Формирование і аналіз состава, структуры і використання банківських ресурсов

Група: 4 — 10 — 98 БУБ.

Студент:

Заболотный Александр Эдуардович.

Адреса: р. Запоріжжі вул. Миру 1018.

КОНТРОЛЬНА РАБОТА.

дисципліна: фінанси підприємств факультет: дистанційне обусчение спеціальність: БУБ відділення: бакалавр

Преподаватель-консультант: Сотников.

МАУП 1999. ТЕМА (1): ФОРМУВАННЯ І АНАЛІЗ СОСТАВА, СТРУКТУРЫ І ВИКОРИСТАННЯ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСОВ.

П Л, А М ЗАПРОВАДЖЕННЯ… 3.

1 Джерела формування ресурсів комерційних банків… 4.

1.1 Власний капітал… … 4.

1.2 Залучені кошти… … 6.

1.2.1 Депозитні операції комерційних банків… 6.

1.2.2 Міжбанківський кредит… 8.

1.3 Сучасне стан формування ресурсів в Украине…9.

1.3.1 Депозити юридичних лиц…9.

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів на Украине…10.

2 Аналіз діяльності банків із формування та розміщення кредитних ресурсов…12.

2.1 Аналіз діяльності банків 1998 году…12.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України в 1.10.1998 14.

ВЫВОДЫ… …17 РЕКОМЕНДАЦІЇ… …19 Список використаної литературы…20 Приложение ВВЕДЕНИЕ.

Формування банками ресурсів, і навіть їх використання пов’язані з функціями кредиту та насамперед із перераспредилительной функцією. Перераспредилительные процеси пов’язані з одного боку з акумуляцією ресурсів, з другого боку — розміщенням в ссуды.

Раніше що діяла система централізованого формування та використання позичкового фонду сприяла з того що банківській сфері питанням формування ресурсної бази не віддавалося належного значення. Видача короткоі частка довгострокових позичок установами банків була поставлено залежність від того що в них ресурсів. Контроль за сталістю фінансового стану банків та ліквідністю їх балансу не осуществлялся.

Монополія банків для проведення кредитних операцій, жорстке закріплення по них відповідної клієнтури, перебування банківських установ на сметном фінансуванні не сприяло підвищенню зацікавленості їхніх працівників в розширенні й удосконаленні операцій із залученням ресурсов.

Сформована практика формування та використання ресурсів не відповідала потребам ринкової економіки. Тому, за умов початку ринку, функціонування банків за принципами комерційного розрахунку турбота про створенні стабільної якісної ресурсної бази є одним із основних завдань у тому діяльності. [1].

Усе це визначає актуальність цієї теми нині. Виходячи з тематики цій роботі було поставлено задачи:

— розглянути основні джерела кредитних ресурсов;

— вивчити ситуацію із залученням ресурсів, сформовану в зараз у Україні ;

— проаналізувати діяльність банків із залученням та використання ресурсів у 1997;1998 гг.

1 ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ 1.1 Власний капітал банка.

До сформування комерційного банку необхідний певний власний капітал, який маючи чітко виражену правову основу функціональну визначеність утворює фінансову базу розвитку банку. У порівняні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелику питому вагу в сукупному капіталі. Це специфікою діяльності банку як установи, здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку й подання взаймы.

Тому власний капітал банківську діяльність має низку інше призначення, ніж у сусідніх сферах підприємницької діяльності. Якщо в тих — забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємстві організацій, те в банків власний капітал служить передусім на страхування інтересів вкладників (захисна функція капіталу) й у меншою міроюфінансового забезпечення оперативної діяльності. У цьому розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності функціонування банку має перебувати під жорстким контролем органів, які регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, що власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування його розмірів регулюючі органи впливають на діяльність комерційних банків целом.

Захисна функція власного капіталу включає страхування вкладів і депозитів, яке гарантуватиме інтереси кредиторів банку разі її ліквідації чи банкрутства, і навіть забезпечення функціонування банку навіть за появу збитків з його поточної діяльності. Ці збитки, зазвичай покриваються з допомогою поточної прибутку. Якщо раніше недостатньо, і навіть для покриття непередбачуваних видатків використовується частина власного капіталу. Тому, якщо закон надає банку достатній резервний капітал, він тривале час можна вважати надійним і платоспроможним навіть за появу збитків з його основний деятельности.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до з того що серед встановлених для банків економічних нормативів важливе місце відводиться тим, при обчисленні якої використовуються власний капітал банка.

Так, встановлення показника платоспроможності банків, тобто мінімального співвідношень між власним капіталом і сумою зважених по ступеня ризику активів, має на меті запобігти надмірну мінімізацію ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити ризик банкрутства й посилити захист інтересів клієнтів — і кредиторов.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить її неоднорідним за складом. Одна частина, призначається задля забезпечення оперативну діяльність, є найбільш постійної й виступає у вигляді статутного фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного стимулирования.

