Транскордонне співробітництво як невід"ємна складова політики регіонального розвитку прикордонних територій

Реферат на тему:

Транскордонне співробітництво як невід'ємна складова політики регіонального розвитку прикордонних територій Загальновідомим є той факт, що для всіх країн світу характерним є нерівномірність їх розвитку — коли одні країни відзначаються високим рівнем розвитку, то інші, навпаки, низьким. Важливим є й те, що нерівномірність розвитку притаманна й частинам території всередині країн. Причому територіальні диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів спостерігається майже в усіх країнах незалежно від їхніх розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи, що суттєво впливає на економіку, соціальний і політичний клімат як в державі, так і в усьому світі.

Сьогодні регіональна політика існує в усіх країнах світу і являє собою специфічну діяльність держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій, враховуючи їх самобутність, соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіку типу господарювання. Поряд з реалізацією національної регіональної політики окремо кожною державою в Європі в сучасних умовах сформувалася та реалізується регіональна політика Європейського Союзу. Тому вважаємо за доцільне розглядати регіональну політику окремо на наднаціональному, національному, регіональному і локальному рівнях одночасно у їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

Для України важливим є вивчення зарубіжного досвіду регіональної політики, запозичення найбільш прийнятних у наших умовах її надбань з метою використання деяких принципів регіональної політики та практичних заходів її здійснення в Україні. Причому, важливо не лише запозичити закономірності та певні правила, а зуміти трансформувати їх згідно із специфікою суспільно-економічного розвитку держави. [1,с.140−142] Питання регіоналізму в Україні постало із набуттям незалежності, і було обумовлене суттєвими відмінностями у соціально-економічному житті регіонів країни. Об'єктивними передумовами регіональної політики виступають структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність змушує будь-який захід здійснювати з урахуванням інтересів і особливостей регіонів. [2,с.18] Регіони в Україні, як правило, асоціюються з основними одиницями адміністративно-територіального поділу України — областями. За рівнем соціально-економічного розвитку виділяють п’ять груп областей: високого рівня (Запорізька, Дніпропетровська, Київська області), вище середнього рівня (Полтавська, Донецька, Харківська, Львівська, Луганська, Черкаська, Миколаївська області), середнього рівня (Одеська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Кіровоградська області), нижче середнього рівня (АР Крим, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Чернівецька області), відсталі від розвитку (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області). [3,с.37] В сучасних умовах таке групування областей є актуальним, але воно може дещо відрізнятись від вищенаведеного, оскільки залежить від різних критеріїв на різних етапах розвитку областей і країни вцілому.

Досвід країн Європейського Союзу та інших країн світу свідчить, що регіональна політика — це тонкий інструмент, який потребує обережного застосування. Держава не може займатися благочинністю і брати на себе усі витрати, необхідні для розвитку регіонів. Але й регіони не можуть вирішувати всі свої проблеми самостійно. Увага приділяється саме пошуку оптимального співвідношення, розумного розподілу функцій між центром і регіонами. [4, с.117].

Важливим є те, що з 1 січня 2006 року вступив в дію Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів», згідно якого під цим прцесом розуміється комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально-ефективне використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави вцілому.

Будь-яка державна регіональна політика будується диференційовано в регіональному аспекті. Згідно Концепції Державної регіональної політики головною її метою є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. В її основі передбачено поетапне зменшення диференціації рівнів розвитку регіонів, у тому числі й прикордонних, а також розвиток депресивних територій. [5].

Для того, щоб Державна регіональна політика вцілому була ефективною, кожен регіон окремо повинен здійснювати свою політику регіонального розвитку, причому таку, що є узгодженою і не суперечить вимогам національної регіональної політики. І навпаки, регіональна політика з боку держави повинна розроблятись з урахуванням територіальної специфіки. Не повинно бути протистояння між державою і регіоном, а повинна бути співпраця на предмет забезпечення реалізації узгодженої загальнонаціональної і регіональних моделей соціально-економічного розвитку. [6, с.92] Оскільки, із набуттям Україною незалежності переважна більшість областей стали прикордонними, то доцільно розробляти політику регіонального розвитку скеровану на активізацію внутрішніх джерел економічного розвитку регіонів з урахуванням їх прикордонного статусу. Концепція Державної регіональної політики передбачає розвиток транскордонного співробітництва як дієвого засобу зміцнення міждержавних відносин і вирішення регіональних проблем у контексті налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики і наближення національного законодавства з цих питаннях до норм і стандартів Європейського Союзу.

В сучасних європейських регіональних дослідженнях виділяють такі рівні регіональної політики прикордоння :

відносини між органами центральної влади та регіонами;

державне втручання у розвиток окремих територій з метою подолання суттєвих регіональних відмінностей в умовах життя та підприємництва;

власна політика регіонів: соціальна, економічна, промислова, демографічна. [1,с.142].

