Синто — шлях богів (синтоїзм)

Реферат на тему:

Синто — шлях богів (синтоїзм) Синтоїзм — релігія населення Японії, що виникла у процесі розвитку і культурного синтезу місцевих родоплемінних вірувань. Вона сформувалась в VI-VII ст. Релігія синтоїзму надає рис божественності силам природи, тваринам та імператорській династії. Ці божества японською називаються Камі (китайський еквівалент — «син»). «То» чи «до» означає «шлях» чи «метод» (кит.-яп.). Буквально «синто» — «шлях богів». Найважливішим божеством є сонце. Можна сказати, що прапор Японії - символ синто. Сама ж назва країни (Ніппон) складається з двох китайських ієрогліфів: «ні» («сонце») та «пон» («корінь»), звідки виникла назва «Країна, де сходить сонце». Однак сонце не відіграє головної ієрархічної ролі серед божеств синтоїзму: кожне божество є незалежним та має своє місце.

Синто — позначення світу надприродного, богів і духів, яких здавна шанували японці. Витоками синтоїзму були первісні форми вірувань — анімізм, тотемізм, культ предків, культ вождів тощо.

Синто не має церковних канонічних книг. В кожному храмі є свої міфи та обрядові приписи, що можуть бути невідомими у інших храмах.

Міфи, що є загальними для синто, зібрані в книзі «Кодзикі» («Записи про давні події»), що виникла на основі усних переказів та легенд на початку VIII століття. У ній містяться основні ідеї націоналізму, що були піднесені до рангу державної релігії: про перевагу японської нації, про божественне походження імператорської династії, від заснування японської держави. Вона містить міфи про створення світу, виникнення держави і народу тощо. Згідно з ними, спершу існували бог та богиня — Ідзанагі та Ідзанамі. Ідзанамі померла, коли народжувала первістка, бога вогню. Ідзанагі хотів урятувати жінку з підземного царства, але не зміг. Тоді йому довелося обходитись одному: з його лівого ока народилась богиня сонця Аматерасу, нащадкам якої судилося стати імператорами Японії. Звідси походить культ імператорів.

Об'єктом публічного культу синтоїзму служать вищезгадані Камі - багато численні духи та божества, місцеві і всенародні. Цих божеств і духів існує дуже багато: в текстах кажуть про 8 мільйонів Камі: число «8» — святе у японців. Найбільше шанують з них: Аматерасу (богиня сонця), Суса-но-во (бог бурі), Інарі («рисова людина», покровитель землеробства). Значне місце у синтоїстському пантеоні займають славетні імператори та інші видатні постаті давнини. Вшановуються також священні місця, особливо горисеред них на першому місці - Фудзіяма. Збереглись сліди древнього культу тварин, особливо лисиці, мавпи, черепахи, змії, оленя.

Пантеон синтоїзму.

Дивовижне різноманіття богів і богинь у ранньому синтоїзмі, унікальне у світовій історії. Кожна гора, річка, явище природи, навіть дерева і трави мали своїх Камі.

Хоч Аматерасу й найбільш шанується японцями, вважається, що синтоїзм не має верховного Бога, а небо, всупереч китайським віруванням, є не божеством, а обителлю Камі. Світ людини не відділяється від світу Камі, людина в деякому розумінні також Камі, і для нього пошук спасіння у потойбічному світі не є метою. Спасіння — у подяці Камі і своїм пращурам та життю в гармонії з природою, у постійному духовному зв’язку з божеством.

Міфологічна традиція, що викладена у перших письмових пам’ятках Японії («Кодзикі», «Ніхоп секі» та ін.), відобразила складний шлях формування системи синтоїстських культів. До неї увійшли як божества племен Північного Кюсю, що прийшли до центральної Японії, так і боги аборигенного населення, що мешкали тут. Місцеві боги втратили своє пріоритетне становище, верховним божеством стала богиня Аматерасу (Ама-тарасу-о-мікамі), «що створила» японський архіпелаг та «божественну» імператорську династію.

На відміну від буддизму з його складною релігійно — філософською догматикою, синтоїзм до сих пір зберіг риси глибоко архаїчного культу.

