Формування особистості неповнолітнього правопорушника

Злочинність неповнолітніх і молоді у всьому світі є однією з найактуальніших соціальних проблем. Зростання такої злочинності характерне перш за все для розвинених капіталістичних країн. До основних причин злочинності неповнолітніх і молоді західні фахівці відносять безробіття серед молоді, невпевненість молодих людей в майбутньому, незадоволеність сучасним способом управління суспільством.

Висловлюються західними фахівцями і інші думки про причини зростання злочинності серед неповнолітніх. Так, керівник федерального бюро по правосуддю для неповнолітніх і профілактиці правопорушень США А. Регнері основними причинами підліткової злочинності вважає розпад сімей, жорстоке поводження з дітьми, порушення невід'ємних прав дітей на отримання виховання і освіти, мешкання в нормальних умовах і, як результат, відхід дітей з будинку. Обстеження неповнолітніх в штаті Коннектикут показало, що 75% злочинців, що вчинили найсерйозніші акти насильства, самі піддавалися жорстокому обігу з боку батьків і інших осіб. Їх частка від загального числа осіб, що вчинили насильні злочини, склала 33%.

Своєрідно оцінюють причини нинішньої хвилі злочинності неповнолітніх в своїй країні японські спеціалісти. Вони вважають, що це зростання злочинності обумовлено зростанням добробуту і його наслідками — стресами, пов’язаними з навчанням, недоліками виховання в сім'ї, руйнуванням традиційних цінностей сім'ї, проявами індивідуалізму.

Необхідно відзначити, що проведені в Японії дослідження також показують, що серед неповнолітніх правопорушників частіше виявляються ті, хто виріс без батьків, а також вихідці з малозабезпечених сімей.

Серйозною проблемою для японських шкіл признається відсутність в них фахівців по психотерапії. З цим зв’язується зростання актів насильства над батьками, вчителями і однокласниками. За останні роки злочинність неповнолітніх в нашій країні також істотно зросла. В даний час підлітки є найбільш криміногенно ураженою частиною населення. Збільшилося серед злочинців також число дівчаток-підлітків.

Несприятливі сімейні умови обумовлюють виникнення особистих порушень у дитини, неадекватних самооцінок, негативних міжособистісних відносин. Цьому сприяє авторитарний стиль спілкування, гіперпротекція і гіперопіка, емоційне відкидання і інші негармонійні типи виховання (З. А. Белічева, І. В. Вейнгольд-Рибкина, А. І. Велікороднова, А. Е. Личко і ін.).

Як відзначає З. А. Белічева, багато підлітків з девіантною поведінкою виховуються в сім'ях, які є функціонально неспроможними, не справляються з вихованням дітей. Це конфліктні сім'ї, в яких хронічно загострені відносини подружжя, і педагогічно неспроможні сім'ї що характеризуються низькою психолого-педагогічною культурою, неправильним стилем дитячо-батьківських відносин.

Перейдемо до розгляду проблеми формування людини як соціальна істота. Особистість починає формуватися від дня свого народження. Найбільш інтенсивно підвалини особистості закладаються в дитинстві, а загальна її «конструкція» вибудовується у підлітково-юнацькому віці.

На думку деяких дослідників, підлітковий вік починається приблизно в 11, а завершується до 21 року. Пубертат, мабуть, найвідповідальніший і складний з віків, враховуючи завдання, які доводиться вирішувати людині в цей період.

Можна умовно виділити 5 характеристик перехідного віку:

• — Нові здібності. В цьому віці стрімко формуються самосвідомість і рефлексія (здатність розуміти власний душевний світ). Мислення стає складнішим, гнучким, розвивається креативність
• — Нове тіло. В підлітковому віці тіло людини стрімко міняється, перетворюючись з дитячого в доросле.
• — Нові відносини. Поява нових об'єктів любові, відмінних від батьків (частіше всього — це ровесники іншої підлоги).
• — Сепарація (віддалення). Нові потреби і бажання підлітків не можуть більш задовольнятися в сім'ї. Тому природним чином відбувається сепарація підлітків від батьків і їх звернення до нових об'єктів і ситуацій зовнішнього світу (пошук любовних відносин, професійне самовизначення, хобі).
• — Ідентичність (відчуття «Я»). Ідентичність — здатність переживати себе окремою, цілісною особою, що належить до певної статевої, соціальної, професійної або сімейної спільності (наприклад, біла жінка, гетеросексуальна, християнського віросповідання, лікар). Підлітковий вік — період активного формування відчуття «Я» .

