Адиги

Адыги

Адыги, адыгэ (самоназв.), етнічна спільність, куди входять адыгейцев, кабардинців, черкеси. Числ. у Росії 559,7 тис. чол.: адигейці - 122,9 тис. чол., кабардинці - 386,1 тис. чол., черкеси — 50,8 тис. чол.

Живут також у багатьох країн світу, головним чином Близькому і Середньому Сході, де, зазвичай звані черкесами, розселені компактно і включають нерідко абазин, абхазів, осетинів та інших. вихідців з Сівши. Кавказу, — у Туреччині (150 тис. чол.), Йорданії (25 тис. чол.), Ірані (15 тис. чол.), Іраку (5 тис. чол.), Лівані (2 тис. чол.), Сирії (32 тис. чол., разом із чеченцями), всього прибл. 250 тис. чол. Загальна числ. св. 1 млн. чол.

Языки — адигейський і кабардино-черкесский. Віруючі - мусульман-сунітів.

Древняя історія Проте й формування спільності пов’язані з районами Східного Причорномор’я і Закубанья. У 1-му тис. е. древнеадыгейские племена вже фіксуються в Східному Причорномор’я. Процес формування древнеадыгейской спільності охоплював кінець 1-го тис. е.- сірий. 1-го тис. н.е. У нeм брали участь племена ахеев, зихов, керкетов, меотов (зокрема. торетов, синдов) і ін., етнічно, певне, як древнеадыгские. За даними Страбона, ці племена населяли територію на Ю.-В. від сучасного Новоросійська по лівобережжю Чeрного моря, и серед стосів до сучасного Сочі. Жителі узбережжя займалися землеробством, та їх головним промислом був морської розбій.

В 8−10 ст. Адыги займали землі на Прикубанье, в т. год. поблизу др.-рус. Тмутараканского князівства. Відомий ряд військових походів (965, 1022) російських князів на Адыгов-касогов. Через війну монгольських завоювань в 13 в. населення сконцентрувалося в гірських ущелинах, що призвело до великої густоти населення, до малоземелью горців. У 13−14 ст. відокремилася частина кабардинців. У 16−18 ст. терр. А. була ареною численних міжусобиць та міжусобних війн, у яких брали участь Туреччина, Кримське ханство, Росія, дагестанські владетели.

В роки Кавказької війни (1817−64) відбувається внутрішня самоорганізація. У першій третини 19 в. в Закубанье утворюється група адигейського (кабардинського) населення, пізніше названа черкеси. Кавказька війна і наступні з ним реформи багато в чому змінили етнічну і демографічну ситуацію, особливо це пов’язано з махаджирством — переселенням горців в Османську імперію, який тривав до 1-ї світ. війни, і навіть поселенням горців на рівнині. А. мали багато в чому загальну соціальну структуру. У 19 — поч. 20 ст. зберігалися багато норм звичайного права — звичаї кревної помсти, аталычества, гостинності, куначества, патронату, мистецтв. кревності (молочне усиновлення, побратимство).

Образ життя привілейованих станів різко відрізнявся від життя простої народу; соціальні відмінності позначалися у одязі, еe кольорах, покрої. У громадському і сімейному побуті, крім звичайного права (адат), діяли норми мусульманського права (шаріат). До нашого часу Адыги багато в чому зберегли єдину традиційну культуру, розбіжності у якої (особливо у господарстві, поселенні, їжі) визначаються природно-кліматичними умовами, вертикальної зональностью. Зберігалася спільність духовної культури адыгов: пантеон божеств, мн. традиції товариств. побуту (напр., творчість певцов-импровизаторов), традиц. уявлення. Адыги чeтко усвідомлюють своe історичне єдність.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.