Пристрій комп'ютера

Пристрій компьютера.

1.1. як він влаштований як і работает.

1.2. Системний блок компьютера.

1.3. Пам’ять компьютера.

Навряд чи зараз можна змогла знайти чоловіка, ніколи не чула про персональні комп’ютери або ніколи їх бачив. Персональні комп’ютери випускаються у різних корпусах. На рис. 1.1 показаний зовнішній вигляд настільного персонального компьютера.

Рис. 1.1. Настільний персональний компьютер.

Якщо ви хоч багато подорожуєте, можете брати комп’ютер з собою. У цьому вся разі вам підійде комп’ютер блокнотного типу. Вона має розміри невеличкий книжки (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Блокнотний персональний компьютер.

Є й інші виходи конструктивного виконання комп’ютерів. Остаточний вибір — справа вашого смаку. Проте ви плануєте підключати до комп’ютера дуже багато зовнішніх пристроїв, купуйте комп’ютер з великим, просторим корпусом і потужним блоком харчування. Втім, про це трохи позже.

1.1. як він влаштований як і работает.

Будь-який комп’ютер (навіть найбільш великий) складається з чотирьох частин — устрою введення інформації, устрою обробки інформації, устрою збереження і устрою виведення інформації. Конструктивно ці частини може бути об'єднують у одному корпусі розміром як книжка (комп'ютери класу Notebook — записник) або ж кожна частина може складатися з кількох досить громіздких пристроїв (великі комп’ютери, такі як ЄС ЭВМ).

Найчастіше персонального комп’ютера складається з системного блоку (показаний праворуч від відеомонітора на рис. 1.1), відеомонітора (рис. 1.3), клавіатури (рис. 1.4), принтера (рис. 1.5), миші (рис. 1.6). Іноді до комп’ютера додатково підключаються звукові колонки, головні телефони і мікрофон, і навіть інші устрою введення та виведення інформації, наприклад, пристрій введення графічної інформації, що називається сканер (рис. 1.7).

Системний блок об'єднує устрою опрацювання і збереження информации.

Рис. 1.3. Видеомонитор.

Відеомонітор нагадує побутової телевізор, проте зазвичай він має вищим дозволом. Неважко здогадатися, що монітор призначений висновку інформації. Комп’ютер може виводити на екран монітора як текстову, і графічну інформацію. З допомогою спеціального (і досить дорогого устаткування) до комп’ютера можна підключити побутової відеомагнітофон і водночас із звичайній роботою переглядати у невеликому вікні екрана монітора (чи всім екрані) видеофильмы.

Рис. 1.4. Клавиатура.

Клавіатура комп’ютера нагадує клавіатуру пишучої машинки. Її призначення аналогічно — набирати текст. Однак у комп’ютері який текст не друкується відразу на папері, а запам’ятовується на диску — запоминающем устрої, що у основному блоці. Крім набору тексту клавіатура використовується керувати комп’ютером, і навіть на вирішення інші завдання, що ще узнаете.

Рис. 1.5. Принтер.

Принтер призначений до друку інформації, що зберігається у основному блоці комп’ютера. Це то, можливо текст, графічне зображення, таблиці і т. п. Промисловість випускає принтери про всяк смак — від найбільш дешевих, вартістю $ 100 — $ 200, які друкують повільно й невідь що якісно, до дорогих лазерних і кольорових струминних принтерів, які перебувають від сотень доларів за кілька тисяч доларів — і забезпечують якість, зазвичай досяжне лише типографии.

Рис. 1.6. Мышь.

Миша — це невеличка коробочка, з одного, двома чи трьома кнопками на верхньої кришці. Робота з мишею її слід пересувати поверхнею столу. Комп’ютер стежить за переміщеннями миші і пересуває на екрані монітора зображення спеціального покажчика — курсору. Отже, пересуваючи миша поверхнею столу ви пересувати курсор екраном монитора.

З допомогою миші ви можете вказувати комп’ютера тих елементи зображення, із якими повинен щось зробити. Установивши курсор на об'єкт, слід натиснути жодну з кнопок. У цьому комп’ютер дізнається, що ви встановили курсор на потрібний объект.

На виконання за комп’ютером деяких завдань (наприклад, як-от створення графічних зображень) миша навіть більше потрібна ніж клавіатура, так як є графічним пристроєм введення комп’ютера. З допомогою звукових колонок, головних телефонів, і мікрофона комп’ютер може спілкуватися із людиною природним в людини способом. Шкода тільки, що людську мова комп’ютер розуміє поки проблема з великими труднощами, якщо взагалі понимает…

Рис. 1.7. Сканер.