Стрімкі психічні і фізичні зміни завжди зв’язані з внутрішніми конфліктами, які завжди виражаються зовнішнім чином. Підлітки в дуже різному ступені готові до всіх цих змін — трансформації тіла, появи потягу, відділення від батьків. різною мірою можуть вони відповісти на виклик з боку суспільства до їх здібностей, самостійності. Вони недостатньо відчувають свої обмеження, у них не вистачає досвіду для оцінки різних ситуацій, але вони вже не готові бути у всьому залежними від батьків і приймати їх слова на віру.

З’ясування психологічних особливостей злочинності неповнолітніх пов’язане з двома чинниками, а саме:

• 1) хронологічними рамками певної вікової групи та її анатомо-фізіологічними характеристиками;
• 2) індивідуально-психологічними. соціально-психологічними, психолого-правовими рисами неповнолітніх.

В анатомо-фізіологічному плані неповнолітнім притаманна докорінна перебудова всього організму, яка обумовлена статевим визріванням. Змінюються будова і пропорції тіла, зовнішність, фізіологічні процеси, з’являються вторинні статеві ознаки, нові потреби, така перебудова відбувається нерівномірно, диспропорційно з можливим прискоренням окремих змін (явище акселерації) чи їх затримкою (явище ретардації).

Анатомо-фізіологічна перебудова у період неповноліття суттєво впливає на психіку та особистість у цілому, насамперед на мотивацію, самооцінку, образ «я» (систему уявлень про самого себе), взаємостосунки з оточенням, рольову та в її рамках правомірну поведінку.

В індивідуально-психологічному та соціально-психологічному плані неповнолітнім властиве таке:

• 1) Формуються засади спрямованості особистості, виникає «мінімум особистості» (14 -16 років) та «мінімум соціально-зрілої особистості» (16- 18 років). Найбільш динамічним і строкатим компонентом спрямованості неповнолітніх є уподобання (хобі). Найчастіше вони визначаються молодіжною модою та особливостями того мікросередовища, в якому перебуває неповнолітній. Типові уподобання — це культуризм, заняття боротьбою та східними єдиноборствами (карате, ушу, айкідо та їх різновиди), спортивне «фанатство». Культурно-естетичні уподобання пов’язані з різними течіями і виконавцями сучасної легкої музики, відеофільмами певних жанрів, колекціонуванням. Новим престижним уподобанням є користування комп’ютерами (інтернет-клуби, віртуальні знайомства, ігри, фільми тощо) та манера поведінки під назвою «тінейджерство».
• 2) Під час неповноліття здійснюється початкове, зазвичай не перевірене практикою, самовизначення життєвих планів (ближньої, середньої та віддаленої перспективи, за термінологією А. С. Макаренка) у навчально-професійній, дозвільній сферах, а також манери міжстатевих стосунків тощо.
• 3) Можуть виникати затримки в особистісному та соціальному формуванні (явище інфантилізму), які призводять до егоїзму, споживацтва, паразитизму. Емоційно-почуттєвій сфері неповнолітніх притаманні підвищена чутливість і емоційність, і прояви, неадекватні емоційно-почуттєві реакції на зовнішні події.
• 4) Специфічним новоутворенням є відчуття дорослості, пов’язане з намаганням самоствердитися, досягти визнання серед референтних однолітків і дорослих, завищеним (випереджальним щодо реальних можливостей) рівнем домагань. Таке відчуття може каталізуватися надмірною опікою, контролем з боку дорослих і призводити до демонстративної відмови від певних правил поведінки, прогулів у школі, тимчасових зникнень із сім'ї.
• 5) Суттєвою рисою неповнолітніх є намагання об'єднатись у групи однолітків, зібрати навколо себе осіб молодшого віку, долучитися до груп, очолюваних старшими за віком та більш авторитетними особами. У такому намаганні вигадливо поєднується, з одного боку, конформність, підвищена залежність поведінки неповнолітнього від групи, а з іншого — бажання лідирувати чи принаймні самоствердитись.
• 6) У психолого-правовому плані неповнолітніми пізнаються і засвоюються основні моральні та правові норми, формується адекватна чи деформована їх правосвідомість. Остання показова вибірковим або переважним неприйняттям норм і відмовою від їх інтеріоризації, тобто переведення у власні, внутрішні регулятори поведінки. Наслідком цього є виникнення та подальше посилення важковиховуваності, психолого-педагогічної занедбаності, переважної орієнтації на протиправну поведінку.
• 7) Під час неповноліття реактивно-імпульсивний механізм регуляції поведінки поступово підпорядковується усвідомлювально-вольовому механізмові регуляції. Непов-нолітній стає спроможним усвідомлювати власні дії та вчинки з огляду на правові наслідки. Названу особливість ураховано кримінальним законодавством у визнанні неповнолітнього суб'єктом злочину з 16 років, а з окремих видів злочинів — із 14 років (ст. 22 КК України). Неповноліття також враховується у призначенні покарання як пом’якшувальна обставина та у визначенні можливості звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Кримінально-психологічний аналіз протиправної, злочинної поведінки буде безплідним, якщо ігноруватиме генетичний принцип і генетичний метод, які найбільш активно розробляються та застосовуються у сучасній вітчизняній психології С. Д. Максименком. Генетичний принцип передбачає звернення до всіх передуючих протиправному, злочинному актові обставин — безпосередніх і віддалених, пошук кримінальних витоків у стадії формування особистості. Генетичний метод означає з’ясування зв’язків між явищами у часі, переходів від простих явищ до складніших.

