Людина землі у філософському осмисленні Олександра Довженка (за кіноповістю «Зачарована Десна»)

Людина землi у фiлософському осмисленнi Олександра Довженка (за кiноповiстю «Зачарована Десна»).

О. Довженко великий не тiльки як режисер, а й як публiцист i письменник, автор багатьох чудових творiв, як-от: «Повiсть полум’яних лiт», «Україна у вогнi», «Поема про море» та iншi. Серед творiв, що виникли пiсля Великої Вiтчизняної вiйни, одне з найпочеснiших мiсць посiдає його повiсть «Зачарована Десна» .

Вихований у любовi до працi, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей i їхню красу саме в трудi.

У своїй кiноповiстi письменник змальовує наддеснянських селян, якi становлять узагальнений образ дореволюцiйного українського селянства з його високими повсякденними буднями. Дорогi Довженку земляки — працьовитi, сильнi фiзично, мудрi життєлюби, хоча й жили у великих злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато «землi виорав» i «хлiба накосив», але так i не мiг у дореволюцiйнi часи вирватися з кайданiв бiдностi. Через це i Бога прокляв, i попа вигнав з двору, i «зневажав начальство i царя» .

З любов’ю говорить Довженко про свою матiр, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало». Образ матерi постає перед нами як взiрець працьовитостi i доброти.

У нелегкiй працi пройшло життя дiда Семена, «схожого на Бога» … Вiн «прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок», пахнув «теплою землею i трохи млином» .

Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самiйла. Сусiди забули його прiзвище i звали просто косар. Вiн так вправно володiв косою, що мiг би за добрий харч обкосити всю «земну кулю». Тут у художнiй формi звеличено руки селянина, якi символiзують працьовитiсть усiх хлiборобiв. А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на полювання, забув дома курок вiд рушницi уособлює добродушнiсть i лагiднiсть селянської натури.

Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як бувало у родинi малого Сашка, хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть, роботящi руки, поетизували працю, яка виступала головним критерiєм моралi селянина.

Винятково важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. «Жили ми в певнiй гармонiї з силами природи. Зимою мерзли, лiтом смажились на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою. I хто цього не знає, не знає тiєї радостi i повноти життя» .

Отже, кiноповiсть «Зачарована Десна» — це гiмн людинi працi, яка своїми руками вирощує хлiб i створює всi земнi блага. Заклик любити життя, цiнувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою, не забувати, якого ти кореня i що дав тобi твiй народ та батьки, щоб ти став гiдним сином їх, — така iдея кiноповiстi «Зачарована Десна» .