Висновок. 
Сутність бухгалтерського обліку

Основними цілями аудитора в бухгалтерському обліку є: встановлення достовірності бухгалтерської звітності суб'єкта у всіх істотних відносинах, тобто повноти, достовірності і точності відображення у звітності показників активів і пасивів, власних і позикових коштів, стану розрахунків та фінансових результатів за певний період, перевірки відповідності прийнятої в організації облікової політики Для обгрунтованого вираження своєї думки про достовірність бухгалтерської звітності аудитор повинен отримати достатні для цього аудиторські докази на основі аудиторських процедур, таких, як:

• — Детальна перевірка правильності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках;
• — Аналітична процедура;
• — Перевірка (тест) коштів внутрішнього контролю.

Перелік аудиторських процедур та їх обсяг, які необхідно виконати для збору аудиторських доказів, вказуються в програмі аудиту.

Кількість інформації, необхідної для аудиторських оцінок, жорстко не регламентується. Аудитор на основі свого професійного судження зобов’язаний самостійно прийняти рішення про кількість інформації, необхідної для складання висновку про достовірність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта. При виборі методів отримання доказів слід мати на увазі, що фінансова інформація може бути істотно викривлена. [1].

Докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними.

Внутрішні докази включають в себе інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді.

Зовнішні докази включають інформацію, отриману від третьої сторони в письмовому вигляді (зазвичай за письмовим запитом аудиторськоїорганізації).

Змішані докази включають інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді і підтверджену третьою стороною у письмовому вигляді.

Найбільшу цінність і достовірність для аудиторської організації представляють зовнішні докази, потім за ступенем цінності і достовірності йдуть змішані докази і внутрішні докази.

Докази повинні бути достовірними і достатніми. Їх достатність у кожному конкретному випадку визначають на основі оцінки системи внутрішнього контролю і величини аудиторського ризику. Для складання об'єктивного і обгрунтованого висновку, аудитор зобов’язаний зібрати достатню кількість якісних доказів. Докази, отримані самою аудиторською організацією, зазвичай більш достовірні, ніж докази, надані економічним суб'єктом. Докази у формі документів і письмових показань зазвичай більш достовірні, ніж усні показання.

Зібрані докази відображаються аудитором в його робочих документах, складених у вигляді записів вивчення й оцінки постановки бухгалтерського обліку та організації внутрішнього контролю, а також у вигляді бланків, таблиць та протоколів, що відображають планування, виконання та виклад результатів аудиторських процедур. Дані отриманих доказів використовуються при складанні аудиторського висновку і звіту керівництва підприємства, що перевіряється за результатами аудиту. [2].

Джерелами отримання доказів (доказової інформацією) є:

• — Первинні документи економічного суб'єкта і третіх осіб;
• — Регістри бухгалтерського обліку економічного суб'єкта;
• — Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта;
• — Усні висловлювання співробітників економічного суб'єкта і третіх осіб;
• — Зіставлення одних документів економічного суб'єкта з іншими, а також зіставлення документів економічного суб'єкта з документами третіх осіб;
• — Результати інвентаризації майна економічного суб'єкта, що проводиться співробітниками економічного суб'єкта;
• — Бухгалтерська звітність.

Якість доказів залежить від їхніх джерел. Найбільш цінними вважаються докази, отримані аудитором безпосередньо в результаті дослідження господарських операцій.

Визначення достатності аудиторських доказів залежить від наступних факторів:

• — Ступеня аудиторського ризику, тобто імовірності прийняття неправильного рішення аудиторською організацією;
• — Наявності свідоцтва від незалежного джерела (третіх осіб) як більш достовірного, ніж отримане безпосередньо від співробітників економічного суб'єкта;
• — Отримання аудиторського доказу на основі даних системи внутрішнього контролю, яка є тим більш достовірним, чим краще стан системи внутрішнього контролю;
• — Отримання інформації в результаті самостійно аналізу або перевірки аудиторської організації як більш достовірної, ніж відомості, отримані від інших осіб;
• — Отримання аудиторських доказів у формі документів і письмових показань як більш достовірних, ніж свідчення в усній формі;
• — Можливості зіставлення висновків, зроблених у результаті використання отриманих з різних джерел доказів. [3]

Аудиторський ризик зменшується, якщо аудитор використовує докази, отримані з різних джерел і різні за формою подання. Якщо докази, отримані з одного джерела, суперечать доказам, отриманим з іншого джерела, аудитору необхідно використовувати додаткові аудиторські процедури, щоб вирішити виниклі суперечності і бути впевненим у достовірності зібраних доказів та обгрунтованості отриманих висновків.

Якщо аудиторської організації економічним суб'єктом не представлені існуючі документи в повному обсязі і вона не в змозі зібрати достатні аудиторські докази по якомусь рахунку і (або) операції, аудиторська організація зобов’язана відобразити це у звіті (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і може розглянути питання про підготовку аудиторського висновку, відмінного від безумовно позитивного.

Збираючи докази, аудитор може застосувати одну або декілька процедур незалежно від того, перевіряється одна господарська операція або група їх.

Найбільш поширені способи (методи) отримання доказів, які аудиторські організації можуть застосовувати на конкретних ділянках аудиту:

• — Перевірка арифметичних розрахунків клієнта (перерахування);
• — Інвентаризація;
• — Перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій;
• — Підтвердження;
• — Усне опитування персоналу, керівництва економічного суб'єкта і незалежної (третьої)сторони:
• — Перевірка документів;
• — Простежування;
• — Аналітичні процедури;
• — Підготовка альтернативного балансу. [4]