На стадії формування особистості можна вирізнити два тісно пов’язані, але не тотожні вектори: загальне формування особистості та формування правової психо-логії особистості. Загальне формування особистості здійснюється способом соціалізації, а його стрижнем є формування свідомості. Формування правової психології особистості здійснюється способом правової соціалізації, а її основою є правосвідомість.

Соціалізація полягає в засвоєнні особою соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності (гра, навчання, праця), форм спілкування і переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів відносять мотиви, звички, установки, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення введення особи у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку.

У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминуче проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо — через затримки і навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточенням. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це — жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість тощо.

Попервах такі риси проявляються лише в ситуаціях, які безпосередньо сприяли їх виникненню. У подальшому вони набувають самостійної, але ще прихованої форми існування. Не проявляючись без особливої необхідності, вони вже готові до активнішого «застосування». Поєднуючись у взаємопідсилювальну сукупність, несприятливі психологічні новоутворення обумовлюють важковиховуваність неповнолітнього, його ростучий опір виховному та психокорекційному впливові.

Означена ситуація небезпечна тим, що неповнолітній немов балансує між нормальною (сприятливою) лінією розвитку і загального формування особистості та аномальною (несприятливою) лінією розвитку і загального формування особистості.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності.

Момент ідентичності з соціальною системою висунутий одним із фундаторів світової соціології Р. К. Мертоном у розгляді девіантної поведінки особистості Ідентичність як атрибут особистості досліджено і грунтовно пояснено американським психологом Е. Еріксоном, теорія якого дедалі частіше висвітлюється у сучасних підручниках з психології.

На думку Е. Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, будучи соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб — самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти і виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості долучитися до привабливої, референтної для неї соціальної групи не знаходять підтримки і визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу і ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню й самореалізації.

Ідентичність виконує важливу інтегруючу функцію, оскільки забезпечує цільність особистості, поєднує навколо себе та узгоджує між собою цінності, життєві плани, ідеали та ін.

Розповсюджуючи положення теорії Е. Еріксона на особистість неповнолітнього, зазначимо, що визначальною для нього є спершу ідентичність із сім'єю, а надалі - з ровесниками у школі, групах за інтересами, під час проведення дозвілля.

Несприятлива лінія розвитку і загального формування особистості у період від народження до повноліття, на думку Е. Еріксона, призводить до виникнення:

• — поганого (грубого, авторитарного, байдужого) ставлення з боку дорослих у сім'ї, школі, повсякденних ситуаціях спілкування;
• — невпевненості у собі, що переростає у комплекс неповноцінності, некомпетентності порівняно з дорослими, відчуття повної залежності від них;
• — гіпертрофованого почуття сорому, провини, страху перед майбутнім;
• — плутанини поглядів, рольової невизначеності, невдач у пошуках «власної» соціальної групи.