Друга частина варта страхування активних та інших операцій банку від збитків. Ця частина більш рухлива й виступає у вигляді страхового фонду, частково резервного фонду, резервів покриття збитків, пов’язаних з непогашенням позичок. Третя частина варта цілей регулювання розміру власного капіталу банку, хоча придатна як для забезпечення оперативну діяльність так страхових потребностей.

Залежно від джерел постачання та порядку формування власний капітал банку поділяють на: акціонерний капітал, резервний капітал, нераспределенную прибуток і довгострокові обязательства.

Акціонерний капітал займає базове місце у капіталі банку, оскільки нього реалізується права власників банку — декларація про дохід право управління банком. У фундаменті економічної літературі нерідко акціонерним капіталом називають весь власний капітал з тієї причини, що належить банку, отже, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується як статутного фонду під час створення комерційного банку у вигляді внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у вигляді коштів. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак може бути нижчою рівня встановленого Національного банку Украины.

Під час створення комерційного банку формування власного капіталу зазвичай пов’язують із випуском акцій. На порядок освіти власного капіталу сильно впливає вид випущених акцій, які у залежність від порядку виплати дивідендів і право участі у управлінні банком, поділяються на прості і привилегированные.

Резервний капітал формується у процесі наступної діяльності банку. Він призначений покриття можливих збитків банку з проведених їм операціям, і навіть з виплати дивідендів, коли при цьому недостатньо прибыли.

Резервний капітал утворюється гаразд, передбаченому зборами акціонерів, яке величина встановлюється зазвичай, у відсотках статутному фонду банку не може його перевищувати. Джерелом освіти власного капіталу є відрахування з прибутку, розмір яких визначається вищим органом управління банку, але з менше законодавчо встановленого минимума.

Нерозподілена прибуток — це — джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Вона утвориться як мінімум залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервний та інші фонди банка.

Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов’язань, прикладом яких служать облигации.

На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам щодо участі в управлінні яке випустило їх банком. Вони свідчить про надання власникам облігацій певних коштів у розпорядженні емітента у вигляді довгострокового займа.

Підсумовуючи, треба сказати, і банком стоїть важливе завдання — вибрати такий порядок формування власного капіталу, який за мінімумі витрат за обладнання та функціонування забезпечувала б виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи цим умови для її подальшого розвитку комерційного банка. 2].

1.2 Залучені кошти 1.2.1 Депозитні операції комерційних банков.

До останнього часу вітчизняній банківській практиці питанням управління депозитами не приділяли належної уваги, у зв’язку з надмірної централізацією управління процесами формування та використання позичкового фонду. Перед установами банків на місцях не ставилося завдання забезпечення видачі короткоі частка довгострокових позичок в залежність від ж розмірів та специфіки мобилизуемых ними ресурсів. Планові баланси кредитних вкладень і мінеральних ресурсів відділеннями банків не составлялись.

У нинішніх умовах значної децентралізації діяльності банків продумана організація депозитних операцій стає невід'ємним чинником забезпечення ліквідності комерційних банків. У цьому особливий інтерес має зарубіжний досвід регулювання банківської ліквідності через управління пасивами і застосування до вітчизняної практиці. Нашій практики будуть актуальні різні інструменти депозитної політики зарубіжних банков. Представляют інтерес як традиційні інструменти (термінові депозити, депозити до запитання тощо. буд.) і нові (наприклад, депозитні сертифікати).

До депозитним операціям ставляться операції банку з залученню коштів у вклади з метою їхнього прибуткового розміщення. Внесок — це кошти у готівкової чи безготівковій формі у зміцнілій національній чи іноземній валюті, які у банк їх власником чи третьою особою по дорученням і завдяки власника для зберігання на певних умов. Операції, пов’язані із коштів у вклади є основним джерелом формування банківських ресурсов.

Депозитним може бути будь-якою відкритий клієнту у банку рахунок, у якому зберігаються його кошти, включаючи активно — пасивні рахунки при на них кредитового сальдо.

Є різні ознаки класифікації депозитів. Залежно від вкладника депозити прийнято розділяти на депозити фізичних осіб і депозити юридичних. Залежно від терміну і близько вилучення депозити діляться на вклади до запитання і срочные.

З погляду призначення депозити можна розділити втричі групи: до запитання, термінові і сберегательные.

Вклади до запитання призначені реалізації поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках банках на поточних чи контокоррентных рахунках і може бути частково чи цілком поповнені чи затребувані в час. Зняття вкладів до запитання перестав бути стабільними, що обмежує можливість і сферу їх використання банками. Тому власникам поточних рахунків виплачується низький відсоток або виплачується вообще.

Проте власник такого рахунки має оплачувати послуги банку з його ведення, а відсоткових рахунків комісія береться з депозитного процента.