Сканер призначений для входження у комп’ютер графічних зображень, як-от черно/белые чи кольорові фотографії. З допомогою сканера можна вводити на комп’ютер графічне зображення сторінки книжки знайомить із текстом. Комп’ютер зможе «прочитати «це зображення і перетворити їх у звичайний текст. Цей текст згодом можна буде потрапити відредагувати чи відформатувати. Проте найчастіше сканер використовується для введення фотографий.

З допомогою плоттера комп’ютер може викреслити креслення деталі, географічну карту чи інший подібне зображення. Плоттер малює спеціальними кольоровими фломастерами. Якість зазвичай гірше, ніж досяжне на лазерному принтері, проте є плоттеры, які можуть працювати з папером дуже великого розміру, наприклад, формату А0 (33,11 «x 46,81 «чи 841 мм x 1189 мм). Лазерні принтери зазвичай використовують демій А4 (8,27 «x 11,69 «чи 210 мм x 297 мм), і тільки з них — А3 (11.69 «x 16,54 «чи 297 мм x 420 мм).

Таке пристрій, як дигитайзер, потрібно не всім. Це пристрій складається з планшети та спеціальної коробочки з кнопками. Дигитайзер призначений для напівавтоматичного входження у комп’ютер креслень, схем, географічних карт. Креслення чи малюнок кладеться на планшет, згори розташовується коробочка, сполучена з планшетом. Через спеціальну лінзу з перехресними лініями ви бачите поверхню креслення чи досконалістю малюнка, на якої лежить коробочка. Переміщуючи перехрестя ліній від однієї точки креслення до іншої і натискаючи кнопки на коробочці, ви можете вводити на комп’ютер олівцевий ескіз деталі чи географічну карту.

До комп’ютера можна підключити та інші устрою, наприклад, пристрій для читання штрихового коду, використовуваного для маркування товару в українських магазинах, чи модем.

Отже, комп’ютер складається з чотирьох частин, як яких можуть бути використані згадані вище устрою. Як можна ці частини з'єднуються і як взаємодіють між собою? На рис. 1.8 зображені ті дії над інформацією, що може виконувати компьютер.

Рис 1.8. Дії, що їх компьютером.

Комп’ютер може запроваджувати інформацію, обробляти, виводити, і навіть накопичувати. Не вдаючись у деталі, відзначимо, що все інформація зберігається в комп’ютері як чисел (навіть текстова, звукова чи графическая).

Устрою введення перетворять вводимую інформацію в числа. Наприклад, як ви натискаєте клавіші на клавіатурі, із неї основний блок передаються числа, відповідні нажимаемой клавіші. Якщо вводиться звукова інформація, вона також перетворюється на потік чисел, кожна з яких відповідає амплітудою звукового сигналу в момент часу. При введення зображення з допомогою сканера отриманий образ зберігається як чисел, що описують колір і інтенсивність окремих точок зображення. При пересуванні миші поверхнею столу напрям переміщення миші і відстань перетворюються на цифрову форму і передаються в компьютер.

Людині незручно працювати з цифровий інформацією, вона віддає перевагу аналогову. Наприклад, багато людей до механічним годинах і купують електронні з цифровий індикацією, тому що їм легше визначати час за майновим становищем стрілок. Комп’ютер (вірніше, пристрій обробки інформації, що до складу комп’ютера), «любить «поводитися з числами.

Тому отримавши наперед від людини інформацію, після обробки комп’ютер повинен перетворити їх із цифровий форми до форми, зручну в людини. Устрою виведення видають людині готовий результат обробки вигляді зображення, звуку тощо. д.

Що ж до зберігання інформації, вона зберігається в цифровому вигляді. Це зручне обробки інформації комп’ютером. Звичайний користувач будь-коли має безпосереднього доступу до інформації, що зберігається у пристроях пам’яті комп’ютера, для неї має значення формат записаних там данных.

Крім введеної в обробці інформацією комп’ютері зберігається і інший вигляд даних — програми до роботи з туристичною інформацією. Програми зберігаються як чисел і є нізащо інше, як інструкції комп’ютера по працювати з інформацією. Програми наказують комп’ютера, які слід виконувати операції у відповідь дії людини, котрий з комп’ютером. Зазвичай, на вирішення кожного завдання потрібно мати окрему програму, хоча трапляються й універсальні програми, здатні кілька різних задач.