До цього слід додати, що несприятлива лінія загального формування особистості може посилюватися за рахунок явних чи прихованих акцентуацій характеру й особистості в цілому. Нагадаємо, що акцентуації виникають саме у підлітково-юнацькому віці та значуще пов’язані з окремими видами злочинів.

Отже, дефекти соціалізації на стадії неповноліття призводять до несприятливого і (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих і збочених потребах (споживацьких, клептоманійних, сексуальних тощо). Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

У цілому, дефекти загальної соціалізації перешкоджають правовій соціалізації, створюють в особистості неповнолітнього живильне середовище для деформованої правової психології.

Як уже зазначалося, правова соціалізація тісно пов’язана з соціалізацією загальною. Але вона відрізняється від останньої змістом засвоюваних цінностей, психологічними труднощами в оволодінні правовими знаннями, виробленні навичок право слухняної поведінки, наданні їм форми звичок, нарешті, більш стислим періодом перебігу.

З боку соціального оточення правова соціалізація характеризується цілеспрямованим, спеціально організованим, а також і стихійним, випадковим правовим впливом, насамперед інформаційним. Неуважність, байдужість, безконтрольність відносно поведінки неповнолітнього призводять до переважання стихійного, як кажуть, «вуличного» впливу. В сучасних умовах зниження імперативної ролі моралі, експансії субкультури, культу індивідуалізму, загальної криміналізації суспільства суспільний вплив є особливо небезпечним.

Саме він починає визначати правову компетентність особистості неповнолітнього. Така компетентність базується не стільки на знанні правових норм, скільки на стихійно сформованому уявленні про них. За несприятливої правової соціалізації уявлення про правову норму суттєво розходяться з дійсною нормою, домінує уявлення про до-пустимість чи навіть бажаність правопорушення.

Неповнолітній починає легковажно ставитися до правової норми, цікавитися насамперед тим, як можна безкарно скоїти правопорушення. Більш «досвідчені» в цьому плані ровесники, молодь, численні засоби інформації підказують, що для цього треба:

• — набратися «хоробрості» і не боятися;
• — створити чи підшукати сприятливі умови та знайти «зручну» жертву;
• — паралізувати волю жертви до опору;
• — по можливості приховати сліди правопорушення;
• — створити собі алібі чи зникнути з поля зору правоохоронних органів.

Формування уявлення про правові норми, співвіднесення їх із самим собою складає пізнавальний компонент правосвідомості неповнолітнього.

Емоційно-оцінний компонент правосвідомості полягає в оцінці правових норм (необхідні, неминучі, справедливі) та переживанні з огляду на це певних емоцій і почуттів (страх осуду та покарання, відповідальність, задоволення). За несприятливої правової соціалізації неповнолітній оцінює правові норми як необов’язкові, обтяжливі, несправедливі, і переживає негативні емоції та почуття — роздратування, безвідповідальність, браваду, скептицизм.

Волеспонукальний компонент правосвідомості неповнолітнього полягає в перетворенні правових норм на внутрішні регулятори поведінки, вольових зусиллях стосовно їх «вмикання» у необхідних ситуаціях. За несприятливої правової соціалізації неповнолітній вибірково, частково інтеріорізує правові норми (ті, що зручні для мене, підходять мені), а решту заміщує власним уявленням про них. Можливе виникнення амбівалентного уявлення про норми — у певних ситуаціях їх дотримання, в інших — порушення.

Відтак у неповнолітнього формується схильність до протиправної поведінки, яка проявляється спершу у проступках, провині, незначних правопорушеннях. Це — втечі з дому, пропуски шкільних занять, бійки з ровесниками, дрібне хуліганство, тероризування і вимагання у слабших і молодших, зухвалість і цинізм у громадських місцях тощо.

