Виклад основного матеріалу. 
Українські народні свята

Суттєве місце серед духовних та естетичних цінностей займають українські народні свята як невід'ємний компонент національної культури. Різні аспекти становлення, розвитку та функціонування народних свят висвітлені у роботах М. Арандаренка, Ф. Вовка, О. Воропая, С. Килимника, О. Ковальчук, Г. Маковій, М. Маркевича, В. Пасека, В. Скуратівського, В. Соколова, П. Чубинського тощо. Народні свята, які побутують на Україні, дають дитині цілісне уявлення про художню картину світу, встановлюють зв’язок мистецтва з життям. Це обумовлюється тим, що народні традиції і звичаї характеризуються поліфонічним впливом на особистість, синтетичним використанням засобів музичного і літературного фольклору, народних танців і ігор, декоративного, прикладного, театрального, хореографічного мистецтва. Всі види мистецтва, представлені у народних святах, відображають систему знань про оточуючий світ, розкривають переживання особистості стосовно дійсності і мають однаковий зміст, мету, ідею, сюжети. Спільні категорії - темп, тембр, динаміка, ритм, імпровізація — являються синтезуючим фактором мистецтвознавчих аспектів народних традицій і обрядів. Народне свято — це урочиста, знаменна, важлива подія у житті людини. Людина здавна намагалася прикрасити важливі події у своєму житті і протягом багатьох століть викристалізувалася сучасна система народних свят, яка побутує на Україні і зокрема на Полтавщині.

Ознайомлюючи дитину з народними святами, які на сьогодні побутують на території України, констатуємо, що у їх змісті знаходимо поєднання двох культур — язичеської (поганської, дохристиянської) і християнської. Протягом багатьох віків відбувався процес взаємопроникнення, взаємозбагачення культур, намагання зрозуміти, прийняти чи відторгнути ті чи інші знання, символи, атрибути, алгоритм ритуалів та обрядів. Але на сьогодні ми маємо систему народних свят, яка відображає специфіку світосприйняття українця, його відношення зі всесвітом, з природою, суспільством, людиною і відображає синкретичне поєднання двох релігій (дуалізм).

Зазначимо, що народні свята представлені родинно-обрядовими та календарно-обрядовими. Основою родинно-обрядових свят є ті події, які стали основними, головними в особистому, родинному житті людини: народження, одруження, поховання. Недарма в народі говорять: «На людину у житті дивляться три рази — коли вона народжується, коли вона одружується і коли вона помирає». народне свято особистість виховання Основою календарно-обрядових свят є своєрідний календар річного циклу, який залежав від сонцевороту та сонячної сили, від аграрного календаря, хліборобських уявлень. Саме це дозволило нашим пращурам чітко фіксувати зміни у природі, прогнозувати температурні режими, завбачувати погоду. Українці ставилися до природи як до живого організму, вважаючи себе його частиною. Тому людина існувала у природі за її законами, у любові і гармонії і приймала її як живу істоту. Наділення богів (Перуна, Даждьбога, Хорса, Велоса (Волоса), Стрибога, Ладу, Ладо, Ярило тощо) людськими якостями та зовнішністю, звертання до сил природи (наприклад, до МорозаМорозенька) як до живих істот свідчить про те, що протягом багатьох віків наші пращури сповідували віру у природу, яка їх годувала і оберігала. Тому господарське життя чітко регламентувалося календарно-святковою структурою і відповідно календарно-обрядові свята поділяються на зимові, весняні, літні та осінні відповідно до пір року.

Розкриваючи зміст народних свят слід підкреслити їх спрямованість на виховання загальнолюдських якостей: справедливості, правдивості, чуйності, співчуття, вдячності; працелюбства, на гармонізацію відносин між колективом і особистістю, між особистістю і державою, між особистістю та природою; на розвиток і становлення духовної особистості.

Зрозуміло, що святкування сьогодні деякою мірою відрізняється від святкування багато років тому, але духовні цінності, прагнення людини залишаються традиційно незмінними — свобода, родина, рідний край, його процвітання, щасливе дитя у мирі та злагоді. Наприклад, свято Катерини (7 грудня) традиційно вважається святом дівочої долі, але в той же час побачимо у ньому свято дівчинки, дівоньки, яка повинна бути лагідною, доброю, виваженою, толерантною, повинна відповідно поводитися і спілкуватися, естетично одягатися, бути гарною господинею, знати і у майбутньому уміти виконувати традиційні функції української жінки.

