Лідерство

Проблема політичного лідерства, що існувала завжди і скрізь, завжди і скрізь вивчалась в цивілізованому світі ретельно та без зайвого піклування про тих, хто на таку популярність і лідерство претендували. На десятки років ми, через ряд причин об'єктивного та суб'єктивного характеру, виключили себе з кругу цивілізації стосовно цього параметру і сьогодні лише починаємо писати сторінку за сторінкою в області теорії і технології політичного лідерства, відповідаючі для початку на азбучні питання: хто такий політичний лідер? Чим відрізняється він від вожака і вождя? Яка відмінність між молодіжним лідером і молодим політиком?

На відміну від розвинутих країн, в колишньому СРСР питання про політичне лідерство було неначе зняте. В умовах, коли діяв відомий закон Пітера і керівний працівник зростав до рівня своєї некомпетентності, говорити про політичне лідерство було неприйнято тому, що в кращому випадку йшлося лише про вожака або вождя. Прицьому, і він був не признаним вождем, а вождем призначеним номенклатурою в якості виразника, рупора її інтересів. Вузький прошарок комунєстичної бюрократії за зрозумілими причинами не допускав і не міг допустити, щоб який-небудь відповідальний пост зайняв радикальний політик зі своїми поглядами, силою інтелекту та характеру. Тому вищими керівниками країни ставали досить опосередковані люди, і, як правило, випадково. Їх влада була значно обмежена. Як підкреслюе відомий дослідник бюрократії в СРСР А. Авторхамов, всі голови СРСР, Генеральні секретарі КПРС мали лише право опубліковувати думку Політбюро і без нього були безсильними. Ще складніша ситуація з лідерством була в республіках колишнього СРСР.

Майже до самого кінця 80-х років, уже в умовах перебудови не існувало суб'єктивних передумов у вигляді можливості політичного Лідерства. Демократизація суспільства, виникнення політичного плюралізму, зростання політичної культури громадян вперше проклали дорогу для можливої реалізації політичних лідерів. Безсумнівно, все, що нині робиться в області політичного лідерства, ще не досконале тому, що ще не зовсім здорове наше суспільство. Тому доволі часто у нас переважає прагнення не «винаходячі велосипеду», брати все найцікавіше, випробуване і західної політології, з західних технологій політичного лідерства, хоч і з деякими виправленнями.

Вперше трактовку поняття лідерства, а також політичного лідерства ми знаходимо в працях античних істориків Геродота, Плутарха, Гракха та інших. В центрі їх історичних розповідей завжди знаходились визначні особистостімонархи, полководці, впливові державні мужі. Цих людей розглядали як деяких володарів від бога, які істотно відрізняються від собі подібних громадян, і природньо, претендують на всі блага в суспільстві. У середні віки Н. Маккіавелі вважав, що типовий політичний лідерправитель, який домагається мети, не вибираючі засобів.

Ф. Ніцше у праці «Генеалогія моралі» вказував на прагнення людини зайняти пост лідера як на природній інстинкт людини і зазначав, що лідер має право ігнорувати мораль.

Ця думка дещо перегукується з міркуваннями Б. Рассела, який визначав, що найголовнішими потребами людини із ряду безмежних є жадання влади і слави. Жадання влади має дві форми: експлікативну (explicitчітко виражену), що притаманна лідерам, і імплікативну (implicitнечітко виражену), що притаманна послідовникам.

Більш пізні західні політологи і соціологи намагаються з’ясувати проблему лідера уже на інших рівнях. Заслуговує на увагу концепція особистих якостей, згідно якої лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями (почуттям гумору, такту, вмінням звертати на себе увагу та ін.).

Проголошується також підхід, при якому особистисть виступає як функція ситуації. Поведінку лідера, його позиції, придатні в одній ситуації, не можна використовувати в інших. В одних умовах на посаду лідера підходить одна людина, в інших — інша. В рамках цєєї теорії цікаві висновки роблять Е. Фромм та Д. Рісмен. Вони вважають, що лідером може виступати безпринципна людина, яка є «функцією ситуації», керівником, що підкоряється обставинам.

Здається цю проблему спробував вирішити Д. Є. Видрін, який сробив спробу розрізнити поняття «вожак «і «політичний лідер «. Вожак скоріше і відповідає портрету того політичного лідера, який змалювали Е. Фромм та Д. Рісмен.

