CD-Rom drivers

Московский Державний Будівельний Университет Кафедра САПР в строительстве Курсовая работа.

«Приводы CD-ROM».

Выполнил: студент ЭОУС-3−11 Васильєв А.В. Перевірив: Гаряев Н.А.

Москва 1997.

ФОРМАТИ І СТАНДАРТЫ.

Музичні оптичні компакт-диски прийшли змінюють виниловым в 1982 року — приблизно тоді водночас, коли з’явилися перші персональні комп’ютери фірми IBM. Ці устрою з’явилися результатом плідного співробітництва двох гігантів електронній промисловості для — японської фірми Sony і голландської Philips. Суворо певна ємність компакт-дисків пов’язані з такий цікавою историей.

Виконавчий директор фірми Sony Акіо Моріта вирішив, що компакт-диски повинні відповідати запитам виключно любителів класичної музики — не більш і проінвестували щонайменше. Потому, як група розробників провела опитування, з’ясувалося, що найпопулярнішим класичним твором у Японії у ті часи була 9-та симфонія Бетховена, яка длилалсь 72−73 хвилини. Тому було вирішено, що компокт-диск може бути расчитан саме у 74 хвилини звучання, а точніше, на 74 хвилини і 33 секунди. Отак виникло стандарт, відомого як «Червона Книжка» (Red Book). Коли 74 хвилини перерахували в кілобайти, вийшло 640 Мбайт.

А фахівці Philips визначили мінімальні вимоги до якості записи звуку і регламентувала, наприклад, такі характеристики аудиокомпакт-дисков, як його розмір, метод кодування даних, і використання єдиної спіральної доріжки. Зокрема частота вибірки стереосигналов визначалася лише на рівні 44.1 кГц (на одне каналу 22.05 кГц), а розрядність кожного — 16 бит.

Дві вищезгадані фірми зіграли також провідної ролі розробки першої специфікації цифрових компакт-дисків — так званої «Жовтій Книги» (Yellow Book), чи навіть CD-ROM. Вона стала основою до створення компакт-дисків з комплексним поданням інформації, тобто здатних зберігати як звукові, а й текстові і графічні дані (CD-Digital Audio, CD-DA). У цьому привід, читаючи заголовок диска, сам определяел його тип — аудіочи цифрові дані. У цьому вся форматі, проте, не регламентувалися логічні і файлові формати компакт-дисків, оскільки рішення даних питань було цілком віддано на відкуп фірмамвиробникам. Це, зокрема, означало, що компакт-диск, відповідний вимогам «Жовтій Книги», міг працювати лише з конкретної моделі нагромаджувача. Такий стан справ, особливо у з великим про комерційний успіх компакт-дисків, зрозуміло, були задовольнити виробників подібних пристроїв. У спільних інтересах потрібно було терміново знайти компромисс.

Саме тому другим стандартом де-факто для цифрових компакт-дисків стала специфікація HSG (High Sierra Group), чи навіть High Sierra. Цей документ носив, власне кажучи, рекомендаційний характері і було запропоновано основними виробниками цифрових компакт-дисків з метою забезпечити хоча б деяку сумісність. Ця специфікація визначала вже проводяться як логічний, і файловий формати компакт-дисков.

