Культуральні, фізіологічні та біохімічні властивості грибів роду Candida

Оптимальне середовище для існування грибів роду Candida повинно бути слабо кислотним з pH 5,8 — 6,5. Гриби чутливі до дії наступних факторів середовища: підвищення температурі до 50 °C призводить до смерті культури, також мікроорганізми чутливі до дії фенолу, лізолу, дихлориду ртуті, хлораміну, анілінових барвників, спирті, йоду, кислот та лугів [15].

Для харчування представників роду Candida використовують азотисті речовини — білки, пептони та амінокислоти. Хорошим середовищем для їх росту вважаються кров’яні та середовища, що містять сироватку, а також гідролізати дріжджів [7]. Кращими з вуглеводів для мікроорганізмів цього роду є глюкоза, мальтоза, лактоза та левульоза. Гриби гарно ростуть на відварах картоплі, моркви, кияхів, рису [3]. Найбільш поширеними середовищами для вирощування грибів роду Candida являються середовище Сабуро, пивне сусло-агар та рідке середовище Сабуро [7]. Середовище Чапека-Докса з додаванням твіну-80, картопляно-морквяний агар з жовчю, кияховий і рисовий агари найбільш придатні для виявлення псевдоміцелію та хламідоспор грибів [3].

По типу дыхания кандиды являются аэробами и способны метаболизировать глюкозу по гексозо-монофосфатному пути или по пути Эмбдена-Мейергофа-Парнаса (гликолиз). Другие метаболические механизмы, такие как митохондриальное окислительное фосфорилирование, цитратный цикл и синтез белка на рибосомах, не отличаются от таковых в других эукариотических организмах (16,17). Энзиматический аппарат кандид довольно сложен. Многие ферменты, такие как протеазы, обеспечивающие синтез стеролов, могут прямо участвовать в патогенезе заболевания.

Оптимальна температура існування грибів — 30−37 °С. Candida spp. Ростуть швидко, у середньому за 48 годин, і формують типові гладкі, світлі дріжджові колонії [7].

Існує три морфологічні форми грибів роду Candida.

Округла дріжджова клітина;

Витягнута, нитчаста клітина, яка формується у результаті подовження округлої форми клітини. Вона складається окремих сегментів (псевдо міцелій);

Іноді відмічають можливість формування справжнього міцелію (тонких, розгалужених ниток) [15]. Тоді клітинна стінка окремих дріжджових клітин виконує роль родової ознаки Candida [1].

Розмножуються гриби Candida брунькуванням. Дріжджові клітини на стадії брунькування, псевдоміцелій та справжній міцелій — це вегетуючі форми гриба, котрі ростуть інвазивно [15].

Завдяки дослідженням Річарда Дж. Беннетта у 2010 році було відкрито, що у C. albicans та у C. neoformans можливе статеве розмноження. Результати того ж дослідження свідчать, що деякі представники роду Candida, як, наприклад, C. tropicalis и C. parapsilosis, здається, не проходять спарування або аскоутворення, але містять багато генів, необхідних для спарування та мейозу [19].

Гриби роду Candida мають складну антигенну структуру. Вони мають білкові, полісахаридні і глікопротеїдні антигени, які отримують шляхом механічної, ультразвукової дії на клітини грибів, багаторазовим заморожуванням і відварюванням клітин, та дією різноманітних речовин.

Дріжджоподібні гриби роками зберігають свою життєздатність у висушеному стані, витримують багаторазове заморожування у воді та ґрунті, конкуренцію з багатьма мікроорганізмами на різних харчових продуктах, наприклад у кислому молоці, квашеній капусті, фруктових соках та ін. [3].

На щільних поживних середовищах у Candida albicans колонії середнього розміру білого або блідо-рожевого кольору гладкі, вологі, з рівними краями, сметано подібної консистенції. У інших видів колонії можуть бути дрібні або великі, сірі, жовтуваті, їх поверхня може бути шкірястою або зморшкуватою. В рідких поживних середовищах реєструють характер росту у виді кільця або плівки на поверхні (тонка, суха, слизова шкіряста), осаду (тонкий, незначний, значний, схожий на пластівці).

Ферментативні властивості представників роду Candida, по відношенню до чотирьох основних цукрів представлені у таблиці 1.

Таблиця 1.

Ферментативні властивості найбільш розповсюджених у людини видів грибів роду Candida [3].

Примітка: к — кислота, кгкислота і газ; (-)-ферментація вуглеводу відсутня; 1-більша кількість штамів ферментує сахарозу з утворенням невеликої кількості кислоти, біля 5% штамів ферментують цей вуглевод до кислоти і газу.

Про утворення кислоти свідчить зміна кольору середовища (при додаванні реактиву Андреде відмічається почервоніння. при додаванні бром тимолового синього — середовище жовтіє), про утворення CO₂ свідчить пухирець газу у поплавці. Результат реєструється як позитивний при появі газу у поплавці.

Хламідоспороутворення та типи філаментації вивчаються на рисовому, кукурудзяному або картопляному середовищі [10]. Хламідоспори мають вигляд округлих клітин з двоконтурною стінкою, розміром 10−20 мм, інколи із зернистим вмістом, їх утворюють лише Candida albicans. Найчастіше хламідоспори локалізуються на кінцях псевдо гіф, рідше — на бокових гілках. Псевдоміцелій утворюється у результаті незакінченого брунькування: дочірня клітина, що утворилася, зберігає зв’язок з материнською за рахунок вузького перешийка, утвореного із зовнішніх шарів клітинної стінки. По ходу псевдоміцелію за рахунок мультиполярного брунькування можуть утворюватися бокові нитки та формуватися їх скупчення (гломерули) різної форми за рахунок поділу дріжджових клітин (бластоспор). Залежно від виду гломерул та їх розміщення по відношенню до псевдо міцелію виділяють п’ять типів росту: кулястий (Mycotorula), крилоподібний (Mycotoruloides), ланцюговий (Candida), рудиментарний (Mycocandida) та деревоподібний (Blastodendron). Морфологія типів росту динамічна: через деякий час на місці типу Candida можуть виникнути інші типи росту [3].