До найбільш характерних рис вожака належать: потакання щохвилинним найпростішим вимогам мас; використання для підвищення і підтримки власної популярності критичних емоціональних станів великих груп людей — страху, ненависті, ворожби; підлещування і підлабузництво перед масами; використання лексики юрби; завищені обіцянки, звертання до найменш підготовлених і малоосвічених елементів населення. Філософ і політичний мислитель Семен Франк казав: «Вожак — це той, хто не в змозі перевершити найнищі прошарки суспільної свідомості і вийти на рівень саме взаємодії з найперспективнішими суспільними силами. Якщо «номенклатурник «- це слухняний рупор «верхів «, то вожак — не менш слухняний рупор «низів «. Г. Лебон висказався ще рішуче: «Вожак дуже рідко іде попереду суспільної думки; звичайно він іде за нею і вбирає в себе всі її помилки. Немало проникливих і їдких висловлювань присвятив феномену вожака і Петр Струве. На переконуючих історичних фактах він показав, що найчастіше політичний вожак паразитує на ідеї руйнації і саме на ній будує свою популярність і кар'єру, оскількі маса, як правило, легше сприймає не створюючі, а саме руйнуючі ідеї.

Отже політичний вожак і політичний лідер — це дві несумісні речі, і відрізнити лідера від вожака не важко. Найголовніша ознака, за якою це можна зробити , — інноваціонність, тобто здібність лідера постійно продукувати нові ідеї (або їх комбінувати і вдосконалювати, зважаючі на те, що інноватика поділя· ться на радикальну, комбінуючу і вдосконалюючу).

Значна кількість західних вчених були і залишаються прихильниками концепції лідера, побудованої на припущенні, що лідерице люди, які обдаровані спеціфічними лідерськими рисами ще з народження. Найбільш поширеною тут виступає так звана харизматична концепція, згідно якої лідерство отримують видатні люди як дещо, що зійшло на них як благодать. Харизматичний тип лідерства заснований на неординарних, незвичайних якостях самого лідера, по суті цей тип лідерства спирається на авторитарний механізм володарювання .

Інший напрямок — інтерактивний. Його прихильники відстоюють те, що лідером може стати будь-яка людина, що відіграє певну роль в міжособових ax00B3aeiineiao x00B3, cx00F0icoix00B3ei, ia iicaaaeaix00B3 ix00F0aaix00B3caoix00F0nueeeo caex00B3aiinoae .

A aecia/aiix00B3 oaiiiaia iiex00B3oe/iiai ex00B3aeax00F0noaa /anoi aeeix00F0enoiaox00BAoueny oaeiae nenoaiiee aiaex00B3c. Nooue eiai a oiio, ui iiex00B3oe/iee ix00F0ioean, iiex00B3oe/ia aex00B3yeueix00B3noue x00F0icaeyaeathoueny ia x00B3iaeoa ye ax00F0a x00F0ieae, a yeo ax00F0athoue «nax00F0eicix00B3 ethaee».

Oaeee ix00B3aeox00B3ae aei aeyaeaiiy nooiinoі іііііiiex00B3oe/iiai ex00B3aeax00F0noaa aeiee a x00F0acoeueoaox00B3 aeyaeaiiy aeaio cx00F0x00B3cx00B3a a aoaeue-yex00B3e iiex00B3oe/ix00B3e x00F0iex00B3. Iax00F0o ca ana cx00F0x00B3c ia’x00BAeoeaii-nioex00B3ieiax00B3/iee. O ax00B3aeiiax00B3aeiinox00B3 aei iueiai aaaaeax00BAoueny, ui a iiex00B3oe/iiio aeeoox00B3 x00B3 aex00B3yeueiinox00B3 «x00F0iex00B3 «iiex00B3oeex00B3a ia ox00B3eueee caa/anii x00F0iciiaex00B3eaix00B3, aea e iaaiei /eiii iiaeiix00B3 aooe ocaiaeaeaix00B3 .

