Перспективи розвитку нових напрямів туризму в Україні

Туристична галузь України впродовж 1999;2010 років характеризується позитивною та відносно сталою динамікою. Неухильне зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг, комплексний підхід до розвитку внутрішнього туризму, підтримка цієї сфери з боку держави та Всесвітньої туристичної організації (BTO) — створили новий імідж українському туристичному продукту, конкурентоспроможному в нашій державі та за кордоном. За прогнозами BTO в 2020 році світова спільнота туристів нараховуватиме 1,5 мільярди людей і наша країна має об'єктивні передумови для того, щоб увійти до найбільш розвинутих у туристичному відношенні країн світу.

Маючи вигідне геополітичне розташування, Україна володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвинутою мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам’ятками, більш-менш розвинутою індустрією туризму. Тому розвиток таких напрямів туризму як сільський, зелений, екологічний, агротуризм є найбільш перспективними і вигідними для внутрішніх туристів, а також для розвитку державного туризму в цілому.

Зупинимось детальніше на сільському (зеленому) туризмі. Сільський (зелений) туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Це досить новий вид діяльності для України та країн СНД. В 2004 р. урядом України були розглянуті проекти Закону «Про сільський та зелений туризм» (2004 р.) та проект цього ж закону від 12.04.2007 № 3467, але вони до сьогоднішнього дня знаходяться в стадії розробки.

У світі цей різновид туризму існує давно. Розвиток сільського туризму почався в 1952 році в Ельзасі, на півдні Франції. У цей час багато сільських фермерів із-за збитків у сільськогосподарській сфері залишали села для пошуків роботи в місті. Уряд Франції підтримав ідею організації на фермерських господарствах умов прийому туристів, щоб господарі ферм мали можливість додатково заробляти на прожиття. У 70-х роках XX ст. сільський туризм набув самостійного статусу. Міські мешканці мали можливість усамітнитись із природою в селі. На сьогоднішній день у Франції вибір місця відпочинку досить широкий: діють понад 40 тис. готелів, більше 1000 кемпінгів. Саме відсільського (зеленого) туризму в бюджет Франції надходять прибутки в розмірі 1 млрд. доларів і 3 млрд. доларів надходить до бюджету регіонів. Щорічно уряд держави виділяє 650 млн. франків на реконструкцію та будову нових готелів. Існує упорядкована система отримання кредитів та позик, починаючи з місцевих органів самоврядування до національних [1, с. 152−153].

Мета сільського (зеленого) туризму полягає у тому, що сільські господарі, які мають досить обладнаний будинок, здають його повністю або частково мешканцям міст на час відпусток чи канікул. Як правило, крім житла, селяни забезпечують туристів харчуванням і знайомлять з найцікавішими куточками свого села чи місцевості.

Найперспективнішими для організації сільського (зеленого) туризму в нашій державі є Крим та західні області. Зрозуміло, чому саме Крим: море, тепле повітря, пальми Південного узбережжя. З 1997 р. у Криму реалізовується програма EC «ТАСІБ», яка передбачає розвиток сільського туризму в регіоні. Цей проект був схвалений Європейським Союзом і участь у ньому взяли 141 претендент. Асоціація фермерів Криму «Розвиток сільського зеленого туризму в Криму» виграла цей конкурс. Потенціал для розвитку сільського зеленого туризму в Криму величезний. Експерти проекту EC «ТАСІЗ» відвідали села Ленінського, Радянського, Джанкойського, Чорноморського, Євпаторійського, Сакського, Сімферопольського районів, а також Севастопольську зону. Бахчисарайську, Південний Берег Криму, Алушту, Судак, Феодосію і села, що розміщені на Головній смузі Кримських гір від Севастополя до Феодосії.

І, що характерно, в кожному селі є охочі працювати в сфері сільського зеленого туризму.

Але й західні області можуть запропонувати чимало цікавого. Насамперед Карпати. Вкриті густими лісами гори, широкі полонини, бурхливі річки та неповторна говірка місцевих жителів завжди приваблювали і приваблюватимуть людей. Закарпаття полюбляють поціновувачі знаменитого вина. Ця область унікальна також вельми своєрідним поєднанням української, угорської та словацької мов, культур та звичаїв. Волинь славиться прекрасними Шацькими озерами. Кожна місцевість може стати привабливою для певної категорії туристів, потрібно лише знайти «родзинку» .