Транскордонне співробітництво в сучасних політико-економічних умовах набуває все суттєвішого значення для розвитку більшості регіонів України. Основне його завдання є налагодження скоординованої співпраці, поглиблення та вдосконалення соціально-економічних, екологічних, культурних та етнічних з’вязків між прикордонними регіонами, котрі в свою чергу розглядаються як сфери особливої уваги в будь-якій державі, тому що проблеми, котрі виникають на території однієї країни, можуть мати всесоюзний резонанс по іншу сторону кордону. [7,с.178].

Рівнями транскордонного співробітництва, що склалися на сьогоднішній час є слідуючі :

1-й — концептуальний, який полягає у встановленні співробітництва між прикордонними державами. Наприклад, Україна — Польща, Україна — Угорщина;

2-й — співробітництво в межах прикордонних регіонів, котрі формують з’вязки між двома і більше структурними одиницями. Наприклад, взаємодія між польськими воєводствами та українськими областями, котрими підписані угоди про співробітництво та партнерство. Це достатньо ефективна форма, що передбачає не лише економічне та фінансове співробітництво, але і культурне, науково-технічне, обмін викладачами, студентами, створення різноманітних літніх шкіл, реалізацію спільних проектів, спрямованих на формування взаєморозуміння між населенням, що проживає у прикордонних регіонах;

3-й — біполярні транскордонні коридори в субрегіонах, котрі поєднують різні групи адміністративних районів. На основі підписаних угод про партнерство та співробітництво здійснюється співробітництво у фінансово-економічній, культурній, науково-технічній сферах;

4-й — створення мережі партнерства між прикордонними містами, котрі встановлюють біполярні з’вязки. Наприклад, система партнерства між українськими та польськими містами;

5-й — розвиток комплексів щодо обслуговування прикордонних пунктів перетинів кордону з метою прискорення проходження через кордон людей та вантажів. [8, с.28−29].

Прагматичною суттю транскордонного співробітництва є максимальне задіяння зовнішнього фактора для всебічного соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів з метою запобігання загрози перетворення їх у відсталі периферійні провінції своїх держав. [9,с.13].

За останні роки транскордонне співробітництво розвивалося за двома відмінними моделями: з одного боку — співробітництво з адміністративно-територіальними одиницями іноземних держав, а з іншого — співробітництво з прикордонними областями країн СНД.

На сьогодні транскордонне співробітництво розглядається у двох площинах — як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації євроінтеграційних прагнень України. [10,с.31].

Згідно статті 5 Закону України «Про транскордонне співробітництво «(від 24 червня 2004 р.) транскордонне співробітництво може здійснюватися :

в межах створеного єврорегіону;

шляхом укладання угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах ;

шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб'єктами транскордонного співробітництва. [11].

Рекомендовані етапи розвитку транскордонного співробітництва: вивчення існуючих зв’язків між партнерамивизначення стратегії розвиткурозробка і забезпечення програм розвиткумоніторинг і оцінка. [12,с.6].

Упродовж останніх років Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів, що не в останню чергу зумовлюється існуванням спільних кордонів із країнами які вже є членами Європейського Союзу. Щодо Закарпатської області, то унікальність її полягає в тому, що на її території проходять кордони України з чотирма державами, а саме: з Польщею на північному заході довжина кордону складає 33.4 км., Словаччиною на заході - 98.5 км., Угорщиною на півдні - 130 км. та Румунією на південному сході - 205.4 км. За участю прикордонних територій згаданих країн створено Карпатський Єврорегіон об'єднуючою особливістю якого є подібність тенденцій соціально-економічного розвитку: периферійність розташування щодо національних центрів, різноманітність етнічного складу населення, відставання у темпах розвитку від решти території національних держав. Геоекономічні вигоди прикордонних територій Карпатського Єврорегіону полягають у розташуванні їх на перехресті трансєвропейських і євразійських торгівельно-економічних, транспортно-інфраструктурних, виробничо-коопераційних, сировинно-енергетичних та інших потоків. [13,с.29].

Особливе місце в розвитку транскордонного співробітництва в Закарпатській області займає Програма розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області на 2005;2006 роки (прийнята рішенням Закарпатської обласної ради, № 476 від 10.01.2005р.), основною метою якої є прискорення економічного та соціального розвитку Закарпатської області через використання її геоекономічних та геополітичних переваг [14], а також Стратегія розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні «Карпати 2004;2011», загальним баченням якої є формування інтегрованої транскордонної території прикордонних регіонів п’яти країн Карпатського регіону, яка динамічно розвивається та є привабливою для проживання завдяки покращенню соціально-економічних, культурних та екологічних умов. Згідно Стратегії «Карпати 2004;2011» застосування інструменту співробітництва між прикордонними регіонами у процесі просторового розвитку території всього Карпатського транскордонного регіону сприятиме вирішенню таких стратегічних завдань, як :

1. Зменшення негативного впливу на соціально-економічний розвиток регіону периферійного розташування щодо території Європейського Союзу та національних центрів, а також активне використання переваг, створених процесом розширення Європейського Союзу.