Aex00F0oaee cx00F0x00B3c iiex00B3oe/iiai ex00B3aeax00F0noaa ax00B3eueo aaaeeeaee — oea cx00F0x00B3c nioex00B3aeueii-ineoieiax00B3/iee, ui noinox00BAoueny noa’x00BAeoeaiiai nix00F0eeiyooy aeanii? x00F0iex00B3 ye iiex00B3oeeii, oae x00B3 oeie ethaeueie, ui niinoax00F0x00B3aathoue ca iiex00B3oeeii .Iiaa eaea ix00F0i oa, ui iiex00B3oeee cianx00B3i ii-x00F0x00B3ciiio onax00B3aeiieththoue naith x00F0ieue, ix00F0ecia/aiiy x00B3 oaeiae ii-x00F0x00B3ciiio ?? aeeiiothoue .

O iiax00B3oix00B3e iiex00B3oe/ix00B3e aeoioex00B3 Caoiaeo ix00F0iaeaia ex00B3aeax00F0noaa x00F0icaeyaeax00BAoueny /anox00B3oa a ieaix00B3 aiix00B3x00F0e/ieo aeinex00B3aeaeaiue o iaeeo nioex00B3aeueieo ax00F0oiao. Ix00F0e oeueiio ca aeiiiiiaith x00F0x00B3ciiiaix00B3oieo ineoiiaox00F0e/ieo x00B3 nioex00B3iiaox00F0e/ieo oanox00B3a x00B3 iaoiaeee aeyaeythoueny ineoieiax00B3/ix00B3 x00B3 nioex00B3i-ineoieiax00B3/ix00B3 aniaeoe ex00B3aeax00F0noaa, yex00B3 aeinex00B3aeaeothoue iaoaix00B3ci ax00F0oiiai? x00B3ioaax00F0aoex00B3?, ia’x00BAaeioaaeueii? aex00B3? ax00F0oie iaaeiei iniaenoinox00B3 (ex00B3aeax00F0a).

Aei iaeax00B3eueo iioex00F0aieo cax00F0oax00B3aeieo oaix00F0x00B3e ex00B3aeax00F0noaa iaeaaeaoue:

1) oaix00F0x00B3y x00F0en (ex00B3aeax00F0noai ox00F0aeoox00BAoueny ye oaiiiai, iix00F0iaeaeaiee niaoeeox00B3/ieie x00F0enaie ex00B3aeax00F0) ;

2) oaix00F0x00B3y aecia/aeueii? x00F0iex00B3 iinex00B3aeiaieex00B3a (ex00B3aeax00F0noai a ix00B3e aenooiax00BA ye ooieoex00B3y ax00B3ae caieox00B3a x00B3 i/x00B3eoaaiue iaeiiaeoioex00B3a-nix00F0aoieex00B3a, yex00B3 ix00F0eeiathoue /e ax00B3aeoeeythoue e x00B3aex00BAx00F0a, eiai iiceoex00B3th) ;

3) x00F0aeyoeaia oaix00F0x00B3y (iiox00F0aaox00BA ax00F0aooaaiiy ix00F0e aeinex00B3aeaeaiix00B3 ex00B3aeax00F0noaa x00F0en ex00B3aeax00F0a x00B3 niaoex00B3oe/ieo oiia, ca yeeie ax00B3i aex00B3?, oax00F0aeoax00F0 ax00F0oie ?? /eaix00B3a);

4)neooaoex00B3eia oaix00F0x00B3y (ex00B3aeax00F0noai x00F0icaeyaeax00BAoueny ye yaeua, aeaoax00F0ix00B3iiaaia ox00B3x00BAth /e x00B3ioith neooaoex00B3x00BAth) .

x00D0yae no/anieo caox00B3aeieo a/aieo (aanox00F0aex00B3enueeee nioex00B3ieia-ineoieia ix00F0ioanix00F0 An Ax00BAa, ax00B3aeiiee iiex00B3oieia x00B3c NOA x00D0iaax00F0o Oaeax00F0 oa x00B3i.) ax00B3aenoiththoue aeoieo ix00F0i oa, ui ex00B3aeax00F0noai ix00F0iyaeyx00BAoueny ox00B3eueee o ix00F0iaeaiieo neooaoex00B3yo, yex00B3 aeieeathoue iax00F0aae eieaeoeaii /e ax00F0oiith iacaeaaeii ax00B3ae ?? /enaeueiinox00B3 — yeui ianoaaeie ca/x00B3iathoue x00B3ioax00F0ane, oox00F0aioe ethaeae, yeui aeiaiaeeoueny ix00F0eeiaoe x00F0x00B3oaiiy.