Програми складаються людьми, чия професія — програмісти. Упорядкування програм — надзвичайно складне завдання, потребує значної спеціальної підготовки, великих витрат праці та часу. Програмування «на непоганому рівні «доступно лише професіоналам класу. Проте користувачам комп’ютерів годі хвилюватися з цього приводу. У даний момент можна програму, підходящу на вирішення практично будь-який завдання. Для використання комп’ютера від вас це не потрібно вміння складати програми, як і потрібне і детального знайомства з побудовою і принципами роботи компьютера.

1.2. Системний блок компьютера.

Що ж криється всередині системного блоку комп’ютера? Там перебуває пристрій обробки інформації, устрою зберігання інформації та інші узлы.

Якщо відкрити корпус системного блоку комп’ютера (рис. 1.11), ви побачите блок харчування (Power Supply), велику друковану плату з мікросхемами, звану материнської платою (Motherboard), у якому вставлені плати розміру якомога меншого — контролери, і навіть устрою зовнішньої пам’яті - нагромаджувачі на гнучких магнітних дисках (FDD чи НГМД) і нагромаджувачі на магнітних (жорстких) дисках (HDD чи НМД). Усередині корпусу є й маленький гучномовець і багато з'єднувальних кабелей.

Устрою ввода/вывода, такі як миша (Mouse), клавіатура (Keyboard), відеомонітор і принтер (Printer) підключаються безпосередньо до материнської платі або до контролерам (Controller) — маленьким платам, уставленим в материнську плату. Аналогічно підключаються до материнських платі НГМД, НМД і гучномовець, і навіть кнопки і світлодіоди, розташовані на лицьової панелі корпусу основного блока.

Рис. 1.11. Системний блок компьютера.

На материнської платі є велика мікросхема — центральний процесор (CPU чи ЦП). Це мозок комп’ютера. Процесор виконує всю обробку даних, що у комп’ютер та які у пам’яті комп’ютера. Обробка виконується по управлінням програми, яка, як я писала, також зберігається у пам’яті комп’ютера. Персональні комп’ютери оснащуються центральними процесорами різною потужності (продуктивності). У залежність від розв’язуваної вами завдання може знадобитися той чи інший процесор, про що ще говоритиму. Крім центрального процесора, на материнської платі розміщено ще одне найважливіше пристрій — оперативна пам’ять чи оперативне запам’ятовуючий пристрій (RAM чи ОЗУ). ОЗУ має відносно невеликий обсяг — зазвичай від 1 до 16 мегабайтів, проте, як і це випливає з назви, центральний процесор має оперативний (швидкий) доступом до даним, записаним в ОЗУ (на вилучення даних із ОЗУ потрібно більш 60−100 наносекунд). Кажуть, що ці в ОЗУ мають мале час доступа.

Чому вся пам’ять комп’ютера спрацьовує як і швидко, як ОЗУ? Тому є дві причини. По-перше, швидкодіюча пам’ять дорого стоїть. Удругих, всі дані, які у ОЗУ, пропадають при вимиканні харчування комп’ютера. Устрою пам’яті типу НМД чи НГМД зберігають дані, навіть якщо комп’ютер спрацьовує, і може використовуватися для тривалого зберігання інформації, проте час доступу до даних навіть кращих НМД становить 5- 10 мілісекунд, а НГМД воно значно больше.

1.3. Пам’ять компьютера.

Розповімо докладніше у тому, як влаштована й працює пам’ять компьютера.

ОЗУ і ПЗУ.

Ви вже знаєте, що у материнської платі комп’ютера є оперативне запам’ятовуючий пристрій (ОЗУ) ємністю кілька мегабайтів малим часом доступу. Ця пам’ять використовується для тимчасового зберігання даних, оброблюваних центральним процесором. Однак у ОЗУ зберігаються як дані, туди перед запуском має бути записаною програма. Крім ОЗУ на материнської платі є мікросхема постійного запоминающего устрою (ROM чи ПЗУ). Дані записуються до одного раз при виготовленні мікросхеми заводі і звичайно неможливо знайти змінені згодом. У ПЗУ зберігаються програми, які комп’ютер запускає автоматично включення харчування. Ці програми призначені для перевірки справності і обслуговування апаратури самого комп’ютера. Вони також виконують початкову завантаження головною обслуговуючої програми комп’ютера — так званої операційній системы.