За схильності до протиправної поведінки відсутні або не актуалізуються правові мотиви. Повна їх ієрархія виглядає так:

суспільний мотив: «у суспільстві неможливо жити без порядку; всі повинні підтримувати порядок; якщо я цього не робитиму, то порядку ніколи не буде»;

державний мотив: «держава створена для підтримання порядку і спирається в цьому на закони; треба поважати державу та закони, інакше порядку не буде»;

громадянський мотив: «закони визначають мої права, свободи та відповідальність і забезпечують їх; як громадянин, я можу скористатися ними й отримати те, що гарантовано правом і передбачено законом»;

колективістський мотив: «підтримання закону і порядку — загальна справа, я повинен брати в цьому участь і робити те, що можу»;

мотив особистої честі й гідності: «не буду бруднити свою совість і плямувати честь, порушуючи закони»;

мотив доцільності: «для досягнення того, що я бажаю, мені невигідно порушувати порядок»;

мотив безпеки: «порядок і закон захищають моє життя, здоров’я, майно, інтереси».

Окремо слід відзначити роль алкоголю, інших одурманюючих засобів у формуванні особистості неповнолітнього правопорушника, знятті психологічних бар'єрів до протиправної поведінки.

Алкоголізм, токсикоманія, наркоманія у вигляді схильності до вживання можуть становити безпосередній мотив учинення злочину, зазвичай корисливого та корисливо-насильницького. Як стан вони виступають фоновим явищем, внутрішньою сприятливою умовою для вчинення злочину, насамперед агресивного.

Чинне кримінальне законодавство визначає, що стан сп’яніння від вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин не звільняє від відповідальності (ст. 21 КК України) і є обставиною, яка обтяжує покарання (ст. 67 ЮС України). Соціологічні опитування неповнолітніх правопорушників засвідчують, що багато з них наївно вважали стан сп’яніння обставиною, яка принаймні пом’якшує покарання, а в окремих ситуаціях взагалі звільняє від відповідальності.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія серед неповнолітніх мають ряд відмінностей порівняно з молоддю та дорослими.

Перша відмінність стосується мотивів початкового і, значною мірою, подальшого вживання. Серед неповнолітніх це — одна з цінностей субкультури, модний і навіть престижний супутній елемент проведення вільного часу. У частини неповнолітніх перші спроби вживання обумовлені цікавістю, можливістю безкарно порушити заборону (громадську, медичну, родинно-сімейну), ризикнути. Мотиви подальшого вживання майже не відрізняються залежно від виду одурманюючої речовини і полягають у:

1)самоствердженні та «за компанію»;

отриманні «кайфу»;

знятті бар'єрів, які перешкоджають іншим формам асоціальної поведінки;

браваді;

5) отриманні наркотичної, рідше алкогольної «естетики».

Друга відмінність полягає в тім, що серед неповнолітніх менше випадкових, ситуативних груп вживання, рідше виникають сварки і конфлікти на цьому ґрунті, а виникаюча агресія спрямовується назовні на все, що «потрапляє під гарячу руку»: побиття випадкових осіб, ламання телефонів-автоматів, зупинок громадського транспорту, биття скла у під'їздах будинків, кіосках та ін.

Третя відмінність полягає у вищих темпах звикання до одурманюючих речовин, які у 2,5—3 рази перевищують темпи звикання дорослих, але при цьому серед неповнолітніх менша питома вага хронічно хворих порівняно з молоддю та дорослими. Це пов’язано з більш стислими хронологічними рамками неповноліття.

Четверта відмінність полягає в переважному вживанні слабших за ефектом, дешевих за ціною, сурогатно-замінних речовин. Ця відмінність зумовлена, передовсім, матеріальними можливостями неповнолітніх. Поєднує неповнолітніх із молоддю та дорослими активне використання жаргону та в його рамках прізвиськ.

Слід зазначити, що неповнолітні не тільки особисто вживають одурманюючі речовини, а й беруть чимраз активнішу участь у злочинній діяльності, пов’язаній із наркобізнесом. У першу чергу, це перевезення (зокрема контрабандне) та збут, незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, схиляння ровесників і молодших за віком до їх вживання.

Отже, дефекти правової соціалізації призводять до формування у неповнолітнього аномальної правової психології, насамперед правосвідомості. Кінцевим результатом є схильність до правопорушної поведінки, переважний вибір відповідних її способів.

Злочинну поведінку не можна пояснити одними лише (або самими по собі) об'єктивними суперечностями суспільного розвитку. Аналіз його причин вимагає з’ясування суб'єктивних елементів поведінки правопорушників, вивчення особливостей їх особистості.

