Якісна оцінка мінеральних ресурсів

Незважаючи на досить високий рівень геологічної вивченості території нашої держави і наявність на ній більш 7 тис. розвіданих родовищ, поки що не можна зробити остаточні висновки про мінерально-сировинний потенціал України. В умовах існування Радянського Союзу з його величезною територією і запасами корисних копалин, пошук багатьох видів мінеральної сировини, якого було досить в інших районах СРСР, здійснювався в Україні дуже повільно або зовсім не проводилося. З придбанням незалежності і необхідністю більш повного самозабезпечення економіки країни корисними копалинами на території України вже зараз додатково розвідані або заново відкриті родовища газу, золота, руд інших кольорових металів (у тому числі одне з найбільших у світі родовищ скандію). В найближчі роки можливі ще численні знахідки нових покладів мінеральної сировини, але співвідношення основних видів корисних копалин у мінерально-ресурсному потенціалі (рудних, нерудних, паливно-енергетичних) істотно не зміниться.

Україна має досить сприятливі природні передумови для виплавки чорних металів. Так, наприклад, загальні запаси залізних руд України становлять 27,4 млрд. тонн, що становить 22% розвіданих запасів у країнах СНД (світовий запас залізних руд становить 160 млрд. тонн). Вони представлені головним чином докембрійськими залізистими кварцитами, де містяться магнетит, гематит та інші мінерали, які, власне, становлять сировину для чорної металургії України, та бурими залізняками осадового походження. За вмістом чистого металу розрізняють багаті (більше 60% заліза) та бідні (35−40% заліза) залізні руди.

Марганцеворудною базою чорної металургії України є Придніпровський марганцеворудний басейн. Він склався з 3 великих районів: Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського та Великотокмацького (зосереджує основні промислові запаси України — 1,4 млрд. тонн).

Україна, на жаль, має незначні запаси хромітових руд, які не мають по суті промислового значення та імпортуються із Китаю і Казахстану.

У Донбасі є досить значні запаси коксівного вугілля. Завдяки цьому у металургійних центрах Донбасу й Придніпров'я, де розміщені великі коксохімічні комбінати (Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Стаханов, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ), виробляється кокс, який використовується як технічне паливо для виплавляння чавуну, і коксівний газ, що є висококалорійним паливом для металургійних агрегатів. Проте понад половину коксу дають коксокомбінати Донбасу, де зосереджено 13 з 18 коксохімічних комбінатів, оскільки розміщення коксохімічних комбінатів здебільшого прив’язане до коксівного вугілля.

Флюси і вогнетривкі глини також є складовою частиною металургійного галузевого комплексу. Вогнетривкі глини видобувають у Новоросійському і Веселинівському родовищах (Донецька обл.), високоякісні флюсові вапняки, формовочний пісок і доломіти — у Донецькій і Дніпропетровській областях і автономній республіці Крим. Щорічні потреби чорної металургії України у флюсах і вогнетривких глинах становлять кілька мільйонів тонн. Потужні заводи вогнетривких глин розміщені в Донбасі і Придніпров'ї.

Україна має величезні запаси каоліну, найбільші родовища якого розвідані у Дніпропетровській, Вінницькій, Донецькій та Черкаській областях.

Значні поклади графіту дозволяють задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості України й експортувати високоякісну сировину в багато країн світу, хоча розробляється єдине Завальєвське родовище на Кіровоградщині. Крім того, поклади графіту маються на Волині, у Наддніпрянщині і Приазов'ї.

Наша країна практично цілком і на дуже тривалий час забезпечена сировиною для виробництва будівельних матеріалів, порцеляново-фаянсових і скляних виробів. Як цементну сировину використовуються карбонатні породи (вапняки, крейда, мергелі), гіпси і глини, що зустрічаються практично на всій території. Значні запаси писальної крейди зосереджені в Донецькій області й у межах Волинської височини.

Глини, суглинки, глинисті сланці і мергелі, придатні для виробництва цегли і черепиці також поширені практично на всій території України, за винятком гірських районів Карпат і Криму.