Клінічна характеристика пієлонефриту

Початок хвороби найчастіше супроводжується підвищенням температури тіла (до 39 — 40 °C і вище), ознобом, посиленням потовиділення, артралгіями, міалгіями, швидким наростанням симптомів загальної інтоксикації (загальна слабкість, нудота, блювання). Гарячка має переважно ремітивний характер, іноді - постійний. Типовим клінічним симптомом захворювання є біль у попереку.

Біль у попереку може бути тупим або гострим, іррадіювати у пахвину і низ живота (рис. 1.1), посилюватися при зміні положення тіла. Нерідко одночасно визначають болісність під час пальпації ділянки нирок, захисне м’язове напруження в поперековій ділянці та позитивний симптом Пастернацького. Клінічні симптоми хвороби багато в чому залежать від виду збудника. Найтяжчий перебіг має хвороба, спричинена протеєм або плазмокоагулювальним стафілококом. Перебіг колібацилярного пієлонефриту теж тяжкий.

Початкові клінічні прояви первинного гострого пієлонефриту зазвичай виникають через кілька днів або тижнів (у середньому через 2 — 4 тиж.) після згасання вогнищевої інфекції (ангіни, загострення хронічного тонзиліту, маститу, остеомієліту, фурункульозу та ін.).

Захворювання характеризується загальними і місцевими симптомами. При первинному гнійному пієлонефриті та гематогенному шляху проникнення інфекції більше виражені загальні симптоми захворювання, а при вторинному пієлонефриті та урогенному шляху поширення інфекції на перший план виступають місцеві симптоми. У типових випадках характерна тріада симптомів: озноб з наступним підвищенням температури тіла, дизурійні явища і біль у ділянці попереку (по обидва боки — при двобічному і з одного — при однобічному пієлонефриті).

Гострий пієлонефрит частіше починається із загальних симптомів, зумовлених інтоксикацією: головний біль, слабкість, загальне нездужання, біль у м’язах, суглобах, озноб з підвищенням температури тіла і наступним рясним потовиділенням. Ступінь вираженості цих клінічних проявів різна.

Через кілька днів від початку захворювання біль зазвичай локалізується в ділянці ураженої нирки; уночі він посилюється, особливо в положенні хворого на спині або на боці, протилежному хворій нирці. Нерідко біль з’являється або посилюється при глибокому вдихові, кашлі, пальпації.

Гнійний (апостематозний) пієлонефрит перебігає значно тяжче, ніж серозний, іноді у вигляді уросепсису і бактеріємічного шоку. Озноб характеризується підвищенням температури до 39 — 40 °C, іноді до 41 °C. Через 1 — 2 год з’являється профузний піт і температура тіла на короткий строк знижується. Озноб з різким підвищенням температури тіла і рясним потовиділенням повторюється щодня, кілька разів на добу. Для гнійного пієлонефриту характерна температура тіла гектичного типу з добовими коливаннями до 1 — 2 °C і більше, однак вона може залишатися і стійко підвищеною. Повторне гектичне підвищення температури тіла через певні проміжки часу зумовлене появою нових гноячків (у хворих на апостематозний пієлонефрит) або утворенням нового солітарного абсцесу. У крові відзначають виражений лейкоцитоз (до 30 — 40 * 109/л і більше) з нейтрофільним зрушенням лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ до 40 — 80 мм/год і більше. Однак чітку залежність змін з боку периферійної крові від вираженості клінічних проявів спостерігають не завжди: при тяжкому перебігу захворювання, а також в ослаблених хворих лейкоцитоз може бути помірним, незначним або відсутнім, а іноді навіть відзначають лейкопенію.

У 10% хворих на гострий обструктивний пієлонефрит розвивається бактеріємічний шок із тахікардією, різким зниженням AT за 80 — 70 мм рт. ст., зниженням клубочкової фільтрації з олігурією, іноді - з анурією та метаболічним ацидозом. Бактеріємічний шок розвивається переважно у пацієнтів похилого і старечого віку.

Добове виділення сечі найчастіше збільшене, що зумовлено порушенням реабсорбції води. Значно рідше буває олігурія. Її можна спостерігати при локалізації запалення у кірковій речовині нирки, гематогенному поширенні інфекції, а також у разі значної обструкції сечових шляхів.

Бактеріурія може мати інтермітивний характер, тому важливо повторити дослідження сечі. Для підтвердження пієлонефриту має значення бактеріурія — не нижче ніж 50 — 100 тис. мікробних тіл в 1 мл сечі. Бактеріурію, зумовлену плазмокоагулювальним стафілококом, ентерококом, протеєм і синьогнійною паличкою, вважають прогностично несприятливою ознакою незалежно від кількості виділених бактерій.

Тяжкі форми пієлонефриту, особливо двобічного, призводять до ураження печінки і розвитку гепаторенального синдрому з порушенням білокутворювальної, дезінтоксикаційної, пігментної (з розвитком жовтяниці), про-тромбінутворювальної та інших функцій.

Виділяють кілька атипових клінічних форм гострого пієлонефриту:

• 1) гостре інфекційне захворювання, що перебігає без місцевих симптомів ураження нирки і сечових шляхів;
• 2) «церебральна» та «менінгеальна» (порушення свідомості, судоми);
• 3) форми, за наявності яких превалюють симптоми гострого живота з локалізованим болем і перитонеальними ознаками в поперековій ділянці, підребер'ї, здухвинних ділянках, що симулює гострий холецистит, панкреатит, сальпінгіт, апендицит та інші гострі захворювання органів черевної порожнини;
• 4) варіант з переважанням дизурійних явищ.

Прогноз при активному лікуванні, відсутності ускладнень сприятливий.

Профілактика хронічного пієлонефриту полягає у санацїї вогнищ хронічної інфекції, лікуванні захворювань сечовивідної системи, бездоганному дотриманні правил асептики і антисептики при проведенні інструментальних урологічних обстежень (цистоскопія, катетеризація тощо).