Особистість людини, виступаючи в єдності всіх її соціальних, етичних і психологічних властивостей і ознак, формується в процесі життя і діяльності людини. Вступаючи у взаємозв'язки з навколишніми людьми, людина засвоює норми поведінки, етичні і правові поняття і уявлення, соціальні і культурні цінності, придбаває нові потреби, інтереси і прагнення. Разом з тим він зовсім не є «іграшкою в руках долі» або пасивним об'єктом дії соціальних умов; людина сам у відомих межах формує умови свого життя, а отже, і власну особу. Формування особи є складним, суперечливим і загалом необоротним процесом, що розвивається «по спіралі», тобто таким процесом, який сам готує умови для свого подальшого розвитку, є в деякому роді причиною власного саморуху.

Біологічне і соціальне значення формування особи полягає в тому, щоб людина виявилася максимально пристосованою до середовища, причому не в пасивному значенні залежності від неї, а в активному — в значенні оволодіння закономірностями природної і соціальної дійсності для їх використовування на благо особи і всього суспільства. Яким би суперечливим не був процес формування особистості, якщо він скоюється в позитивному напрямі, то результат його буде сприятливий: розбіжності і суперечності між особою і середовищем, неминучі через відносну самостійність, автономності людської істоти, поступово зменшуються, сходять нанівець, приймають таку форму, яка не перешкоджає активній діяльності людини, його взаємозв'язкам з природою і суспільством.

Але при несприятливому етичному формуванні особи відбувається зворотне: виникає невідповідність між властивостями особи і вимогами навколишньої дійсності. Це відноситься перш за все до таких категорій і властивостей особи, як потреба і інтереси, норми моральності і уявлення про право, звичні форми (стереотипи) поведінки і оцінки їх самим суб'єктом (а також самооцінка своєї власної особи). Суб'єкт повною мірою не адаптований до тієї оточуючої, в першу чергу соціальної, середовищу, в якому він повинен жити і працювати, спілкуватися з іншими людьми.

Якщо виділити основні джерела етичного формування особи, то ними будуть, по-перше, сама особа зі всіма її змінними властивостями; по-друге, малі соціальні групи — сім'я, школа, робочий колектив, в яких ця особа безпосередньо формується; по-третє, суспільство в цілому, здійснююче політичне, ідеологічне, культурне, виховне і інша дія через засоби масової інформації і інші канали. Політичні, економічні і соціальні умови життя членів даного суспільства, життєвий досвід, форми поведінки і їх уявлення сприймаються або відкидаються особою; внутрішньо і зовнішньополітичні події також впливають на уявлення і погляди людини. Навряд чи можна назвати таку сторону життя людського суспільства, яке було б нейтральне для формування особи його учасника.

У разі несприятливого формування особистості її етичні цінності, правові уявлення, система потреб і основних інтересів входять в суперечність з відповідними суспільними інтересами, уявленнями і цінностями. Особа придбаває антигромадську орієнтацію. Це виражається в деформації потреб, мотивів, моральності і інших соціальних цінностей людини.

Чим же пояснюються ці негативні особливості особи правопорушників, якщо врахувати, що велика частина цих людей формувалася в тих же умовах, що і законослухняна частина суспільства?

Головна причина полягає в тому, що особа формується під дією не тільки всього суспільства в цілому, але і тих малих соціальних груп, в яких вона полягає. А це формування не завжди виявляється сприятливим.

Мала соціальна група — сім'я, найближче оточення друзів і знайомих — це той первинний колектив, в якому людина проводить основну частину свого часу. Кожний індивід виступає і як член малої групи (і при тому не однієї), і одночасно як член всього суспільства; його поведінка неминуче повинна погоджуватися з вимогами всіх тих великих і малих колективів, в яких він полягає. Можна сказати, що мала соціальна група по своїй груповій свідомості, поведінці, системі цінностей, поглядам і традиціям займає проміжне положення між індивідом і «великим суспільством», є перехідною ланкою між ними.

Демографічні зміни також зачіпають малі групи: переїзд з периферії в столицю неминуче міняє найближче оточення суб'єкта, причому часто ця зміна носить не тільки персональний, але і соціальний характер (перехід в іншу професійну, вікову групу і т.д.). Відносна самостійність малої соціальної групи призводить до того, що в ній можуть виникати групові норми поведінки і групові цінності, не співпадаючі з нормами і цінностями, прийнятими суспільством і санкціонованими державою. Це не значить, що такі групові зразки поведінки завжди суперечать правовим або етичним нормам суспільства; часто вони в цьому значенні нейтральні, оскільки торкаються тільки професійних або інших специфічних інтересів учасників групи (взаємостосунки спортсменів, традиції сім'ї, національні звичаї і ін.). Разом з тим можливі і такі групові норми і зразки поведінки, які суперечать праву і суспільній моральності.