Термінові депозити — це кошти, розміщені банку на суворо обумовлений термін. Вони, тоді як внесками до запитання, мають переважно короткостроковий характер, вносяться більш тривалий термін. Термінові вклади може бути два види: власне термінові внески, й вклади з попереднім повідомленням закритті. Власне термінові вклади повертаються власнику в заздалегідь обумовлений термін. Для зняття вкладів з попереднім повідомленням до банку має надійти від вкладника повідомлення. Термін подання повідомлення про зняття вкладу заздалегідь обмовляється між банком і вкладником. Повідомлення про зняття коштів дозволяє банкам рефінансувати свої активні операції з допомогою інших джерел постачання та в такий спосіб понизити розмір операційних витрат .

Ряд депозитів можна умовно зарахувати до терміновим. Термін із них безпосередньо не встановлюється, але можна визначити, з цільового призначення коштів, що є на рахунку. Так, кошти на фінансування і кредитування капітальних вкладень зберігаються на рахунках від часу їх відкриття до початку фінансування й кредитования.

Ощадні вклади призначені для накопичення заощаджень. Їх характерно повільне збільшення використання коштів лише крізь тривалий час. Особливістю ощадних вкладів є надання іменних свідчень про наявність внеску до формі ощадної книжки, де вказуються особистість вкладника і правил користування рахунком, і навіть відбиваються всі з счету.

З метою залучення вкладів населення використовуються різноманітні форми сбережений:

— на поточних рахунках, пристосованих для безготівкових платежів ;

— виграшні ;

— преміальні ;

— молодіжні ;

— спеціальні вклади з регулярним внесенням коштів у рахунок і з отриманням в певний срок.

Депозити є важливим джерелом ресурсів банків. Проте мають також деякі недоліки. По-перше, операції з залученню грошових коштів у вклади пов’язані з значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними видатками банку. Не дозволяє банку у разі необхідності оперативно отримувати кошти реалізації активних операцій, непередбачуваних видатків. По-друге, мобілізація грошових коштів у вклади здебільшого залежить від вкладника, а чи не від банку, якому це часто буває важко, і навіть неможливо домогтися додаткового залучення коштів із допомогою депозитів. Для оперативного залучення необхідних додаткові засоби банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, у якому здійснюється продаж коштів, залучених іншими кредитними учреждениями.

1.2.2 Міжбанківський кредит.

Ринок міжбанківських кредитів (МБК) одна із сегментів ринку позичкових капіталів, у якому банки виступають контрагентів. Міжбанківське кредитування переважно короткостроковий характер, є оперативним за способом надання коштів, відбувається у рамках кореспондентських відносин банків та зазвичай є дорогим проти іншими источниками.

Операції всередині ринку МБК дають банкам додаткове джерело доходу за рахунок різниці між цінами купівлі й продажу кредитів, і з допомогою диференціації ставок за кредитами різною категорії срочности.

Найактивніші операції вони МБК проводять над ринком «коротких грошей» (операції з кредитними засобами навіть у термін 2−3 місяці вважається довгостроковими). У цьому надійніші банки приваблюють кошти під менший відсоток, ніж банки менш надійні, що пов’язані з великим ризиком їх кредитування. Тому, за аналізі ринку МБК необхідно порівнювати власні відсоткові ставки і інших банків та визначати ціну грошей до відповідність до можливими рисками.

При аналізі ринку МБК можна використовувати показники діяльності комерційних банков:

— сума активів балансу ;

— кошти банку ;

— прибуток до оподаткування ;

— залишок позичкової заборгованості ;

— оплачений статутного фонду ;

— частка отриманих МБК в пасивах балансу ;

— частка термінових депозитів в пасивах балансу ;

— співвідношення капіталу і активів ;

— частка валютних позичок у кредитному портфеле.

Будучи кредитором над ринком МБК банк робить звичайну послідовність дій, пов’язану з оцінкою позичальника і забезпечення кредита.

Кредитування пов’язані з рішенням за трьома взаємозалежним направлениям:

— оцінка позичальника ;

— оцінка об'єкта кредитування ;

— оцінка забезпечення кредита.

У цьому оцінка банка-заемщика складається з оцінок: а) становища банку позичальника на фінансовому ринку, його репутація по результатам рейтингів надійності та інформації, наданої державними органами й професійними об'єднаннями; б) фінансового становища банку позичальника за результатами аналізу його фінансового стану за представленими документам. Зокрема, для отримання МБК банку позичальнику доводиться показувати свій баланс. У цьому найсуттєвіше для банку кредитора є залишок позичкової заборгованості (включаючи видані МБК) і отриманих МБК в пасивах баланса.

Під час ухвалення рішення про видачу міжбанківського кредиту банк кредитор може проводити діагностику фінансового становища банку позичальника з урахуванням порівняльного аналітичного балансу банку з наступним направлениям:

— загальна оцінка фінансового становища та її зміни за звітний період ;

— оцінка ринкової стійкості ;

— оцінка ділову активність ;

— оцінка ефективності управління ;

— оцінка ліквідності банку; у кредитній історії банку позичальника за результатами погашення раніше отриманих кредитів і виплаті відсотків за ними, якщо банк раніше кредитувався банком-кредитором, або за результатам аналізу доступною інформації банк — заемщике.