Наочно ОЗУ і ПЗУ можна уявити в як масиву осередків, в що записані окремі байти інформації. Кожна осередок має власний номер, причому нумерація починається від початку. Номер осередки є адресою (Address) байта.

Центральний процесор під час роботи з ОЗУ повинен зазначити адресу байта, що він хоче прочитати з пам’яті чи записати на згадку про (рис. 1.12). Зрозуміло, з ПЗУ можна тільки читати дані. Прочитані з ОЗУ чи ПЗУ дані процесор записує на свій внутрішню пам’ять, влаштовану аналогічно ОЗУ, та ще функціональну значно швидше, і має ємність трохи більше десятків байт.

Рис. 1.12. Робота процесора з ОЗУ.

Процесор може обробляти ті дані, що у його внутрішньої пам’яті, в ОЗУ чи ПЗУ. Всі ці види устрою пам’яті називаються пристроями внутрішньої пам’яті, звичайно розташовуються безпосередньо на материнської платі комп’ютера (внутрішня пам’ять процесора перебуває в процессоре).

Пам’ять на магнітних дисках.

Будь-який комп’ютер (готовий до роботи) оснащений так званими пристроями зовнішньої пам’яті. До цих пристроям належать до першу чергу нагромаджувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) і нагромаджувачі на жорстких магнітних дисках (НМД).

Устрою зовнішньої пам’яті, як я говорила, призначені для тривалого зберігання інформації. НГМД і НМД ставляться до дисковим магнітним пристроям пам’яті, оскільки інформація у тих пристроях записується на обертових дисках, покритих магнітним матеріалом, що нагадує покриття стрічок звичайних аудіоі відеокасет. І хоча слідство з своєму складу магнітне покриття, використовуване у дискових накопичувачах, відрізняється від покриття звичайних побутових магнітних стрічок, у яких використовується аналогічний принцип записи информации.

У звичайних побутових магнітофонах на магнітну стрічку записується аналоговий сигнал безпосередньо з мікрофона, програвача платівок, компакт-дисків чи іншого джерела. Комп’ютер записує на магнітні диски біти інформації. якщо треба записати кілька байт даних, все біти цих байтів записуються послідовно однією дорожку.

Доріжки утворюють на магнітних дисках концентричні кола. Блок спеціальних магнітних головок переміщається по радіальної осі до центра чи від центру диска, прочерчивая поверхнею диска уявлювані кола. Ці кола і називаються доріжками чи циліндрами (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Магнітний диск.

Комп’ютер може довільно встановлювати блок магнітних головок на будь-яку доріжку диска, проте самі дані на доріжці проглядаються комп’ютером послідовно принаймні обертання диска. Конструктивно НГМД виконано в такий спосіб, що ви можете змінювати встановлених у ньому магнітні диски. Такі змінні магнітні диски називаються гнучкими магнітними дисками чи флоппи-дисками (їхнє співчуття також називають дискетами) і як розташовані у спеціальній картонному конверті, що захищає їхнього капіталу від ушкодження. До речі, нехай назва «гнучкі диски «не вводять Вас у оману — з цими дисками треба звертатися обережно та в жодному разі не згинати их!

Флоппи-диски не можна піддавати нагріванню, розташовувати поблизу сильних електромагнітних полів (зрозуміло чому — інформація буде стерто). Для кращої цілості даних намагайтеся тримати дискети подалі від сильних магнітів і відеомонітора. Не можна стосуватися пальцями поверхні диска, оскільки ви можете забруднення її жиром, що завжди є коже.

На верхню поверхню дискети зазвичай наклеюється етикетка, на яким ви можете відзначити, які чи дані перебувають у дискеті. Для оцінок на етикетці дискети найкраще використати м’який простий олівець чи фломастер, але з кулькову ручку, оскільки він може залишити вм’ятини і зіпсувати дискету. Якщо ви і перете старе позначення з етикетки дискети ластиком, стежте те, щоб крихти ластику не потрапили до проріз для магнітних головок. Інакше ви можете зашкодити не лише дискету, а й НГМД.

Намагайтеся тримати дискету у спеціальній паперовому пакетику, у якому вона продається. Не слід класти дискету без пакетика до столу чи робочі папери, оскільки порох із поверхні столу чи паперів може відвідати поверхню магнітного диска і це сприятиме її пошкодження. Я теж рекомендую курити у приміщенні, де встановлено комп’ютер, попіл від сигарет може бути причиною передчасного виходу з експлуатації дискет чи НГМД.