Створена специфікація виявилася настільки привабливою, що стандарт ISO-9660 (1988 рік) для цифрових компакт-дисків, у принципі збігався з основними положеннями HSG. Зауважимо, що це компакт-диски, відповідні вимогам стандарту ISO-9660, що визначає їх логічний і файловий формати, є сумісними друг з одним. Зокрема цей документ ще визначає, як знайти в компакт-диску його вміст (Volume Table Of Contents, VTOC). Базовий формат, запропонований в HSG-спецификации, багато в чому нагадував формат флоппи-диска. Як відомо, системна доріжка (трек 0) будь-який дискети як ідентифікує сам флоппи-диск (його щільність, тип використовуваної ОС), а й зберігає інформацію у тому, як і організований по директоріям, файлам і поддиректоиям. Инициирующаая доріжка даних компакт-диску починається з службової області, яка потрібна на синхронізації між приводом і диском. Далі розташована системна область, що містить інформацію про структуруванні диска. У системної області перебувають і директорії даного томи з покажчиками чи адресами інших областей диска. Істотне різницю між структурою компакт-диска і, наприклад, дискетою у тому, що у CD системна область містить прямий адресу файлів в поддиректориях, що має полегшити їх пошук. Міжнародний стандарт ISO-9660 описує файлову систему на CD-ROM. ISO- 9660 першого рівня нагадує файлову систему MS-DOS: імена файлів можуть утримувати до 8-місячного символів, розширення імені файла (які з 3-х символів) відокремлюється від імені файла точкою. Імена файлів що неспроможні утримувати спеціальних символів («~», «-», «+», «=»). При іменуванні файлів використовуються символи лише верхнього регістру, цифри і символ «_». Імена каталогів що неспроможні мати розширень. Кожен файл має версію; номер версииотделяется від розширення символом «;». Каталоги може мати вкладеності 8. Стандарт ISO-9660 другого рівня дозволяє имспользовать в іменах файлів до 32 символів, накладаючи згадані вище обмеження. Диски, створені із застосуванням такого стандарту, що неспроможні використовуватися в ряді ОС, зокрема і MS-DOS.

Специфікація CD-I (Interactive) було запропоновано 1988 року. Цей стандарт визначав використання дискового плеєра без підключення його до компьтеру. Пристроєм відображення у разі мав стати, наприклад, звичайний телевізор. Зрозуміло, що використовувався та її стандартний звуковий канал. Крім цього, CD-I пропонувала кілька рівнів якості відтворення аудіота графічної інформації. Ця специфікація викладена у «Зеленої Книзі» (Green Book). Зауважимо, що це звані CD-I-Ready-диски є певної сумішшю між аудио-CD (Red Book) і мультимедиа-диском (Green Book). Отже, на аудиоплэйере прослуховується лише звукова інформація, але в устрої CD-I воспризводится вся вместе.

Стандарт CD-ROM XA було створено 1990 року зусиллями фірм Microsoft, Philips і Sony як «міст» між CD-ROM і CD-I. Отже, ХА-диск міг відтворюватися на CD-I-плэйере чи привід, що відповідає стандарту Yellow Book (на прой використанні спеціального програмного забезпечення). Формат специфікації CD-ROM XA сумісний згори донизу з форматами, рекомендованими High Sierra і ISO-9660. Однак у нової специфікації закладена вже набагато більші можливості. По-перше, формат ПХЕ дозволяє здійснювати многосеансовую запис на диск. По-друге, основний відмітною особливістю приводів CD-ROM ПХЕ є так звана техніка чергування (interleaving). Специфификация ПХЕ дозволяє одночасно зберігати на диску графічні, текстові і звукові дані, причому графіка може охоплювати як стандартні картинки і анімацію, і полнооб’емное відео (full-motion). Власне ідея interleaving’а у тому, що блоки різнорідною інформації можуть чергуватися. Наприклад, за першим видеофреймом може вийти сегмент з його звуковим супроводом, після якого розташований наступний видеофрейм, тощо. Це підвищенню синхронності воспризведения звуку і відео, а як і істотне зменшення об’ема проміжного буфера, який буде необхідний досягнення синхронності при звичайному розташуванні инфорвации на диске.

