів цих рахунках. Остаточне співвідношення між РМ і ПМ становило 6,50 ПМ за кожні 100 РМ.

Грошове звернення регулювалось так: 1. фізичних осіб виділялося по 60 ПМ кожне обличчя співвідношенні 1:1; 2. юридичних осіб, підприємці і представникам вільних професій виділялися кошти комерцію, розмір яких визначався кількістю працівників: з розрахунку 60 ПМ кожного їх; 3. стосовно тим, хто має старі боргові позови були низькими, діяли особливі правила, враховують соціальне становище; 4. старі боргові позови регіональних організацій (залізниць, поштових відділень, фінансових установ) не обмінювалися, а були просто скасовані. Землі ФРН та муніципалітети отримували гроші з розрахунку їх середньомісячного доходу протягом останніх 6 місяців, попередніх реформі, а залізниці і поштові відділення — у вигляді 50% щомісячних доходів. Для фінансування установ діяв Рогатинський особливий метод покриття загальних зобов’язань: всіх зобов’язань в РМ були обміняли на ПМ у відсотковому співвідношенні 10:1; 5. нарешті, зі зняттям соціальної напруги такі регулярно повторювані операції, як вести, плату квартиру, різноманітних посібники, зокрема із соціального страхуванню, були перераховані у відсотковому співвідношенні 1:1.

Актив фінансових установ (на відміну небанківських організацій) не був перелічений в ПМ. Натомість банки отримали запис в кредит в кредит рахунки Земельного центрального банку, відповідного певному відсотку загального обсягу їх зобов’язань, що виникли після перерахунку на НМ.

Найважливіший результат грошово-валютної реформи — встановлення фіксованого курсу ПМ стосовно долара США. Щоб залучити на що країни вільний капітал, 19 вересня 1949 року проведена девальвація марки на 20% з одночасним встановленням нового паритету до американського долара, рівного 4,2 НМ.

Лібералізація зовнішньої торгівлі призвела до настільки значного зростання імпорту, що, попри зростання експорту, баланс зовнішньої торгівлі виявився пасивним. Істотно важливим моментом було те, що ввезені товари призначалися й не так задоволення дедалі більшого споживання, скільки виготовлення наукоємних і високотехнічних товарів, які згодом знову експортувалися. Саме такою способом ФРН вдалося зміцнити своє становище як незалежної держави світовому ринку, навіть попри девальвацію марки.

Одночасно імпорт знизився до політично розумних меж. Поруч із, розробляється положення про ліцензіях — санкціях із ввезення — і встановлюється вимога депонувати готівкою в ПМ суму розмірі 50% еквівалента іноземної валюти, затребуваною для імпортних операцій. Право видачу імпортних ліцензій вихоплюється із компетенції приватних банків на фінансування зовнішньої торгівлі, і передається центральним банкам федеральних земель. Тісне взаємодія між промисловістю, торгівлею і профспілками, виникає через укладання вільних угод, і организуемый би серійний випуск товарів масового попиту. Отже забезпечувалося споживання на умовах мінімальної купівельної здібності за відсутності функціонування ринку на повну силу.

Починають поступово крок по кроку функціонувати оптові ринки, формуватися система зв’язків і контактів між комерційними відділами приватних фірм, що забезпечує тісніше взаємодія виробників з постачальниками і з роздрібного торговлей.

Результати такої політики проявилися доволі швидко. Через півроку — наприкінці 1948 року — зростання цін зупинився і став би навіть знижуватися при одночасному поліпшенні якості продукції. Сталося вирівнювання від попиту й предложения.

Головним ризиком, пов’язані з переходом від централізованого розподілу товарів чи сировини гітлерівській Німеччині до ринкової економіки, що був у небезпеці відродження інфляції та втрати грошової стабільності, не вдалося подолати за фантастичний термін — полгода.

Фаза господарського оздоровлення характеризувалася прагненням перетворити що у надлишку гроші у для виробництва. Важка промисловість і капітальне будівництво фінансувалися і завантажувалися за рахунок прибутків і надприбутків з виробництва споживчих товаров.

Про те увазі, яку приділяли підготовчого етапу, свідчить понад 34 проектів грошово-валютної реформы.

З методологічної погляду перетворення на економіці Німеччини слід розглядати, як досить мобільний процес, у якому короткострокові заходи ув’язувалися з завданнями тривалу перспективу, виходячи з логіки здійснення самої економічної реформи. Вільне конвертування валюти для комерційних операцій вводилося протягом наступних десяти років, до 1958 року, коли німецькій марці стала нарешті конвертируемой.

Найважливішим з економічного значенням чинником відродження народного господарства ФРН під час переходу на ринкові відносини стала політика прискореної амортизації. Уряд дає дозволу списання підприємцями амортизації основний капітал над нормах, відповідних фактичному зносу, а завищеній розмірі, що зумовлює штучному завищення витрат виробництва та до зменшення балансовою прибутку у сумі зайве списаної амортизації. Підприємець платить податки лише на прибуток. Зменшення балансового прибутку автоматично викликає зниження податків. Реальна прибуток у своїй возрастает.

