Правила та прийоми загартування

Правила й прийоми загартування

1. Етюд про адаптацію.

Я готувався писати про загартовування як форму адаптації, пристосування людини до умів середовища, яку змінюється. Зимове плавання — найвища форма загартовування. Звідси, як Мені здається, можна найбільш зримо й чітко простежити усі стани процесу.

Мені сказали: «У неділю секція зимового плавання Ленінського району виїжджає на Клязьму. Будуть «проведи зими». Рано-вранці я влаштувався в автобусі, уже битком набитому «моржами». Хлопці, дівчата, але й в основному — народ статечний, сімейний, із дружинами і дітьми. Звичайний московський пікнік, недільна вилазка за місто.

Сусідом моїм виявився 30-літній фізик із досить поширеним нині захопленням — він вивчає різні нестандартні методи оздоровлення. Сам він цілком здоровий, так і не має суто прагматичного характеру. Він говорити про лікувальне голодування й сипле іменами Брегга, Шелтона, де Фріза, Сінклера, згадує інших — Ніколаєва, Лешковцева, Бородіна…

Він займався марафонським бігом, атлетичною гімнастикою й аутогенним тренуванням, дихав за Бутейком й Дуримановим, пробував скипидарні ванни Залманова й сироїдіння, знайомий із голковколюванням й гіпербарічною окси-генацією, вивчав мумійо, обліпиху, жень-шень й прополіс, слухав лекції із парапсихології, телепатії та тібетської медицини, а тепер плаває із «моржами».

З такими людьми розмовляти цікаво. Вони пишуть докладні листи, приходять в редакцію, делікатно чекають, аж поки співрозмовник закінчить термінові справ. Але вони повно найнесподіваніших ідей, смердоті милі й ненав «язливі. Часом їхнього називають «народним ополченням науки». Трапляються, щоправда, і такі, чиє захоплення переходити межі реальності. Був, пам «ятаю, дивак, який математично обгрунтував можливість… бігати по воді: треба лише бігти так і не встигнути зруйнувати плівку поверхового натягу.

Мій супутник на зимове плавання дивуватися очима дослідника-аматора й намагається порівнювати можливості пристосування людини — «моржа» й моржа справжнього.

— Однобенус розмарус, — уточнює він латинську назву виду й продовжує: — Моржеві добро: він важить тонну й вкритий товстенним кулею жиру, який чудово захищає від морозу й таким чином надійно зберігає постійну температуру тіла. Людина такого бути не має. Людина, котра пливе серед крижин, нагадує Мені моржа, із якого зняли шкуру разом з жировим прошарком. Я вважаю це протиприродним, хоча і сам плаваю взимку, доти ж, як. бачите, роблю це з задоволенням.

Дійсно, ми далеко ще не ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Причому це властивість не лише Сучасної людини, а і далеких наших предків. «Людину захопило сьогодення на певній стадії її еволюції, при безлічі всіляких недоліків, недорозвинень й пережитків. Вона аби вихоплена із лабораторії природи в самий розгар процесу свого формування недоробленою й незавершеною», — писавши Вікентій Вікентійович Вересаєв. Коли і говорити, недоліків ми достатньо. Потрапивши под дощ, ми простуджуємось; 15 градусів тепла — нам холодно, при 25 — спекотно; піднявшись на третій поверх, ми задихаємося, коли спускаємося в темний підвал — не розрізняємо предметів, ми страждаємо від апендициту й зубного болю, нас переслідують мігрень й безсоння. А якщо перерахувати наші недоліки далі, то можна згадати, що ми не вміємо бігати зі швидкістю коня; плавати, як риби; літати, як птахи; чи нездатні копати землю, подібно кротам, й жити в льодах, як моржі.

