Військова старшина

Військова старшина

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі органи керування утворилися под кінець XVI ст., коли козаччина зорганізувалася в постійно діюче військо.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою і представником держави, мав повну адміністраційпу уладові, бравши доля в законодавстві і судівництві, — але й передусім він був головним полководцем й організатором війська. Під годину війни його влада над військом був необмежена, він орудував усіма військовими силами й мав право карати до страти. У організаційних справах гетьман мусив рахуватися із думкою заради старшини, в основних державних питаннях — також з генеральною радою. Підчас походу гетьмани міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось з генеральної старшини чи полковників.

При гетьмані помічні функції виконувала військова чи генеральна старшина, до якої належали генеральний обозний, генеральні судье, генеральні підскарбій, писар, осавули, хоружий й бунчучний.

Генеральнийй обозний, як вказує назва, мав передусім наглядати над військовим обозом. У його обов’язки, мабуть, також входило ставити оборонний табір підчас воєнного походу. Генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо тою, то, при гетьмані. Йому підкорялися полкові обозні із полковою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; при відсутності гетьмани головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Два генеральні судье головували у генеральному суді.

Генеральний підскарбний кермував державним скарбом.

Генеральний писар був канцлером козацької держави, він вів найважливіші внутрішні й закордонні справ, кермував генеральною військовою канцелярією.

Два генеральні осавули малі передусім виконувати військові функції: командували окремим частинами армії под годину походів, здійснювали перегляд війська, керували охотничими полками. як уже було б сказано осавули виконували функцію посередників між старшиною та «чорню» на генеральній раді. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмани часто приймали чужоземних послів.

Генеральний хоружий (рідше «хорунжий») доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний чи бунчужний носивши перед гетьманом бунчук й був радником гетьмани под годину походів.

У кожному полку був полкова старшина: полковник, полковий обозний, полкові осавули, полковий хоружий, полковий суддя та належні перед тим нижчі урядовці.

Полковник мав виконувати подвійну функцію: адміністративну та військову. Він стояв на чолі полку й керував його територією. Він головував над усіма полковими урядами, виконував гетьманські доручення, вів усі фінансові справ полку, здійснював судочинство у полку. У військові обов’язки полковника входило керування полком под годину військових походів, підтримання боєздатності полку. Полковника заступав наказовий полковник, із полкової старшини чи зі знатних козаків.

Полковий обозний керував полковим обозом та артилерією, а при відсутності полковника командував полком.

Два полкові осавули доглядали лад та дисципліну у полку, малі деякі поліційні обов’язки й опікувалися полковою музикою.

Полковий хоружий мав доглядати полковий прапор. Під дротом хоружого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полкове судочинство, мав свою канцелярію й урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

До сотенного уряду належали сотник, сотенний осавул, сотенний хоружий й сотенний писар. Їх функції були аналогічні до функцій полкової старшини в полку.

Частиною сотні, куренем керував курінний отаман. Якщо курінний отаман ще і керував у місті, то його називали городовим отаманом. По селах керували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому були суддя, осавул, писар.

Вибори старшини.

Вибори старшини, Характерною ознакою козацької демократії було б ті, що військова старшина був виборна: вибирала її козацька рада. Рала могла так саме і відібрати уладові у шкірного: старшина виконувала свої обов «язки «до військової пестощів », тобто поки дозволяло на це військо.

Гетьмана грабувала генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Колі рада уже зібралася, посередині радного кола де стояла старшина, клали «клейноти», відзнаки гетьманської влади, — булаву й бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на грішну землю, наче на знак того, що гетьманська влада винна коритись перед військом аж до землі. Пізніше клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, проти всіх козаки стояти. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, неодноразово доходило і до борні. Самовидець описує такий вибір на Чорній раді под Ніжином 1663 р.: «Зараз крик зчинився із обох сторін за гетьманство, — самі кричати: „Брюховецького на гетьмани! “, а другі кричати: „Сомка на гетьмани! “, а далі взяли між собою битися». Пізніше, у XVIII ст., кандидатура на гетьмани був уже між старшиною умовлена заздалегідь, й вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки виявляли свою згоду, кидаючи вгору шапки. Навіть ще при виборі Апостола «шапками на нього махали ». Вибране гетьмани ставили на стіл посеред заради, щоб усє військо його бачило. Алі найважливіша був та хвилина, коли новообраному вручали до рук булаву і укривали його бунчуком й корогвою, — це було б символічна передача влади.

Генеральну старшину інколи грабувала генеральна рада, але й частіше — рада старшини. Величко у своєму літописі описує, як у 1700 р. Василь Кочубей зрікався уряду генерального писаря: «здав з собі тієї уряд писарський, поклавши публічно перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печатку військову, подякував гетьманові й всій старшині». Старшина прийняла відмову, але й вирішила за потрібне призначити Кочубея головою іншого уряду: «По його від'їзді із гетьманського дому, полковники й вся старшина врадили, що не бути йому нараз без уряду, і ухвалили передати йому уряд генерального судье. До цого і гетьман легко прихилився і доручивши пошукати в скарбівниці ліску суддівську, чорну, гебанову, просто у срібло оправлену: іншого, чи третього дня, коли полковники й вся старшина перед службою божою до гетьмани на Гончарівку з'їхалися, й Кочубей теж туди прибув, толі несподівано дістав суддівський уряд від гетьмани й всієї старшини».

Полковника й полкову старшину грабувала полкова рада. Сотника й сотенну старшину — сотенна рада.

Алі виборчий принцип не завжди чітко дотримувалися. Богдан Хмельницький мав такий авторитет, що міг самостійно призначати полковників. Пізніше його в цьому наслідували Петро Дорошенко, Многогрішний, Самойлович. Це робилося для підтримання суцільності війська.

Назначеному полковникові урочисто вручали відзнаки його влади. Полк збирався на просторому майдані із усіма полковими і сотенними прапорами. Потім приїздив гетьманський делегат із новим полковником, їхнього вітали хлібом-сіллю, грала полкова музика, похилялися прапори. Делегат повідомляв про призначення нового полковника, полковий писар відчитував гетьманський наказ. Потім делегат вручав полковникові пірнач, полкову корогву, значок й литаври; старшини укривали свого команданта шапками.