Висновки. 
Цінність освіти

Людина не може формуватися, виховуватися як особистість і індивідуальність в ізоляції від суспільства, поза соціально обумовленого задоволення людських потреб, поза системою суспільних відносин, поза процесу освіти. Громадські залежності, відносини, спілкування, які утворюються в соціальній діяльності людей, є живильним середовищем утворення людського, громадського начала в людині. Від багатства дійсних громадських відносин особистості залежить її духовне багатство, можливість перетворити потенційні сутнісні сили в різнобічно розвинені людські здібності до праці, творчості, громадської діяльності, спілкуванню.

Зв’язок навчання і розвитку людини — одна з центральних проблем психології, філософії, педагогіці. При її розгляді важливо відзначити, що, сам розвиток процесу освіти є складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуалні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині;

Тому розвиток, особливо особистісний, не припиняється до моменту припинення самого життя, змінюючись тільки по напрямку, інтенсивності, характеру і якості.

Цінності освіти нараховують три «пласта» цінностей: — Цінності освіти як цінності держави, — цінності суспільства, цінності особистості.

Сьогодні виник і розвивається новий тип культури — орієнтованої на гідність. «У такій культурі провідною цінністю є цінність особистості людини, незалежно від того, чи можна що-небудь отримати від цієї особистості для виконання тієї чи іншої справи чи ні». Очевидно, що культура гідності вимагає нової парадигми освіти — освіти, орієнтованого на виховання почуття власної гідності людини, почуття свободи, професійної та загальноосвітньої (загальнокультурної) компетентності.

Сьогодні ми віділяємо три типи культури, в тому числі, освітньої: — постфігуратівної, — кофігуратівної, — префигуративної. Тому, різні підходи до проблеми внутрішнього зв’язку культури (її типів, парадигм, тенденцій) та освіти розкривають накопичені в історії цивілізації протиріччя між сформованим «освітнім» стереотипом суспільної свідомості і накопичєним людством знаннями про дитину, дитинство та його світ. Сучасна освіта і характеризується пошуком вирішення цього протиріччя.

Ми можемо визначити такі основні принципи та напрями розвитку сучасної освіти, з метою «створення» компетентного сучасного спеціаліста:

• — Інтеграція всіх виховуючих сил суспільства, органічна єдність школи та інших спеціальних інститутів з метою виховання підростаючих поколінь;
• — Гуманізація — посилення уваги до особистості кожної дитини як вищої соціальної цінності суспільства, установка на формування громадянина з високими інтелектуальними, моральними і фізичними якостями;
• — Диференціація та індивідуалізація, створення умов для повного прояву і розвитку здібностей кожного, хто навчається;
• — Демократизація, створення передумов для розвитку активності, ініціативи і творчості учнів та педагогів, взаємодія вчителів та учнів, широка участь громадськості в управлінні освітою.

Виховання є цілеспрямований вплив (в процесі навчання, паралельно з ним чи поза ним) на людину з метою формування у нього певних (розглянутих суспільством в кожен даний історичний період його розвитку як соціально значущих, позитивних) ціннісних орієнтації, принципів поведінки, систем оцінок, відносини до себе, до інших людей, до праці, до суспільства, до світу. Виховання розглядається як цілісна дія всього освітнього середовища.

Сократ ще сказав: на світі є один бог — Знання, і один диявол — неосвіченість.