Охорона праці в торгівельних підприємствах

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці» .

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

У Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., підкреслюється, що:

• — людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3);
• — кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст.43);
• — громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст.46);
• — права і свободи людини захищаються судом (ст.55).

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як:

" Трудовий договір" (глава ІІІ),.

" Робочий час" (глава ХІV),.

" Час відпочинку (глава V),.

" Праця жінок" (глава VІІ),.

" Праця молоді" (глава XІІI),.

" Професійні спілки" (глава XVI),.

" Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю" (глава XVІІI).

Закон України «Про підприємства в Україні» (ст.25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю і працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст.7) передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці», дія якого розповсюджується на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя й здоров’я в процесі трудової діяльності; регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки і гігієни праці та виробничого середовища; встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються такі економічні методи управління охороною праці:

• · обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків (ст.5);
• · збереження середнього заробітку за працюючим за період простою в разі відсторонення його від дорученої роботи, якщо склалася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого або для людей, які його оточують (ст.6);
• · виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст.6);
• · безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими й шкідливими умовами (ст.7);
• · безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими й небезпечними умовами (ст.8);
• · відшкодування власником шкоди у зв’язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров’я працівника (або його сім'ї у разі смерті потерпілого), пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, а також моральної шкоди (ст.9).

До організаційних заходів з охорони праці належать:

правильна поведінка працівників, чітке й своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці (ст.18);

правильне планування робочих місць; правильна організація праці;

застосування безпечних способів праці;

дотримання встановленого ходу технологічного процесу;

справний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичними заходами щодо охорони праці є відповідні попередні та періодичні медичні огляди працівників; переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці; відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування; особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Слід зазначити, що дії одних нормативних актів розповсюджуються на всі чи більшість галузей господарської або іншої діяльності суспільства, дії інших — на якусь конкретну галузь. Тому вони мають відповідну назву: державні міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці.

До державних міжгалузевих актів, які діють також в торговельній галузі, належать, наприклад: «Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів», «Правила будови і безпечної експлуатації посудин, які працюють під тиском», «Правила безпеки у газовому господарстві», «Правила технічної експлуатації електрообладнання споживачів» і «Правила техніки безпеки при експлуатації електрообладнання споживачів». У галузі торгівлі діють відповідні галузеві акти про охорону праці, наприклад, «Правила охорони праці на підприємствах роздрібної торгівлі», «Правила техніки безпеки і виробничої санітарії на підприємствах громадського харчування» .

Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ССБП) мають позначення буквені (ГОСТ) та цифрові: перша цифра 12 — позначення ССБП, друга після крапки — шифр підсистеми, три наступні після крапки — порядковий номер стандартів у підсистемі та дві після тире — рік затвердження чи перегляду стандарту. У реєстрі наведено міждержавні стандарти з шифрами підсистем від 0 до 4. Стандарти з шифром підсистеми «0» є організаційно-методичними, тобто основоположними (наприклад, ГОСТ 12.0.001−82. «ССБП. Основні положення»). Шифр підсистеми «1» об'єднує стандарти вимог та норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів (наприклад, ГОСТ 12.1.003−83. «ССБП. Основні вимоги безпеки»). Стандарти підсистеми «2» встановлюють вимоги безпеки до виробничого обладнання (наприклад, ГОСТ 12.2.003−91. «ССБП. Обладнання виробниче. Загальні вимоги безпеки»; ГОСТ 12.2.124−90. «ССБП. Обладнання продовольче. Загальні вимоги безпеки»). У стандартах з шифром підсистеми «3» викладено вимоги безпеки до виробничих процесів (наприклад, ГОСТ 12.3.009−76. «ССБП. Роботи завантажувально-розвантажувальні. Загальні вимоги безпеки»).

Стандарти з шифром підсистеми «4» установлюють вимоги до засобів захисту працівників (наприклад, ГОСТ 12.4.011−89. «ССБП. Засоби захисту працівників. Загальні вимоги і класифікація»).

Як приклад державних стандартів України з безпеки праці можна навести ДСПУ 2272−93. «ССБП. Пожежна безпека. Терміни і визначення»); ДНАОП 7.1.00−1.01−96. «Правила охорони праці для об'єктів роздрібної торгівлі» .

Впровадження стандартів на підприємствах, в установах і організаціях полягає у конкретній реалізації їх вимог щодо забезпечення безпеки праці.

Стандарти впроваджуються відповідно до комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії, які розробляються на основі обстеження обладнання, технологічних процесів, фактичного санітарно-технічного і протипожежного стану робочих місць.

Для вирішення питань забезпечення безпеки праці використовуються будівельні норми і правила, наприклад: СНіП 2.01.02−85. «Протипожежні норми». СНіП 12.11.02−87. «Холодильники» .

На основі чинних на Україні нормативних актів про охорону праці на об'єктах господарювання (підприємствах, установах і організаціях) розробляються положення та інструкції, які застосовуються до конкретних умов.