Методика використання наочності на заняттях з розвитку мовлення

У теорії навчання особливе місце відводиться способам навчання і впливу їх на результат цього процесу.

Навчання рідної мови в дитячому садку ґрунтується на конкретних образах і уявленнях. Ці конкретні уявлення готують фундамент для формування на їх основі словникових понять.

Зробити навчання наочним — це не тільки створити зорові образи, але включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях рідної мови у дитячому садку вихователь залежно від дидактичних завдань використовує різноманітні засоби наочності.

У роботі з дітьми використовується різні предмети, а також картки з малюнками. Широко використовується словесна наочність — образний опис об'єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усну народну творчість.

Характер наочності, його кількість та місце в навчальному процесі залежать від мети і завдань навчання, від рівня засвоєння дітьми знань і умінь від місця і співвідношення конкретного і абстрактного на різних етапах засвоєння знань.

Так, при формуванні в дітей початкових уявлень про предмети в якості наочного матеріалу широко використовується різноманітні конкретні предмети, при цьому важлива їх різноманітність (безліч предметів, їх зображень, звуків, рухів). Вихователь звертає увагу дітей на те, що безліч складається з окремих елементів, воно може бути поділено на частини.

Наочний матеріал сприяє розумінню дітей того, що будь-які предмети складаються з окремих груп, предметів. Які можуть перебувати в однаковому і не однаковому кількісному співвідношенні, а це готує їх до засвоєння рахунку за допомогою слів. Одночасно діти навчаються розкладати предмети правою рукою з ліва на право.

У якості наочного матеріалу використовуються сюжетні картинки, малюнки. Так, розглядання художніх картин дає можливість усвідомити, виділити, уточнити часові та просторові відносини, характерні особливості величини, форми оточуючих предметів.

У кінці третього — на початку четвертого року життя дитина здатна сприймати безлічі, представлені за допомогою символів, знаків (квадрати, кружечки). Використання знаків (символічної наочності) дає можливість виділяти суттєві ознаки, зв’язки і відносини у певній чуттєво-наочній формі.

Заняття з розвитку мовлення та навчання рідної мови повинні відповідати дидактичним вимогам, обгрунтованим у загальній дидактиці і пропонованим і до занять по інших розділах програми дитячого саду.

Пізнання починається з спостереження речей, явищ, тобто з безпосередньої взаємодії дитини з предметами, що вивчає за допомогою органів чуття. Щоб пізнати невідомий предмет, дитина повинна його з усіх боків оглянути, визначити форму, колір, твердість, смак, запах. Вивчений так фактичний матеріал стає основою для дальшої розумової його обробки. Усяке мислення здійснюється тільки на основі даних, набутих в результаті безпосереднього або опосередкованого ознайомлення з предметами, явищами, процесами.

Навчання в дитячому садку є специфічним пізнавальним процесом. Процес пізнання людини і набування знань дитиною в дошкільному закладі мають певні відмінності. Вони полягають головним чином у тому, що на занятті малюки не досліджують нічого нового, вони лише вивчають відомості, поняття. Проте, як і в пізнавальному процесі, у набуванні знань, умінь і навичок важливу роль відіграє практична діяльність. При виконанні практичних завдань малюки розглядають предмети, аналізують явища і процеси, порівнюють їх між собою і з раніше вивченими, роблять узагальнення, застосовують знання на практиці.

Наочний матеріал повинен відповідати певним вимогам:

• — предмети і їх зображення повинні бути відомі дітям, вони беруться з навколишнього життя;
• — щоб навчити дітей порівнювати кількості в різних сукупностях, необхідно урізноманітнити дидактичний матеріал, який можна було б сприймати різними органами чуття (слух, візуально, на дотик);
• — наочний матеріал повинен бути динамічним і в достатній кількості, відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги пред’являються методикою використання наочного матеріалу. При підготовці до заняття вихователь ретельно продумує, коли (в якій частині заняття), в якій діяльності і як буде використано цей наочний матеріал. Необхідно правильно дозувати наочний матеріал. Негативно позначається на результатах навчання, як недостатнє його використання, так і надлишки.

Наочність не повинна використовуватися тільки для активізації уваги. Це занадто вузька мета. Необхідно глибше аналізувати дидактичні задачі і їх підбирати відповідно наочний матеріал.

Так, якщо діти отримують початкові уявлення про ті чи інші властивості, ознаки об'єкта, можна обмежитися невеликою кількістю засобів.

Для того, щоб показати дітям різні зв’язки, відносини, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, використовувати різні іграшки, геометричні фігури, таблиці та інші види наочності на одному занятті.

При виборі наочних засобів навчання потрібно враховувати, що вони найбільш успішно вирішують наступні дидактичні завдання [10; c.30]:

• — сприяють розвитку в дітей наочно-образного мислення;
• — виступають в ролі засобу активізації уваги при засвоєні будь-якого навчального матеріалу;
• — сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності дошкільнят;
• — дозволяють конкретизувати теоретичні питання, що розглядаються;
• — розширюють сферу практичних застосувань об'єктів, що розглядаються, які не можуть бути використані для спостереження на занятті;
• — виступають в ролі методів стимулювання інтересу до дитини, створення установки на ефективне пізнання;
• — дозволяють в конкретизованій формі одержати інформацію про ступінь навчального матеріалу.