З огляду на високі вимоги до оперативності платежів при міжбанківському кредитуванні банку — позичальнику доцільно взаємодіяти з великими банками, мають розгалужену кореспондентську мережу, використовуючи мережі RELCOM, SPRINT та інших., а розрахунків із нерезидентами — систему SWIFT.

Для характеристики поточної потреби банку процесі здійснення своєї діяльності над ринком МБК використовуються терміни: позиція, розмір позиції, знак позиції. Якщо сьогодні закон надає банку вільні кошти на кількості Р гривень, який може розмістити над ринком МБК, говоритимемо, що закон надає банку позитивну (чи довгу) позицію і його розмір дорівнює Р. Навпаки, якщо банк хоче залучити кошти на кількості Р гривень, то знак його буде негативним (коротка позиція), а розмір дорівнює Р.

Використовуючи ці терміни, можна надати формальне визначення понять попиту й пропозиції над ринком МБК в конкретний момент времени:

— попит дорівнює сумі Рк, де індекс «до» пробіга все безліч банків — учасників ринку МБК, мають негативну позицію ;

— пропозицію дорівнює сумі допомоги Рк, де індекс «до» пробіга все безліч банків — учасників ринку МБК мають позитивну позицию.

3. Сучасне стан формування ресурсів в Україні 1.3.1 Депозити юридичних лиц.

Коли хочете уявити банк ні з рейтингових таблиць, що називається «зсередини», — є одна перевірений спосіб: через опитування корпоративних клієнтів з’ясовується здатність тієї чи іншої банку зацікавити фірми у відкритті різноманітних депозитних рахунків. Це з критеріїв визнання банка.

Для банку депозитні вклади — це основа, з допомогою якої багато в чому банки розвиваються і процвітають. І то окрема стаття у балансі банку, що відрізняє банківську діяльність з інших форм бізнесу. Уміле використання таких резервів надання кредитів, також свідчить про професіоналізм банков.

Як відомо, портфель депозитів банку безпосередньо залежить від попиту послуги з депозитах. Українські комерційних банків спочатку освоїли й тривалий час пропонували своїх клієнтів виключно термінові депозитні вклады.

Потім з’явився поточний депозитний внесок, який клієнт перераховує гроші за необхідності появи нових вільних коштів чи знімає їх за необхідності, передавши факсом лист, після чого протягом операційного дня кошти перераховуються з його розрахунковий рахунок. При обслуговуванні цього виду депозитів банк зобов’язаний негайно зробити будь-яке зняття коштів за розпорядженню клиента.

Якби банки самостійно могли приймати рішення складу свого портфеля депозитів, вони б мати велику частку депозитів до запитання і низькодохідних термінових і ощадних вкладів. Ці рахунки ставляться до найменш дорогим із усіх джерел коштів. А жорстка конкуренція і підвищення освіченості клієнтів незмінно призведе до зміни асортименту запропонованих депозитів і ускладнення їх структуры.

Так з’явився спеціальний депозитний рахунок — це поточний депозитний рахунок терміном близько трьох днів, відрізняється від поточного депозитного рахунки лише мінімальним терміном. Протягом трьох днів — той час, протягом якого грошові гроші мають перебуває в депозитному рахунку для нарахування відсотків. Також відмінність й більш низькою відсоткової ставці. Цей вид депозиту призначений значних корпоративних клієнтів, які у ситуації «отримали 1 млн. грн., а попереду дні святково — вихідних» миттєво кинуть кошти спеціальний депозитний счет.

Нарешті, останнє нововведення у списку послуг, запропонованих корпоративним клієнтам — це депозитний now-счет, у якому відсоткова ставка безпосередньо залежить від періодичності зняття відсотків, яке іде за рахунок вимозі клиента.

Треба сказати, що з банку час це найбільш незручний рахунок, оскільки не дозволяє передбачити поведінка клієнта, але надзвичайно зручний клієнта, дозволяючи йому максимально вільно оперувати залишком по депозитному счету. 4].

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів на Украине.

Ринок МБК попри свою більш ранніх виникнення залишався в 1996 — 97 року найменш розвиненим із усіх грошових рынков.

Структуру ринку МБК можна як схеми, зображеною на малюнку 1.

Серед комерційних банків можна назвати три ешелону зв’язків. Перший ешелон — це колишні спеціалізовані банки чи банки-каналы, які розподіляють грошові потоки і зокрема, емісійні грошей ринку МБК. До них слід віднести такі банки як «Промінвестбанк», «Україна», «Укрсоцбанк», і навіть «Аваль» і «Брокбізнесбанк», уповноважені працювати з бюджетними средствами.

1-ї рівень 1-ї эшелон.

2-ї рівень 2-ї эшелон.

3-й рівень 3-й эшелон.

Рис. 1.1 Структура ринку МБК.