2. Використання транскордонного співробітництва на всіх рівнях (місцевий, регіональний, реалізація національних державних програм, координація різнорівневих програм) для підтримки подальшої інтеграції прикордонних регіонів Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії у довгостроковій перспективі. [13,с.30].

Щодо пріоритетних напрямків транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні, то до них відносяться проблеми розвитку інфраструктури, економіки, навколишнього середовища та сільської території, туризму, соціальної та культурної інтеграції. Саме багатоцільовий підхід створює можливість розробки альтернатив розвитку, що, в свою чергу, надає стратегії розвитку прикордонних регіонів динамічності, створює можливість тактичних змін певних елементів цілісної структури, яка таким чином зможе активно реагувати на «подразнення» як зовнішнього так і внутрішнього середовища. [15,с.138].

Перспективними напрямами для поглиблення транскордонної співпраці між Україною і країнами-сусідами, що входять до складу Європейського Союзу є такі: боротьба з організованою злочинністю, контрабандою товарів і людейсприяння сталому економічному і соціальному розвиткові прикордонних територійзбільшення транзитних можливостей прикордонних територійпідтримка ініціатив у сфері науки, освіти, культури і спортугармонізація міжетнічних відносин на територіях єврорегіоніврозвиток туризмузахист довкілля та охорони здоров’я. [16,с.25].

Концепція розвитку прикордонних регіонів Європи розглядається крізь призму транскордонного співробітництва, і полягає в тому, щоб негативні риси периферійності перетворити на переваги. У цьому контексті місце транскордонного співробітництва в регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання можливостей та ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що межують, з метою розв’язання спільних проблем та вирішення завдань регіонального розвитку в межах транскордонних регіонів [10,с.31].

Отже, транскордонне співробітництво є не лише способом розвитку контактів між прилеглими територіями сусідніх країн, але і формою та засобом пожвавлення значно ширших загальноєвропейських інтеграційних тенденцій. Необхідно мати на увазі, що для України «співробітництво через кордони» є важлива форма реалізації концепції входження до Європи.

Використана література :

1. О. Мілашовська. Концептуальні основи управління розвитком прикордонного регіону // Регіональна економіка. — 2005. — № 2. — с.140−150.

2. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія / За ред. З.С.Варналія — К.: Знання України, 2005. — 498 с.

3. В. К. Симоненко. Регионы Украины. Проблемы развития. — Киев: «Наукова думка», 1997. — 263 с.

4. Регіональна політика та механізми її реалізації / За ред. М.І.Долішнього — К.: Наукова думка, 2003. — 503 с.

5. Державна концепція регіональної політики, затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 року, № 341/2001.

6. О. Передрій. До питання децентралізації у Державному Управлінні. / Державне та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. — Ужгород, 2000р. — 252 с.

7. І.Школа, О. Бабінська. Єврорегіон як модель прискореного розвитку прикордонної території в рамках транскордонного співробітництва: досвід Росії // Регіональна економіка. — 2003. — № 2. — с.167−179.

8. О. Соскін. Можливості реалізації геоекономічного потенціалу України в євроазійському просторі // Економічний часопис — XXI. — 2005. — № 1−2. — с.26−30.

9. О. Передрій, І.Сюсько. Транскордонне співробітництво: сучасні проблеми, перспективи розвитку // Науковий вісник УжДІІЕП (серія — економічні науки). — 2004. — Вип.№ 4. -с.13−21.

10. І.Студенніков. Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики в Україні // Економічний часопис — ХХІ. — 2005. — № 1−2. -с.

11. Закон України «Про транскордонне співробітництво», прийнятий Постановою ВРУ від 24 червня 2004 р. — № 1861-IV.

12. Посібник з транскордонного співробітництва / Укладач АРР «Закарпаття». — Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2005. — 64с.

13. Стратегія розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні «Карпати 2004;2011» (Проект).

14. Програма розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області на 2005;2006 роки, прийнята рішенням Закарпатської обласної ради від 10.01.2005р. — № 476.

15. Л.Газда. Програмно-цільове планування в контексті формування українсько-угорського транскордонного регіону // Регіональна економіка. — 2005. — № 2. — с.132−139.

16. С.Костюк. Єврорегіони в українських прикордонних областях — нереалізований потенціал відносин Україна — ЄС. // Людина і політика. — 2004. — № 3. — с.21−28.