Сільський туризм обходиться значно дешевше, ніж мандрівки на море чи за кордон. У виграші обидві сторони туристичної оборудки: господар будинку отримує гроші, турист економить кошти.

З огляду на це селянам варто звернути увагу на дві категорії потенційних сільських туристів:

• — міські жителі України, які не мають фінансової змоги відпочивати на морі чи за кордоном;
• — іноземні гості, яким хочеться відчути української сільської екзотики.

Основними проблемами забезпечення відповідних умов для розвитку туризму на селі є:

• — низький рівень якості та комфорту, які необхідні для задоволення потреб як вітчизняних, так і іноземних туристів;
• — погане транспортне сполучення;
• — низький рівень надання послуг;
• — нестача цілісних туристичних пропозицій, що містять продукти, орієнтовані на новий тип туристів;
• — низький рівень маркетингу, недостатнє методичне забезпечення та відсутність цілеспрямованої діяльності;
• — існує сильна конкуренція з боку сусідів, які пропонують кращу інфраструктуру та сполучення, менш суворі візові вимоги та більш прогресивну систему оподаткування, яка сприяє розвитку туризму [2, с. 473].

Розглянемо наступний вид туризму екологічний. Організацією Об'єднаних Націй 2002 рік був оголошений Міжнародним роком екотуризму. За словами Франческа Франжіаллі колишнього Генерального секретаря BTO «екотуризм це усі форми туризму, в яких головною метою туристів є спостереження та розуміння високої цінності природи, що сприяє збереженню і мінімізації шкідливого впливу на природне середовище та історичну спадщину». Екотуризм є вирішальним чинником збалансованості, стабільності та відповідальності туристичного сектору.

Екотуризм, разом зі спортом, природним та культурним туризмом, дає можливість задовольнити безмежну потребу відкриття та подорожі, не призводячи до неприйнятних та невиправних наслідків. Як підкреслювалося на зустрічі у Квебеці, яка проводилась у травні 2001 p., з ініціативи BTO та ЮНЕП, ця діяльність виявляє найкращі якості туризму: його здатність створювати добробут та робочі місця у найбідніших регіонах, де немає іншої можливості знайти заміну традиційному устрою, що розпадається (наприклад, тваринництву та землеробству). Екотуризм це туризм майбутнього для такої країни, як Україна, з її великою територією, значною кількістю сільського населення, старовинною культурою та вражаючими уяву природними ресурсами [3, с. 11].

Як екологічно чиста індустрія, туризм йде врівень з галузями, що конкурують з ним, у створенні доданої вартості, але він завдає значно меншої шкоди природному середовищу та населенню, якщо він розвивається раціонально і враховує місткість туристичних об'єктів. За самою своєю природою туризм поєднує створення добробуту та розвиток міжнародних економічних відносин, скорочення різниці рівнів життя та турботу про навколишнє середовище у місцях туристичної активності [3, с. 14].

Базою для екологічного туризму повинні стати національні природні парки та території призначені для збереження і підтримання різноманітних природних і культурних ландшафтів. Саме в таких парках можливий комплексний розвиток сфери послуг, організація маршрутів різної тематичної направленості, може бути організована сітка екологічних маршрутів з обладнаними на них стоянками для туристів (із запасом палива, сміттєзбірниками, туалетами і т.п.). Такі парки здатні зберегти більшу частину території в первозданному стані. Безперечно, на початковому етапі необхідна фінансова підтримка даних нововведень. При цьому розвиток таких парків може забезпечити чималі економічні і фінансові перспективи, оскільки, по своїй суті, екологічний туризм потребує значно менших організаційних і фінансових витрат на розвиток інфраструктури ніж інші види туризму [3, с. 15]. внутрішній туризм розвиток Визначення сутності екологічного туризму також було зроблено Міжнародною організацією екотуризму (TIES). В матеріалах даної організації зазначалось що екотуризм це відповідальні подорожі до природних зон регіонів, збереження навколишнього середовища і підтримка добробуту місцевого населення.

