Методика аудиту фінансової звітності

Метою перевірки фінансової звітності аудитором є висловлення думки про достовірність цієї звітності та її подання відповідно до встановлених принципів і правил.

Фінансова звітність — це відображення керівництвом підприємства фінансового стану і результатів діяльності фірми. Ця звітність містить у собі твердження керівництва, які стосуються активів, зобов’язань, господарських операцый і подій.

Мету аудиту деталізують у одержанні аудиторських доказів щодо відповідності звітності встановленим критеріям. Завдання аудиту полягають у встановленні:

• 1)наявність: актив чи пасив існує на конкретну дату;
• 2) права та обов’язки: актив чи пасив належить підприємству на певну дату ;
• 3) факт події: факт того, що була здійснена операція чи подія;
• 4)повнота: не існує невідображених в обліку в обліку активів, пасивів суттєвих операцій чи подій або інших нерозкритих позицій;
• 5)оцінка: оцінка активів і пасивів зроблена правильно і вони відображені в усіх суттєвих аспектах в обліку за правильною вартістю.
• 6) представлення і розкриття: позиція фінансової звітності розкрита, класифікована і описана за правилами її підготовки.

Фінансова звітність є основним джерелом інформації при проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. У фінансових звітах відображуються як фінансовий стан підприємства, так і результати його фінансово-господарської діяльності. Рух грошових коштів, у результаті якого поліпшуються або погіршуються фінансові показники підприємства, також знаходить відображення у фінансових звітах.

Фінансові звіти дають змогу не тільки оцінити ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, а й вивчити і проаналізувати механізми управління власним капіталом і прибутком, що завжди важливо для акціонерів підприємства, його потенційних інвесторів і партнерів по бізнесу.

Фінансові звіти відображають поточний фінансовий стан і фінансово-господарську діяльність підприємства або результати його минулої діяльності та фінансовий стан протягом попередніх періодів. Однак за їх допомогою можна не тільки зробити висновки про діяльність підприємства в минулому, а и оцінити перспективи розвитку та розробити заходи, спрямовані на підвищення ефективності його діяльності в майбутньому.

Це свідчить про те, що фінансова звітність є необхідною і важливою складовою інформаційного забезпечення як фінансового менеджменту в цілому, так і окремих його розділів, зокрема фінансового аналізу, фінансового планування та прогнозування.

Фінансова звітність підприємства включає: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати або Звіт про прибутки та збитки (форма № 2), Звіт про рух грошових коштів (форма № 3) та Звіт про власний капітал (форма № 4). (Для суб'єктів малого підприємництва — Баланс та Звіт про фінансові результати.) фінансовий звітність контроль аудиторський Сукупність цих форм звітності дає змогу отримати інформацію про всі види діяльності підприємства (операційну, фінансову, інвестиційну), його майновий стан, фінансові ресурси, результати виробничої діяльності та грошові потоки, які забезпечують цю діяльність. Іншими словами, за допомогою фінансової звітності можна отримати комплексну оцінку діяльності суб'єкта господарювання, визначити його економічний потенціал та оцінити перспективи розвитку.

Завдяки фінансовій звітності користувачі можуть забезпечити свої потреби в отриманні, аналізі та оцінці такої інформації:

• — придбання, продаж та володіння цінними паперами;
• — участь у капіталі підприємства;
• — оцінка якості управління;
• — оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
• — забезпеченість зобов’язань підприємства;
• — визначення суми дивідендів, які підлягають розподілу;
• — регулювання діяльності підприємства;
• — інші рішення

Фінансова звітність може задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Порядок подання фінансової звітності затверджений законодавчо. Він передбачає подання звітності таким користувачам:

• — органам, до сфери управління яких належить підприємство;
• — трудовим колективам на їх вимогу;
• — власникам підприємства (засновникам);
• — іншим органам і користувачам (статистики, казначейства, райфінвідділам).

Звітним періодом фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність за місяцями і кварталами складається наростаючим підсумком з початку року.

Розрізняють таке поняття, як публічна фінансова звітність — це звітність, до складу якої входять аудиторський звіт, баланс, звіт про фінансові результати (або декларація про доходи) та інша бухгалтерська інформація, подання якої користувачам здійснюється шляхом публікації окремим виданням чи у визначених збірниках.

До фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства. Об'єднання фінансової звітності об'єднаних підприємств, що ведуть спільну діяльність, становлять консолідовану фінансову звітність.

Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Визначення балансу і вимоги до нього як до форми фінансової звітності (правдивість, реальність, єдність, послідовність, зрозумілість) містяться в національному Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 37.

Баланс має форму двосторонньої таблиці, на лівому боці якої відображається склад та розміщення грошових коштів, а на правому — зобов’язання як джерело залучених коштів, що утворилися в результаті здійснення дій, та є юридичною основою для майбутніх платежів за товари, роботи, послуги.

Баланс є головним джерелом інформації для різних категорій користувачів, наприклад податкових органів, фінансових і кредитних установ, органів державного управління та ін. Метою складання Балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату для прийняття ефективних економічних рішень.

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Зміст, структура і формат цього звіту регламентуються П (С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої, неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Звіт про власний капітал — звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Зміст, форма Звіту про власний капітал, вимоги до статей регламентуються П (С)БО 5 «Звіт про власний капітал», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87.

Метою складання Звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного року. Звіт містить відомості про: зміни у складі статутного, пайового, додатково вкладеного, іншого вкладеного, резервного, неоплаченого і вилученого капіталу та нерозподіленого прибутку. Серед основних статей звіту слід назвати такі, як залишок власного капіталу на початок року, переоцінка активів, розподіл прибутку, внески учасників, вилучення капіталу та залишок власного капіталу на кінець року.

Звіт про рух грошових коштів — звіт, який відображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.04.99 № 87, визначає зміст, структуру і форму цього звіту.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період. Це стосується інформації про суми надходжень та вибуття грошових коштів, які з’являються в результаті операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства.

Примітки до фінансової звітності - сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Загальні вимоги до складу Приміток до фінансової звітності містяться в П (С)БО 1. В них визначено три групи інформації, яку необхідно включити до складу Приміток:

• — облікова політика підприємства;
• — інформація, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями (стандартами);
• — інформація, що містить податковий аналіз статей звітності для забезпечення її зрозумілості та достовірності

На обсяг інформації, яка міститься у Примітках до фінансової звітності, впливає низка чинників, зокрема вид діяльності підприємства, а також вимог конкретних П (С)БО, які регламентують складання цього документа.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування.

Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов’язання, сплатити дивіденди тощо. Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розміщуються в порядку зростання їх ліквідності), наданні інформації за звітний і попередній періоди.

Зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Основні етапи сучасного процесу аудиту.

• · Етап укладання договору на аудит — передбачає виконання процедури вивчення замовника. Збір (або поновлення) інформації про клієнта. Прийняття рішення про схвалення замовника. Надсилання листа-зобов'язання. Укладання договору з новим замовником або продовження (поновлення) договору ыз попереднім замовником .
• · Етап планування аудиту і розробка аудиторського підходу — передбачає розробку плану аудиту. Здійснення попереднього судження про суттєвість і ступінь ризику контролю. Визначення стратегії аудиту. Конкретизація завдань аудиту (визначення сегментів аудиту).Розробка програм аудиту. Вивчення системи внутрішнього контролю клієна. Оцінка ризику контролю.
• · Етап здійснення аудиту, а саме: — вивчення, оцінка і тестування системи внутрішнього контролю передбачає: Виконання процедур аудиту для оцінки якості бухгалтерської інформації та визначення ефективності функціонування системи внутрішнього контролю та уточнення стратегії аудиту.
• · Етап підтвердження залишків на рахунках бухгалтерського обліку: збір свідчень для підтвердження достовірності представлення залишків на відповідних рахунках бухгалтерського обліку по встановленим критеріям.
• · Заключними процедурами будуть: проведення перевірок на узгодженість.Огляд невизначених подій, що відбулися після дати бухгалтерського балансу, проведення загального аналізу перевіреної фінансової звітності.
• · Етап представлення аудиторського висновку, звіту: оцінка отриманих аудиторських свідчень. Складання аудиторського висновку. Складання звіту за наслідками проведення аудиту.

