Галицько-Волинське Князівство

Галицько-Волинське Князівство

Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині й Підкарпаття був Володимир — місто, що його заснував й назвавши своїм ім «ям князь Володимир Святославович. Він передавши управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира й Рогніди Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства й самим головним центром розвитку культури у регіоні.

Після смерти Ярослав Мудрий влада на Волині часто переходила із рук до рук. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136−1142 й 1146−1154 рр. Він, а пізніше його сін Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утвердження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства був нелегкою, й воно та в окремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, котрі нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а окремі періоди — також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерти в 1170 р. Мстислава Ізяславича Волинь був поділена між його синами: Роман ставши князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Святослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою про «єднавчою політикою Романа Мсти-славича було бзабезпечено єдність Волинської землі.

Трохи по-іншому склалась частка Прикарпаття. Тут уже в 1084 р. утворилися три князівства, в які панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава.

Мудрого. Найстарший брат Рюрік Ростиславович володарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном й Верхнім Дністром приблизно до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який после смерти Рюрика ставши князем й у Перемишлі. 1099 року він, спільно із Васильком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві под Перемишлем й це на деякий годину припинило напади Угорського королівства на Підкарпаття.

Сін Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) про «єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі в однієї князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий годину правив його племінник Іван Ростиславович (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, котрі «запровадили у місто «Звенигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не лише витіснити Івана Ростиславовича із Галича, а і приєднати до своїх володінь Звенигород.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за години правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у «Слові про полку Ігоревім «Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту і Дунаю опинились у певній залежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, на свій чергу, сприяло розвиткові міст князівства.

Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаємини не лише із сусідами, а і з Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говоритися про Ярослава у «Слові про полку Ігоревім » :

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своїм золотокованім.

престолі, підпер міські Угорські своїми залізними.

полками…