Найактивніше ці банки працюють із представниками великих і вік частини середніх комерційних банків. До останніх можна віднести близько 20 банків («Правекс-банк», «Ажіо», «Український банк», «Укрінбанк», «ПУМБ»).

Далі кошти вступають у банки третього ешелону — частина малих акціонерів та середніх банків. Така структура сформувалася у зв’язку з кризою міжбанківського ринку на 1995 року і збереглася за небагатьма змінами. Через війну багато горизонтальні зв’язку було порушено, й у ринку МБК характерно таке розподіл грошових потоків: 80 відсотків ресурсів рухається за горизонталлю і 20 відсотків з вертикалі. Причому потреба у ресурсах на своєму шляху згори донизу зростає, бажання ж кредитувати зменшується. Це тим, що міжбанківські кредити потрібні зазвичай дрібним та середнім банкам. Вони привертають вартість ринку МБК, бо їх діяльність менш диверсифікована, і вони змогли уразливі при несподіваних діях їх клиентуры.

Слід зазначити факт неорганізованості міжбанківського кредитного ринку на Україні. Про це свідчать відсутність над ринком серйозних посредников.

Саме факт відсутності необхідної інфраструктури дозволяє говорити про неповноцінності ринку. Воно Демшевського не дозволяє встановити ціну рівноваги, сприяючи збільшення амплітуди коливань ставок над ринком, і, отже неадекватною оцінці ситуації на грошових рынках.

Український ринок МБК дозволяє забезпечувати значний прибуток з допомогою підвищений ризик проти тими ризиками, яких зазнають банки при роботи цьому ринку в стійкою економічному середовищі. Значення одеського форуму зі часом падатиме. Проте чи хотілося б, щоб ринок і залишився стояти дома, як це було протягом останніх трьох года. 5].

2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ПО ФОРМИРОВАНИЮ І ВИКОРИСТАННЮ КРЕДИТНИХ РЕСУРСОВ.

2.1 Аналіз діяльності банків 1998 году.

Проблеми погіршення фінансового становища банків пов’язані лише з помилками під управлінням банками. Сьогодні головну проблему полягає у здібності банків адаптуватися до нових макроекономічним умовам функціонування. Адаптація до ведення свого господарства за умов падіння дохідності усім секторах активних операцій змусить банки або об'єднуватись у великі фінансові структури, або зливатися з промисловими угрупованнями. У 1998 року особливо помітний саме зростання банків, які входять у промисловофінансові структури /.

Проведені фахівцями дослідження дозволяють дійти невтішного висновку, що для раннього прогнозування погіршення фінансового становища банківського установи не найголовнішим є контроль його щоденних нормативних показників. Їх виконання скоріш корисно самому банку, ніж контролерам.

Модель погіршення фінансового здоров’я банку можна розгледіти на наступній схеме.

Банк сформував свій капітал — статутного фонду, інші фонди й заробив прибуток. Рисою обслуговування він залучив поточні кошти клієнтів («дешеві гроші»). Під інвестиційні програми притягнуті вільні кошти населення і ще клієнтів («дорогі гроші»). Якщо який — то конкретний період банку замало коштів щодо платежів клієнтів, їй необхідні міжбанківські ресурсы.

Для обслуговування платежів клієнтів — і виконання нормативних вимог НБУ банк частину коштів тримає в грошах. Це високоліквідні активи (кошти на касі, на коррахунках в НБУ і закордонних банках). Для покриття витрат з обслуговування «дорогих» від грошей і своїх витрат банк формує дохідний кредитно — інвестиційний портфель. Крім цього він вкладає гроші у розвиток своєї матеріально — технічної базы.

Якщо банківську установу працює стабільно, то темпи приросту активів, капіталу, прибутку приблизно однакові. У наших умовах, коли банки перебувають у постійному гонці над втіленням нормативів НБУ по статутному фонду, приріст капіталу рахунок залучення сторонніх коштів кілька випереджає прибуток. Показники зростання залучених засобів і виданих кредитів у нормально що розвивається структури, зазвичай, також одного порядка.

Банк має й виникають проблеми, когда:

— в кредитно-инвестиционном портфелі з’являється складова, що з невозвратами ресурсів немає і пролонгацією термінів ;

— для формування власної матеріальної бази банк починає використовувати позикові кошти, перевищують власний капітал ;

— внаслідок банкрутства банку, з яким були кореспондентські відносини, заморожуються високоліквідні ресурсы.

Якщо в банку досить резервів, щоб покрити збитки, нічого страшного з його показниками не происходит.

Симптоми погіршення стану является:

— наростання заборгованості банку з з нарахованих, але невыплаченным відсоткам ;

— збільшення частки міжбанківського кредиту на пасиві ;

— серйозне падіння показників прибутковості банка;

Відповідно до викладеним, можна назвати ряд базових відносин, динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування установи. Наявність статистики протягом останніх чотири роки з багатьох траєкторій розвитку практично однозначно виділяє аномальные.

Ставлення капіталу банку до валюти балансу (коефіцієнт Кука).