Інша риса ФРН зводилася до того, по закінченні Другої світової війни, до житлового будівництва вибрано як прискорення темпи зростання всієї економіки, оказавшее значний вплив на процес відтворення. Без відновлення зруйнованого житла не міг відновити промисловість, інших сфер господарства перейти до ринкової экономике.

Фінансування житлового будівництва у основному були з державного бюджету, але до повного розв’язання проблеми цих коштів було інвестовано вочевидь не досить, що викликало в залучення приватного капитала.

Водночас відновлюється ринок капіталів. Якщо 1948 року випуск над ринком облігацій оцінювався 28,6 млн. марок, то 1956 року — 17,6 млрд.

З дугою боку кредитна політика ФРН також мала на меті зберегти стійкість національної валюти, і запобігти інфляцію, у будь-якому разі її локалізувати. Організація банків лежить у повної залежність від зростання освіти капіталу. Після капітуляції Німеччині з розпорядженню окупаційної влади банки були децентралізовані, а колишній Центральний банк рейху розпущений. Філії самих німецьких комерційних великих банків, навпаки, отримали регіональну самостійність окремими землях країни. Проте їхня діяльність обмежувалася лише окремими землями, біля що вони розташовувалися. Після грошово-валютної реформи становище не изменилось.

Тим більше що, такого роду децентралізація гальмувала процес освіти капіталу, й у листопаді 1948 року було створено банк «Кредитне установа відновлення». Цей банк не конкурував коїться з іншими. Державу ж не надавало йому основний капитал.

У цілому нині организационно-управленческо-кредитный механізм ФРН став формуватися за образом і подоби американської федеральної системы.

У результаті подібної обмежувальної політики, спрямованої на забезпечення стабільності грошей, основну увагу стало приділятися підтримці економіки страны.

Одночасно вводяться податкові пільги всім покупців знову уведених у звернення державних, комерційних й управління промислових цінних паперів. Саме вони почали сприяти освіті капитала.

Поступово кредитна політика перестає надавати основне впливом геть процес інфляції і досягнення стабільності німецьких марок. Коли німецька марка стала вільно конвертованій, самофінансування підприємств одержало подальше развитие.

Однією із заходів, спрямовані проти інфляції, можна вважати державної політики у сфері зарплати, відповідно до якої зарплата не підвищувалася пропорційно зростання цін, як, наприклад, в зараз у Російської Федерації, вона ув’язувалася на підвищення продуктивність праці у кожному отрасли.

У стабілізації грошового звернення великій ролі зіграло регулювання. Дотації з державного бюджету сприяли зміни структури промислового производства.

У ФРН дуже обережно ставилися до до наявності державного боргу перед, так як борг знімає вини з ринку вільні капітали, які фірми можуть направити розширення виробничих потужностей, а комерційних банків змушені скорочувати кредити. Отже, держава може мати простий очікуваний ефект від участі дефіцитного финансирования.

Істотною є роль держави й у регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків країни. Поруч із скасуванням закону про заохочення експорту, після реформи й тотального зниження імпортних тарифів було прийнято такі заходи для визволенню обороту товарів, платежів і капіталів від обмежень:. запровадження загального вільного від обмежень розрахункового мінімуму для незначних платежів;. прогресуюча лібералізація розпоряджень про обов’язкове реєстрації іноземних платіжних коштів;. лібералізація правил про безоплатному ввезення й вивезенні (подарунки);. скасування обтяжливою формальності отримання одиничних дозволів в транзитної торгівлі;. висновок товарних угод визначений термін;. лібералізація розпоряджень щодо видачі іноземної валюти для подорожей;. лібералізація страхових закордонних операцій;. лібералізація розпоряджень, що стосуються інвестицій всередині ФРН з боку власників іноземних капіталів (німецьких капіталовкладень по закордонах);. спрощення правил імпорту і экспорта.

Поруч із імпортом, що з іноземної допомогою, після грошової реформи почав швидко розвиватись агресивно та комерційний імпорт, який з власних валютних ресурсів підприємств. Через півроку після початку реформи обсяг цих два види імпорту відповідав обсягу імпорту напередодні Другої світової войны.

Винятково важливого значення у досягненні конвертованості марки мало активна Німеччині діяльності країн Європи із подолання бар'єрів внутрішньоєвропейської торгівлі спочатку з допомогою двосторонніх, та був і багатосторонніх угод про порядок платежів і обгрунтованість розрахунків, які вирішували проблему вирівнювання платіжних дефіцитів з допомогою з так званого правовыравнивания.

Обмеження торгувати ліквідовано наприкінці 1949 року в 50% проти початком здійснення грошової валютної реформы.

Через війну різко зростає значимість ФРН серед високорозвинених країн світу. По запасам золота і валюти ФРН посіла 3 місце серед країн — 10,2%, тобто майже дорівнює сумі аналогічні показники Великобританії, Франції й Італії, тоді як і 1948 року запаси золота і валюти до ФРН становили лише 0,5%.

