Висновки. 
Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861-1920 рр.)

У результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки, які у вигляді окремих положень виносяться на захист:

Соціально-економічні зміни, розвиток капіталістичних відносин у другій половині ХІХ ст. поставило нові вимоги до освітньої системи Російської імперії. Державі необхідні були освічені кваліфіковані працівники, здатні підтримати та розвивати намічені реформи, працювати на благо держави. Найголовніші зміни у галузі освіти полягали у заснуванні всестанової школи, доступної для широких верств населення, а також розширенні мережі початкових та середніх шкіл.

Питання жіночої освіти було тісно пов’язане з проведенням освітньої реформи, адже до цього часу жіноча освіта перебувала у ненайкращому стані. Освіта була привілеєм заможних дворянських дітей та носила становий закритий характер. Модернізаційні реформи середини ХІХ ст. стимулювали якомога швидше вирішення питання жіночої освіти, оскільки розвиток капіталістичних відносин створив такі умови, що чоловіча праця не могла бути єдиним джерелом матеріального забезпечення сім'ї. Саме ця обставина змушувала жінок спробувати отримати професійні знання і відповідно їх застосувати.

Згідно прийнятого у 1864 р. «Положення про початкові народні училища» було проголошено принцип всестановості початкової школи. Вся система початкової освіти у пореформенний період була досить складною. У містах основними типами закладів початкової освіти були однокласні парафіяльні училища та школи міського самоврядування, які в свою чергу були двокласними та багатокласними.

Основним типом початкових київських шкіл були парафіяльні однокласні училища. Відповідно до джерел, на 1910 р. у Києві існувало 64 парафіяльних однокласних училищ, з них 20 були власне жіночими, 19 — змішаними, решта 25 — чоловічими. Термін навчання складав три роки. В той час, як у трьох двокласних жіночих училищах — п’ять років. Проте випускники таких шкіл не мали права вступати до середніх навчальних закладів.

У всіх міських однокласних училищах перед І-ю Світовою війною навчалося близько 45,6% осіб жіночої статі від загальної кількості учнів. У соціальному відношенні найбільшу частину вихованок складали представниці селянського та міського станів, православні за віросповіданням.

У державних початкових однокласних школах навчання було в основному безкоштовним. Всі фінансові питання вирішувалися за рахунок міста. Основний контингент початкової школи складали діти селян, ремісників, міщан. Дворянський, духовний стани були представлені одиничними випадками.

У результаті проведених реформ було започатковано відкриту всестанову середню жіночу школу, яка підпорядковувалася трьом державним структурам — ВУІМ (напівзакриті станові інститути шляхетних дівчат та відкриті гімназії), МНО (всестанові гімназії, приватні заклади) та Св. Синоду (жіночі єпархіальні училища та училища духовного відомства, що відкривалися для дівчат духовного стану).

Протягом досліджуваного періоду середня жіноча освіта Києва була представлена Інститутом шляхетних дівчат, 25 гімназіями як державного, так і приватного характеру, та 2 жіночими училищами духовного відомства. Найбільш популярними гімназіями були Фундуклеївська (перша всестанова гімназія, яка була заснована у місті), приватна гімназія А.Т. Дучинської та гімназія відомства МНО.

Головним джерелом утримання жіночої середньої школи була плата за навчання, грошова допомога від місцевих бюджетів, приватних осіб. У приватних гімназіях плата за навчання була дещо вищою, ніж у державних. Тому на заваді втілення принципів всестановості та відкритості середніх начальних закладів стали важкі матеріальні умови життя значної частини населення. Для багатьох родин навчання дівчат було не по кишені.

Освіта, що отримували гімназистки, була різнобічною і по-справжньому сучасною. Випускниці гімназій були по-європейски освіченими людьми. Отриманий багаж знань давав їм можливість прекрасно орієнтуватися в сучасному світі, займатися подальшою самоосвітою, стежити за освітою своїх дітей. Окрім того, важливими сторонами навчання були вихованість та моральність. При цьому моральне виховання грунтувалося на християнській релігії.