Ставлення власні кошти до привлеченным.

Ставлення високоліквідних активів до поточним засобам клиентов.

Ставлення кредитно — інвестиційного портфеля до капиталу.

Ставлення прибутку до працюючих активам.

Питома вага міжбанківських кредитів на пассиве.

Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє будувати висновки про фінансовому здоров’я банка.

Українське банківську спільноту умовно можна розділити на дві групи банков.

Перша — державні (Ощадбанк, Укрексімбанк) і колишні державні, з 1992 року корпоратизовані (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Україна). Вісім років тому ці банки займали 100% банківського сектора залежать. І ці банки пов’язані із державою (чотири з яких є уповноваженими банками з обслуговування бюджету), що він приносить як користь, а й збитки через необхідності кредитувати нерентабельні проекти уряду. Поза сумнівом, стагнація в промисловості й сільського господарства, як у дзеркалі, відбивається у показниках зростання цих банков.

Друга ж група — банки «нової хвилі», зареєстровані у період із 1989 по 1996 роки, які «відібрали» у старшим братам приблизно 40% сектора банківських услуг.

Аналізуючи показники діяльності банків України на 1.10.1998, впадає правді в очі, що заробляти гроші стало набагато важче всім. У середньому прибутковість активів протягом року в всієї групи банків впала на більш, ніж 25%, а прибутковість капіталу — більш, ніж 36%. Формування статутного фонду відбувалося через перерозподіл прибутку банку, залучення прибутку заробленої суб'єктами господарську діяльність, вільних коштів громадян. Розбіжність у динаміці зростання капіталів, статутних фондів та надійної банківської прибутку свідчить, що протягом 1998 року формування капіталу йшло й не так з допомогою одержуваної прибутку (зростання всього 150%), скільки рахунок залучення сторонніх коштів. Тому зниженням дивідендів акціонери зобов’язані й не так менеджменту банків, скільки загальної ситуації у економіки та законодавчої середовищі деятельности.

Також, можна буде усвідомити істотне погіршення ситуації над ринком. Питома вага клієнтської ресурсної бази на 1999 р. проти 1998 р. упав з 39,8% до 29,8%. Це є виявом загального зниження ділову активність від суб'єктів господарської роботи і догляду в тіньової сектор, обслуговуваний готівкою деньгами.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України в 1.10.1998 г.

Структура активних і пасивних складових балансів банку є найбільш узагальненої характеристикою, що відбиває специфіку та основні сфери діяльності банку, стан ринку позичкових ресурсів, кількість і якість обслуживаемой клієнтури, політику банку з залученню та розміщення грошових ресурсів для одержання прибыли.

Для проведення структурного аналізу активних і пасивних частин балансів який — або групи банків, вихідне безліч параметрів утворюють такі показники: СФ — статутного фонду, СС — власні кошти, ПС — залучені кошти, ТРС — поточні і рассчетные рахунки, ДВ — термінові депозити, МБКП залучені міжбанківські кредити, ВН — вклади населення, ПР — прибуток, РА — робочі активи, ВА — високоліквідні активи, КП — кредитний портфель, МБКА — виданий міжбанківський кредит, ОВДП — державні цінні папери ЦБ — операції із цінними паперами. У результаті реалізації процедури кластерного аналізу банків України, все безліч банків виявилося розбитим п’ять кластеров.

У першій кластер ввійшли три найбільших банку «Україна — Промінвестбанк, Україна, Укрсоцбанк, і навіть одне із найбільш великих комерційних банків — ПУМБ. Головна особливість цієї структури — невеличкий щодо інших груп банків питому вагу практично всіх статей балансу, що характерною ознакою наявності великий і розвиненою мережі филиалов.

У 2-ї кластер виділився Ощадний банк — четвертий за величиною власні кошти банк України. Це відомої специфічністю діяльності цього банку і, отже, особливої структурою активних і пасивних статей балансу, як і вдарило по результатах классификации.

3-й кластер є представницьким за кількістю ввійшли банків — 25. Характерна риса цієї структури — велику питому вагу робочих активів і кредитного портфеля, залучені кошти на кілька разів перевершують власні, питому вагу «дешевих» залучень (ТРС) частіше всього перевершує питому вагу «дорогих» залучень (ДВ). Таку структуру може бути прибылеориентированной. Зазвичай, орієнтація на високий рівень прибутку пов’язана з вищий рівень практично всіх банківських рисков.

У 4-й кластер ввійшли шість комерційних банків. Банки цієї групи в основному працюють із власними засобами, питому вагу «дорогих» залучень (ДВ) найчастіше перевершує питому вагу «дешевих» залучень (ТРС). Недостатній обсяг залучених фінансових ресурсів, зазвичай, негативно б'є по величині прибутку. Тому цих банків доводиться вибирати жодну з таких альтернатив: змиритися із невисоким рівнем прибутку (це може собі лише великий банк), або спробувати підняти рівень дохідності, працюючи на міжбанківському кредитному ринку, ринку довгострокових позичок чи ринку корпоративних цінних паперів, неминучими пов’язані з різким підвищенням рівня кредитного риска.

