Обов'язкове страхування та його принципи

Реферат на тему:

ОБОВ’ЯЗКОВЕ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ПРИНЦИПИ

Під обов’язковим страхуванням мається на увазі обо­в'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність від­шкодування матеріального збитку або надання грошо­вої допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов’язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогоспо­дарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов’язковими. В інших країнах обов’язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних за­собів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов’язкової форми страхування властиві де­кілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов’язаний прийняти до страху­вання певні об'єкти, а страхувальники — вносити встанов­лені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов’язковому страху­ваннюпорядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціаціїперіодичність внесення страхових внес­ківобсяг страхової відповідальностірівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов’язки сторін щодо дотримання умов договору страху­вання.

По-друге, для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавст­вом віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов’язкової форми страхуван­ня є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов’язки не входить повідомляти страховий орган про появу в госпо­дарстві нового об'єкта, що підлягає обов’язковому стра­хуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.

По-четверте, обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і ви­плату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, стра­хові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єк­тів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахуван­ня на них пені.

По-п'яте, обов’язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник ко­ристується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страху­вання не припиняється і втрачає силу лише в зв’язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов’язкового страху­вання встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов’язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені випла­тою страхового внеску, наприклад, при обов’язковому страхуванні пасажирів.

3. ЗМІСТ ПРИНЦИПІВ ДОБРОВІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

На відміну від обов’язкового, добровільне страхуван­ня спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через девні прин­ципи.

По-перше, в ній застосовуються як законодавчі нор­ми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо аюсту та специфіки під­писання й виконання страхових договорів розробляють­ся страховою організацією.

По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправо­мірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства.

По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.

По-четверте, на відміну від обов’язкового, добро­вільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов’язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкоду­вання (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність доб­ровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.

По-п'яте, права і обов’язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов’язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.

По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добро­вільній формі страхування встановлюється самим стра­хувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі - страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгостроко­вого страхування визначається за домовленістю парт­нерів.

У кожній країні права і обов’язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законо­давчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про страхування». Цей Декрет спрямо­ваний на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, ус­танов, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страху­вання.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю, у відповідності з Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків. Предметом діяль­ності страховика може бути страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, визначена Декретом «Про страхування». Іншими видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених законодав­ством України.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юри­дичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із стра­ховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страху­вальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкоду­вання), а також замінювати їх до настання страхового випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія" передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахо­ваній або іншій третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

2. ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ

У Декреті «Про страхування» договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобо­в'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у ме­жах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укла­дено договір страхування (подати допомогу, виконати послуги, тощо), а страхувальник зобов’язується сплачу­вати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страху­ванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не обумовле­но договором страхування або умовами обов’язкового страхування.

Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.

Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.. Якщо майно застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату про­порційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Під страховим платежем (страховим внеском, страхо­вою премією) розуміється плата за страхування, яку! страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов’язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з оди­ниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі стра­хування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов’язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встанов­леною страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:

— назву документа;

— назву та адресу страховика;

— прізвище, ім'я та по батькові, або назву страху­вальника і його адресу;

— зазначення об'єкта страхування;

— розмір страхової суми;

— зазначення страхового ризику;

— строк дії договору;

— порядок змін і припинення дії договору;

— інші умови за згодою сторін;

— підписи сторін.

Договір страхування вступає в силу з моменту вне­сення страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхуван­ня або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт складається страховиком або уповно­важеною ним особою. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового ви­падку, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страху­вальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина за винятком випад­ків, передбачених законодавством України;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому за­конодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання догово­ру страхування недійсним;

7) інших випадків, передбачених законодавством України.

3. ПРАВА 1 ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН У СТРАХУВАННІ

Згідно з нормами Декрету «Про страхування», стра­ховик зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами страху­вання;

2) як тільки стане відомо про настання страхового випадку, негайно вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити ви­плату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе май­нову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страху­вальнику неустойки (штрафу), пені, розмір яких визна­чається умовами страхування, або за згодою сторін;

4) відшкодовувати збитки, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі проведення стра­хових заходів, що зменшили страховий ризик, або збіль­шення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан за винятком випадків, передба­чених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути також інші передбачені обов’язки страховика.

В свою чергу страхувальник зобов’язаний:

1) своєчасно робити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інфор­мацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового ви­падку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

У разі смерті страхувальника-громадянина, який ук­лав договір майнового страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до особи, яка одержала це майно в спадщину.

В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не перед­бачене договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства пок­ладено обов’язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Якщо в період дії договору страхування страхуваль­ник втрачає права юридичної особи внаслідок реорга­нізації, то права і обов’язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхуваль­ника за згодою страховика.

Якщо в період дії договору страхування страхуваль­ника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обо­в'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

Страховик має право відмовити у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) у випадку, коли мають місце:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням громадянського обов’язку або захисту майна, життя, здоров’я, честі та гідності громадян. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або ін­шою особою, на користь якої укладено договір страху­вання, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих ві­домостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником відповідного відшко­дування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у визначенні об­ставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Умовами договору страхування можуть бути зазна­чені інші обставини для відмови у сплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у виплаті страхових сум прий­мається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмова страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

До страховика, який виплатив страхове відшкоду­вання за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страху­вальник або інша особа, що одержала страхове відшко­дування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.