Використання наочності на занятті в дитячому садку повинно бути цілеспрямованим і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до їх адекватного вибору. Тому доцільно виділити такі вимоги до використання наочності у навчальному процесі дошкільних закладів: відповідність наочності змісту матеріалу, що вивчається, виділення найважливіших ознак предмета, естетичне оформлення наочності, вчасне і помірне використання наочності, відповідність наочності психологічним закономірностям сприймання та рівню розвитку спостережливості малюків, цікавість дітей до наочних об'єктів, що розглядаються, зв’язок змісту наочності з досвідом дошкільнят. Знання дидактичних вимог до наочності та методичних особливостей її використання допоможе уникнути поширених у дошкільній практиці недоліків та помилок. Правильно підібрана і використана наочність активізує навчально-виховний процес і сформує у малюка відповідні знання, навички та вміння.

Способи використання наочності в навчальному процесі різняться в залежності від взаємозв'язку слова і наочності при вивченні рідної мови.

1. Демонструється конкретний предмет або його зображення. Метою в цих випадках зазвичай є знайомство дітей з новим предметом або уточнення, поглиблення їхніх уявлень про нього. Наприклад, дітям дається картина «Осінь», або опудало ворони, або листя різних дерев.

Слово при цьому використовується [6; c.67]:

• а) для назви, тобто узагальненого позначення цілого предмета (цим нова або вже знайома річ включається в певну групу знань);
• б) для аналізу предмета (шляхом запитань вихователь викликає дітей на виділення складових частин предмета);
• в) для розкриття різноманітних зв’язків і відносин як «внутрішніх», так і «зовнішніх», тобто зв’язків з іншими предметами.
• 2. У навчальних заняттях для дітей широко використовується демонстрація конкретного, звичайно, знайомого дітям, предмета або найчастіше його зображення, щоб викликати по асоціації слово, яке його позначає, і тим самим допомогти дитині його запам’ятати. Цій меті служать книжки з картинками: намальований «кавун» або «куля» — треба назвати або читати слово «куля», виділити новий звук «л». Книжки з картинками широко використовуються для роботи над словом, його звуко-буквеним складом, над реченням і його структурою. Різновидом застосування цієї форми наочності є використання однієї картини або цілої їх серії для ілюстрації вірша чи оповідання [6; c. 69].
• 3. У процесі роботи з дітьми вихователь використовує і такі допоміжні картини або натуральні предмети, які служать тільки поштовхом, ілюстрацією для роботи над запропонованим змістом.
• 4. Своєрідним способом використання наочності є демонстрація дітям зображення знака, літери та їх поєднань — складів, слів.

До цієї ж форми використання наочності треба віднести показ вихователем способу написання знака: цифри або букви та їх сполук.

В основному цей спосіб використання наочності є засобом подачі матеріалу для вироблення механізму сприйняття.

5. Нарешті, треба відзначити і такий спосіб використання наочності, коли діти самі шляхом підбору наочних предметів конкретизують завдання.

Проаналізуємо, як використовують різні способи і форми наочності деякі вихователі. Робота зі словом, що позначає малюнок або картину, представлена в записаних заняттях дуже бідно.

Подібне «обігравання» пропонованого наочного змісту, його обробка, є створення цілого складного комплексу асоціацій в голові дитини. Результати такої комплексної роботи позначаються швидко. На контрольні запитання діти, працюючі таким методом, дають більш розгорнуті і правильні відповіді. Вони вміють відповідати, обгрунтовано і легко використовують засвоєні знання і прийоми в новій роботі.

У практиці навчання трапляються випадки «невідповідності» наочності і словесного викладу. Це ті випадки, коли вихователь не використовує наочність для того, щоб забезпечити дітям засвоєння матеріалу, що дається в словесній формі. Робота над запропонованим матеріалом не використовує тих можливостей, які містить сам матеріал. Не вимагає вихователь аналізу самого предмета, не розгортає роботу ні над самим зображенням, ні над словом, що його позначає. Те ж саме відноситься до роботи з наочними предметами. Розгляд наочно поданого предмета обмежений кількома розрізненими питаннями про зовнішній вигляд. Запропонована картинка використовується вузько, і часом вихователь сам штовхає дітей на елементарну форму її сприйняття. У відповідь на запитання: «Що намальовано?», «Де стоїть хлопчик?», «Хто підійшов до будинку?» — діти відповідають перерахуванням окремих предметів. Але ні справжнього аналізу, ні узагальнення у формі підбору назви картини або зв’язкової розповіді за нею вихователь не вимагає.

Вихователь випускає можливість використовувати наочність з великим освітнім ефектом. Знижуються і можливості розвитку розумових сил дітей.

Отже, раціональним використанням наочності слід вважати своєчасне введення в роботу різних її форм. Оскільки кожна форма наочності найбільш успішно застосовується вихователем для вирішення певних дидактичних завдань, надзвичайно важливо визначити, коли найкраще використовувати ту чи іншу форму наочності.