Цигани

Цыгане

Цыгане, рома, од. год. ром (самоназв.), народ, живе у багатьох країн світу. Ц. називають по-різному: англійці - Gupsies («єгиптяни »), іспанці - Gitanos, угорці - Cigany-Pharao nepek («фараоново плем’я »), французи — Bohemiens («богемцы ») чи Tsiganes, італійці - Zingari, голландці - Heidens («язичники »), фіни — Мustalainen («чeрные ») та інших.

Общая чисельність, за оцінками, від 6 до 10 млн. чол. (у зв’язку з неповним учeтом їх справжня числ. значно більше), зокрема. в Угорщини — 400 тис. чол., Словаччини — 300 тис. чол., Чехії - 120 тис. чол., Румунії -260 тис. чол., Болгарії - 220 тис. чол., Югославії - 120 тис. чол., Російської Федерації - 153 тис. чел.

Говорят па циганському мові индоарийской групи індоєвропейській сім'ї. Мова має діалекти. У процесі розселення склалися многочисл. субэтнич. групи Циган: кэлдэрари, довари, сэрвы і мн. ін. Віруючі Цигани у Росії - переважно православні, в балканських країнах — мусульман-сунітів, країнах Європи — католики. Поширені також традиц. вірування.

Во час 2-ї Першої світової у Європі знищено близько 500 тис. циган. Після війни багато перейшли до осілості. Склалася циган, інтелігенція. Розвивається циган, рух, в 1971 створено Світовий союз циган при ООН, який би представників циганських організацій Європи. Найпоширенішими заняттями були в чоловіків торгівля кіньми, в жінок — ворожіння.

У різних груп циган переважають різні ремeсла — ковальське, виготовлення і лудіння котлів, різьблення з дерева, ювелірне справу і ін. Робота чоловіків була, як правило, сезонної, щоденний дохід у сім'ю приносила жінка. Цигани славляться як музиканти, танцюристи, співаки. Запозичивши елементи національний фольклор у народів, серед що вони живуть, цигани зробили внесок в культуру цих народів.

Цыгане об'єднують у кочові табори, члени яких немає обов’язково пов’язані кревним спорідненням. Табори налічували від 5−10 до 20−25 наметів, будь-якої миті кожна сім'я могла відокремитися від табору. Праця був колективним, зароблені кошти ділилися усім членів табору, включаючи непрацездатних. Табір очолював ватажок, зазвичай представник старшого покоління, добре володів мовою навколишнього населення.

Для спільного виконання будь-якої роботи Ц. об'єднувалися (окремо чоловіки, окремо жінки) до груп (вортэчия, амал). Доходи ділилися порівну між членами групи. Рішенням конфліктам та спірних питань займався суд (сендо, кріс). До нього входили переважно літні Ц., выбиравшие зі свого середовища головного. Рішення сендо виконувалося беспрекословно.

У кочових Ц. 19 — поч. 20 ст. проста (мала) сім'я, зазвичай багатодітна, але зберігалася і складна (велика) сім'я. Уклад сім'ї був патріархальним. Чоловік користувався незаперечний авторитет. Стосунки між старшими і молодшими членами сім'ї подчeркнуто шанобливі. Заміжня молода жінка вважалася нечистої і мала дотримуватися безліч заборон спілкуванні з оточуючими. У межах сім'ї та табору дівчини були щодо вільні; від нього вимагалося дотримання дівочої честі. Старі жінки були глибоко шановані.

Стойко зберігаються звичаї взаємодопомоги, гостинності. Звичайною формою укладання шлюбу було сватання. Дітей могли посватати в грудному віці. Існував звичай обміну дочками: віддаючи дочка заміж, брали сестру нареченого дружиною своєму синові. В окремих груп Ц. за наречену платили викуп. Був распространeн шлюб через викрадення.

С весни до осені Ц. кочували, тим часом вони у наметах чи наметах.

Одежда завжди шилася з покупних тканин, оскільки ткацьким справою Ц. займалися. Традиційна циганська спідниця — несшитая, з оборкою внизу. Розріз на спідниці закривався сильно присборенным фартухом (кыт-рынцы). Кофта, зазвичай, мала широкі рукави й глибокий виріз (для зручності годівлі ребeнка грудьми). Обов’язковий атрибут вбрання заміжньої жінки — хустку, який повязывался певним чином (кінці закручувалися вгору й за зав’язувалися ззаду). Прикраси, як правило, з золота, рідше з срібла. Заміжні жінки вплітали у коси золоті і срібні монети, стрічки (плетеря), на шиї носили намисто, вся її голова — хустку, обшитий дрібними золотими монетами (межедия). Чоловічий костюм — шаровари, чоботи, піджак, жилетки з срібними гудзиками, яскраві шeлковые сорочки.

Совместная їжа у Ц.- знак взаємного поваги та віри в чистоту іншого, знак дружби і рівності. відмовитися від частування означало завдати образу, проявити недовіру до чистоти господарів. На великих святах жінки й чоловіка сиділи окремо. Національні традициционные святкові страви: солянка в капусті, рису м’яса, заправлена борошном (шах ттулярдо); густий суп з м’ясом, перцем, томатами, картоплею (паприкаш); голубці (сарми); солодке страву — рулет з прісного тесту з сиром, родзинками, цукром (савияко).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.