Нарешті, слід зазначити, що ФРН до 1957 року витрачала на оборону жодного пфеннинга, що, природно, допомагало їй швидко відродити галузі громадянської в промисловості й вийти зі своїми товарами поставляють на світовий рынок.

Наявність зазначених аспектів валютної політики свідчить: до ФРН було розроблено та продумана система заходів проведення приносить чималі грошівалютної реформи. У цьому конвертованість німецьких марок розглядалася у країні не як мету, бо як засіб проведення економічних реформ.

Список використаної літератури: 1. 2. «Світова економіка». В. К. Ломакин, Москва, 2000 р. 3. «Росія та Німеччина на Європі». Орлов Б., Тиммерманн Х., Москва, 1998 р. 4. «Соціальне ринкове господарство» (Німецька модель), Москва, 1998 р. 5. «Добробут всім». Ерхард Л., Москва, 1993 р. 6. «Процес трансформації у нових землях ФРН», Оппендлер К.-Х., Москва,.

1998 р. 7. «Міжнародні економічних відносин» (Четверте видання) Є. Ф.

Авдокушин, ИВЦ «Маркетинг», Москва, 1999 р. 8. «Історія інтеграції», Москва, 1996 р. 9. «Механізм економічного зростання ТНК», Москва 1990 р., М. Зубарєв, И.

Клышков. 10. «Світовий ринок праці», Москва, 1994 р. 11. «Міжнародні економічних відносин» Є. Ф. Авдокушин, Юрист,.

Москва, 1999 р. 12. «Економіка» Михайлушин А.І., П. Д. Шимко, 2001 р. 13. «Світова економіка» Т. Грис, А. Леусский, Є. Лозовская, 2001 р. 14. «Історія світової економіки» М. Бор, 2000 р. 15. «Економіка. Курс основ.» К. С. Гребньов, Р.М. Нурієв, 2000 р. 16. «Міжнародні економічних відносин» під ред. Е. Ф. Жукова, 1999 р. 17. «Економіка» О. Г. Войтов, 2001 р. 18. «Світова економіка» ТОБТО. Басова, 1997 р. 19. «Світова економіка. Запитання і відповіді відповідь» П.В. Сергєєв, 2000 р. 20. «Міжнародна економіка» Н. А. Миклашевская, А.В. Холопів, 1999 р. 21. «Світова економіка» Т. Р. Тэор, 2000 р. 22. «Світова економіка. Структура, ресурси, тенденції і проблеми» С.Ф.

Сутырин, 2001 р. 23. «Міжнародні економічних відносин» К. А. Семенов, 1999 р. 24. «Економіка» А.І. Архипов, А.І. Нестеренко, О. К. Большакова, 2000 р. 25. «Сучасна економіка» Про. Мамедов, 1997 р. 26. «Зовнішньоекономічна діяльність» В.К. Поспєлова, Б. М. Смитиенко,.

2000 р. 27. «Реферати з економіки» О. Н. Владимиров, 2000 р. 28. «Валютна політика» О. Г. Наговицын, 2000 р. 29. «Регіональне розвиток. Досвід же Росії та ЄС» О. Г. Гранберг 30. «Світова економіка» З. К. Раджабова, инфра-М, Москва, 2002 р. 31. «Регіональна економіка», Б.В. Москвін, Юнити, Москва, 2001 р. 32. «Міжнародна економіка», А. Кірєєв, Міжнародні відносини, Москва,.

2001 р. 33. «Курс сучасної економіки» І.А. Ревинский, 2002 р., Новосибірськ 34. «Прогнозування і планування економіки» В.І. Боржевич, Г. А.

Кандаурова, 2001 р., Мінськ, Интерпрессервис 35. «Економіка сільського господарства» І.А. Попов, 2001 р., Річ навіть і сервіс 36. «Економіка», 2001 р., І.В. Липсиц, Вита-пресс 37. «Валютні ринки», М.М. Артемів, Москва, 2001 р. 38. «Економічні проблеми межі століть», О. Т. Богомолов, Москва,.

Економіка, 1998 р. 39. «Аналіз, синтез, планування у сфері економіки» А. В. Андрейчиков,.

О.Н. Андрейчикова, Москва, Фінанси і Статистика, 2001 р. 40. «Соціально-економічна географія» С. Ю. Корнекова, С. П. Семенов,.

Санкт-Петербург, 2001 р., Пітер 41. «Стійкий економічного зростання» А. В. Черезов, 2000 р., Москва,.

Економіка 42. «Зайнятість населення» О. С. Боровик, Е.Е. Єрмакова, Ростов-на-Дону,.

Фенікс, 2001 р. 43. «Соціальна економіка» Г. Э. Слезингер, Річ навіть і сервіс, Москва, 2001 р. 44. «25 книжок з світовій економіці» А. Бейтон, До. Долло, А. М. Дре, А.

Казорла.

———————————- [1] «Світова економіка. Економіка розвинених країн». Під редакцією В. П. Колесова, М. Н. Осьмовой, Москва, 2001 г.