А навіщо жити в льодах? Є ж й ліси, й міські, й сади, й міста, і-чорноморські пляжі. Може, краще жити там? Еволюція створила моржа, крота, летючу мишу, коня із вузько спрямованою життєвою спеціалізацією, із найвище розвиненою здатністю до одного, певного роду діяльності. Алі вісь таку вдалу спеціалізовану пристосованість вчені вважають тупиком еволюції. Колі ефективність одних функцій й органів формується за рахунок недорозвинення інших, біологічний вид приречений на життя в дуже вузьких, суто специфічних діапазонах діяльності. Кріт створений у тому, щоб рити землю. Якщо його змусити жити на асфальті, він загине. Можна сказати, що кріт — це біологічно сформований інструмент для риття землі. Алі ж людина — не інструмент. Вона сама створює знаряддя, коли їй потрібно копати землю, літати, пливти чи мчатися, обганяючи птахів, риб, коней! Пристосованість людини неспецифічна, її сила — у гармонійному розмаїтті властивостей й якостей. Природа аби випробувала у своїй лабораторії різні варіанти можливостей пристосування — людина знайшла своє місце в графі, що відведена комплексу всіх (чи майже всіх) варіантів адаптації. При цьому ми не можемо поскаржитись на погану пластичність, нездатність переробляти свої механізми пристосування відповідно до умів оточення, що змінюються. А біологи, між іншим, завжди вважали, що чим повніше змінність організму чи виду, тім вищий у нього здатність до виживання.

Отже, хоча ми і не створені для життя у крижаній воді, але й цілком можемо пристосуватися до неї.

Звісно, за допомогою відповідного тренування. Це — факт, доведень тисячами любителів зимового плавання. Алі тепер я травня переконатися до того, Коли плавають «моржі» зовсім задля підтвердження гіпотез, висунутих еволюціоністами.

2. Людина серед криги, чи Етапи загартовування.

Автобус підкотив до водосховища. Яскраве весняне сонце, на миршавій минулорічній траві невеличкі острівці сірого снігу, міцний вітерець. Усе водосховище вкрите впритул до обрію крижаним полем завтовшки із метр. Поблизу чисельних лунок — скам «янілі статуї рибалок в кожухах й ватянках, аби сумні пам «ятники вічній надії людства на щасливий випадок. Поміж них безпечними чайками весело ширяють білі вітрила буєрів. Синє небо, білі вітрила, блакитний, ніздрюватий лід, чорна вода близько берега… Ця вісь смужка води метрів сорок шириною й стала предметом жадань моїх супутників.

Чоловіки швидко розляглися й лише у плавках та кедах побігли на розминку.

— А ві, звичайно, не ризикнете? — звертається до мене котрась з дам.

— Чому ж? — несподівано бентежусь я.— Вісь лише трохи акліматизуюсь.

Я знаю, що Мені тепер краще не бігати: Про такій порі лише у плавках ще не доводилося здійснювати пробіжок. Та ще цей сильний й холодний вітер… Алі все-таки покірно роздягаюся й пристроююсь до бігунів. «Хвилюватися не варто, — намагаюся утішити собі.— Я людина загартована. Пів зими ходжу без шапки, не визнаю теплої білизни. Ще тиждень тому в сонячному березневому підмосковному лісі ходив на лижах без сорочки. Щоправда, тоді не було б вітру…».

За хвилину я — не відчуваю холоду, а ще через хвилин двадцять із «являється навіть легкий піт. Я дивлюся, як мої супутники одне одним плигають у воду й задоволене каджу собі: «Я тепер надягну теплий светр». Алі відразу із жахом ловлю собі на думці, що тепер теж полізу в цю жахливу чорну крижану воду.

Навіщо? Я травня уже сумний досвід. Одного разу у Фінляндії пізньої осені нас, кількох радянських журналістів, запросили до справжньої сільської сауни — такий собі прокопчений зруб на березі озера. Ми гарненько попарилися, а потім услід за фінськими колегами плигнули до озера. Пам «ятаю, що відразу легковажно вирішив переплавати всіх, включаючи фінів. Переплавати їхні я переплавав, але й у тій день мене прихопила найжорстокіша застуда. Кажуть, що я ще легко відбувся. Втім, торішню помилку можна пояснити необізнаністю в методиці загартовування. А тепер я точно знаю, котрі етапи треба пройти, перш ніж плигнути в крижану воду !..

Швидко перебираю в пам «яті ці сам етапи, сподіваючись відрадити собі від необачного кроку. На одне обтирання люди іде рік. Спочатку смердоті адаптуються до обтирання водою кімнатної температури, потім поступово знижують температуру й збільшують тривалість процедури. Обтиранням я — не займався.