Інший характерною рисою специфікації ПХЕ є стиснення звукових даних, що дозволяє зберігати однією диску за кілька годин аудіоінформації замість звичайних 74-х хвилин. До того ж, як відомо, якість аудио-CD забезпечується 16-разрядным (2 байта) импульскодовым перетворенням (РСМ) аналогового сигналу із частотою 44.1 кГц. Таким чином, щоб одержати стереозвучания (2 каналу) швидкість передачі між приводом і комп’ютером повинна бути приблизно 176ю4 Кбайт/с (2×2×44.1). До речі, саме тому мінімальна швидкість передачі відповідно до спецификацией РСМ рівня 1 повинна бути менше 150 Кбайт/с. Для збільшення об’ема береженої аудіоінформації, але за відтворенні її з тим самим якістю специфікація ПХЕ предпологает використання 4- чи 8-разрядного ADPCM-кодирования. Залежно від предпологаемого якості відтворення інформації (високоякісна музика, звукові ефекти чи мова) частота перетворення може також варьироваться.

Ще один специфікація, затверджена 1991 року і викладена в «Помаранчевих Книгах» (Оrange Books), належить до записываемым і стираемым дискам. У першій книжці йдеться про магнитооптических дисках (CD-MO), які допускають як стирання, і перезапис інформації. Друга книжку присвячено накопителям з однократної записом типу WORM (Write Once Raed Many). Інформацію з їхньої носії лише дозаписать, а чи не переписати наново. До подібним накопителям ставляться устройстваё, відповідальні, наприклад, специфікації CD-ROM XA.

У 1993 року було анонсована ще одне книга — White Book («Біла»). У її взяли участь JVC, Matsushita, Philips і Sony. У цьому вся документі визначалися основні параметри видео-CD — компакт-диска, на якому було зберігати 72 хвилини високоякісного відео разом із стереозвуком. Збереження даних на видео-CD виходить з методі стискування інформації, званому MPEG (Motion Picture Experts Group). Видео-CD можуть відтворюватися на спеціальних видео-CD-плэйерах, CD-I-плэйерах зі спеціальним картриджем «Digital Video», і навіть за комп’ютером зі спеціальної платою MPEG-декодера і приводом CD-ROM.

Власне кажучи, стандарт MPEG не визначає форматів записи даних на носіях. Однією з можливих способів зберігання даних то, можливо CD-Iкомпакт-диск («Зелена Книжка»). Цей диск відтворюється на CD-I-плэйерах, що вони оснащені декодарами чи картриджами типу «Digital Video». Наприклад, майже всі цифрові видефильмы продані Philips по липень 1994 року, відповідали стандарту Green Book і могли відтворюватися лише з CD-I-плэйерах. Втім, коли бути зовсім точним, слід зазначити, що CD-I MPEG-диски можуть відтворюватися інших типах плэйеров, скажімо на Commodore CD32. Для ПК у разі можна використовувати ReelMagic PC Upgrade Kit. Іншим способом зберігання полноскоростного цифрового відео, стиснутого методом MPEG, може бути компакт-диск ISO-9660 (Yellow Book).

Специфікація White Book в час ідеальним засобом для зберігання цифрового відео — це єдиний стандартний шлях воспризведения відео на мультимедиа-PC.

Після прийняття специфікації White Book було переглянуто і перероблено з її урахуванням перші версії стандарту Green Book. Світ цифрового відео став належати «Білої Книге».

Наприкінці 1994 року було заанонсовані так назывемые музичні мультимедиа-компакт-диски.ЖДанная специфікація називається CD Plus. Такі диски містять два сеансу (сесії), одна з яких — аудіо, а інший — CD-ROM. Записану музику можна прослуховувати на аудиоплэйере, а доступом до мультимедиа-информации (та музики) може бути на привід, підключеному до ПК.

Отже, було розглянуто майже всі найпоширеніші формати зберігання даних на CD-ROM. Як було зазначено, характерною рисою всіх таких форматів був частиною їхнього на відміну від файловою системи, яка у MS-DOS. Отже, для доступу до даних, збереженим на CD-ROM, необхідно перетворення форматів. Для цього фірма Microsoft випустила спеціальний драйвер, що називається Microsoft CD Zextention (mscdex.exe). Він входить у комплект поставки MS-DOS, і навіть поставляється практично з усіма приводами CD-ROM.