Oex00B3eaaee iiaeyae ia aeyaeaiiy ex00B3aeax00F0noaa o A. x00D0annaea. Ax00B3i eaaea, ui ex00B3aeax00F0noai ix00F0iyaeyx00BAoueny ia caaaeaee. «Ethaeyi iiaeiaax00BAoueny aeaaea aei oeo ix00B3x00F0, iiee aiie ax00B3x00F0youe a naith caeaoix00B3noue eiiox00F0iethaaoe neooaoex00B3th, ix00F0ioa, eiee aiie ciathoue ix00F0i aeanio iacaeaoix00B3noue, oi iaaeathoue iax00F0aaaao nex00B3aeoaaiith ca ex00B3aeax00F0ii «.

Ca Oaeax00F0ii, aex00B3yeueex00B3noue ex00B3aeax00F0x00B3a x00F0icaex00B3ey· oueny ia ox00F0e oaceooieoex00B3? :

1) aex00B3aaiinoe/ia ooieoex00B3y: ex00B3aeax00F0e aecea/athoue neooaoex00B3th, noaaeyoue? e.

«aex00B3aaiic » ;

2) ix00F0iiieoth/a ooieoex00B3y: ex00B3aeax00F0e ix00F0iiiiothoue iaaio iiex00B3oe/io ex00B3ix00B3th, oiaoi iaix00F0yiie aex00B3e a x00B3ioax00F0anao ax00F0oie, yeee aex00F0x00B3ooaaoeia ix00F0iaeaiio neooaoex00B3th;

3) iiax00B3ex00B3coth/a ooieoex00B3y: ex00B3aeax00F0e iieeeeaix00B3 aeiaeoeny ix00B3aeox00F0eiee ax00F0oiith aeaiiai ieie aecia/aiiy ?? noaiiaeua x00B3 caix00F0iiiiiaaiiai ieaio aex00B3e.

x00B2niox00BA aaee/acia oeiieiax00B3y iiex00B3oe/iiai ex00B3aeax00F0noaa. Oae A. Eannoae.

iaiaaax00BAoueny iiynieoe oeie ex00B3aeax00F0x00B3a, aeoiaey/e x00B3c iniaeeainoae? oiuei? iiex00B3oeee. C oeeo iiceoex00B3e ax00B3i aeaex00B3eyx00BA ex00B3aeax00F0x00B3a — x00B3aeaieiax00B3a, aax00B3oaoix00F0x00B3a, oaix00F0aoeex00B3a. Ia aeoieo A. Eannoaea ex00B3aeax00F0aie — aax00B3oaoix00F0aie eax00F0ox00BA ii/oooy ix00F0iaeie, aiie ooeathoue iieaaoaiiy /ax00F0ac oaex00B3 iaoaix00B3cie, ye aeex00F0eaaiiy x00B3ioeo. Ex00B3aeax00F0ex00B3aeaieiae — oea x00B3iaeeax00B3aeooie, eiox00F0x00B3 iax00F0aaeeee aox00F0aoo aaaaoueio x00B3aeae. Ex00B3aeax00F0eoaix00F0aoeee noeeueix00B3 aei oaix00F0aoecoaaiiy, aix00B3thoue iiaix00F0thaaoe ox00F0eaiao, iax00F0aoaix00F0thth/e ?? o neiaa, cayae x00B3 iaix00B3ioethth/e ieie .

Ax00B3eueox00B3noue no/anieo iiex00B3oieiax00B3a aeoiaeeoue x00B3c aeeoioiix00B3/iiai ox00F0aeooaaiiy ex00B3aeax00F0noaa. A. Oaaaiai aeaex00B3eyx00BA «eiinax00F0aaoeaiee «x00B3.

" x00F0aaiethoex00B3eiee «oeie ex00B3aeax00F0x00B3a. Iax00F0oee o nai? e aex00B3yeueiinox00B3 niex00F0ax00BAoueny ia ox00F0aaeeoex00B3eix00B3 onoaiiaee oa iix00F0ie, aex00F0oaee — iniiaix00B3 nai? aex00B3? nix00F0yiiaox00BA ia iiiiaeaiiy inoaiix00B3o, oiio ioneoue iaoe iniaeeax00B3 x00F0ene oax00F0aeoax00F0o .

Aeax00B3 eaoaaix00F0x00B3? ex00B3aeax00F0x00B3a — iax00F0aoaix00F0thaa/x00B3a oa aex00B3eueoex00B3a aeaex00B3eyx00BA.

