«Батько українського театру» (iсторична драматургiя Михайла Старицького)

" Батько українського театру" (iсторична драматургiя Михайла Старицького).

" Батьком українського театру" назвав Михайла Петровича Старицького Iван Франко, вiдзначивши його видатну роль у становленнi й розвитку вiтчизняної драматургiї.

В iсторiю лiтератури вiн увiйшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творiв росiйських та захiдноєвропейських класикiв, але найяскравiше його талант проявився в українському театрi, де М. Старицький виступав i драматургом, i автором, i режисером, i органiзатором театральних труп.

Його перу належать п'єси, в основу яких покладено гострi соцiальнi конфлiкти, характернi для пореформеної України: «Не судилось» (1881), «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi» (1885−1887), «У темрявi» (1892), «Розбите серце» (1891), «Талан» (1893).

Ще на початку лiтературної творчостi й особливо в останнi роки життя увагу майстра слова привертали iсторичнi теми. Старицький — автор багатьох iсторичних романiв i повiстей, а також драм «Богдан Хмельницький» (1887−1896), «Маруся Богуславка» (1897), «Остання нiч» (1899), у яких реалiстично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовникiв i польської шляхти.

" Богдан Хмельницький" - одна з кращих п'єс української класичної драматургiї, вона була написана на основi глибокого вивчення iсторичних та фольклорних матерiалiв з використанням народних переказiв, iсторичних пiсень та дум про Хмельницького. П'єса охоплює у часi кiлька рокiв боротьби українського народу за своє нацiональне визволення з-пiд гнiту польської шляхти i завершується символiчною картиною — «Переяславська рада». У нiй поряд iз соцiальними подано виразнi особистi мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадiйно закохана в Богданаособиста драма Богуна, що так само безнадiйно кохає Ганнуоблудлива й честолюбна Єлена, яка забавляється то з його сином Тимком, то з Чаплiнським. Художня сила драми полягає в тому, що в нiй головнi герої й iншi персонажi — носiї патрiотичної iдеї визвольної боротьби надiленi рисами не тiльки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. З усiх героїв п'єси мене, звичайно, захопив образ Богдана Хмельницького. При всiй складностi i суперечливостi постатi гетьмана як державного дiяча, що став на чолi українського народу в один з найтяжчих перiодiв його героїчної iсторiї, вiн змальований Старицьким правдиво, з любов’ю i щирою симпатiєю.

До творiв, побудованих на фольклорному матерiалi, належить i драма Старицького «Маруся Богуславка» (1897), в якiй автор змалював низку правдивих картин з iсторiї українського народу, пов’язаних з його боротьбою проти турецьких загарбникiв. Перед нами постають нашi спiввiтчизники, полоненi турецьким пашою та його пiдручними, що жорстоко з ними поводилися. Їхню непокору в неволi й оспiвав Старицький у своїй знаменитiй п'єсi. Та головна його увага — Маруся Богуславка, яка, ставши дружиною Гiрея, заспокоюється на деякий час. Але ми згодом пересвiдчуємося, що душа її все ж належить Українi, бо жiнка без вагань звiльняє з рабства козакiв i сама хоче повернутися на Україну. Розриваючись мiж материнськими почуттями i тугою за рiдною землею, вона помирає на руках у матерi та Сахрона. У трагiчнiй розв’язцi твору висловлена думка: той, хто зрадить батькiвщину, зречеться заради особистого, мусить загинути.

Драма «Оборона Буншi» (1899) змальовує один iз трагiчних моментiв боротьби українського народу проти шляхетсько-польських загарбникiв уже пiсля Переяславської ради. П'єса наснажена могутнiм пафосом справжнього народного патрiотизму, любовi до своєї вiтчизни, бо сам народ бере найактивнiшу участь у подiях: усi знають, що йдуть на вiрну смерть, але нiхто не вагається, бо треба допомогти з'єднатися силам Хмельницького i Богуна. Звертаючись до складних i драматичних перiодiв iсторiї українського народу, показуючи героїв своїх iсторичних творiв сповненими сили i душевної краси, Старицький виявив вiру в краще майбутнє України.