Загальна характеристика роботи

культура повсякденність філософія левінас Актуальність теми дослідження. Культура повсякденності, так само як і «філософія Іншого», запитувані сучасним гуманітарним знанням теми. Інтерес до окремих аспектів цих феноменів так чи інакше проявлявся впродовж кількох століть. Але наукового оформлення як у вітчизняній, так і в західній думці він набуває наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. У свою чергу, як окремі дослідницькі стратегії, культура повсякденності й «філософія Іншого» стверджують себе в другій половині ХХ ст. І вже ХХІ ст. зумовлює можливість їх поєднання і взаємовпливу.

У пошуках нового смислового простору культурних моделей посилюється інтерес як до «речового наповнення» людського існування, так і до етики, загальнолюдських цінностей, міжособистісних стосунків. Події 11 вересня 2001 року у США засвідчили хибкість концепцій майбутнього благоденства. Сучасні спалахи насильства, геноцид, теракти, що відбуваються на фоні закликів до толерантності в ставленні до інших націй і конфесій, є історико-культурним фоном остаточної переорієнтації інтересу від макроісторії і об'єктивних глобальних процесів до культури повсякденності та людських взаємин. Перетин цих двох дослідницьких стратегій приводить, зокрема, до теми Іншого як того, хто дозволяє Я конструювати універсум культури.

«Філософія Іншого» — комплекс ідей представників філософсько-культурологічної думки, що використовує Іншого як пояснювальну настанову дійсності. В інтерпретаціях різних мислителів тлумачення Іншого коливається від аналога Я і того, з ким можливе повне порозуміння, до абсолютно чужого, чия інакшість непізнавана і недоторкана.

Еманюель Левінас є одним із представників «філософії Іншого». Його думка базується на сформованому в м. Харків у роки Першої світової та громадянської війн світогляді, на досвіді свідка і жертви Голокосту, на поєднанні юдейського, російського, французького і німецького культурних світів.

Погляди мислителя досліджуються західною наукою і лише починають привертати увагу українського знання. Багатовікова історія України дозволяє усвідомити необхідність участі держави в сучасних інтеграційних процесах. Спроби країни визначитися в сучасному євроатлантичному контексті відображаються в культурі повсякденності й ставлять запитання про зустріч з Іншим на міжкультурному, державному й індивідуальному рівнях.

Визначення Арістотелем етики як практичної філософії дозволяє розглядати «філософію Іншого» Е. Левінаса в значенні можливості осмислення культури повсякденності як набутого людиною досвіду, який проявляє себе на рівні тіла, простору, мови, взаємин, а також інтерпретувати Левінаса як теоретика культури повсякденності, наріжним каменем концепції якого є Інший.

Таким чином, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю дослідження сучасним українським культурологічним знанням культури повсякденності як однієї з пояснювальних моделей дійсності, а також творчого доробку Еманюеля Левінаса, чия «філософія Іншого» дозволяє осмислити проблематику культури повсякденності.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна робота відповідає темі науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (Державний реєстраційний номер 0109V000511) і темі «Філософські проблеми культури, компаративістські дослідження культури» плану наукових досліджень кафедри культурології на період 2006;2010 рр., затвердженому рішенням вченої ради Харківської державної академії культури від 26.02.2006 р. (протокол № 8).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи — дослідити специфіку концепції культури повсякденності у «філософії Іншого» Еманюеля Левінаса. Сформульована мета передбачає необхідність постановки і вирішення таких завдань:

• — проаналізувати стратегії і методологію дослідження культури повсякденності в просторі євроатлантичних інтелектуальних настанов;
• — експлікувати соціокультурні чинники формування «філософії Іншого»;
• — з'ясувати складові концепції повсякденності у філософії М. Гайдеґґера і простежити їх вплив на формування концепції повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса;
• — виявити, які елементи утворюють концепцію культури повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса;
• — визначити прагматичний потенціал концепції культури повсякденності Е. Левінаса.

Об'єкт дослідження — культура повсякденності.

Предмет дослідження — концепція культури повсякденності у «філософії Іншого» Еманюеля Левінаса.

Методи дослідження відповідають меті та завданням, сформульованим у дисертації, і уособлюють собою міждисциплінарний культурологічний підхід до вивчення повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса.

Загальний виклад матеріалу дисертаційного дослідження здійснено за допомогою системно-генетичного і компаративістського підходів, що дозволило поєднати аналіз стратегій і методологію дослідження культури повсякденності в просторі євроатлантичних інтелектуальних настанов, експлікацію соціокультурних чинників формування «філософії Іншого», визначення складових концепції повсякденності у філософії М. Гайдеґґера і простеження їх впливу на формування концепції повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса; виявлення тих елементів, що утворюють концепцію культури повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса; визначення прагматичного потенціалу концепції культури повсякденності Е. Левінаса. Феноменологічний підхід уможливив проаналізувати фактичний зміст стратегій дослідження культури повсякденності, а також сформувати уявлення про повсякденну культуру не як сегмент культури і не як узагальнюючий рівень людської діяльності, а як вихідну точку для формування цілісної картини людського буття.

