Парадигми в технології обробки геопросторових даних

Домінуючу роль картографічного моделювання та картографічної взаємодії в географічному підході важко переоцінити, адже якраз карта традиційно поєднує модельно-пізнавальну і комунікативну функції взаємодії усіх суб'єктів на всіх етапах життєвого циклу інформаційного продукту (замовників, виконавців і споживачів). Упродовж століть просторові дані і знання фіксувалися, накопичувалися та передавалися переважно в картографічній формі. Природно, що основним джерелом просторових даних для ПС до певного часу були картографічні матеріали. В технології збору та обробки просторових даних переважав картографічний підхід (Рисунок 2.1, а): на основі зібраних первинних даних спочатку створювалася карта, яка вподальшому сканувалася та векторизувалася з метою формування цифрової картографічної моделі для ГІС. В. А. Кайнц ще в 1987 р. підкреслював: «коли ми намагаємося створити моделі для картографічних об'єктів, то найчастіше поглядаємо на звичайні карти, тобто моделюємо модель реальності, а не саму реальність. У майбутній роботі основна увага має бути спрямована на пошук концепцій та абстракцій фактів реального cвіту».

Розвиток ГІС, GPS, цифрової фотограмметрії та цифрових методів ДЗЗ зумовив становлення наскрізних інформаційних технологій збору та обробки геопросторових даних (Рисунок 2.1, б), спричинив трансформацію геоінформаційних методів у самому картографуванні.

Первинною продукцією інформаційних технологій є бази геопросторових даних, моделі об'єктів у яких не зазнають картографічних «спотворень», оскільки вони не зазнають ні генералізації, ні змін складу та роздільної здатності в контексті певного масштабу карти. Об'єкти в таких моделях відображаються з точністю й роздільною здатністю геодезичних вимірів та застосовуваних технологій збору первинних даних. Цифрові картографічні моделі, як і моделі інших геозображень, а також самі карти, перетворюються в похідну (від баз геопросторових даних) продукцію.

Рисунок 2.1 Технології збору й обробки геопросторових даних при картографічному (а) та інформаційному (б) підходах.