Здійсненню аудиту передує процедура вибору замовника та укладання договору з ним. Згідно із Законом України «Про аудиторську діяльність» аудит може проводитись лише на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником Договір на проведення аудиту є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником та виконавцем про проведення аудиторської перевірки.

В інтересах замовника, і аудитора доцільно, щоб аудитор (бажано на початку проведення аудиторської перевірки) надіслав замовникові лист зобов’язання, що допоможе уникнути непорозумынь щодо завдання аудиту.

Лист-зобовєзання документує і підтверджує прийняття призначення аудитором, мету та обсяг аудиторської перевірки, ступінь відповідальності аудитора перед клієнтом і форму будь-яких звітів та висновків.

Після укладання договору із замовником аудитор переходить до планування процесу здійснення аудиту. Аудитори повинні планувати свою роботу таким чином, щоб мати можливість своєчасно і ефективно провести аудит. Мета плануванняце звернення уваги аудитора на найважливіші напрями аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найбільш ретельно.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства. Упроцесі планування розробляють два основних види документів — план і програму аудиту. Загальний план аудиту скаладається з переліку основних запланованих видів робіт по етапах аудиту із зазначенням періоду їх проведення та виконавців. Програма аудиту — це детальний документ, який розробляєтрьсчя по відношенню до окремих статей звітності, що становлять предмет аудиту, або категорій операцій, рахунків бухгалтерського обліку.

Аудитори за підсумками проведення аудиту повинні висловити думку про фінансову звітність в цілому. Практично аудит виконується за поділом звітності на дрібні сегменти або елементи, що полегшує роботу з перевірки фінансової звітності. Існують різні способи сегментування аудиту.

Багато аудиторів розглядають окремі розділи Балансу, Звіту про фінансові результати ,інших форм звітності, як окремі сегменти. Найбільш розповсюдженою є практика проведення аудиту за циклами тісно пов’язаних між собою господарських операцій. Інший спосіб сегментування полягає у тому, що під окремим сегментом розглядають сальдо кожного рахунка.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

• -розуміння аудитором бізнесу клієнта;
• — розуміння систем обліку і внутрішнього контролю;
• -визначення видів, часу і повноти виконання процедур аудиту;
• -вирішення питань координації, керівництва, супроводження і нагляду під час аудиторської перевірки;
• -та інші питання.

Після виконанн планування аудиту наступним етапом процессу аудиту є вивчення, оцінка і тестування системи внутрішнього контролю. Перша вимога — ознайомлення (вивчення) із системою внутрішнього контролю шляхом функціонування системи внутрішнього контролю шляхом виконання спеціальних тестів здійснюється у випадку, якщо аудитор оцінив ризик контролю низьким аюо середнім.

У Міжнародних стандартах аудиту, стандартах аудиту США, Великої Британії вказується на те, що аудитор повинен впевнитись у функціонуванні систем реєстрації та обробки інформації, оцінити її адекватність, як основи для складання фінансової звітності.

Вибір старатегії аудиту для кожного конкретного підприємства залежить від інформації про наявність процедур контролю та від визнання того, що є більш ефективним: тести контролю чи тести підтвердження.

Метою етапу «Підтвердження залишків на рахунках обліку» є одержання достатнього обсягу свідчень для визначення того, чи відображенні об’ктивно кінцеві сальдо в бухгалтерському балансі та інші дані у звітності. Характер і обсяг цієї роботи значною мірою залежить від результатів попередніх етапів.

На стадії завершення аудиту виконують такі основні дії: проводять огляд й аналіз невизначених подій і подій, що відбулись після дати бухгалтерського балансу, здійснюють фінансовий аналіз перевіреної звітності, виконують огляд робочої документації .Завершується аудит складанням відповідного аудиторського висновку (звіту).

Починаючи з планування аудиту і до закінчення перевірки, аудитор приймає багато рішень, які у сукупності складають стратегію аудиторської перевірки. Розробка стратегії аудиту включає прийняття рішень про характер, час і обсяг аудиторських процедур для кожного класу операцій або рахунку бухгалтерського обліку.

Найбільш важливе стратегічне рішення аудиторачи слід проводити додаткові перевірки засобів контролю і тим самим значною мірою зменшити кількість аудиторських процедур по суті, чи їх слід проводити без великих обмежень. Відповідно є дві стратегії аудиту — стратегія переважного здійснення тестів підтвердження та стратегія низької оцінки ризику контролю.

