Киргизстан

Кыргызстан

Республика Кыргызстан

Площадь: 198,5 тис. км2.

Численность населення: 4,8 млн. людина (1999).

Государственный мову: кыргызский. Мовою офіційного спілкування російську мову.

Столица: Бішкек (600 тис. жителів, 1999).

Государственный свято: незалежності (31 серпня, з 1991 р.) і День Конституції (5 травня, з 1992 г.).

Денежная одиниця: сом.

Член ООН та ОБСЄ з 1992 г.

Расположен в північно-східній частини Середню Азію. На південному заході республіка сусідить з Таджикистаном, ніяких звань — з Узбекистаном, північ від — з Казахстану, на сході та півдні — з Китаем.

Кыргызстан — багатонаціональна республіка. Найбільш значну частину населення становлять кыргызы (близько 50%). До середини 20-х рр. XX в. їх називали каракиргизами чи дикокаменными (гірськими) киргизами, а до 90-х рр. — киргизами. Досить великі групи кыргызов проживають у Узбекистані, Таджикистані, соціальній та західних районах Китаю та східних районах Афганістану. З власного антропологічному виглядом кыргызы, як та його сусіди казахи, ставляться до южносибирскому типу. Їх характерні середній зростання, темні, часто чорні, прямі волосся, карі очі, пласке, широке обличчя і монголоїдний розріз очей. Кыргызский мову належить до кыргызско-кипчакской групі східної галузі тюркських мов. Сучасна кыргызская писемність полягає в кириллице.

Кроме кыргызов в Киргизстані є велика громада узбеків (близько 14%), які розселилися здебільшого півдні республіки. Помітну частину населення це росіяни й російськомовні народи, жителі півночі (близько 25%). Серед інших народів тут живуть уйгури, казахи, таджики, дунгани, татари, німці, євреї і др.

Бишкек — столиця Республіки Киргизстан. Місто розташований північ від республіки, в Чуйскої долині. Це важливе культурний й економічна район. У першій половині в XIX ст. цьому місці перебувало військове зміцнення Пишпек — північно-східний форпост Кокандского ханства. У 1860 р. воно було зруйноване російських військ, і цьому місці виникло військове поселення, навколо якого стали осідати переселенці із Росії. Розвитку Пишпека сприяло зручну ситуацію на перехресті караванних шляхів, связывавших Фергану з містом Вірний (Алмати). У 1878 р. Пишпек набув статусу міста. У 1917 р. тут мешкало 17 тис. людина, головним заняттям яких були торгівля і візницький промисел. Місто славився своїми садами. У 1926 р. Пишпек став осередком Киргизької АРСР і він перейменований у Фрунзе — на вшанування революционера-большевика і радянського воєначальника М. В. Фрунзе. Старе назва місту повернули 6 лютого 1991 р., але у нової транскрипції — Бішкек. Сьогодні це великий промисловий і культурний центр. У місті працюють підприємства машинобудівної, харчової та легкої галузей промисловості, є університети, інститути, численні науково-дослідні установи. Є театр опери, і балету, драматичні театри, філармонія, цирк, музеї, стадіони. У місті за радянських часів побудовано багато будинків сучасної архітектури, житлові багатоповерхові мікрорайони, парки, бульвари і сквери. Бішкек — важливий транспортний вузол. Він пов’язаний із багатьма державами автомобільними і повітряними шляхами. Ош — другою за чисельністю і значенням місто Киргизстану. Розташоване Півдні Киргизстану, у частині Ферганській долини, березі річки Акбура. Ош — одне із найбільш древніх міст Середню Азію: 2000 р. відзначається його 2500-ліття. Місцеві легенди пов’язують підставу міста з лиця такими персонажами історії, як древнеизраильский цар Соломон (Сулейман), чи грецький правитель Олександр Македонський, чи навіть перша людина Адам. Головна перевага міста — гора Тахти-Сулейман («Трон Соломона»), що з давнини належить до самих важливих святинь місцевих мусульман «другий Меккою». Паломництво у ній може замінити подорож у справжню аравійську Мекку. Ош була великим торговим центром на Великому шовковому шляху, связывавшем Середземномор'ї і Близькій Схід з Памиром, Тибетом, Китаєм і Індією. Сучасний Ош — культурний і економічний центр Киргизстану, неофіційна столиця південній частині республіки, де живе до 40% населення. У місті більше двох десятків промислових підприємств, університет, інститути, музеи.