Нині використовуються флоппи-диски двох типів — діаметром 5,25 «(рис. 1.14) і 3,5 «(рис. 1.15). Залежно від конструкції диска і матеріалу магнітного покриття ви можете записати на флоппи-диск від 360 Кбайт до 2,88 Мбайт даних. Найбільше поширені флоппи-диски діаметром 3,5 «і ємністю 1,44 Мбайт, діаметром 5,25 «і ємністю 1,2 Мбайт, і навіть діаметром 5,25 «і ємністю 360 Кбайт.

Ємність флоппи-дисков можна висунути зі позначення на коробці. Наведемо позначення для можна зустріти найчастіше дискет:

|Обозначение|Диаметр |Ємність флоппи-диска, | | |флоппи-диска,|Кбайт | | |дюйми | | |5.25 «2S/2D|5,25 |360 | |5.25 «2S/HD|5,25 |1200 | |3.5 «2S/2D |3,5 |720 | |3.5 «2S/HD |3,5 |1440 |.

Дискети діаметром 5,25 «і різною щільністю зовні практично нічим немає друг від друга, крім те, що у дискет ємністю 360 Кбайт отвір для обертового валу має окантовку з обох боків. У дискет ємністю 1200 Кбайт (чи як, ємністю 1,2 Мбайт) такий окантовки нет.

Ємність дискет діаметром 3,5 «легко визначити по зовнішнім виглядом, так як в дискет ємністю 1,44 Мбайт (1440 Кбайт) є спеціальне отвір для позначення ємності. Дискети ємністю 720 Кбайт такого отвори не имеют.

Рис. 1.14. Флоппи-диск діаметром 5,25 " .

Дані, записані на дискеті, можна захистити від випадкового стирання чи перезапису. У дискеті діаметром 5,25 «цього потрібно заклеїти отвір захисту від записи з допомогою спеціальної смужки. Набір таких смужок продається разом із дискетами. У дискеті діаметром 3,5 «захисту від записи є спеціальна кришечка. Можете з її допомогою закрити отвір, захистивши в такий спосіб записані на дискеті данные.

Рис. 1.15. Флоппи-диск діаметром 3,5 " .

Дискети треба вставляти в проріз НГМД обережно, цьому вони повинні уставлятися в такий спосіб, щоб проріз для магнітних головок була спрямована всередину НГМД, а проріз захисту від записи (чи отвір захисту від запис у дискетах діаметром 3,5 ") перебувала зліва. У цьому етикетка мусить бути наклеєна згори. Якщо ви і уставите дискету неправильно, це можуть призвести до пошкодження НГМД.

На рис. 1.16 показано, як правильно вставляти дискету діаметром 3,5 ". Дискета вставляється до щиглика без докладання зусиль. Для вилучення дискети натисніть кнопку, зазначену на рисунке.

Рис. 1.16. Фундаментальна обізнаність із дискетою діаметром 3,5 " .

На рис. 1.17 показано, як правильно встановлювати в НГМД дискету діаметром 5,25 ". Коли ви вставили дискету, слід повернути ручку фіксатора у бік, зазначеному малюнку стрілкою. Перш ніж виймати дискету з дисководу, ручку фіксатора слід повернути вихідне положение.

Рис. 1.17. Фундаментальна обізнаність із дискетою діаметром 5,25 " .

У накопичувачах НМД використовується відразу кількох дисків з магнітним покриттям, обертових спільною для валу. Як й у НГМД, для записи даних на диски використовується блок магнітних головок, причому дані записуються на обидві поверхні дисків. Однак у НГМД магнітні голівки стосуються поверхні флоппи-дисков, а НМД ширяють зовсім близько над поверхнею. Тому, зокрема, і навіть оскільки самі диски більш жорсткі механічно, ємність НМД значно вищий і як сотні, бо і понад тисячу Мбайт.

У порівняні з НГМД час доступу до даних в НМД значно коротші. Це з тим, що швидкість обертання дисків в НМД вище, ніж швидкість обертання флоппи-диска в НГМД. Накопичувачі НМД є у кожному персональному комп’ютері. У час ця сама поширене пристрій, призначене для тривалого зберігання данных.

Лазерні дискові накопители.