На вибір стратегії аудиту впливають ряд факторів:

• 1)вартість проведення спеціальних контрольних перевірок порівняно з виконанням тестів підтвердження;
• 2)попередні рішення про характер, час та обсяг спеціальних процедур аудиту;
• 3)очікування та вимоги клієнта з приводу вивчення аудитором структури контролю;
• 4)можливості отримати аудитором додаткові докази від третіх сторін.

Рішення з приводу стратегії аудиторської перевірки звичайно приймають досвідчені аудитори, так як такі рішення потребують високого рівня професійного судження.

Мета виконання тестів контролю полягає в отриманні аудиторських доказів щодо ефективності організації систем обліку та внутрішнього контролю. Під ефективністю розуміють спроможність цих систем запобігати суттєвим викривленням та виявляти й виправляти їх. Крім цього, аудитору слід пересвідчитись, що система внутрішнього контролю функціонує впродовж певного періоду. Поняття ефективного функціонування системи внутрішнього контролю припускає появу можливих відхилень. Відхилення від передбачених заходів контролю можуть бути спричинені змінами у складі основного персоналу, коливаннями обсягу облікової роботи та помилками внаслідок людського фактору.

Тести контролю передбачають перевірку документів, запити щодо заходів внутрішнього контролю та спостереження за ними (якщо вони не залишають «аудиторського сліду»), повторне застосування заходів внутрішнього контролю. На підставі тестів контролю аудитор повинен оцінити чи функціонують заходи внутрішнього контролю, передбачені в попередній оцінці ризику контролю.

МСА «Оцінка ризиків та внутрішній контроль» вказує, що аудитор повинен одержати аудиторські докази шляхом проведення тестів контролю. Чим нижча оцінка ризику контролю, то більше підтверджень аудитор повинен одержати щодо належної організації та ефективного функціонування систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю.

Тести контролю проводяться якщо аудитор планує стосовно будь-якого конкретного твердження оцінити ризик контролю швидше низьким, ніж великим. Розуміючи системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, а також визначає можливі умови, які свідчать про наявність відхилення від належного здійснення контролю. Аудитор перевіряє наявність або відсутність таких ознак. Тести контролю зазвичай є доречними, якщо застосування контролю залишає докази його здійснення (наприклад, підпис керівника на авансовому звіті, що підтверджує дозвіл на проведення розрахунків з підзвітною особою).

Процедури по суті стосуються сум і поділяються на два види: аналітичні процедури й детальні тести операцій та залишків Мета процедур по суті полягає в одержанні аудиторських доказів для виявлення суттєвих викривлень у фінансових звітах. При проведенні детальної перевірки по суті можуть використовуватись аудиторська вибірка та інші способи відбору елементів для перевірки та одержання аудиторських доказів доля перевірки одного чи кількох тверджень стосовно суми фінансового звіту.

Завершальним етапом процесу аудиту фінансової звітності є етап звітування, на якому аудитор формує думку з таких питань: — чи відповідає система бухгалтерського обліку підприємства вимогам чинного законнодавства; - чи відповідають показники бухгалтерського обліку та фінансової звітності принципам облікової політики суб'єкта господарювання; - чи ефективна система внутрішнього контролю клієнта; - чи достовірно відображається в обліку та у фінансовій звітності інформація про активи, зобов’язання, власний капітал доходи, витрати і фінансові результати клієнта. Результати аудиту фінансової звітності можуть бути оформлені у вигляді загального аудиторського висновку про достовірність фінансової звітності (у межах загального аудиту). Замовникам аудиту варто враховувати, що аудиторський висновок дозволяє встановити достовірність стану бухгалтерського обліку і звітності, разом з тим він не може бути гарантією майбутньої життєдіяльності суб'єкта господарювання. Незважаючи на те, що аудитор відповідає за складання фінансової звітності та висловлює свою думку про неї, відповідальність за підготовку і надання фінансової звітності несе керівництво підприємства-клієнта. Аудит фінансової звітності не звільняє керівництво підприємства від відповідальності за недостовірне відображення даних у ній.