Обряди синтоїзму Синтоїзм глибоко націоналістичний. Боги породили тільки японців. Люди іншої національності не можуть сповідувати цю релігію. Своєрідним є і сам культ синтоїзму. Метою життя в синтоїзмі проголошується справдження ідеалів предків: «спасіння» досягається в цьому, а не у потойбічному світі, шляхом духовного злиття з божеством за допомогою молитов й обрядів, що проводяться в храмі чи у домашнього вогнища. Для синтоїзму характерні пишні свята зі священними танцями та процесіями. Синтоїстська служба складається з чотирьох елементів: очищення (хараі), жертвоприношення (синсей), короткої молитви (норіто) и злиття (наораи).

Окрім звичайних служб у храмах, різноманітних обрядових церемоній, широко святкуються місцеві синтоїстські свята та буддистські свята. Найбільш важливі обряди почав проводити імператор, в VII ст. він став верховним жерцем синтоїзму. Тільки найбільш значних місцевих свят нараховують близько 170-и (новий рік, поминання померлих, день хлопчиків, день дівчат і т. ін.). Усі ці свята супроводжуються релігійними обрядами в храмах. Правлячі кола усіляко заохочують їх проведення, прагнучи зробити ці свята засобом пропаганди виключно японської нації.

Система культової обрядності розроблена доволі скрупульозно. Вона включає обряд одиничної молитви людини, її участь в колективних храмових дійствах — очищення (хараи), жертвоприношення (синсэн), молитви (норито), злиття (наораи) і складні ритуали храмових свят мацури.

Молитовний обряд, що проводиться віруючими в храмі, дуже простий. У дерев’яний ящик, що стоїть перед олтарем, кидають монету, потім, стоячи перед олтарем, «привертають увагу» божества декількома оплесками в долоні і промовляють молитву.

Обряд хараї полягає в омовінні водою рота і рук. Крім того, існує процедура масового омовіння, що полягає у тому, що віруючих бризкають солоною водою та обсипають сіллю. Обряд синсеп — це підношення храму риса, чистої води, рисових коржі («моті»), різноманітних дарів. Обряд наораї зазвичай полягає у спільній трапезі прихожан, що з'їдають та випивають частину їстівних жертвоприношень і таким чином ніби торкаються трапези Камі.

Ритуальні молитви — норіто читаються жерцем, який ніби виступає посередником між людиною і камі.

Особливою частиною синтоїстського культу являються свята — мацурі. Вони влаштовуються раз чи два на рік і зазвичай пов’язані чи з історією святилища, чи з міфологією, що освящає події, що привели до його створення. У підготовці і проведенні мацурі участь беруть багато людей. Для того, щоб організувати пишне свято, збирають пожертвування, звертаються до підтримки інших храмів і широко використовують допомогу молодих учасників. Храм прибирають і прикрашають гілочками дерева «сакаки». У великих храмах певна частина часу відводиться для виконання священних танців «ка-гура» .

Центральним моментом святкування є винос «о-мікосі», паланкіна, що представляє собою зменшене зображення синтоїстського святилища. У прикрашеній позолоченої різьбою «о-мікосі» міститься якийсь символічний предмет. Вважається, що в процесі переносу паланкіна у нього переселяється Камі й освящає всіх учасників церемонії і тих, хто прийшов на святкування.

Синтоїзм передбачає багато численні паломництва, частіше в гори, де згідно з переказами та легендами, знаходяться Камі. Мораль синтоїзму дуже проста, вона полягає в тому, що слід уникати значних гріхів: брехні, убивства і т. ін.

Історичний розвиток синтоїзму До першого контакту Японії з китайською цивілізацією, до V ст. до н. е., синтоїзм був лише комплексом вірувань, міфів та обрядів. Це був різновид політеїстичного анімізму, що за великою кількістю божеств нагадує як деякі античні релігії, так і анімізм чорної Африки.

В цю епоху Японія практично не знала ні писемності, ні живопису, ні скульптури, чим може пояснюватися відсутність ідолів.

Китай, сприяв введенню буддизму в Японії у 522 р. І викликав подвійний ефект: з одного боку, виникла амальгама синтоїстських та буддистських обрядів, а з іншого боку, виникла захисна реакція синтоїзму з відтінком націоналізму. Релігія синтоїзму сформувалась до VIII ст., міфи об'єднались, і Камі - покровителі різних племен або селищ — були піднесені до національного рангу.

Цей рух, що мав закріпити імперський уряд, супроводжувався намірами записати стародавні традиції і скласти міфологію, заснувати корпус служителів культу та «офіційні» ритуали. Збільшувалась також кількість храмів.