ПРИСТРІЙ І ПРИНЦИП РАБОТЫ.

Як відомо, большенство накопичувачів бувають зовнішніми і встраиваемыми (нутренніми). Приводи компакт-дисків у сенсі є винятком. Більшість запропонованих у час накопичувачів CD-ROM ставляться до встраиваемым. Зовнішній нагромаджувач, зазвичай, стоїть помітно дорожче. Формчинник сучасного встриваемого CD-ROM визначається двома параметрами: половинної заввишки (Half-High, HH) і горизонтальним розміром 5.25 дюйма. Отже, для установки подібного нагромаджувача в комп’ютер потрібно вільний монтажний відсік 5.25 дюйма.

На передній панелі кожного нагромаджувача є доступом до механізму завантаження компакт-диска в привід. Також там розташовані індикатор роботи устрою (зазвичай Busy), гніздо для подключеня навушників чи стереосистеми (для прослуховування аудиодисков), і навіть регулятор гучності (також і аудио-CD). З іншого боку, під час використання контейнера на передній панелі є отвір, з допомогою якого витягти компакт-диск навіть у аварійної ситуації, наприклад, а то й спрацьовує кнопка Eject.

На задньої панелі практично всіх без винятку приводів CD-ROM перебувають по крайнього заходу три раз’ема: интерфейсный, харчування і аудіо. Призначення у перших двох, певне, бракує питань. Раз’ем висновку звуку дає можливість підключення привід до звуковий карті. Це зручно при прослуховуванні аудиодисков, оскільки вимагає перемикання акустичної системи чи навушників з одногогнезда на другое.

Крім цих раз’емов під час використання SCSI-интерфейса з задньої панелі приводу доступні також резисторы-терминаторы пристрої і набір перемичок (jumpers), чи перемикачів (switches), які визначають номер пристрої і режим роботи. Не слід забувати, що резисторы-терминаторы необхідно встановити на host-адапторе SCSI і привід компакт-дисків, якщо шині інтерфейсу не підключені інші устройства.

У привід компакт-дисків можна виокремити декілька базових елементів: лазерний діод, сервомотор, оптичну систему (що включає у собі расщепляющую призму) і фотодетектор.

І, зчитування інформації з компакт-диска, як і і запис, відбувається з допомогою лазерного променя, але, зрозуміло, меншою потужності. Сервомотор за командою внутрішнього мікропроцесора приводу переміщає що відбиває дзеркало. Це дозволяє точно позиціонувати лазерний промінь на конкретну доріжку. Такий промінь, потрапляючи на який відбиває світло острівець, через расщепляющую лінзу відхиляється на фотодетектор, який інтерпретує це як двійкову одиницю. Промінь лазера, потрапляє у западину, розсіюється і поглинається — фотодетектор фіксує двоїчний нуль (цифрова інформація представляється чергуванням западин (неотражающих плям) й відбивають світло острівців). Як що відбиває поверхні компак-дисков зазвичай використовується алюміній. Зрозуміло, вся поверхню компакт-диска покрита прозорим захисним слоем.

На відміну від, наприклад, вінчестерів, доріжки яких представляють собойконцентрические окружності, компакт-диск має лише одну фізичну доріжку у вигляді безупинної спіралі, яка від внутрішнього діаметра до зовнішньому. Проте одна фізична доріжка то, можливо розбита на кілька логических.

Тоді, й усе магнітні диски обертаються з їх постійним числом обертів на хвилину, тобто. з незмінною кутовий швидкістю (CAV, Constant Angular Velocity), компакт-диск обертається звичайно з перемінної кутовий швидкістю, щоб забезпечити постійну лінійну швидкість під час читання (CLV, Constant Linear Velocity). Отже, читання внутрішніх секторів здійснюється зі збільшеним, а зовнішніх — з зменшеним числом оборотів. Саме цим обумовлюється досить низька швидкість доступу до даних для компакт-дисків порівняно, наприклад, з винчестерами.