Характерною рисою жіночих училищ духовного відомства було перебування під безпосереднім наглядом Св. Синоду і утримання на його кошти. В той час, як єпархіальні училища існували за рахунок єпархій і мали місцеве підпорядкування. Головною рушійною силою створення жіночих єпархіальних училищ та училищ духовного відомства була місцева громадськість — духовенство, інтелігенція. У м. Києві функціонувало два жіночих училища духовного відомства.

Відкриття кожної жіночої школи залежало насамперед від суспільної потреби в жіночому закладі (яка часто залежала від громадської думки), наявності ініціаторів та необхідних коштів. Більшість жіночих закладів освіти засновувалися завдяки ініціативі київської громадськості і приватних осіб. Свій внесок у розбудову жіночої освіти зробили В. Ващенко-Захарченко, І. Фундуклеєв, київський митрополит Арсеній та інші.

У другій половині ХІХ ст. суть «жіночого питання» полягала у боротьбі жінок за право на вищу освіту, професійну реалізацію та економічну незалежність. Заборона доступу до університетів спонукала прогресивно налаштовану частину жіноцтва до від'їзду за кордон на навчання. Це у свою чергу змусило владу піти на поступки. З 1876 р. у всіх університетських містах було дозволено відкривати вищі жіночі курси. В Україні КВЖК, відкриті у 1878 р., стали першим і єдиним протягом ХІХ ст. навчальним закладом, який за формою організації навчального процесу прирівнювався до жіночого університету.

Головна заслуга у виникненні та розвитку вищих жіночих курсів в Російській імперії загалом та в Україні зокрема, належала громадській ініціативі - прогресивно налаштованій інтелегенції та жіноцтву. Царський уряд з підозрою та недовірою ставився до освітніх осередків жіноцтва, які претендували на більші права, ніж було передбачено політикою влади щодо освіти та місця жінки в ній. Тому протягом свого існування КВЖК змушені були розраховувати лише на власні сили як у фінансовому, так і в організаційному аспектах.

У наслідок лібералізації суспільства, під тиском подій 1905;1907 рр., царизм дав згоду на відкриття приватних вищих жіночих курсів. Вечірні вищі жіночі курси ім. А.В. Жекуліної, які були відкриті у грудні 1905 р., стали одними з перших закладів вищої освіти для жінок у м. Києві. За своїм типом вечірні курси принципово не відрізнялися від КВЖК, але на курсах ім. А.В. Жекуліної був значно вужчий вибір спеціальностей. Цей навчальний заклад також був кількісно менший від КВЖК як за складом викладачів, так і за чисельностю студенток. Один із двох факультетів курсів ім. А.В. Жекуліної - педагогічний — фактично являв собою педагогічний інститут для жінок.

Велика роль у підготовці педагогів для дітей дошкільного віку належить Фребелівському жіночому педагогічному інституту, заснованому у 1907 р. Фребелівський інститут зробив помітний внесок у справу підготовки учительських кадрів і поширенню жіночої освіти на Україні.

Створення вищих жіночих курсів та інших вищих навчальних закладів для жінок в умовах відсутності доступу жінок до університетів та можливостей працевлаштування згідно з професійним покликанням, дозволило вирішити проблему реалізації права жінки на вищу освіту.

Освіта, в тому числі - жіноча, розглядалася царизмом як засіб проведення великодержавної політики на національних землях. Організовуючи освіту у проросійському дусі, уряд тим самим прагнув послабити небезпечний для царизму український сепаратизм. Формування на Україні загальної системи жіночої освіти відбувалося за зразком російських шкіл, з російською мовою викладання, із побудовою всього навчально-виховного процесу на принципах самодержавства, православної віри та російської народності. Школи стали знаряддям русифікації українського населення, виховання його в дусі поваги до престолу.

Майже всі жіночі навчальні заклади, які були відкриті за часів царизму, з приходом радянської влади, до 1920 р. припинили своє існування. Було проголошено формування світської школи та спільного навчання осіб чоловічої та жіночої статі. Взято курс на жіночу рівність у всіх сферах життя, особливо в галузі освіти. З цього часу починається зовсім інша історія жіночої освіти зі своїми перевагами та недоліками, здобутками та негараздами.