Розділ 2. Генезис водосховищ

Типи водосховищ

Річкові або руслові, які розташовуються в долинах річок. Мають витягнуту форму, течії в них зазвичай стокові; водна маса за своїми характеристиками близька річковим водам. В умовах широких долин набувають ясно виражені риси штучних озер.

Озерні, для яких характерне формування водних мас, істотно відмінних по своїх фізичних властивостях від властивостей вод припливів. Течії в цих водосховищах пов’язані найбільше з вітрами.

Утворюються:

• — На гірських річках з великими ухилами;
• — На рівнинних річках, коли затоплюються не тільки долини, а й вододільні простору і межиріччя. Тому озерні водосховища не мають чітко вираженої руслової форми і багаторазового перевищення довжини над максимальною шириною. Водосховище — це штучно створена водойма для збереження води і регулювання стоку. Найбільшого поширення одержали водоймища, створювані в долинах природних водотоків будівництвом водопідпірних споруд (гребель, шлюзів і т.п.) На ділянці вище водопідпорної споруди (греблі) підвищуються рівні й акумулюються великі об'єми води, що використовуються для господарських цілей. Довжина водоймища дорівнює дальності поширення підпора від греблі.

Водоймища класифікують по ряду ознак. Виділяють п’ять основних типів водосховищ: рівнинні, передгірні, гірські, озерні, наливні.

Рівнинні водоймища характеризуються наступними ознаками:

• — великою площею поверхні води,
• — великими максимальними (15−25 м) і середніми (звичайно 5−9 м) глибинами,
• — невеликим спрацюванням (у межах 2−7 м),

інтенсивними процесами деградації берегів, складених здебільшого пухкими розмивними породами.

Ці водоймища, як правило, мають велику ємність і використовуються комплексно. У результаті підйому рівня води, викликаного спорудженням греблі на рівнинних ріках, для яких характерні невеликі ухили, затоплюються великі площі, у тому числі цінні для сільськогосподарського виробництва заплавні землі, луки, пасовища, а також ліси, виникає необхідність переносу населених пунктів і важливих об'єктів. Внаслідок підвищення рівня ґрунтових вод відбувається підтоплення значної частини пов’язаною з водоймищем території. Крім того, при спорудженні водоймищ на рівнинних ріках утворяться мілководні ділянки, що, не представляючи інтересу з погляду регулювання стоку через їхній малий об'єм, істотно збільшують утрати води на випар, а також схильні заростанню, заболочуванню, замуленню, негативно впливають на якість води у водоймищі. Тому нормативні рівні й об'єм рівнинних водоймищ лімітуються різними умовами і призначаються на основі техніко-економічного аналізу. До цього типу водоймищ можна віднести Печенізьке, Каховське й ін.

Водоймища передгірних і плоскогірних областей характеризуються великими глибинами (до 70−100 м і більше), значним спрацюванням (до 10−20 м), порівняно невеликою інтенсивністю переробки берегів, незначним затопленням і підтопленням території. Для гірських водоймищ характерні великі глибини (нерідко більш 100 м) і спрацювання (до 100 м і більш). Затоплювана площа, підтоплення, переробка берегів, фільтрація з водоймища незначні. Поперечний профіль долини гірських рік звичайно збігається з річищем, він може мати вид вузького каньйону; схили берегів круті, нерідко східчасті, річище слабозвивисте, без заплави; при спрацьовуванні водоймища площа поверхні води змінюється плавно. У цих умовах для створення великої ємності необхідно зведення високої греблі. Гірські ріки мають великі ухили і швидкості плину води, транспортують великі фракції наносів, що приводить до замулення водоймищ. До цього типу відносяться більшість водоймищ Східного Сибіру і Далекого Сходу, деякі водоймища Криму, Карпат, Уралу, Кавказу і Центральної Азії .

Штучну водойму невеликих розмірів і площею водяної поверхні менше 1 км² називають ставком.

Існують і інші класифікації водоймищ; по глибинах, конфігурації, термічному режиму і т.д.