Види страхових компаній і порядок їх створення

Види страхових компаній і порядок їх створення .

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманіт­ні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структу­ри. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик — це організація, котра згідно з отриманою лі­цензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі на­стання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному еконо­мічному середовищі, утворює страхову систему, її головне за­вдання — надання страхових послуг.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховим поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя- 2) здійснюють інші види страху­вання- 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від Імені Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивіду­альні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідно­шення між державними і приватними формами страховиків за­лежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та інших на той час соціалістичних краї­нах Європи існувала монополія на страхову діяльність. Усі стра­хові операції здійснювались через державні організації. У Радян­ському Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень.

Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соці­алістичної орієнтації. Монополізованою була певний час страхо­ва справа в царській Росії, Франції, деяких інших країнах. І нині.

Розділ 4. Страхова організація (компанія) 87.

можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, скажімо, Ір­ландська Республіка (страхування здоров’я), Індонезія (усі види страхування). Системи страхування також можуть бути різними.

Специфічними є й індивідуальні страховики. До індивідуаль­них страховиків, зокрема, відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, що діють на страхових ринках.

Лондонський Ллойд виник ще в XVII столітті. Тепер Корпо­рація Ллойд налічує понад 30 тис. членів, об'єднаних у кілька сот синдикатів. Вона не несе відповідальності за страховими зо­бов'язаннями своїх членів. Діяльність корпорації Ллойд регулю­ється спеціальним законом.

Ллойд — це ринок страхових послуг світового значення. Тут переважає страхування морських, авіаційних, автомобільних, на­фтогазодобувних ризиків. Корпорація створює неодмінні умови для успішної страхової діяльності своїх членів. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добре відпрацьованими й стабільни­ми умовами страхування, високою кваліфікацією андеррайтерів.

Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїх членів. Серед членів кожного із синдикатів багато відомих бізнесменів, діячів науки та культури. Участь цих осіб не лише зміцнює корпорацію Ллойд фінансово, а й піднімає автори­тет її в суспільстві.

Страховий бізнес за зразком корпорації Ллойд лише умовно можна вважати індивідуальним. По суті, це великі групи фізич­них осіб, належних до певних синдикатів, які, у свою чергу, ді­ють на страховому ринку переважно за принципом співстрахування. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Нині Ллойд іде на зближення з асоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повну відповідальність за на­слідки страхування, є багато осіб, у тому числі й юридичних, ко­трі вступають до синдикатів Ллойда на засадах обмеженої відпо­відальності.

Тепер Ллойд ретельно вибудовує новий імідж — рідше згадує про трьохсотрічні традиції і більше наголошує на зусиллях, яких корпорація докладає, щоб відповідати сучасним вимогам.

В Україні страховиками визнаються юридичні особи, утворе­ні у формі акціонерних, повних, командитних товариств або то­вариств з додатковою відповідальністю. Особливості кожного із цих видів товариств визначені Законом «Про господарські това­риства» (1992). Закон «Про страхування» передбачає також мож­ливість утворення державних страхових організацій.

У переліку дозволених в Україні форм страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в малому і се­редньому бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств за­хищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними існують і численні негативні особливості ТОВ, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важ­ливо у сфері страхових послуг. Інколи прихильники впроваджен­ня ТОВ у страхову справу посилаються на зарубіжний цілковито, мовляв, позитивний досвід. Але це хибна думка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійські товариства можуть і не мати статусу юри­дичної особи. До страховиків тут відносять лише ті підприєм­ницькі структури, що створені на підставі Акту про страхові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. До компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціо­нерні товариства.

В Україні поняття «товариство» та «компанія» нерідко отото­жнюють, не розрізнюючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають ви­гляду страхової компанії. Товариства, як правило, не створюють­ся тоді, коли власником є виключно держава. Водночас у бага­тьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Так, у США ТВС становлять всьо­го 6% від загальної кількості страховиків, які здійснюють особи­сте страхування, але на них припадає понад 40% продажу полісів особистого страхування. В Японії більш як половина страхових операцій з особистого страхування припадає на ТВС. Понад дві третини сільськогосподарських ризиків у Великій Британії, Ніде­рландах, Франції застраховано в ТВС.

Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в тому, що компанія завжди має на меті отримання комерційного результату — прибутку. Це забезпечується через застосування тарифів, до складу яких здебільшого входить і частина прибутку. Для това­риств взаємного страхування отримати прибуток не є першочер­говим завданням. Вони створюються, щоб уможливити взаємо­допомогу своїх членів. Тут учасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникам належать УСІ активи товариства. Якщо сума страхових премій перевищує виплати і витрати на ведення справи та відрахування до фондів, то різниця може бути повернена членам товариства.

В Україні ТВС також можуть із часом набути помітного розвит­ку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати в сіль­ському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловому і торговельному бізнесі, страхуванні життя. Необхід­ну для цього правову базу частково вже створено. Проте на час за­вершення підготовки цього видання жодного ТВС ще не було.

Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають компанією, а не страховою організацією.

Страхова компанія — це юридична оформлена одиниця під­приємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання страхо­вика і має на це відповідну ліцензію.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поді­леним на певну кількість часток — акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отри­мання частини прибутку у формі дивідендів.

У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статут­ного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія за умови обґрунтованого державного регулювання має всі можливості для отримання прибутку на одини­цю акціонерного капіталу на рівні, не нижчому від середнього за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до ком­панії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товарис­тва закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не пе­редбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ТОВ.

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролюва­ти поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного това­риства істотно спрощена, що дає змогу економити час і кошти.

Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціоне­рні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керів­ництві компанією. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживають­ся заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі ак­цій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

Страхові компанії можна групувати за географічною ознакою. Подана далі табл. 1. характеризує розміщення страховиків за ре­гіонами України станом на 1.01.2002 р.

Таблиця 1.

РОЗПОДІЛ СТРАХОВИКІВ ЗА РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям вида­ні з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Досвід країн Європейського союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові - ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, мож­ливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страху­вальників: вони отримують страхові послуги нерідко вищої якос­ті і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.

Відповідно до Угоди про співробітництво і партнерство України з країнами ЄС з червня 1999 року іноземні інвестори ді­стали право організовувати страхові компанії або їх філії на території нашої держави. Страхова діяльність дозволена виключно резидентам України. Ними можуть бути і компанії, створені і за­реєстровані в Україні іноземними інвесторами. '.

Однією з головних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків є нарощування фінансового і кадрового по­тенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір'я до страховиків, надання страхови­кам можливостей здійснювати ефективну інвестиційну діяльність. У попередніх розділах уже зазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Від його розвитку ви­грають фізичні та юридичні особи, більше доходів отримує бюджет. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може від­чутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхо­вих компаній регулюється як загальними законами (про підприє­мницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страхо­вика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстровані в адмі­ністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєс­траційне посвідчення як підприємницька структура, може виконува­ти певні фінансові операції, пов’язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошо­вих коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєс­тру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних ви­дів страхування.