Aeae. Aax00F0in. Ex00B3aeax00F0e — iax00F0aoaix00F0thaa/x00B3 aex00B3thoue a x00B3i'y x00F0aaex00B3caoex00B3? nai? o aeiaaeueieo iiaeyaex00B3a, ex00B3aeax00F0e — aex00B3eee, iaaiaee, /eiyoue «ooo «x00B3.

" iaaaeii «, eiioeaiox00F0oth/e naith oaaao ia aeaoaeyo, iacaaaeath/e ia oa, yeei iiaeiii noaoe nonix00B3euenoai a inoaoi/iiio ix00B3aenoieo. Aeae. Aax00F0in oaeiae iia’ycox00BA oex00B3 oeie ex00B3aeax00F0x00B3a c iayaiith neooaoex00B3x00BAth x00B3 nax00F0aaeiaeuai, aea ax00B3aeaoaax00BAoueny? oiy aex00B3yeueix00B3noue. Ax00B3i acaaaex00B3 ix00F0ioenoaaeyx00BA x00F0aaiethoex00BAeia ex00B3aeax00F0noai a iaaeao nonix00B3euenoaa ye iax00F0aoaix00F0thth/a iax00F0ox00B3eiiio ex00B3aeax00F0noao ye aex00B3eiaiio.

Oex00B3eaao oeiieiax00B3th iiex00B3oe/iiai ex00B3aeax00F0noaa caix00F0iiiioaaa x00AA. Ayox00F0. Aiia ax00F0oioox00BAoueny ia ineoieiax00B3/ieo x00F0enao e oeiao iiaaaex00B3iee iiex00B3oe/ieo ex00B3aeax00F0x00B3a x00B3 iinoax00BA o oaeiio aeaeyaex00B3: aeoiaey/x00B3 cx00B3 noaaeaiiy aei x00B3aeaieiax00B3? aeaniiai x00F0ooo aeaex00B3ethoue «/enox00B3 «oeie ex00B3aeax00F0a — x00B3aeaieiaa oa ex00B3aeax00F0a — ix00F0aaiaoeea; ca noaaeaiiyi aei aeanieo ix00F0eox00B3eueieex00B3a x00B3niothoue ex00B3aeax00F0-oax00F0eciaoee oa ex00B3aeax00F0 — ix00F0aaenoaaiee (iax00F0oee oix00F0iox00BA, aex00F0oaee aex00F0aaeax00BA aieth oeo, ooi ca iei noi? oue); ca noaaeaiiyi aei ix00F0ioeaieex00B3a ex00B3aeax00F0e aoaathoue oaiaeiaoeyie, ui ix00F0aaiooue aei iii’yeoaiiy eiioex00B3eoo x00B3 iiooeo eiiix00F0iix00B3nieo x00F0x00B3oaiue, a oaeiae oaiaoeeaie, eiox00F0x00B3 iaiaaathoueny iaaienia caainox00F0eoe eiioex00B3eo x00B3 cieueoe ix00F0ioeaieea aoaeue-ui; ca niiniaii ioex00B3iee aex00B3eniinox00B3 aeaex00B3eythoue «/enox00B3 «oeie ax00B3aeex00F0eoiai ex00B3aeax00F0a oa ex00B3aeax00F0a — aeiaiaoeea .

Aeiioneathoueny e x00B3iox00B3 ex00F0eoax00F0x00B3? eeaneox00B3eaoex00B3? iiex00B3oe/ieo ex00B3aeax00F0x00B3a. Ciex00F0aia, iiaeeeaa x00B3 iaiaox00B3aeia oeiieiax00B3y ca x00F0x00B3aiai ex00B3aeax00F0noaa: caaaeueiiiaoex00B3iiaeueix00B3 ex00B3aeax00F0e, ex00B3aeax00F0e x00F0aax00B3iiaeueieo, eieaeueieo nix00B3eueiinoae x00F0x00B3ciiai ianooaao .

Iiaeeeaee ix00B3aeox00B3ae aei ex00B3aeax00F0noaa ia x00F0x00B3aix00B3 x00F0x00B3cieo iiex00B3oe/ieo x00B3inoeooox00B3a — «iax00F0oeo inx00B3a «oeo /e x00B3ioeo iax00F0ox00B3e, nonix00B3eueiiiiex00B3oe/ieo ix00F0aaix00B3caoex00B3e oa x00F0oox00B3a.