Свято Андрія (13 грудня) доцільно розглядати як свято хлопчика, юнака, тим більше, що ім'я Андрій з грецької перекладається як «чоловік», «муж». Важливо підкреслити чесноти, риси характеру хлопця, показати традиційні види діяльності чоловіка, його роль у функціонуванні родини, громади, його відповідальність, мужність, сміливість.

Не менш цікавим є свято Наума, яке припадає на 14 грудня і яке на сьогодні майже не святкується. А в народі вважалося, що Наум — покровитель знань, доброчинства і розуму. Про нього говорили: «На Наума наука на ум іде». Саме цього дня батьки відправляли дітей до школи, у ремісничих цехах при братствах майстри набирали собі учнів, відбувалися професійні посвяти, починали освоювати музичні інструменти (вчилися грати на бандурі, сопілці). Це було пов’язано з переконаністю людей в тому, що початок занять саме у цей день сприятиме успішному засвоєнню знань. Це свідчить про шанобливе і поважне ставлення до людини розумної, мудрої, здатної прийняти відповідальне життєве рішення.

Не менш важливим є свято Миколая (19 грудня). У народі це найулюбленіший святий і саме йому присвячені дві дати у рік — зимою і весною. Вважається, що він рятує мореплавців та утопаючих, звільнює засуджених, опікується тваринами. Але особливо він любить дітей і малеча чекає від Миколая подарунок, який дарується тільки слухняним діткам за усі добрі справи, що зробили дітлахи протягом року. Важливим є те, що саме в цей день ми говоримо дитині як ми її любимо, що вона найкраща у світі, бо дитина має відчувати любов до себе, її необхідність та значущість у житті дорослих.

Найбільш яскравими, театралізованими, мистецькозабарвленими є зимові свята — Різдво), Щедрий вечір (Щедра кутя, Маланка), Новий рік (Василя), Водохреща (Йордана, Водощі), Стрітення, Масляна. Після закінчення роботи на землі вільного часу було вдосталь, то його заповнювали народними святами, які мали функції захисту людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечення добробуту й щастя сім'ї у наступному році, визначення перспективи на майбутнє тощо. Обряди колядування, «Водіння Кози», «Вертеп», щедрування, посипання спрямовані на прославляння, віншування, поздоровлення господарів та їх дітей, прославлянні їх чеснот — працьовитості, любові до ближнього, мудрості, виваженості тощо. Вважалося, що чим більше до хати завітає привітальників, тим щедрішим буде врожай, тим багатшим буде господарство, тим щасливішою буде родина. Це єднало сім'ю, громаду, підкреслювало зв’язок поколінь, наступність традицій поведінки та спілкування.

Весняні святкування базувалися на поклонінні силам природи, возвеличуванні Сонця, Весни, прославлянні Землігодівниці; символізували початок нового через тепло і світло, які дають життя і сподівання на хороший врожай, успішність у своїй діяльності. Життєве ставлення до весняних свят — це розуміння і усвідомлення людиною нового: нового етапу у житті, нового виду діяльності, нових подій, нових зустрічей, що є важливим для прогнозування своєї подальшої долі, виваженого ставлення до прийняття рішень, усвідомлення власних дій.

Центральним святом літнього циклу є свято Івана Купала (6 липня) як поклоніння силам природи через культи води, вогню, через виконання обрядів плетіння вінків, стрибання через вогонь, збір трав, через наділення природи магічними властивостями. А ще це свято пов’язано з пошуком особистого щастя, надіями на щасливе майбутнє у колі родини.

Важливим елементом життєдіяльності українців восени є збирання врожаю, якого вони чекають протягом багатьох місяців. Жнива — пора тяжкої праці, але воднораз і найщасливіший час для селянина-хлібороба, який радіє врожаєві - основі його добробуту. У жнивах розрізняють початок жнив — зажинки, самі жнива та закінчення обжинки. У зв’язку з цим групуються і основні обрядові дії. Важка іноді виснажлива праця на землі, працьовитий господар, підтримка один одного, взаємодопомога, вдячність Землі і силам природи за багатий врожай, радість за результати своєї праці - саме такі цінності складають основу осінніх свят.