Адаптація до старості

Реферат на тему:

Адаптація до старості.

ПЛАН

1. 1.Професійне старіння.

2. 2.Мотиви продовження трудової діяльності після досягнення пенсійного віку.

3. 3.Адаптація до пенсійного періоду життя.

4. 4.Поняття здоров’я в старості.

5. 5.Спосіб життя та його значення для процесів старіння.

Установлено, що припинення професійної діяльності у зв’язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного і психічного стану у 60% жінок і 55% чоловіків.

Загальновизнано, що десятиріччя перед виходом на пенсію є найбільш благоприємним для адаптації до старості. Саме в цей період треба спонукати і підтримувати самовиховуючі тенденції в людей, які переступили 50-річчя, зацікавлюючи їх підготовкою до нових життєвих ситуацій. Психологічна, фізична і трудова підготовка до виходу на пенсію повинна проводитися не менше ніж за 1 рік до припинення трудової діяльності.

Прискорене професійне старіння є результатом інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму.

Звичайно, в процесі старіння людина змушена постійно здавати свої позиції, поступатися або передавати власні ролбові функції молодим людям. Встановлено, що економічна ефективність літніх людей у 2,6 разів нижча, ніж у працівників 30−39 років, коли спостерігається найвища ефективність праці.

У процес адаптації включаються механізми фізіологічної та психологічної компенсації. Фізіологічна компенсація являє собою перебудову функціональної діяльності, психологічна компенсація — формування мотиваційної домінанти, спрямованість на успішність трудової діяльності. У літніх робітників ці механізми компенсації є дуже сильно вираженими. На фоні високої свідомості, дисциплінованості, розвинутого почуття обов’язку та відповідальності старіючим робітникам притаманні такі риси, як: самоповага, турбота про свою репутацію, амбіційність, впевненість у собі, яка підтримується власним досвідом та знаннями. Виникає невідповідність самооцінки працездатності та результатів праці. Через це з’являється емоційна нестійкість, дратівливість, збудливість, нездатність швидко орієнтуватися у складній виробничій ситуації.

Працездатність практично здорових літніх людей — показник, який узагальнює вікові зміни в організмі, набутий досвід і тренованість у професійній діяльності, а також вплив умов праці, в яких ця діяльність протікає на стан фізіологічних функцій.

Різні автори по-різному підходять до визначення поняття реабілітації літніх людей. Одні розглядають її як сукупність заходів, спрямованих на прискорення лікування захворювання, котре знижує працездатність літнього працівника чи службовця.

У всіх випадках реабілітація повинна бути спрямована на попередження і сповільнення процесу старіння.

Трудова діяльність людини протягом життя визначає місце у суспільстві, яке вона займає, задоволеність чи незадоволеність своєю діяльністю. Важливим моментом є і звичка до постійної зайнятості. Багато літніх людей, приймаючи рішення про вихід на пенсію, не залишають думки про продовження попередньої професійної діяльності. Велике значення при цьому має так звана вікова самопрезентація — вік, з яким ідентифікує себе літня людина. Загальноприйнята думка про те, що людина стає старою у 60−65 років, зазвичай не сприймається особою, яка досягає даного віку.

Є 6 факторів, які впливають на суб'єктивний вік:

1. • роблеми здоров’я, наявність хронічної чи смертельної хвороби:

   • римусове звільнення з роботи;

   • ізична або розумова деградація;

   • бмежена фізична активність;

   • бмеженість соціальних контактів;

   • вороба або смерть одного з подружжя.

Праця є одним із найважливіших компонентів цієї системи.

Виділяють 3 основних типи орієнтації на працю у літньому віці:

* внутрішня орієнтація (соціальна) як інтерес до змісту праці - характерна для осіб, які мають досить високий рівень освіти і займають відповідальні посади;

* зовнішня орієнтація (матеріальна) — виражається в інтересі до праці за платню і заради матеріальної забезпеченостівона характерна для осіб із низькою освітою та кваліфікацією;

* орієнтація на умови праці.