Всяка мала група створює внутрішній (неформальний), а іноді і зовнішній (формальний) контроль за виконанням вказаних норм і вимог. Якщо підліток не підкоряється умовам життя сім'ї, він випробовує на собі батьківську владу.

Через вказані особливості малої соціальної групи вона може бути ареною різного роду суперечностей, зв’язаних у тому числі з протиправною поведінкою. Внутрішні групові конфлікти хворобливо позначаються на самосвідомості і поведінці членів групи, тим більше що вони, як правило, вимушують кожного визначити свою позицію по відношенню до ворогуючих учасників, прийняти ту або іншу сторону. Ці конфлікти можуть стати джерелами різного роду правопорушень.

Далі, зустрічаються конфлікти між декількома малими соціальними групами, наприклад, між сім'єю і товаришами, між школою і батьками підлітка і т.д. Важливо відзначити, що подібний конфлікт може носити не тільки зовнішній характер, виражаючись в сварках і загострених взаємостосунках, але і бути скритним, внутрішнім. Коли суб'єкт є вольним або мимовільним учасником обох конфліктуючих груп, це негативно позначається не тільки на його самосвідомості, але і на поведінці. Обираючи ту або іншу лінію поведінки, він неминуче порушує групові норми іншої сторони; займаючи подвійну позицію, він прирікає себе на засудження обох сторін. Все це служить джерелом різноманітних правопорушень, особливо направлених проти особи.

Нарешті, можливий третій різновид суперечностей і конфліктів — між малою групою і суспільством. По суті справи, це суперечності на основі розбіжності між етичними, правовими і іншими соціальними нормами і цінностями — груповими і суспільними. Сім'я, що веде антигромадський спосіб життя (пияцтво і ін.), приходить в різку суперечність з нормами суспільства. Тим більше в такій суперечності знаходиться група злочинців, сумісно скоюючи злочини, наприклад, крадіжки.

Як вже мовилося, людина одночасно є членом декількох малих груп, тому випробовує вплив з боку кожної з них відповідно до всіх соціальних ролей керується різними правилами поведінки.

Дуже часто існує зв’язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи дітей (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).

Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально — діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність вчинків, який би екзотичний характер вони не носили, при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки — логічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення — свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов’язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено і через це хлопці менш конформні, важче підкорюються загальноприйнятим вимогам, тому в несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов’язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої велике значення має дифіцитомоторність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний вік, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї груп підлітків, також посилює дану асинхронію.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов’язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов’язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно — вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов’язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.

Відхилення у поведінці підлітків найчастіше пов’язане не з одним, а кількома перерахованими та соціальними факторами, їх комплексами, специфічними для перерахованих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання вимагає більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості і конфліктності поведінки, перебудови ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. Підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи, або занедбаний підліток, вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних планів та уявлень про нього. Недостатній розвиток інтелектуальних інтересів ще більше посилює негативне ставлення до школи, котра асоціюється з неприйнятним, дитячим способом життя.

Можна виділити наступні групи Підлітків-правопорушників.

Першу групу представляють підлітки, у яких внаслідок ряду причин виявляються не розвиненими вищі відчуття (совість, почуття обов’язку, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро і зло, що спотворює їх емоційну реакцію на вчинки.

До другої групи можна віднести підлітків з гіпертрофованими віковими реакціями, що указує на скороминущий характер їх опозиційної і антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов).

Третю групу складають ті, хто стійко відтворює делінквентну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звичною (з негативним чином самого себе, відсутністю навиків самоконтролю, слабо розвиненою совістю, споживацьким відношенням до людей).

До четвертої групи відносять підлітків з психічними і невротичними розладами (у них разом з делінквентною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвинення).

Нарешті, виділяється п’ята група підлітків, які свідомо обирають делінквентну поведінку (не страждаючи психічними розладами, володіючи достатнім самоконтролем і розуміючих наслідки свого вибору).