Усі ширше використовуються лазерні дискові нагромаджувачі. Лазерні нагромаджувачі відрізняються значної ємністю (650 Мбайт і більше), проте зазвичай мають гіршим швидкодією проти НМД. Як й у НГМД ви можете змінювати диски з туристичною інформацією, проте ємність такого «флоппидиска «значно більше, а про значно більшою надійності зберігання даних. Розміри лазерного і флоппи-диска приблизно одинаковы.

Не вдаючись у деталі відзначимо, що є три різних типи лазерних накопителей.

Перший тип дозволяє тільки читати лазерні диски, схожі звичні компакт-диски CD. Ці нагромаджувачі працюють як змінний ПЗУ і називаються CDROM. Компакт-диски для накопичувачів CD-ROM готуються з допомогою спеціального устаткування вартістю тисячі доларів, проте вартість самих компактдисків (не враховуючи вартості інформації, записаній на диску) незначна. Накопичувачі CD-ROM коштують близько 200−300 доларів, що порівняно трохи. Вони забезпечать вам доступом до значним обсягам даних, а про тому, такі нагромаджувачі дозволяють програвати звичайні звукові компактдиски через головні телефони чи звукове устаткування, залучена до компьютеру.

Другий тип лазерних накопичувачів дозволяє записувати інформацію на лазерний диск лише одне раз. Це правда звані WORM-накопители. Їх зручно використовуватиме роботи з більшими на обсягами рідко мінливих, але поповнюваної інформації, а саме, наприклад, каталоги великих библиотек.

Найзручніший, а й найдорожчий тип лазерних накопичувачів — нагромаджувачі з перезаписью. При ємності порядку 600 Мбайт і быстродействии, порівнянному з швидкодією НМД, вартість таких накопичувачів може досягати кілька тисяч доларів. Однак, висока надійність і можливість зміни дисків з цими роблять дуже привабливими, якщо потрібно працювати з дуже великими обсягами данных.

Накопичувачі на магнітної ленте.

Не можна залишити без уваги і такий тип зовнішніх пристроїв пам’яті, як нагромаджувачі на магнітної стрічці чи стримеры. З власного принципу дії ці устрою нагадують побутові касетні магнітофони. Найчастіше стримеры використовують із резервного копіювання вмісту НМД, що дозволяє уникнути втрати даних коли НМД з експлуатації. Найбільш хороші стримеры дозволяють записати однією касету з магнітною стрічкою до 2 Гбайт інформації, однак через високу вартість таких стримеров більше поширені стримеры з касетами, розрахованими на запис 150 чи 250 Мбайт данных.

Ієрархія пам’яті в персональному компьютере.

Підбиваючи підсумки сказаного, відзначимо ієрархічність пам’яті комп’ютера. У самі центральному процесорі розташована дуже швидкодіюча пам’ять невеликого розміру (десятки байт). На материнської платі кілька більш повільна пам’ять ОЗУ і ПЗУ ємністю порядку кількох мегабайт (ємність ПЗУ зазвичай становить сотні кілобайтів). І, нарешті, до комп’ютера підключаються щодо повільні устрою зовнішньої пам’яті, здатні зберігати тисячі мегабайт даних. У наведеній нижче таблиці відбиті приблизні характеристики основних типів запам’ятовувальних пристроїв, які у персональних компьютерах.

|Устройство |Ємність, |Середнє час доступу до | | |Мбайт |даним, мсек | |ОЗУ |1−32 |0,5−0,0001 | |НМД |40−3000 |5−25 | |НГМД |0,36−2,88 |100−200 | |CD-ROM |600−1000 |200−700 | |Лазерний |120−650 |17−300 | |диск з | | | |перезаписью | | | |Стример |60−2500 |5−25 хв |.

Зазначимо, що центральний процесор принципово немає безпосереднього доступу до зовнішньої пам’яті. Щоб записати дані на диск, процесор повинен помістити їх спочатку у ОЗУ, звідки вони за допомоги спеціальної апаратури комп’ютера будуть переписані на доріжки диска. Дані, читаються з диска, також спочатку вкладаються у ОЗУ, і тільки після цього центральний процесор може мати простий до них доступ.

Ієрархічне побудова пам’яті комп’ютера дозволяє знизити вартість підсистеми пам’яті комп’ютера, оскільки ті дані, які потрібні частіше, зберігаються у швидкодіючої (і більше дорогої) пам’яті, тоді як великий обсяг рідко використовуваних даних можна зберігати у досить дешевої зовнішньої памяти.