При аналітиці інтелектуального спадку Е. Левінаса як теоретика культури повсякденності й дослідженні інтелектуального клімату євроатлантичного простору другої половини ХХ ст. були застосовані методи термінологічного, герменевтичного, дискурсивного аналізу, семіотичний і соціопсихологічний метод, а також метод історико-культурного контекстуального аналізу.

Теоретичну базу дослідження складають концепції повсякденності як «вищої реальності» А. Щюца, «виробництва присутності» Х. Ґумбрехта, «індивідуалізованого суспільства» З. Баумана, «суспільства індивідів» Н. Еліаса, доперсонального характеру культури повсякденності Б. Вальденфельса, «вразливості любові» В. Малахова, «самодостатньої кінетики» Ю. Кристєвої.

Культурологічний підхід дозволяє вивести результати, отримані за допомогою вищезазначених методів, на метатеоретичний рівень дослідження культури повсякденності у «філософії Іншого» Е. Левінаса.

Наукова новизна отриманих результатів міститься в таких положеннях:

• — комплексно проаналізовано стратегії дослідження культури повсякденності. Як основні визначено феноменологічну, соціологічну, історичну, екзистенційну школи, а також школу семіотики і структуралізму, серед них проаналізовано ті, що основуються на «філософії Іншого»;
• — досліджено історико-культурний контекст формування світоглядних та філософських настанов Е. Левінаса з наголосом на роках проживання майбутнього філософа в м. Харків. Визначено не лише вплив російської літератури на майбутнього філософа, а й історичної ситуації та інтелектуального клімату Харкова 1916;1920 рр. Зазначено, що харківський проміжок життя Левінаса відобразився в ставленні до соціальних інститутів і увазі до етичного аспекту російської літератури;
• — поглиблено дослідження впливу російської літератури на формування філософської думки Е. Левінаса з наголошенням на темах повсякденності й відповідальності та тілесному як рівні синхронізації появи свідомості і відповідальності;
• — реконструйовано концепцію культури повсякденності у «філософії Іншого» Еманюеля Левінаса як мозаїчну, багаторівневу структуру, соматичний, жестовий, речовий і вербальний рівні якої впорядковуються через категорію Іншого як домінуючого елементу концепції;
• — у соматичному вимірі концепції розглянуто тіло Іншого і тіло Третього як такі, що впливають на формування моральної свідомості Я;
• — концепцію культури Левінаса співвіднесено із сучасністю. З’ясовано, що концепція Левінаса є моделлю індивідуальної поведінки, зумовленої етичною свідомістю, що виправдовує себе у взаєминах, але демонструє свою слабкість при проеціюванні на державні інститути.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки дисертаційного дослідження мають важливе теоретичне і практичне значення для подальших культурологічних розвідок з повсякденності як простору відносин з Іншим. Отримані результати можуть використовуватися в науковій та педагогічній діяльності під час підготовки загальних і спеціальних курсів з історії та теорії культури, культури повсякденності, філософії культури, етики, релігієзнавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження було апробовано на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: міжнародній науковій конференції «Харківські філософські читання» Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (березень 2007, березень 2008, квітень 2009 рр.), міжнародній науковій конференції «Слобожанські читання» (квітень 2008, квітень 2009 рр.), міжнародній конференції «Дні науки філософського факультету 2008» Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (м. Київ, квітень 2008 р.), міжнародній науковій конференції «Література, мистецтво і гуманітарні науки ХХІ ст. у перспективі глобалізаційних процесів» (вересень 2008 р.), всеукраїнській науковій конференції «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» Харківської державної академії культури (квітень 2007, квітень 2008, квітень 2009 рр.), міжвузівській науковій конференції «Национальное своеобразие в философии» Російського державного гуманітарного університету (м. Москва, грудень 2009 р.).

Текст дисертації, її основні наукові положення та висновки обговорено на засіданні кафедри культурології Харківської державної академії культури.

Публікації. Основні ідеї і положення дисертації висвітлено в 13 публікаціях, зокрема в 5 статтях у наукових збірниках, серед яких 3 статті надруковані в наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України, та 2 затверджені експертною комісією ВАК України як фахові з культурології (лист № 02−76−06/930 від 30.04.2010).

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями і логікою дослідження. Праця складається зі вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (260 джерел, зокрема 48 — іноземними мовами). Загальний обсяг роботи — 201 сторінка. Обсяг основної чистини тексту — 177 сторінок.