Найсприятливішими прогностичними ознаками (і плані подальшого формування антигромадської поведінки) можна вважати: відсутність совісті і відчуття провини, патологічну брехливість, споживацьке відношення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію [девіантологія].

Висновки до першого розділу

Таким чином, підсумовуючи, можна стверджувати, що делінквентна поведінка — це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування. Правопорушення це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин — протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуванність. Термін «важковиховуваний» характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. До виникнення відхилень у поведінці й появи «важких» дітей призводять соціально-економічні, соціально-політичні та медико-біологічні причини.

Серед соціально-психологічних особливостей злочинності неповнолітніх можна виділити:

• 1) високий динамізм (злочинність неповнолітніх зростає дуже швидко);
• 2)груповий характер злочинності неповнолітніх (підлітки намагаються компенсувати на вулиці, серед таких самих, як вони — сімейні негаразди, незадовільне становище в навчальному колективі, особисті проблеми);
• 3) організований характер злочинності неповнолітніх (групування початок організованої злочинності; кримінальна субкультура сукупність духовних та матеріальних цінностей, стиль та спосіб життя кримінальних об'єднань, виступає важливим чинником, який впливає на деградацію підлітка до правопорушника).

Серед соціально-економічних проблем, які впливають на кримінальне відхилення у поведінці неповнолітніх, вкажемо на такі:

• 1) Загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціалістичної справедливості, крах соціалістичних ілюзій). Таким чином, девіантна поведінка простежується в підлітків частіше ніж в інших вікових групах. Одна з причин — соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму. Підліток не завжди відповідає вимогам, які йому висуває суспільство щодо виконання ним певних соціальних функцій.
• 2) Економічні (порушення та диспропорції в народному господарстві, плануванні, не вдоволеність потреб молоді в предметах моди, засобах дозвілля, потреба в грошах). Бідність — це ще один чинник, який штовхає підлітка на злочин.
• 3) Соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове залучення жінок до виробництва й відчуження дитини від сім'ї, роз'єднання поколінь, сімейні проблеми, неправильне виховання). Сім'я є основною точкою опори дитини, але сучасні батьки часто втрачають свій авторитет.
• 4) Соціотехнічні (втрати через науково-технічний прогрес: міграційні процеси, що виходять з-під контролю, урбанізація, негативний вплив ЗМІ). Проблеми, пов’язані з науковим прогресом. Це може бути шкода від насилля, яке діти бачать з телеекранів. Часто методи насилля, продемонстровані на телебаченні, підлітки застосовують у реальному житті.
• 5) Організаційно-управлінські (несвоєчасне вживання заходів і відсутність послідовності в реалізації заходів з актуальних молодіжних проблем). Це відсутність належного контролю за молоддю, відсутність навичок роботи з нею, проблема шкільного виховання дитини. На формування особистості неповнолітнього правопорушника значною мірою впливають недоліки навчально-виховного процесу. Ще одна проблема — недостатня кількість офіційних підлітково-молодіжних об'єднань.

Серед причин входження підлітків до кримінальних груп мовна виділити невпевненість у завтрашньому дні, деградація душі, моральної дилеми, що постають перед підлітками. Підлітки стають жертвами своєї не обізнаності в життєвих реаліях. Вони шукають себе в цьому світі, своє «Я» й водночас прагнуть віднайти найлегший шлях подолання цих проблем і зазвичай знаходять його. Але чи правильний він? Не завжди. І тому, наше завдання, як спеціалістів, допомогти цим підліткам. Зрозуміти причини такої поведінки та запобігти скоєнню ними непоправного і цим самим зруйнувати свій, ще не початий, складний життєвий шлях.

Проблема антигромадської поведінки існує не тільки як абстрактне соціальне явище. Повсякденне життя ставить перед кожним з нас непрості завдання: не піддатися впливу криміногенної ситуації, уникнути страху, захистити себе і свою сім'ю, виховати законослухняність в дітях, допомогти людям (що стали на шлях порушення закону) повернутися в суспільство. Поставлені завдання вимагають величезних зусиль з боку держави і його громадян. Одночасно з цим, вирішення проблеми злочинності тісно пов’язано з серйозним науковим осмисленням протиправної поведінки.