AE.Aeiiaeaeue caix00F0iiiioaaa aeaa aeix00B3x00F0e iiex00B3oeee ex00B3aeax00F0x00B3a ia ix00B3aenoaax00B3 oiai, /e ix00F0aaiooue aiie cix00B3ieoe aai caax00F0aaoe x00B3nioth/a noaiiaeua x00B3 yex00B3 ianooaae ix00F0iaeai, eiox00F0x00B3? i aeiaiaeeoueny x00F0ica'ycoaaoex202ExE7C2xBAE0xEEECxE0E7xE5EBxEDE6xF1B3xFCF2xF620xF5E8xE420xEEE2x20F5xE8E2xB3ECxB3F0x20E2xE0E4x20BAxECE7xE3EEx20F3xE8E2xE2FFxF2E8x20E8xE8F2xE8EFxE220xEBEFxE2E8x20F3xB3EBxE5E4xB3F0x20E2xE0EDxF120xF1F3xB3EFxFCEBxF2F1xEEE2x0D2E.

Перший вимір Другий вимір

Сфери діяльності.

широка помірна вузька Збереження існуючого «рятівники» «заспокоюючі» менеджери становища Черчиль, де Голь (Ейзенхауер).

Помірні зміни патерналісти, популісти «переглядачі» «поліпшувачі».

(Бісмарк, Сталін) (Рейган, Тетчер) Широкомасштабні ідеологи «реформісти» «новатори».

зміни (Мао, Гітлер) (Рузвельт).

Цікавий тип лідерства описав Б. Рассел, зокрема на прикладі Кромвеля, Леніна та Гітлера. Він зазначає, що «Кромвель і Ленін були людьми глибоких релігійних за характером переконань, які вірили в те, що є обраними виконавцями надлюдського замислу. Таким чином їх власні спонукання здавались їм виправданими, і вони мало піклувалися про ті блага, що дає влада. Наполеон, на відміну від них, — яскравий приклад солдата удачі. Революція влаштовувала його, оскільки вона забезпечила його власний шанс, в інших відношеннях він був байдужий до революції. Його успіх прийшов не стільки завдяки його визначним якостям особистоств, скільки завдяки првктичним навичкам в військовій справі. Саме розум Наполеона, а не його психологія, aeaee eiio neeo aeey oiai, uia iaeax00F0aeaoe iax00F0aiiao oai, aea x00B3iox00B3 caciaaaee iix00F0aceo. Caaaeath/e ia ana oea oei Ax00B3oeax00F0a noiaeee c oeiii Ex00F0iiaaey x00B3 Eaix00B3ia, a oei Ionniex00B3ix00B3 — c Iaiieaiiii.

Iiex00B3oe/iee aeinax00B3ae x00F0icaex00B3eyx00BA ex00B3aeax00F0x00B3a ca iaoiaeaie caex00B3eniaiiy aeaaee ye aeaiiex00F0aox00B3a x00B3 aeeeoaoix00F0x00B3a. Inoaiix00B3e oei ex00B3aeax00F0noaa aeanoeaee aaoix00F0eoax00F0iei x00F0aaeeiai. sse cacia/aa x00D0. Ix00B3хельс, диктоторство вождів випливає не тільки з ганебної жадоби панування і дикого свавілля, а й дуже часто зі щирої впевненості в значимість власного «я «для суспільства. Що представляє собою цей тип, можна побачити на прикладі Й. Сталіна. Поширювалися міфи про його виняткову силу волі, стійкість, рішучість та «геніальність ». Насправді він був надзвичайно нерішучим, дуже часто не знав, як бути і що робити. Така ж пристрасть до влади і честолюбство, бажання будь-якою ціною бути об «єктом уваги, досягти слави і викликати захоплення юрби була властива й іншим диктаторам, зокрема Гітлеру. До речі, не завадить знати, що Гітлер страждав на короткозорість. Тексти його промов друкувалися на машинці великими літерами, і виходив Гітлер до народу без окулярів, роблячі вигляд абсолютно здорової людини .

Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції. А це передбачає, що він є носієм виконавчої влади (головою уряду, президентом). Однією з ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера .

Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів. Це, насамперед, відмінності в питаннях тактики. Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін, в основному щляхом переконання. Революціонери дотримуються екстремістської тактики, що включає насильство. Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насильства з боку прихильників існуючих порядків.

