Вступ. 
Аудиторські докази: сутність, класифікація та методи збору

Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує (заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти наголошують, що під аудиторським доказом варто розуміти інформацію, яка підтверджує правильність відображених в обліку даних, отриманих під час фактичної перевірки стану контрольованого об'єкта, яку відбирає аудитор у процесі контрольних дій для надання замовникові висновку про достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські докази називають свідченнями, відомостями, отриманими аудитором під час перевірки.

У процесі дослідження аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про об'єкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські докази. Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу не підлягають. Аудиторські свідчення варто розуміти дещо ширше, ніж аудиторські докази. Не кожане свідчення про об'єкти перевірки може бути доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін «аудиторські докази» .

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту «Аудиторські докази» № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти [2].