Характеристика антимонопольної політики держави

Актуальність антимонопольного регулювання державою сьогодні є безперечним, оскільки про порушення антимонопольного законодавства постійно проводяться справи, і деякі з них набувають неабиякого розмаху.

Антимонопольна політика — це сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку [3, 81].

В Україні створений Антимонопольний комітет. Згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завданнями комітету є:

• — здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
• — захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
• — сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки [2].

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб'єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції [5, 33].

З метою сприяння розвитку конкуренції органи Комітету також здійснюють контроль:

• — за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об'єктами приватизації;
• — за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;
• — за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень [4, 32].

Органи комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузі та регіонів. У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання усіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб'єктів господарювання, якщо вона має місце на території України.

Захист конкуренції у підприємницькій діяльності передбачено статтею 42 Конституції України, яка проголошує:

• 1. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
• 2. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
• 3. Види і межі монополії визначаються законом [1].

За порушення антимонопольних норм у законі передбачені такі форми відповідальності: антимонопольний політика держава.

• * майнова — у вигляді штрафу, який накладають на підприємців — юридичних осіб; розмір штрафу залежить від виду порушення. Застосовують також стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного законодавства, та відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем;
• * оперативно-господарські санкції — примусовий поділ фірми, позбавлення ліцензії, заборона виходу на зовнішній ринок.

Один із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

Весь світ визнає те, що в Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено.

В Україні антимонопольне законодавство перебуває на стадії становлення і тому ще не забезпечує належного запобігання монопольним зловживанням. У даний час, незважаючи на помітний розвиток конкуренції, Україна належить до країн з високим рівнем абсолютного монополізму в економіці.

Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

Література

• 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. — 115 с.
• 2. Закон України «Про антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року, № 3659-XII.
• 3. Нараєвська І.С. Раціональне використання економічних важелів антимонопольного регулювання // Економіка та держава. — 2009. — № 5.-С.81−83.
• 4. Паламарчук В. О. Державне регулювання природних монополій в Україні / В. О. Паламарчук, Г. М. Филюк // Економіка. Фінанси. Право. — 2001. — № 5. — С.31−34.
• 5. Филюк Г. М. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичний аспекти // Економіка України. — 2008. — № 1. — С.30−41.