Пенсіонери, які продовжують свою професійну діяльність у середньому працюють не більше 5 років після виходу на пенсію.

Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію — за заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність та уміння заповнити свій вільний час.

Активність повинна бути відповідною до можливостей людини: якщо вона надмірна, це свідчить, швидше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона ще до сих пір молода. Хороша адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя та планів до умов, котрі змінились.

Впевнена закономірність: люди, які перед виходом на пенсію мали широкі та живі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на котрі їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи.

У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки у своїй основній масі займаються професійною діяльністю з чисто економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, обтяжених домашніми обов’язками, веденням господарства, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення. Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовились від сімейного щастя заради кар'єри. Такі жінки після виходу на песію зазвичай розвиваютьрізні види діяльності соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє нібито повне задоволення від добре виконаних обов’язків. Особливо важко доводиться жінкам, які, вийшовши на пенсію, стикаються з тим, що їхній вільний час нікому не потрібний, що вони самотні, бо всі родичі померли, а ті, хто живий, не проявляють до них цікавості.

Чоловіки гірше пристосовуються до виходу на пенсію, оскільки вони більше «вростають у професійну роботу, відсуваючи на майбутнє реалізацію сімейних та соціальних ролей». Це також пов’язано почуттям втрати авторитету у власній сім'ї у зв’язку із зменшенням доходів.

Важливим фактором пристосування до старості є існування захоплень, хоббі, наявність друзів поза професійним колом. Відсутність дружньої компаніє в поєднанні з невмінням включитися в сімейне життя, призводить до того, що старі люди залишаються самотніми.

Геронтологи вважають, що якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася виконувана нею робота, що дозволило б їй краще пристосуватися один до одного.

Процес старіння тісно пов’язаний із постійним зростанням кількості хворих, які страждають різноманітними захворюваннями. За даними епідемологічних досліджень, практично здорові людисеред літнього населення складають 1/5, для решти є характерним мультиморбідність (поєднання декількох хворіб).

Демографічні прінори свідчать про те, що на кінець століття чисельність населення у віці 75 років і старші, які страждають хронічними соматичними і психічними захворюваннями, збільшується вдвічі. Це вимагатиме більших зусиль від медичних та соціальних служб для організації обслуговування людей даного віку.

За даними російського герентолога В. Єгорова 8% осіб старших 60 років самостійно самостійнол не виходять із квартири, особливо в холодну пору року, 8% не можуть без допомоги помитися, постригти нігті, 58% оцінюють своє здоров’я як погане, 10% - як дуже погане, 11% - викликають «швидку» більше 2−3 разів на місяць, 74% - постійно приймають ліки.

Спосіб життя — це усталена система форм та видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов’язана з їхнім здоров’ям і яка залежить від світогляду, установок, виробничих та побутових факторів.

Доведено, що переважна більшість випадків передчасного старіння і смерті є наслідком неправильного способу життя (шкідливі звички, незбалансоване харчування, алкоголізм, куріння і т. ін.).

Поняття «спосіб життя» — це шорока категорія, яка включає:

1) Індивідуальні форми поведінки;

2) Активність та реалізацію усіх можливостей у праці, житті та культурних звичаях;

3) Кількість і якість потреб людей, їх взаємостосунки, емоції та їх суб'єктивне вираження.

Література:

1. 1.Яцемирская Р. С., Беленькая И. Г. Социальная геронтология. — М., 1999.

2. 2.Коган В. П. Пожилые люди на работе. — М., 1978.

3. 3.Новицкий А. Г. и др. Занятость пенсионеров. — М., 1981.

4. 4.Дыскин А. А., Решетюк А. Л. Здоровье и труд в пожилом возрасте. — М., 1988.

5. 5.Егоров А. Н. Социально-трудовая реабилитация престарелых. — М., 1985.

6. 6.Шапиро В. Д. Человек на пенсии: Социальные проблемы и образ жизни. — М., 1980.