5-ї кластер утворили чотири комерційних банку. Головна особливість цієї структури — питому вагу поточних і розрахункових рахунків у кілька разів перевершує питому вагу високоліквідних активів і термінових депозитів. Банкам цієї групи доводиться вирішувати проблему ліквідності, постійно виникає чи що виникла тимчасово з низки специфічних особливостей їх банківської деятельности.

Тут доречне зробити такий зауваження. У банках щодня приймаються рішення про залучення засобів у депозити та його розміщення. У цьому сенсі розрахований за балансу коефіцієнт миттєвою ліквідності опосередковано позначає стан ліквідності банку. Реальний стан справ може бути оцінений лише за результатами аналізу грошових потоков.

Найбільш прийнятними себто забезпеченості виданих кредитів і залучених коштів є такі співвідношення: ставлення залучених коштів до власним не більше 2 — 4, ставлення кредитного портфеля до власним засобам не більше 1,4 — 2,5. Максимально припустимими значеннями тих ж величин є відповідно значення 10 і 5,7. Банки, позиції, яких — понад ці граничні значення, або в безпосередній наближеності до них, піддаються дуже великих ризикам — навіть короткочасне, середньої сили обурення ринку здатне призвести до некерованим процесам з катастрофічним последствиями.

Рівняння регресії, восстанавливающее залежність величини прибутку банку від складових пасивної частини балансу, що є базою для проведення активних операцій, виглядає так:

ПР = 3371 — 0,997*ВБ + 0,27*СС — 0,286*УФ +.

+ 0,0645*ТРС + 0,440*ДС + 0,158*МБКП — 0,421*ВН.

Тут СС — кошти, ПС — залучені кошти, ТРС — поточні і рассчетные рахунки, ДВ — термінові депозити, МБКП залучені міжбанківські кредити, ВН — вклади населения.

Інтерпретація цієї регресійної моделі така. У середньому рівень банківської прибутку на найбільшою мірою визначається такими складовими залучених коштів, як поточні і розрахункові рахунки клієнтів — і термінові депозити, і навіть величиною власні кошти, меншою мірою — величиною валюти балансу, розміром статутного фонду, залученого міжбанківського кредиту та вкладів населения.

Отримана регрессионная модель свідчить про следующем.

Сформована усереднена за всі банкам структура пасивів (питомий вагу у валюті балансу власні кошти — 8,04%, статутного фонду — 2,37%, поточних і розрахункових рахунків клієнтів — 10,15%, термінових депозитів — 7,89%, отриманих міжбанківських кредитів — 3,45%, вкладів населення — 5,8%, відносини залучених коштів до власним — 3,78) у середньому моделі може забезпечити отримання 16 435,18 тис. грн. (це 0,07% менше середнього значення прибутку за вибіркою даних).

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України що їх вести політику, спрямовану для досягнення високого рівня прибутку, оскільки шлях забезпечення зростання власного капіталу з допомогою накопичення прибутку одна із найпростіших, найменш дорогих і найбезпечніших (з погляду володіння контрольний пакет акцій). Така політика пов’язані з високим рівнем ризику, Оскільки існує монотонна залежність рівня дохідності банківських операцій від рівня їх ризику, тобто збільшення можливості отримання прибутку відповідає зростання ступеня ризику. Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно тієї ж обсягах. Така не зважена політика призводить до погано керованим процесам [12].

ВЫВОДЫ.

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником успішної своєї діяльності, оскільки формування ресурсів немає і надання кредитів перебувають у тісній взаимосвязи.

Значення власних ресурсів банку полягає насамперед у тому, щоб підтримання його стійкість. На початковому етапі банку саме кошти покривають першочергові витрати, без яких банк не може, розпочати своєї діяльності. за рахунок власні кошти банки створюють необхідні собі резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом капіталовкладень у довгострокові активы.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна. Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що з грошей отримані від емісії і привілейованих акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, які з резерву у разі непередбачуваних видатків, резерву на виплату дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів; довгострокові зобов’язання банка.

Перед комерційним банком стоїть важливе завдання — вибрати такий порядок формування власного капіталу, який за мінімумі витрат за обладнання та функціонування забезпечувала б виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи цим умови подальшого розвитку комерційного банка.

Залучені кошти банків покривають понад 90% всієї потреби у грошових ресурсах реалізації активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб над ринком ресурсів, комерційних банків з допомогою задовольняють потреба народного господарства за додаткових оборотних засобах, сприяють перетворенню грошей до капитал.