Токмак — одне з найстародавніших міст біля Середню Азію. На межі I — II тис. тут була столиця держави Караханидів. У 15 км південніше міста збереглися середньовічне Буранин-ское городище і мінарет, нині реставрований і відомий під назвою «Вежа Бурана» (ХІ ст.). Вигідно розташований біля входу в Боамское ущелині, Токмак контролював зв’язок між степовими і гірськими районами. На початку ХІХ ст. тут було фортеця Ко-кандского ханства. У 1867 р. Токмак став повітовим містом Семиреченской області, і лише крізь 12 років центр повіту був перенесений в Пишпек. У XX в. економічне значення міста зросла: він став другим після Бішкека зі свого промисловому потенціалу. Великі підприємства Токмака — прядильна фабрика, скляний завод, єдина у республіці фабрика по первинної обробці вовни. Розвинені також легкий і харчова галузі промышленности.

Джелалабад — друге за величиною місто у південному Киргизстані. На початку XX в. — це типова село зі стародавніми мечетями. Головною визначною пам’яткою були лікувальні джерела. Їх вважали святими, і до них щорічно стікалося безліч прочан. За переказами, саме тут перебував джерело, який відвідував пророк Аюб (біблійний Іов). Нині у Джелалабаді більш 20 підприємств легкої і харчової промисловості, машинобудування і виробництва будівельних матеріалів. У місті є навчальними закладами, краєзнавчий музей. Особливу популярність Джелалабад отримав завдяки своєму курорту із термальними водами і лікувальними грязями.

Пржевальск — центр Иссык-Кульской області. У минулому називався Каракол. Заснований у 1869 р. як военно-административный пункт й базу спорядження численних наукових експедицій Російського географічного суспільства (М. М. Пржевальськ, У. І. Роборовский, П. До. Козлов та інших.). Неподалік міста — могила великого мандрівника М. М. Пржевальського, з якої стоїть пам’ятник з бронзовим орлом на вершині. Забудований переважно одноповерховими будинками, оточеними фруктовими садами. У Пржевальске є промислові підприємства, театр і кінотеатр, музей краєзнавства, у центрі — прекрасний парк.

Талас — адміністративний і Київський господарський центр Таласької області на північному заході Киргизстану. Місто розташований на терасах річки Талас. Статус міста отримав лише 1944 р. Тут кілька промислових підприємств, з’явилися багатоповерхові вдома. На схід від міста, в долині річки Кенкол, перебуває мавзолей (XIV в.), де, за переказами, спочиває прах легендарного богатиря Манаса — головний герой кыргызского історичного эпоса.

Узген — одне з найстародавніших міст Середню Азію. Розташоване Півдні республіки, в в східній частині Ферганы, в долині річки Карадарья. Місто перебував на торговому шляхи виходу з Середню Азію в Західний Китай. На початку І тис. Узген (Уз, Узгенд) був одній з столиць Ферганы, а початку II тис. — друге за значенням столицею держави Караханидів. Збереглися архітектурні пам’ятники на той час — мінарет і трьох мавзолею, прикрашені гарним цегельним орнаментом. Місто зберіг сільський образ з одноповерхової садибної забудовою і вузькими улочками.

Нарын — центр Внутрішнього Тянь-Шаню. Розташоване лівому березі річки Нарын в розквіті понад 2.000 м вище над рівнем моря. Місто виник у 1867 р. дома невеликого військового зміцнення, котрий охороняв торговий шлях з Пишпека (Бішкек) в Кашгар (Західний Китай). Сьогодні це культурний й економічна центр Нарынской області, єдиний місто у регіоні. Є підприємства харчової та легкої промисловості, училища, технікум, музично-драматичний театр.