Останнім часом постали звані перезаписываемые компактдиски CD-R (CD-Recordable). Носії типу CD-R можуть бути записані самим користувачем на спеціальному CD-R-приводе. Тут застосовуються технології, засновані на зміні що відбивають властивостей речовини підкладки компакт-диска під впливом променя лазера. До речі, слід зазначити, що перезаписываемые компакт-диски у кілька разів дорожче звичайних. Річ у тім, що на посаді светоотражающего шару у яких використовується не алюміній, а золото (подібні диски зазвичай служать як мастерные задля її подальшого тиражування). Читати CD-R-диски можна на звичайному привід, але, зрозуміло, лише перший сеанс записи.

ИНТЕРФЕЙСЫ.

Досить часто фірми виробники поставляють привід CD-ROM з обов’язкової картою контролера, де реалізований так званий (власний) proprietary-интерфейс. Зазвичай це власна реалізація одній з версій інтерфейсів IDE чи SCSI. Часто для придбання нагромаджувача на CD-ROM у складі Multimedia Kit на звуковий карті перебуває саме proprietary-интерфейс. Стандартами де-факто для інтерфейсів приводів компакт-дисків стали специфікації Mitsumi, Panasonic і Sony. Однією з популярних інтерфейсів всіх приводів, включаючи приводо CD-ROM, є SCSI чи SCSI-2.

Як відомо, характерною рисою інтерфейсу IDE є реалізація функції контролера у самому накопичувачі. Саме тому підключення подібних приводів до комп’ютера виконується через досить простеньку плату адаптера. Цей інтерфейс підтримує, зазвичай програмний вхід-видобуток. Під'єднання приводу до сплати інтерфейсу виконується у вигляді плоского кабелю, який відрізняється зазвичай за кількістю контактів залежно від фірми — виробника нагромаджувача (Sony — 34- контактний, Panasonic — 40-контактный кабель).

Компанія Western Digital розробила так звану специфікацію Enchanced IDE. Документ підтримали практично всі головні компанії по виробництву накопичувачів. Новий інтерфейс дає можливість підключення одночасно чотирьох приводів жорстких дисків. Та найголовніше, специфікація Enchanced IDE дозволяє як збільшити кількість подключаемых пристроїв, а й використовувати інші типи пристроїв, наприклад приводи CD-ROM чи стримеры. Зокрема, Western Digital на підтримку накопичувачів CD-ROM з інтерфейсом IDE пропонує протокол ATAPI (ATA Packed Interface). ATAPI є розширенням протоколу ATA і вимагає незначних змін — у системної BIOS. У випадку використовується спеціальний драйвер. У останнім часом з’явилися нагромаджувачі, які підтримують як інтерфейс IDE, а й EIDE/ATAPI.

Як відомо, інтерфейс SCSI став однією з найважливіших промислових стандартів для підключення таких периферійних пристроїв, як, наприклад, вінчестери, стримеры, лазерні принтери, приводи CD-ROM тощо. Необхідно відзначити, що SCSI — інтерфейс вищого рівня, ніж IDE. Фізично SCSI-шина є плаский кабель з 50-контактными раз’емами, якими можна підключити до максимально восьми периферійних пристроїв. Стандарт SCSI визначає два за способом передачі сигналів — синфазный і диференціальний. Версії шини SCSI з диференціальної передачею сигналу даят збільшити довжину шини. Щоб гарантувати якість сигналів на магістралі SCSI, лінії шини повинен мати узгодження по обидва боки (набір согласующих резисторів, чи терминатор).