Для більш чіткого розуміння даного виду подорожей в матеріалах TIES було сформовано 10 заповідей екотуриста:

• 1) пам’ятати про вразливість Землі;
• 2) залишати лише сліди, виносити лише фотографії;
• 3) пізнавати світ у який потрапив: культуру народів, географію;
• 4) поважати місцевих жителів;
• 5) не купувати продукцію, виготовлення якої згубно впливає на навколишнє середовище;
• 6) завжди йти лише протореними стежками;
• 7) підтримувати програми по захисту навколишнього середовища;
• 8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;
• 9) підтримувати організації які сприяють захисту природи;
• 10) подорожувати з фірмами які підтримують принцип екотуризму [3].

Наступний вид туризму зелений туризм. Зелений туризм це туристична діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткотривалого відпочинку (від 5−10 годин до 1−2 днів), збору ягід, грибів, відпочинку на пляжі та інших цілей. До категорій об'єктів зеленого туризму належать лісопарки, гідропарки, дендрологічні парки, ботанічні сади та інші ландшафтні комплекси. Цих ресурсів, а саме: лук, лісів, річок, озер, водоканалів, рослинного та тваринного світу; зелених зон міських поселень; садів і парків досить для організації повноцінного зеленого туризму на Україні. Зелений (сільський) туризм в Україні перебуває на стадії формування. Як показує досвід європейських країн, зелений туризм сприяє ефективному господарюванню, поліпшенню благоустрою та санітарного стану населених пунктів, зокрема садиб селян, об'єктів соціальної сфери на селі й туристських об'єктів. При цьому підвищує зайнятість сільського населення, відроджуються народні промисли, зростає виробництво. Зелений туризм дозволяє залучити зовнішні інвестиції в фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи та особисті селянські господарства для створення умов стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва і туризму, що відповідають європейським стандартам туристичної індустрії, дає можливість європейському споживачу дізнатися про смакові властивості овочевої, ягідної, фруктової, виноградової продукції, що виробляється в цьому регіоні.

Досить перспективним є агротуризм туристична діяльність на території сільськогосподарських угідь, тобто перетворених, змінених людиною територій. На цих територіях існують умови як для вироблення агропромислової продукції, так і для відпочинку населення з добровільним залученням до деяких видів роботи (збір фруктів, овочів, ягід, догляд за свійськими тваринами та ін). Існують різні види поселень, на території яких реалізується агротуризм. Це, перш за все, агрорекреаційні села, агропарки, села з прилягаючою ландшафтною територією. Такі ж туристичні функції характерні для фермерських господарств.

Отже, екологічний, зелений, агротуризм додають в сільський туризм елементи екологічного виховання, оздоровлення, добровільної участі у деяких видах сільськогосподарських робіт.

Україна велика агропромислова країна, виходячи із потреб звичайного туриста можна зрозуміти, що більшість українців надають перевагу сільському (зеленому) туризму із його обов’язковими похідними: екологізацією, оздоровленням, а також добровільним залученням до сільськогосподарської роботи. Ми маємо величезний потенціал для розвитку сільського туризму і завдання влади, економічної науки та освіти створити належні умови, підготувати кваліфіковані кадри для того, щоб ефективно ці можливості використати.

Список використаних джерел

• 1. Биржаков М. Б.

  Введение

  в туризм. M., 1999.

• 2. Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (10−11 жовтня 2001 p.). K.: Знання України, 2002.
• 3. Франческо Франжіаллі. Тенденції розвитку міжнародного туризму / Франческо Франжіаллі. — K.: КУТЕП, 2002.
• 4. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму. Науково-навчальне видання К.:КУТЕП, 2008. 825 с.
• 5. Copyright. World Tourism Organization. Global tourism forecasts to the year 2000 and beyond, 1995.
• 6. Copyright. World Tourism Organization. Guide for Local Authorities on Developing Sustainable Tourism, 1998.
• 7. Jeffrey A. McNeely, James W. Thorsell, Hector Ceballos-Lascwain. Guide-lines: development of national parks and protected areas for tourism, 1992.