Кыргызстан — край велетенських гір. Близько 90% території республіки лежить висоті 1000 м вище над рівнем моря. Головні гірські хребти Киргизстану ставляться до систем Тянь-Шаню і Памиро-Алая. У гірському вузлі Центрального Тянь-Шаню перебуває пік Перемоги (7439 м). Клімат — різкоконтинентальний — з спекотного літа й холодною взимку, великим контрастом сезонних і добових температур. Тепліше лише у долинах, де у липні середня температура +25° З, а січні −4…−19°С. У среднегорьях і високогір'ях температури знижуються. Жечужина Киргизстану — Іссик-Куль («Гаряче озеро»). «Дорогоцінний аквамарин в оправі гірських снігів» — таку назву дав його відомий тогочасний російський мандрівник П. П. Семенов-Тянь-Шанський. Озеро перебуває в розквіті 1600 м вище над рівнем моря, и будь-коли замерзає. Чудовий клімат узбережжя (немає суворих зим і виснажливій літньої спеки), кришталево чистий повітря, безліч піщаних пляжів — усе це приваблює туристов.

На території сучасного Киргизстану відомі археологічні пам’ятники, які стосуються раннім етапах історії всього людства. Тут виявлено знаряддя праці первісної людини, що датуються епохою кам’яного віку. До III — II тис. до зв. е. ставляться перші свідчення про появу хліборобства й тваринництва, про освоєння металевого виробництва. У І тис. зв. е. територія республіки перебувала у складі Западно-тюркского каганату, центр якого — місто Суяб — був у долині річки Чу. Відтоді починається масове переселення у регіон різних тюркських племен (тюргеши, карлуки і ін.). У X — XIII ст. територія Киргизстану була часткою Караханидского держави, одне із центрів якого — місто Баласагун був у Семиречье, біля нинішнього міста Токмак.

Племена, які у давнини населяли територію сучасного Киргизстану, були язичниками. Вони вірив у численних богів, сповідували культ тварин і культ предків. У тому числі був набув значного поширення шаманізм. На жителів землеробських районів великий вплив надали традиції зороастризму, буддизму, раннього християнства й інші вірування. У VII — VIII ст. регіон був завоеван арабами, і пануючій релігією місцевого населення став іслам. Сучасні кыргызы, узбеки, таджики та інших народності Киргизстану в переважну більшість — мусульман-сунітів хани-фитского штибу. Росіяни, українці, білорусиправославні. Німці, прибалтійські народи — лютеране.

Народная культура кыргызов виходила з древньої кочовий традиції народів Центральної Азії. Життя кочевников-скотоводов пов’язані з постійним пересуванням до нових пасовищам. На відміну від казахів, кочових по степах, кыргызы кочували серед стосів: взимку худобу містили в полонинах, а влітку — на схилах гір. З весни до осені кыргызы невеликими сімейними групами пересувалися на величезних просторах високогірних пасовищ, а холодну пору року це групи збиралися разом у долинах й жило на тимчасових стоянках — в аилах. Основним виглядом житла й у кочових аилах, й у нечисленних осілих селищах була юрта, що складалася з дерев’яного каркаса і войлоков, якими покривали її остов. Зліва від входу до юрти була чоловіча половина, де зазвичай лежали сідла, збруя, предмети полювання. Праворуч перебувала жіночій половині. У центрі юрти розташовувався осередок, місце біля якої вважалося почесним, його обіймав господар Білого дому чи старший і шанований із гостей. Їжа кыргызов влітку складалася з молочних продуктів, взимку — з м’ясних і борошняних страв. Найбільш популярне страву — беш-бармак (п'ять пальців) — бульйон з локшиною й дрібно накрошенной бараниною. Традиційними напоями були кумис з кобилячого молока, і навіть айран — розведену кисле коров’ячий молоко. Одяг чоловіків складалася з сорочки, поверх якої надівався камзол, халат чи тулуп, і просторих штанів. Відмітним елементом одягу кыргызов, національним символом стала капелюх з тонкого білого повсті з відігнутими, підбитими темним оксамитом полями. Жінки носили довгу і широку сорочку, котра водночас служила сукнею, і довгі шаровари. У XX в. всі ці риси кочовий життя частково збереглися лише сільській місцевості. У побуті залучатися європейська одяг, сучасні будинки і оздоблення житла, кухня сусідніх осілих народов.

Кыргызстан — республіка. Президент — главу держави і виконавча влада. Законодавча влада належить парламенту — Верховній Раді (Жокорку Кенеш).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.