Російські

Русские

Русские — народ, основне населення Російської Федерації (119 865,9 тис. людина), саме численне з слов’янських племен. За межами Російської Федерації живуть на Україні, у Казахстані, Узбекистані, Білорусі, Киргизії, Латвії, Молдавії, Естонії, Азербайджані, Таджикистані, Литві, Туркменії, Грузії, Вірменії, і навіть США, Канаді, країнах Західної Європи — й ін.

Язык російський східної групи слов’янських мов індоєвропейській сім'ї мов. Писемність з урахуванням російського алфавіту, випливає зі кирилицю. Віруючі в основному православные.

Русские, як й українці і білоруси, походять від давньоруської народності (9−13 ст.), сформованій з східнослов'янських племeн у процесі розпаду родоплемінних взаємин держави і створення Давньоруської держави навколо Києва.

По думці багатьох дослідників, найменування російських перегукується з назві одного з слов’янських племeн — родиев, россов, чи русів. Поряд із давнім самоназвою о 19-й — початку 20 ст. вживалося назва великоруси, чи великороссы.

Формирование російської, чи великоросійської, народності відбулося ожесточeнной боротьбі проти найтяжчого монголо-татарського ярма й під час створення Російського централізованого держави навколо Москви у 14−15 ст. У 16−17 ст. кордону Руської держави значним чином розширилися; тим часом російські почали заселяти Нижнє Поволжі, Урал, Північний Кавказ і Сибір.

В 18−19 ст. подальше розширення меж держави супроводжувалося розселенням російських твори у Прибалтиці, Причорномор’я, Закавказзі, Середню Азію, Казахстані, на Далекому Сході. Росіяни брали тісний контакти з котрі жили тут народами, надавали ними економічний і культурний вплив та самі сприймали досягнення їхньої культури та навички хозяйства.

В початку 20 століття уламках Російської імперії було створено нову держава v Радянський Союз перед, котре об'єднало масу різноманітних національностей. Самій численної нацією, проте, залишалися російські. У 1991 року СРСР припинив своє існування.

В силу специфічні умови розвитку на різних районах країни серед російських до середині 19 в. склався ряд етнографічних груп. Найбільші їх, різняться по прислівникам мови («окающий «і «акающий ») і особливостям в спорудах, одязі, деяких обрядах тощо., — північні і південні великоруси. Сполучне ланка з-поміж них — средневеликорусская група, що становить центральний район — частина Волго-Окского межиріччя (із Москвою) і Поволжя; вона має у мовою й культурі як северно-, і южновеликорусские риси.

Более дрібні етнографічні групи російських — помори (березі Білого моря), Мещера (у північній частині частини Рязанської області), різні групи козаків та їхніх нащадків (на річках Дон, Кубань, Урал, Терек, соціальній та Сибіру); старообрядческие групи — «поляки «(на Алтаї), семейские (в Забайкаллі), «каменярі «(річці Бухтарма у Казахстані); особливі групи становлять російські на Крайній Півночі (річками Анадир, Индигирка, Колима), які сприйняли багато рис оточуючих народів. Нині ці етнографічні групи багато в чому втратили свої унікальні особливості, за низкою історичних і політичних причин.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.