Різниця між лідерами — реформаторами і лідерами — революціонерами більшою мірою виявляється в розумінні й оцінці ситуації. Як зазначає Р. Такер, реформатор відстоює ьазовий міф політичного суспільства, його ідеальну модель культури. Відхилення практики в деяких сферах життя від моделі - це ситуація, яку можна і потрібно виправити. Революціонер, визначаючи колективну ситуацію, вважає, що вона ганебна, виправити її неможливо. Єдиний вихід — фундаментальна перебудова суспільства .

Завдяки авторитету й особистому впливу політичний лідер відіграє визначальну роль у здійсненні влади над організацією, до якої він належить і яку очолює. Функціонально він покликаний формувати політичний курс, стратегію і тактику. Його діяльність здійснюється на трьох взаємопов «язаних рівнях: перший — здійснення функції оцінки (від лідерів чекають авторитетної, мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій), другий — вироблення лінії поведінки (визначення від імені групи напряму її дій з метою розв «язання проблеми), третій — виконання мобілізуючих функцій (лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану).

Лідер — обов «язково особистість, продукт «природного відбору ». В зв «язку з цим слід розрізняти поняття «лідер «і «керівник ». Політичний керівник також визначає мету політики і засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії і тактики. Проте робить це тому, що призначений або вибраний на керівну посаду. Звичайно, він може бути при цьому справжнім лідером — це найкращій варіант. Але можлива і відсутність у політичного керівника, як в особи, якостей лідера. І ще одне: якщо керівник призначається, то лідер висувається стихійно .

Серед усіх атрибутивних якостей політичного лідера на перше місце можна поставити харизматичні якості: говорити, спілкуватись з людьми. Базовими для лідера є також якості організаторські. Перше з організаторських якостей — це вміння створювати свою команду. Третьою важливою якістю політика, без якої не відбудеться лідер — аккумуляційність, тобто вміння накопичувати, обдумувати і виражати інтереси людей .

Три вирішальні і обов «язкові якості для лідера визначав М. Вебер. Це — пристрасть, почуття відповідальності, окомір. Пристрасть у розумінні орієнтації на сутність «справи », пристрастну самовідданість їй. Проте однієї тільки пристрасті недостатньо. Відповідальність за справу повинна бути провідною зіркою його діяльності. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано і спокійно піддаватися впливові реальностей. Відсутність дистанції і тільки такої - один із смертних гріхів усякого політика .

Взагалі, лідер повинен бути наділений багатьма визначальними рисами. Зокрема він повинен вміти зрозуміти, ліквідувати, а ще краще, не допустити політичного конфлікту. Лідер повинен мати здібність відчувати політичний час, адже вважається, що лідер, який іде на компроміс раніше ніж треба, втрачає авторитет, а лідер, який іде на компроміс пізніше ніж треба, втрачає ініціативу.

Певна річ, серйозний політичний лідер повинен мати власну політичну програму втілення якої у життя стане альфою і омегою його власної політичної лінії. Процес реалізації цієї програми багато в чому залежить від уміння особистості доповнити формальне лідерство (яке пов «язане з встановленими для «першої особи «правилами і функціональними відносинами) з лідерством неформальним (воно виникає на основі особистістих взаємовідносин у даній групі). У іншому випадку, якшо формальне лідерство вступає в конфлікт з лідерством неформальним, то проблема реалізації політичної програми матиме низький процент ймовірності і слабку перспективу .

Формування морально й інтелектуально розвиненої особистості сьогодні - це високоякісна демократія і цивілізована державна політика завтра. Справді вільною і справді незалежною Україна може стати лише за умов становлення і зміцнення у суспільстві стійкої, життєздатної традиції цілеспрямованого виховання у людини почуття власної духовної гідності - воно не просто забезпечує їй імунітет проти «вуличного плюралізму », а є найпершою й основною аксіомою правосвідомості і політичної культури особистості, включаючи й особистість політичного лідера. Ця традиція, а ми є свідками перших її паростків, і започатковує перехід від авторитарного лідерства (яке передбачає одноосібний спрямовуючий вплив) до демократичного лідерства (яке залучає людей до спільного управління суспільними справами), а якщо ширше — то і до формування розвинутого демократичного менталітету українського народу .