Стан та оцінка загроз у екологічній сфері

СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ У ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої нам моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, котрі насамперед визначили цей кризовий стан.

Для более детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тихий часів, коли людство не турбували запитання екологізації,.

чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.

Починаючи із 18-го століття, у межах територї України спостерігалися й екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно та зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельні ресурсів, розорювалися степу, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об'єкти. За оцінкою О. Субтельного, на вушко ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, у склад якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів.

Важливим чинником формування стосунків суспільства із довкіллям на всій територї тогочасної Росії стала зміну структури землекористування, спричинена «Столипінською» реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг статі власником землі й лише ліс, сіножаті та водні об'єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства із притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). разом із тім, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства — розорювалися дикі, доти години незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.

Негативні зміни у природного середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців й громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах територї України був створений перший в стране природний заповідник Асканія-Нова, як й згодом заповідні об'єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.

На шкода, после 1917 року впроваджені «нові» методи соціалістичного господарювання вступив у жорстку суперечність як із традиційними, то й науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР був зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, то й людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво й призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним з наслідків такої політики на українських землях ставши голодомор 1932;1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна рису ментальності українців — любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна.

На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні рокта, зокрема датованого 1948 фатальністю «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів й водойм для забезпечення високих й сталих врожаїв у степових й лісостепових районах Європейської частини СРСР», було б створено понад 400 тис. га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн. га (із них 150 тис. га по берегах річок й водойм), але й, разом із тім, ігнорувалися закони природи і усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, под годину будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було б втрачено чимало земельні ділянок, цінних над сільськогосподарському, а еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельні ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умів для пилових торфових бур.

Апофеозом екологічних лихий, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 апреля 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля й переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних й культурних проблем.

Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною і екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. У результаті понад 41 тис. км2 територї було б забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено із виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів з загальною активністю понад 200 кКі.

Всередині саркофага відбуваються процеси, котрі не можуть повністю пояснити фахівці. Цей про «єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин й значної кількості пилку. При падінні конструкцій може статися значний викид пилку, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним з шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, Яка там уже був, й та, що потрапляє через відчини у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 і Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л).

Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті под годину аварії, котрі осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами із годиною можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, котрі можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів. Безпосередня загроза екологічній безпеці із боці ЧАЕС є приводом для виникнення суперечностей між Україною й сусідніми державами, котрі можуть значною мірою ускладнити міждержавні відносини із ними.

Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, то й тяжкі наслідки, спричинені порушенням цого зв’язку.

Враховуючи усі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи котра значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею із нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.