Версія інтерфейсу SCSI-2 дозволяє підвищити пропускну спроможність магістралі рахунок збільшення тактовою частоти обміну та скорочення критичних тимчасових параметрів шини, застосування новітніх БІС і високоякісних кабелів. Отже реалізується «швидкісної» варіант SCSI-2 — Fast SCSI-2. «Широкий» (Wide SCSI-2) варіант магістралі, передбачає наявність додаткових 24 ліній даних завдяки підключенню другого 68-проводного кабелю (для приводів CD-ROM не застосовується). Зазвичай швидкість передачі по шині SCSI (-2) для приводів CD-ROM сягає от1.5−2 до 3−4 Мбайт/с.

Попри стандартність інтерфейсу SCSI, проблема сумісності приводів з SCSI-адаптерами продовжує залишатися. Що стосується реалізації власного інтерфейсу підключення інших пристроїв, крім приводу CD-ROM, досить проблематично. Тут треба сказати, що є специфікація ASPI (Advanced SCSI Programming Interface), яку розробила фірма Adaptec — провідний призводителеь адаптерів SCSI. ASPI визначає стандартний програмний інтерфейс для основного (host) адаптера SCSI. Програмні модулі ASPI досить легко стикуються друг з одним. Основним програмним модулем ASPI є ASPI-хост-менеджер. за таким зв’язуються программы-фрайверы ASPI, наприклад, для таких пристроїв, як приводи CD-ROM, флоптические і змінні жорстких дисків, сканери і т.д.

У разі, якщо виробник SCSI-устройства поставляє ASPIсумісний драйвер, він сумісний з усіма хост-адаптерами чи интерфейсными картами Adaptec і більшості інших производителей.

На жаль, часом виробники приводів CD-ROM поставляють свою карту контролера зі своїм (несумісним із ASPI) драйвером, називаючи інтерфейс SCSI. Це слід пам’ятати, якщо хочете підключити до SCSI інші устройства.

Яка ж з інтерфейсів краще залучити до IBM PCсумісних комп’ютерах для приводів CD-ROM? Хоча теоретично інтерфейс SCSI може забезпечити швидкість обміну трохи вища, ніж IDE, на практиці все трохи складніше. Не слід забувати, наприклад, той факт, що IDE-интерфейс використовують у основному прграммный вхід-видобуток, а SCSIвлаштування у большенстве випадків — передачу даних із прямому доступу до пам’яті. У однопользовательсктх системах програмний вхід-видобуток часто виявляється значно ефективніше. Це особливо чітко виявляється при використанні поліпшених алгоритмів кэширования. Преймущество SCSIадаптерів незаперечно насамперед в багатозадачних і многопользовательских системах. Річ у тім, що команди для SCSI-устройства може бути побудовано чергу, що звільняє процесор до виконання інших операцій. З іншого боку, якщо привід CD-ROM використовують у локальної мережі як колективне пристрій, альтернативи SCSI, мабуть, поки нет.

З іншого боку, установка IDE-привода є досить простою. У большенстве випадків справедливий принцип «включай і працюй». Для нормальної роботи у файли конфігурації системи звичайно потрібно додавати ніяких додаткових програмних драйверов.

Для SCSI-адаптера процес установки складніший. По-перше, слід пам’ятати про поділюваних системних ресурсах: портах виводу-введення-висновку, прерываниях IRQ, каналах прямого доступу до пам’яті DMA, областях у верхній пам’яті UMB. По-друге, потрібно вірно визначити SCSI ID конкретної устрою, втретіх, треба говорити, сигналі парності (заборонити чи дозволити), установці термінаторів тощо. З іншого боку, файли конфігурації обов’язково би мало бути доповнені відповідними програмними драйверами адаптера і устройств.

Що ж до вартості, то SCSI-адаптера зазвичай, у комп’ютері немає і його доводиться купувати дополнительно.

ОСНОВНІ ПАРАМЕТРИ ПРИВОДОВ.