Комерційні банки за умов конкурентної боротьби над ринком кредитних ресурсів повинні постійно піклується як і справу кількісному, і про про якісне поліпшення своїх депозитів. Просто вони використовують при цьому різні методи. У цьому все банки дотримуються кілька основних принципів організації депозитних операцій. Вони полягають у следующем:

— депозитні операції повинні сприяти отримувати прибутки чи створити умови щоб одержати прибутку на майбутньому ;

— депозитні операції повинні прагнути бути різноманітними й з різними суб'єктами ;

— особливу увагу у процесі організації депозитних операцій слід приділяти терміновим вкладах ;

— повинна забезпечуватися взаємозв'язок і узгодженість між депозитними і кредитними операціями за термінами і сумам ;

— організовуючи депозитні і кредитні операції, банк повинен йти до мінімізації своїх вільних ресурсів ;

— банку слід сприймати заходи до розвитку банківських послуг CSFB, сприяють залученню депозитов.

Динамічний розвиток цієї сфери банківських послуг CSFB, і навіть посилюється конкуренція комерційних банків за клієнта вже нині із усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків з відкриття різного роду депозитних вкладів. У цьому цікавий досвід банків індустріально розвинених країн у проведенні депозитної политики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата відсотків з депозитним рахунках — основна стаття операційних витрат банку. Отже банк незацікавлений в занадто рівні відсоткової ставки. Одночасно змушений підтримувати такий її, який був б привабливий клієнтів. Чим надійніше пасиви, тобто що більше термін з сумою депозити, тим більшому відсотку гарантує банк.

Значення ринку міжбанківських кредитів у тому, що, перерозподіляючи надлишкові декому банків ресурси, цей ринок ще підвищує ефективність використання ресурсів банківської системи загалом. З іншого боку, наявність розвиненого ринку міжбанківських кредитів дозволяє зосереджувати в оперативних резервах банків менше для підтримання їхньої ликвидности.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України що їх вести політику, спрямовану для досягнення високого рівня прибутку, оскільки шлях забезпечення зростання власного капіталу з допомогою накопичення прибутку одна із найпростіших, найменш дорогих і найбезпечніших (з погляду володіння контрольний пакет акцій). Така політика пов’язані з високим рівнем ризику, Оскільки існує монотонна залежність рівня дохідності банківських операцій від рівня їх ризику, тобто збільшення можливості отримання прибутку відповідає зростання ступеня ризику. Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно тієї ж обсягах. Така не зважена політика призводить до погано керованим процессам.

РЕКОМЕНДАЦИИ.

Особливу увагу варто приділити залученню коштів фізичних осіб, котрі за оцінкам деяких наших фахівців становлять 10 — 12 млрд. доларів. Щоб активізувати залучення заощаджень населення України активний господарський оборот необходимо:

— впроваджувати нові види банківських вкладів, зручних громадянам ;

— активніше залучати кошти громадян України у іноземній валюті (деяке на збільшення обсягів залучених валютних вкладів відбулася після появи анонімних валютних рахунків); вітчизняним фінансово — кредитним установам доцільно відкривати рахунку іноземних громадян ;

— розширити спектр додаткових послуг, які надаються банками приватних осіб; пріоритетними тут мають стати надання трастових послуг населенню, до яких належать різні операції із цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків доверителя.

Вкладники повинні прагнути бути переконані безпечно свої заощадження. Для цього слід розробити і прийняти Закон про банкрутство ліквідації банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов’язань, які мають реальну юридичної чинності, і, нарешті, діючу систему розгляду і задоволення позовів в суд.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Гроші, кредит, банки / Кравцов Г.І. — Мн.: Меркование, 1994 р. 2. Основи банківської справи / Мороз П.І. — До., 1994 р. 3. Банківський портфель — 3 / Коробів К.Л. — М.: Соминтек, 1995 р. 4. Волсович С. Меню для корпоративних клієнтів. // Фінансова консультація, № 7, 1998 р. 5. Безверха И. К. Ринок МБК: поки стоїмо дома. // Фінансові ризики, № 1,.

1997 р. 6. Ощадні сертифікати: де, навіщо, почім. // Фінансова консультація, № 12, 1998 р. 7. Сучасний комерційний банк: управління економіки й операції / Усоскин В. М.;

М.:Все вам, 1994 р. 8. Правила здійснення депозитних операцій для банківських установ затверджені Постановою № 216 Правління НБУ від 7.07.1997 р. 9. Міжбанківський кредит: дилінгові операції у ринку «коротких» грошей /.

Гагарін С.В.-М.:Принтлайн, 1995 10. Операції комерційних банків та зарубіжний досвід / Ширинська Е. Б.;

М.:Финансы і статистика, 1993 р. 11. Надлишкова ліквідність — теж біль голови // Фінансові ризики, № 1,.

1997 р. 12. Сушка У., Андронов Про., Дроб’язків А. Аналіз структури балансів найбільших банків України. // Фінансові ризики, № 4, 1997 р. 13. Концепція розвитку банківської системи // Вісник НБУ, № 3, 1996 р. 14. Волосович З. М. Перспективні напрями залучення заощаджень населення банківськими установами. // Вісник НБУ, № 11, 1997 г.

18.11.1999.

МАУП р. Запоріжжі, студент: Заболотний Олександр Эдуардович.