Потім душ. Контрастний душ — це чудово. Стій под краном й крути ручки гарячої і холодної води. Пеки різниця температур невелика, ніяких незручностей не відчуваєш, але й тільки-но привчиш собі чергувати холодну воду із гарячою, із «є досить гострі відчуття. Контрастний душ вважається найкращим засобом від застуд — в цьому я переконаний. Наступний етап — холодний душ.

3. Правила загартування.

Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ краще закінчувати 10—15-секундним перебуванням под абсолютно холодним струменем.

При контрастному душі, на його думку, винна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води й т. буд. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов «язково холодною водою.

Таким чином, после двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям й підліткам «моржування» категорично протипоказане!) й доти ж абсолютно здорові люди можуть подумати й про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку із купання у воді температурою 18—20 градусів, смердоті продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, іншого року — до грудня, але в третій чи четвертий рік вже можна плавати серед крижин. Та, то не понад 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені «моржі» не плавають более як півтори-дві хвилини.

Меланхолійно розмірковуючи про це, я повільно пряму до води й уже точно знаю, що не відступлюсь: у мозку спрацювало якесь реле, яку зняло гальма із механізму прийняття ризикованих рішень, оскільки встигло відрахувати, що прорахунки в методиці загартовування в даному випадку компенсуються професійною необхідністю.

Я ступаю в чорну воду, енергійно пливу. Прислухаюсь до собі. Ну як? А ніяк! Звичайнісінько! Ті що, ніколи не обливався холодною водою? Точнісінько таке ж відчуття. Мабуть, навіть м «якше, бо там стоїш нерухомо под холодним струменем, а ви тут ретельно працюєш. Нічого особливого! Боже, а розмов скільки!

Швидко пливу до краю криги. По ній плигають рожеві «моржі», махають Мені руками. Помічаю, що їхні животи й руки дуже подряпані: весняний лід весь в гострих шпичках. Зараз допливу до краю й зразу тому за лід вилазити не. Є, ані! Руки і ноги раптом почали швидко холонути, мерзнути, дубіти, аби годину нерухомо стирчав на морозі. Потерпіти, звичайно, можна. Алі не варто. Це якраз тієї випадок, коли не варто змушувати собі. Подвиги не викликані необхідністю, а тому недоречні. Не допливши якихось п «ять метрів до краю, рішуче повертаю й щосили вигрібаю до берега.

Нарешті вискочив! Мені простягають лазневого рушника, ковдру. Міцно розтирають. А вісь ковдра Мені ані до чого. Підставляю тіло яскравому сонечку й вітру, який, виявляється, зовсім не пекучий, а лагідний. Шкіра миттю обсохнула, в ній поселилися тисячі радісних голочок. Тіло співає. Весело! Чудово!

Вдягатися зовсім не хочеться. Тихенько бігаю по поляні й гадаю про ті, що, співуче, зимове купання добро насамперед тім незвичайним відчуттям, яку із «являється после виходу із води. Приблизно так саме було б, коли я вперше спробував поголодувати два дні. Теж підповзали всілякі страхи, але й подолати собі виявилося набагато легше, ніж передбачалось! Алі коли минули.

Перші борошна й труднощі, із «явилося відчуття дивовижної легкості в усьому тілі, незвичайної ясності думок, величезного душевного піднесення й працездатності.

Хочеться якомога довше зберегти до лав радості, що рветься назовні. Неподалік застукав м «яч. «Моржі» затіяли футбол. Ноги сам понесли туди. До м «яча я жадібна із дитинства, а нині і поготів не втриматися!

Які там паси! Сам, сам, вперед, через ноги, крізь захисників! Забрали. Від невдача! Та ще і по ногах уперіщили. Ніякої шаноби. А всього півгодини тому соромилися звернутися, ввічливо так шепотіли: «Товаришу кореспондент…» Коли і говорити, футбол спрощує контакти…

Сорок хвилин шаленої біганини — й ніякої втоми. Знову хочеться у воду, але й робити цого не варто. Тепер, за всіма викладами фізіологів, я травня право пірнути в холодну воду не раніше ніж через дві доби: треба дати організму годину відновитися. Коли б я — не відчував, а купання в крижаній воді — величезне потрясіння.