Вся історія релігії Японії з тих пір — тенденції, що змінюють одна одну то у бік буддизму, то у бік синтоїзму…Не зважаючи на стійкий процес синкретичного змішування цих двох релігій, можна відзначити зростання захисної реакції синтоїзму в XIII і у XVIII ст. В цей останній період буддизм був державною релігією, і синтоїзм виступав в деякому роді «фрондою» проти центральної влади.

В епоху Мейджи, в 1868 р., коли Японія була відкрита для Західної цивілізації, уряд прийняв рішення про розділення синтоїзму та буддизму. Буддистським служителям культу було заборонено проводити богослужіння в синтоїстських храмах.

Синтоїзм в цей період має чотири форми:

• интоїзм імператорського палацу, включаючи ритуал поклоніння Аматерасу — богині Сонця. Цей культ, що був колись публічним, в наші часи вважається виключно особистим;

• рамовий синтоїзм. Це ритуали, що проводяться в тисячах японських храмів. Храмовий синтоїзм був до кінця Другої Світової війни державною релігією Японії. Головний його стрижень — догмат про божественність імператорської влади. Імператор — нащадок богині Аматерасу. Кожний японець зобов’язаний абсолютно підкорятись його священній волі. Палац імператора — святилище. Гробниці померлих імператорів також є святилищами. Найважливіші державні та релігійні свята були пов’язані з днями пам’яті видатних імператорів, починаючи з легендарного Дзимму-тенно.

Ці дві форми синтоїзму створюють те, що називається «державний синтоїзм». Вони остаточно оформилися на початку правління Мейджи і проіснували до кінця Другої світової війни. Це була інституція, що мала укріпити національну самосвідомість японців і їх відданість імператору;

• ектантський синтоїзм. Це рух, зародився в XIX ст. Найбільш відомі серед них — тенкіріо — було засновано жінкою в 1838 р. і нараховує більше трьох мільйонів послідовників;

Синтоїстські секти дуже багато численні - нараховують багато десятків. Більшість з них недавнього походження, з’явилися не раніше XIX ст. За своїм віроученням вони сильно відрізняються між собою. В одних ясно видні пережитки примітивних культів. Такими, наприклад, є «гірські» секти — дзикко-кьо, фусо-кьо, митаке-кьо: кьо означає співдружність, секта, з їх підкресленим культом гірських вершин як «помешкання» богів. В інших помітним є вплив буддизму, конфуціанства.

• ародний синтоїзм. Це поширені народні вірування, що іноді супроводжуються магічними обрядами.

Чотири форми синтоїзму змішуються і складають основу системи духовних цінностей держави. Ось чому синтоїзм став сферою японського націоналізму. Тільки синтоїзм міг сприяти наданню рис бога імператорові, що допомагало реалізації намірів японського імперіалізму.

Поразка Японії в 1945 р. призвела до послаблення впливу цього інструменту синтоїзму, що діяв з часу Мейджи. Імператор Хірохіто погодився обмежити синтоїзм роллю такої самої релігійної організації, як і інші. Він стверджував, що відданість своєму народу не залежить від віри підданих в його божественність і скасував дотації, що надавалися урядом синтоїстським храмам. Відданість синтоїстів імператорові від цього не зменшилась, а храми процвітають і зараз.

З 1946 року синто в Японії відокремлено від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоч покійні імператори продовжують вшановуватися як «боги» і на їх честь в країні споруджено багато храмів. Існуючий нині в Японії храмовий синтоїзм організаційно розділений між окремими храмами та їх асоціаціями. Центром релігійного життя синто є храм Ясукуні в Токіо, присвячений божествам жертв війни.

Синтоїзм і сучасність У наш час практика синтоїзму не потребує жодного особливого вірування. Сучасні японці дуже мало вірять в Камі і не шукають якогось раціонального пояснення ритуалів. Однак для них синтоїзм — це вираження їх єдності з національною общиноюта участь в церемоніях, що проводяться у храмах їх селища чи кварталу, виражає їх бажання підтримувати гармонію життя нації. Японці використовують ритуал синтоїзму для святкування значних подій в житті людей, общини, нації. Йдеться про мацурі - святах, на яких люди радіють своєму існуванню, прагнуть бути щирими, виказують подяку за усе добре, що є в світі, і бажають, щоб щастя збереглося.

Сучасне життя ще більш вивільнила синтоїзм від його надприродного, однак він є фундаментальною силою, що забезпечує єдність японської нації.