Швидкість доступу (access time) визначає середнє час (в миллисекундах), необхідне виявлення й завантаження першого блоку даних у внутрішній буфер. Стандарт MPC 1 встановлює час до однієї секунду більш-менш, але большенство сучасних приводів мають швидкість доступу близько 0.3 з. Зрозуміло, цей параметр не включає у собі час, необхідне виходу двигуна на робочий режим.

Швидкість передачі (dats-transfer rate) залежить від двох чинників — щільності даних, і швидкості обертання диска. Під щільністю у разі розуміють кількість біт (западин) на дюйм (чи міліметр). Так, для 16- бітного стереосигнала якості аудио-CD (частота 44.1 кГц) швидкість повинна бути 1.4 Мбита/с. Розділивши це значени на число біт в байті (8), ми матимемо 176.4 Кбайта/с — усереднений значення для швидкості передачі. Стандарт МСР 1 визначає швидкість передачі як 150 Кбайт/с, МСР 2 — 300 Кбайт/с. Нині найбільшого поширення отримали приводи, використовують технологію подвоєння швидкості обертання диска. Саме у цьому разі швидкість передачі сягає значення 300 Кбайт/с. Такі устрою задовольняють специфікації МСР 2, бо мають час пошуку менш 400 мс. Порівняно нещодавно з’явилися моделі приводів з потроєною, учетверенной і навіть ушестеренной швидкістю обертання. Піонером в технології збільшення швидкості є, наприклад, фірми NEC і Plextor.

Під розміром блоку даних (data block size) розуміють мінімальне кількість байт, що передаються на комп’ютер через интерфейсную карту. Інакше висловлюючись, це одиниця інформації, з якою оперує контролер приводу. Мінімальний розмір блоку даних відповідно до спецификацией МРС дорівнює 16 Кбайт. Оскільки файли компакт-диску зазвичай є досить великі, то проміжки між блоками даних мізерно малы.

Розмір буфера — розмір внутрішнього буфера (кэш-памяти), в який зчитуються файли перед передачею. Стандарт МРС встановлює розмір буфера на 64-му Кбайт, але це в буфері перебуватиме близько 0.4 секунди 16- бітного стереосигнала якості CD-Audio (частоти 44.1 кГц). Для швидкісних пристроїв розмір буфера може становити 256 Кбайт і навіть 1 Мбайта.

Підтримка програвання аудиодисков означає, що з допомогою приводу CDROM ви зможете слухати звичайні музичні компакт-диски. Цією можливістю мають майже всі сучасні моделі приводів. Деякі моделі не вимагають при цьому спеціальних програм — воспризведение аудио-CD виконується на «апаратній» рівні. Для включення цього режиму на передній панелі приводу є спеціальна кнопка.

Підтримка формату CD-ROM/XA. Припускається використання дисків формату ПХЕ, підтримує зберігання аудіоі відеоданих єдиним блоком, в також включається інформацію про синхронізації звуку. Дані на аудиодисках і CD-ROM зберігаються на доріжках, які вміщали 24-байтовые «кадри», що програються зі швидкістю 75 кадрів в секунду. Колізії, які дані можуть включати звук, текст, статичні і динамическме зображення. При змісті в обычнои форматі кожен тип повинен розташовуватися на окремої доріжці, як у форматі ПХЕ дані різних типів можуть зберігатися в одній дорожке.

Тип завантаження диска. Існує дві типу приводів CD-ROM. У першому випадку диск встановлюється безпосередньо (наприклад, в приводах Mitsumi). У другому разі для установки диска використовується спеціальна касета, звана кэдди (caddy). Недорогі односкоростные моделі з прямою установкою диска зазвичай є версії аудио-CD-плэйеров. Для прослуховування аудиодисков на привід CD-ROM, останній має забезпечити цю можливість. Якщо є можливість вибору, то краще зупинитися на моделях з автоматичними очищенням лінз і протиркой диска за його завантаженні. Зазвичай ці опції істотно не впливають на цену.

Литература

: мультимедіа всім, 2-ге видання. Автори: А. Бозенко, А.Федоров.